Причини й типологія суїцидальної поведінки

Отже, ключові причини суїциду – психологічні, інші чинники діють опосередковано через емоційні переживання, мотивацію людини. Суїцидальна поведінка людини полімотивована й переважаючі мотиви можуть істотно відрізнятися. Характерні мотиви вчинків суб'єкта лежать в основі класифікації суїцидальної поведінки:

1. Неусвідомлений суїцид. За З. Фрейдом, інстинкт смерті є в кожної людини, його неприйняття суспільством і церквою веде до його витіснення. Можна розглядати легковажну, залежну поведінка як неусвідомлений суїцид.

2. Ризикована гра й безпечність. Люди, схильні до екстремальних розваг із ризиком для життя і здоров'я, усвідомлюючи наслідки, часто отримують задоволення від емоцій страху. Алкоголь, наркотики, інші психоделічні речовини провокують легковажну гру й безпечність.

3. Психопатичні й афективно-невротичні суїциди. На зв'язок суїцидальної поведінки і психічних захворювань є дві точки зору:

- самогубства і психічні захворювання пов'язані між собою, тому суїцидальна поведінка розглядається як самостійний психопатологічний синдром, прояв психічного нездоров'я, що вимагає спеціального лікування.

- не всі суїцидальні випадки пов'язані з психічними розладами, зв'язок має тільки частина з них. Істинне значення суїцидальних дій можна зрозуміти тільки з урахуванням біологічних, психологічних, соціальних, клініко-психопатологічних чинників.

Залежно від психологічних якостей особистості, зовнішніх чинників у людей можуть домінувати різні смисли суїцидальної поведінки.

1. Протестні форми суїцидальної поведінки. Метою самогубства є негативний вплив на значущих для суїцидента осіб або групу. Характерна висока самооцінка суїцидента, трансформація його агресії в аутоагресію, демонстрація свого дистресу (30 % всіх суїцидальних актів). У зв'язку з тим, що смерть у цьому випадку не є мотивом, цей тип називають демонстративно-шантажні суїцідоподібні вчинки.

2. Самогубство-заклик. Заклик активізувати допомогу, втрутитися задля радикальної зміни ситуації.

3. Уникнення покарання або страждання. Мета такого самогубства полягає в тому, щоб уникнути нестерпної загрози для соціально-особистісного або біологічного існування суб'єкта шляхом самознищення.

4. Самопокарання. Це протест у внутрішньому плані особистості, викликаний внутрішнім конфліктом, поділом «Я» на «Я»-суддя та «Я»-підсудний.

5. Самогубство-відмова. Небажання жити, прагнення позбавити себе життя. Прагнення позбавити себе життя іноді може бути неусвідомлено суб'єктом, виступаючи як нездоланний миттєвий імпульс. Нерідко таке прагнення стає тривалим, стійким. Самогубство-відмова можливе як результат нестерпно-хворобливого негативно забарвленого емоційного сприйняття всієї життєдіяльності особистості.

Отже в цій типології простежується наростаюче бажання власне смерті, відповідно наростає й серйозність суїцидальних дій, які можуть мати трагічний фінал.

У концепції соціально-психологічної дезадаптації особистості А. Г. Амбрумової реалізований інтегративний підхід до генези суїцидальної поведінки особистості. Її загальні положення такі:

- основні діагностичні категорії – психічно хворі особи з ендогенними психічними розладами, або здорові люди.

- усі суїциденти мають об'єктивні й суб'єктивні ознаки соціально-психологічної дезадаптації (часткової або тотальної).

- вирішальним моментом формування суїцидальних проявів є суїцидогенний конфлікт, особливе значення має внутрішній конфлікт.

- прийняття суїцидального рішення, незалежно від умов і форм дезадаптації, здійснюється тільки після етапу особистісної переробки суїцидогенного конфлікту.

- суїцид психічно здорової людини – вибір особистістю смерті для досягнення мети в разі адекватного усвідомлення й афективно-невротичного розладу, що не досягає патологічного рівня.

Отже, за А. Г. Амбрумовою, суїцидальна поведінка виникає як наслідок соціально-психологічної дезадаптації в умовах мікросоціального конфлікту.