Лекція 8. Синдром переживання горя втрати

 

План

8.1 Поняття втрати в житті людини, стадії переживання втрати

8.2 Ознаки хронізації переживання втрати

8.3 Особливості консультації та терапії психотравми горя втрати

 

Основні поняття: втрата, сихічна травма, «робота скорботи», патологічна скорботу.

 

Усе йде, й альтернативи виключені.

Ірвін Ялом

 

Поняття втрати в житті людини, стадії переживання втрати

 

Протягом життя кожна людина стикається з більш-менш значними втратами. Слово «втрата» видається більш доречним, коли мова йде про людей або інших живих істот, а словом «збитки» можна назвати зникнення неживих субстанцій – майна та іншого.

У тих випадках, коли життєві негаразди викликають суттєві зміни в душевному стані людини, порушуючи його настрій, самопочуття, сприйняття світу й відносин з іншими людьми, можна стверджувати, що людина отримала психічну травму.

Зазвичай психологи розрізняють такі етапи переживання втрати:

Коли помирає близька людина (дитина, мати або батько, чоловік, брат або сестра, друг, коханий), індивід відчуває сильний емоційний шок. На стадії шоку особа ще не усвідомила повністю факт втрати та її можливі наслідки й інстинктивно намагається захиститися, відгородившись від неї.

 Фазу шоку змінює фаза гніву. Гнів може бути адресований померлому, медичним працівникам і родичам, або зовсім сторонніх людей. У цій фазі факт смерті вже усвідомлюється людиною, що переживає втрату, але змиритися з цим фактом поки що немає сил.

Поступово до свідомості людини доходить непорушність смерті, її незворотність і марність спроб звинувачення, тоді гнів поступається місцем скорботі. Саме у фазі скорботи людина вчиться жити без минулого, відбувається активна перебудова відносин із людьми, переосмислюються прожиті роки, приймаються нові рішення щодо власного життя. З. Фрейд назвав процес адаптації до нещастя «роботою скорботи». Із закінченням «роботи скорботи» відбувається адаптація до реальності нещастя, і душевний біль зменшується.

Наприкінці проживання психотравми втрати має місце фаза втоми. Втома може носити як душевний, так і фізичний характер.

Процес горя має великі індивідуальні відмінності. Багато авторів вважають, що стадії виникають строго послідовно, але можливо й непослідовне проходження цих стадій.

 

Ознаки хронізації переживання втрати

 

Нормальний процес скорботи іноді перетворюється в хронічний кризовий стан, який називається патологічною скорботою. Про хронізацію переживання втрати кажуть тоді, коли минуло понад рік після дня смерті близького, а людина перебуває у фазі шоку, гніву, скорботи чи втоми з відповідною душевною та фізичною симптоматикою (деякі люди не можуть викоренити втрату протягом 3-х, 5-ти й, навіть, 15-ти років).

Важка втрата – це завжди печаль і відчай. Депресію слід запідозрити в тих випадках, коли прояви горя наростають (наприклад, несталі порушення сну перетворюються в постійні ранні пробудження), коли виникає страх спасти з розуму, з'являються стійкі думки про самогубство, або спроби реалізувати їх. Усі ці явища (але короткочасні) припустимі і в разі нормальної реакції горя втрати, але під час депресії вони стають більш стійкими й інтенсивними, більше впливають на повсякденну активність людини. Клінічно виражена депресія зберігається протягом року у 15 – 20 % людей, що переживають втрату.

Крім депресії можливі й інші варіанти реакції втрати: 1) заперечення втрати або почуття власного безсилля, що доходить до відчаю; 2) туга за померлим – усе думки про нього, немає сил переключитися на інше, повернутися до життя; 3) уникання всього, що пов'язано з померлим – спогадів, спільних знайомих, речей; 4) ототожнення з померлим (відтворення деяких рис його характеру й, навіть, симптомів хвороби); 5) ідеалізація померлого; 6) нічні кошмари; 7) відчуженість, самоізоляція від суспільства (ознаки посттравматичного стресового розладу).

До патологічної (ускладненої) реакції втрати більш схильні:

- суб’єкти, схильні до афективних розладів, зокрема депресії;

- особи, що пережили кілька втрат;

- близькі, у яких із померлим був сильний емоційний зв'язок або складні відносини;

- самотні, позбавлені психологічної підтримки люди;

- особи, які відчувають сильну провину перед померлим;

- особи, які перенесли важкі втрати в ранньому дитинстві;

- особи, цілком зосереджені на власних переживаннях і потребах;

- наркомани;

- батьки, які втратили дитину;

- люди, у яких близька людина померла або несподівано, або «ганебною» смертю (самогубство, СНІД тощо).

- прожиття втрати може затягнутися й тоді, коли людина з тих чи інших причин не мала можливості бути присутнім на похоронах і попрощатися з померлим.

Якщо ознаки хронізації переживання горя втрати спостерігаються в термін до року з моменту втрати, то допомога психотерапевта є бажаною, а через рік і більше – необхідною.