Рухові рефлекси спинного мозку

В основі рухової діяльності людини лежать 2 форми механічної реакції м'язових волокон: їх фазне (тетанічне) скорочення; тривале тонічне напруження.

Фазна діяльність забезпечує швидкі і сильні скорочення м'язів при виконанні рухів, а також корекції пози. Ці скорочення здійснюються швидкими руховими одиницями.

Фазні рефлекси спинного мозку зумовлюють короткочасне скорочення м'язів. До них належать сухожильні рефлекси, які виникають при швидкому розтягуванні м'яза. Наприклад, у відповідь на легенький удар молоточком по сухожиллю м'яз швидко скорочується. Ці рефлекси особливо виражені на розгиначах, зокрема, на чотирьохголовому та литковому м'язах.

Тонічне напруження відрізняється від фазного повільним розвитком, більшою економічністю, перевагою ізометричного режиму і переважною участю повільних рухових одиниць. Воно лежить в основі підтримки певної пози тіла. Тонічні рефлекси спинного мозку: міотатичний рефлекс, шийні рефлекси. Вони здійснюються при повороті або нахилі голови. Їх рецептори знаходяться у м'язах шиї, а полісинаптична рефлекторна дуга замикається на рівні І-ІІІ шийних сегментів. Імпульси від цих сегментів передаються до м’язів тулуба і кінцівок, зумовлюючи загалом тонус м’язів-розгиначів.

У руховій діяльності людини розрізняють довільні і мимовільні рухи і пози. Довільні рухи здійснюються за участю свідомості, а по мірі їх засвоєння можуть відбуватися і несвідомо. Провідну роль у здійсненні довільних рухів відіграють вищі інтегративні області кори великих півкуль (лобові частки та ін.). Ще до їх виконання в мозку створюється модель майбутнього руху, після чого людина домагається запрограмованого результату дії. Мимовільні рухи і пози, виконувані несвідомо, є переважно безумовними рефлексами (орієнтовними, захисними та ін.). Мимовільними також стають ті довільні рухи і пози, що автоматизуються при багаторазовому їх повторенні.

Автономні рефлекси

Вегетативні (автономні) рефлекси можна поділити на: вісцеро-вісцеральні, вісцеродермальні й дерматовісцеральні.

Вісцеро-вісцеральні рефлекси спричинюються подразненнями рецепторів, розташованих у внутрішніх органах, і закінчуються зміною діяльності також внутрішніх органів. До того ж ці рефлекси можуть починатися й закінчуватися в органах однієї функціональної системи (наприклад серцево-судинної) або бути міжсистемними. До таких рефлексів належать рефлекторні зміни серцевої діяльності, тонусу судин, кровонаповнення селезінки внаслідок підвищення або зниження тиску в аорті, каротидному синусі або легеневих судинах, рефлекторна зупинка серця при подразненні органів черевної порожнини та ін.

Вісцеродермальні рефлекси виникають при подразненні внутрішніх органів і виявляються в зміні потовиділення, електричного опору (електропровідності) шкіри й шкірної чутливості на обмежених ділянках поверхні тіла, топографія яких різноманітна залежно від того, який орган подразнюється.

Дерматовісцеральні рефлекси виражаються в тому, що при подразненні деяких ділянок шкіри настають судинні реакції й зміна діяльності певних внутрішніх органів.

Чимало із зазначених вегетативних рефлексів застосовують у практичній медицині, до того ж застосування їх багатопланове.

Приклад використання дерматовісцерального рефлексу в клініці - застосування грілок або, навпаки, міхурів із льодом для впливу на патологічне вогнище у внутрішніх органах. Лікувальний вплив різного типу акупунктур також ґрунтується на подібних рефлексах. Вісцеродермальні рефлекси часто застосовують у діагностиці патології внутрішніх органів. Так, розвиток патологічного вогнища в якомусь внутрішньому органі може посилити чутливість певних ділянок шкіри, що виявляється їхньою болючістю при легкому дотику або навіть без подразника. Подібний рефлекс може розпочатися з інтероцепторів, а ефектором можуть стати скелетні м'язи: під час "пожежі" у черевній порожнині підвищується тонус м'язів-згиначів (людина згортається "калачиком"), напружуються м'язи певних ділянок черевної стінки.    

Форми пам’яті

Людська пам'ять тримає в собі два види інформації:

1)видову, нагромаджену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть, що виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково;

2) набуту в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних рефлексах. Пам'ять людини має морфо-функціональні передумови для засвоєн­ня необмеженого обсягу інформації.

Існують такі форми пам’яті:

1) генетична – зберігає інформацію, яка передається по спадковості від батьків і представлена безумовними рефлексами та інстинктами;

2) рухова, або моторна – це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні звички;

3) емоційна – визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі ситуації, в якій цей емоційний стан виник вперше. Це пам’ять почуттів;

4) словесно-логічна, або змістова – це запам’ятовування, збереження і відтворення прочитаних або почутих думок у словесній формі;

5) зорова та слухова пам’ять є образною, тому що інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуттів.

Білет 11

Рефлекси розтягання спинного мозку

Соматичні рефлекси — це рухові рефлекси кінцівок, тулуба чи його частин: згинальний, розгинальний, потиральний (чухальний) рефлекси.

Рефлекси розтягання, або власні міотатичні рефлекси м'язів — це рефлекси, які ініціюються подразненням пропріорецепторів — рецепторів скелетних м`язів або їхніх сухожилків. Вісцеральні рефлекси. Через спинний мозок замикаються регіонарні судинорухові рефлекси, у крижовому відділі знаходяться центри сечовиділення, дефекації і статевих функцій. Звичайно, ці рефлекси перебувають під контролем вищих відділів ЦНС, зокрема кори великого мозку. Вони реалізуються через автономну нервову систему.