Методи діагностики та оцінки суїцидального ризику

Основним завданням, яке дозволяється на профілактичному етапі роботи із суїцидентом, є оцінка суїцидального ризику, тобто ступеня вираженості суїцидальних проявів та ймовірності реалізації самогубства, зокрема з допомогою психодіагностичного інструментарію.

Основним «інструментом» оцінки суїцидального ризику є клінічне інтерв'ю з пацієнтом, спостереження за ним, інформація, отримана від третіх осіб та з медичної документації.

До індикаторів суїцидального ризику належать особливості ситуації, що склалася, настрою, когнітивної діяльності та висловлювань людини, що свідчать про підвищений ступінь суїцидального ризику («ключі»).

Вербальні «ключі»: безпосередні заяви, непрямі висловлювання, натяк на смерть або жарти з цього приводу, багатозначне прощання з іншими людьми.

Поведінкові «ключі»: зловживання психоактивними речовинами й алкоголем, відчай та плач, ескейп-реакції (втеча з дому та інш.), самоізоляція, різке зниження повсякденної активності, часте прослуховування жалобної або сумної музики, «приведення справ у порядок».

Ситуаційні «ключі»: будь-яка помітна зміна особистого життя, у будь-яку сторону – смерть коханої людини, недавня зміна місця проживання, сімейні негаразди (безробіття, розлучення), соціальна ізоляція, хронічна прогресуюча хвороба.

Е. Рінгель описав діагностично важливий пресуїцидальний синдром. У його основі лежить «обмеження психічного життя», що зумовлене особистісними настановами або особливостями інтерперсональних контактів. Він містить звуження афективної сфери з обмеженням міжособистісних контактів, гальмування агресії зовні, аутоагресивні тенденції та суїцидальні фантазії.

На сьогодні методи самозвіту (опитувальники й анкети) є одними з найбільш поширених діагностичних інструментів, використовуваних під час оцінки суїцидального ризику.

Спеціалізовані опитувальники, призначені для оцінки ризику суїцидальної поведінки, можна розділити на дві групи:

- методики, що включають відносно прямі запитання про наявність суїцидальних думок і п.

- опитувальники, які оцінюють певні аспекти поведінки й переживань, найбільш тісно пов'язані з високою ймовірністю скоєння суїциду. Одним із важливих чинників суїцидального ризику є депресія, підвищена тривожність. Оцінка суїцидального ризику може проводитися на основі аналізу значущості антисуїцидальних мотивів обстежуваного, таких як борг перед близькими, моральні, релігійні переконання тощо.

Для вирішення завдань оцінки суїцидального ризику іноді застосовуються традиційні особистісні опитувальники, наприклад тест ММРI. За таких умов припускають, що певні конфігурації «профілю» ММРI дозволяють робити висновки про підвищений рівень ризику скоєння суїциду.

Під час оцінки ризику суїцидальної поведінки широко застосовуються клінічні шкали, які заповнюються фахівцем на підставі результатів бесіди з хворим

Незважаючи на широке застосування методів самозвіту під час вирішення завдань оцінки різних аспектів суїцидальної поведінки, вони мають деякі недолікі, основним із яких є суб'єктивізм у відповідях на поставлені питання, а також вірогідність як цілеспрямованого, так і неусвідомленого спотворення респондентом інформації про свій стан.

Прикладом реалізації об'єктивного підходу до діагностики суїцидальних тенденцій є методика експрес-оцінки суїцидального ризику «Сигнал». Методика «Сигнал» орієнтована на оцінку об'єктивних психофізіологічних показників без опори на експертні судження або особистісні самооцінки.

В цілому, ймовірність реалізації суїцидальних намірів, очевидно, залежить від взаємодії трьох чиників: 1) інтенсивності суїцидальної мотивації; 2) психологічного «антисуїцидального бар'єру»; 3) різних впливів, які послаблюють, розмивають цей бар'єр.