Головні фактори фінансової кризи на підприємстві

Вступ

фінансовий управління економічний

Актуальність цієї теми полягає в тому, що за неформальними критеріями, в сучасних умовах дві третини вітчизняних підприємств перебувають у стані кризи і є потенційними банкрутами. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання повинні постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат, тобто випускати конкурентоспроможну продукцію. Але через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших об'єктивних і суб'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі таких, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.

Об’єкт дослідження курсової роботи - система антикризового управління на ПАТ «Електротехнологія».

Предметом дослідження: є сукупність теоретичних, методичних та практичних методів антикризового управління на ПАТ «Електротехнологія».

Мета курсової роботи полягає у розробці шляхів оптимізації антикризового управління на ПАТ «Електротехнологія».

Для досягнення такої мети потрібно виконати такі завдання дослідження:

    розглянути теоретичні основи фінансової кризи на підприємстві;

    дослідити оголовні фактори фінансової кризи на підприємстві;

    дослідити методичні підходи щодо аналізу розвитку кризових явищ на підприємстві;

    виконати аналіз фінансової кризи на ПАТ «Електротехнологія»;

    дати організаційно-економічну характеристику підприємства;

    розглянути комплексний аналіз фінансового стану підприємства;

    виконати діагностику фінансової кризи на підприємстві ПАТ «Електротехнологія»;

    розглянути удосконалення антикризового управління на підприємстві ПАТ «Електротехнологія»;

    дослідити світовий досвід попередження фінансової кризи на підприємстві;

    розробити шляхи забезпечення антикризових заходів.

Інформаційною базою дослідження є монографії, підручники, законодавча та нормативна база, матеріали періодичних видань, бухгалтерський звіт, звіт про фінансові результати та звіт про основні показники діяльності підприємства ПАТ «Електротехнологія

 

 

Теоретичні основи фінансової кризи на підприємстві

Головні фактори фінансової кризи на підприємстві

В сучасній економіці України особливо гостро проявляється вплив на соціально-економічне становище фінансової кризи, в якій перебуває значна частина промислових підприємств країни. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства й обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

До головних зовнішніх факторів, які обумовлюють кризовий розвиток підприємства, належать:

спад кон’юнктури ринку в економіці в цілому;

значний рівень інфляції й інфляційні коливання;

нестабільність господарського й податкового законодавства;

нестабільність фінансового й валютного ринків;

посилення монополізму на ринку, конкуренції в галузі й криза галузі в цілому;

дискримінація підприємства органами влади й управління, політична нестабільність у країні, де знаходиться підприємство, або в країнах, де розташовані постачальники сировини або споживачі продукції.

Внутрішніми факторами фінансової кризи на підприємстві є:

відсутність чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;

дефіцит організаційної структури, низький рівень менеджменту, маркетингу, втрата ринків збуту продукції;

нераціональне використання виробничих ресурсів, непродуктивне використання вільних робочих місць, виробничих площ.

Внаслідок впливу загальної сукупності або деяких із цих факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства відбуваються наступні негативні явища:

втрата клієнтів і покупців продукції, зменшення кількості договорів на її постачання;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей, підвищення собівартості й різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних коштів і наявність наднормативних запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

істотне зниження виручки від реалізації й підвищення тиску на ціни.

Виділяють такі види кризи:

стратегічна криза характерна тим, що на підприємстві зруйнований виробничий потенціал і недостатньо довгострокових факторів успіху;

криза прибутковості характеризується тим, що наростаючі збитки з’їдають власний капітал підприємства, що призводить до незадовільної структури балансу;

криза ліквідності свідчить про неплатоспроможність підприємства, або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Важливою умовою застосування правильних і своєчасних антикризових заходів на підприємстві є ідентифікація глибини фінансової кризи. Виділяють три фази кризи, які практично відповідають її видам:

перша фаза кризи, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства за умов введення антикризового управління. Це, як правило, криза ліквідності;

друга фаза загрожує подальшому існуванню підприємства й вимагає негайного проведення фінансової санації. Цій фазі, найчастіше, відповідає криза прибутковості;

третя фаза - це кризовий стан, не сумісний з подальшим існуванням підприємства, що призводить до його ліквідації. Це стратегічний вид кризи.

Для діагностики кризового розвитку підприємства й загрози його банкрутства застосовується система раннього попередження банкрутства - особлива інформаційна система, за допомогою якої керівництво підприємства одержує інформацію про потенційну загрозу діяльності підприємства внаслідок зовнішніх і внутрішніх факторів. Найважливішим її інструментом є дискримінантний аналіз, коли за допомогою математичних і статистичних методів будується функція й розраховується інтегральний показник, за допомогою якого можна оцінити загрозу банкрутства для підприємства. Існують різні підходи до прогнозування фінансової неспроможності.

Найпростішим і наочним показником загрози банкрутства є коефіцієнт абсолютної ліквідності («кислотний тест»), що аналізується в динаміці та являє собою відношення суми грошових коштів до суми поточних зобов’язань підприємства.

Будь-яка оцінка кредитоспроможності є одночасно й методикою прогнозування банкрутства, наприклад, у вигляді розрахунку наступних показників:

норми прибутку на капітал як відношення суми прибутку до валюти балансу;

коефіцієнтів абсолютної й швидкої ліквідності й покриття як відношення оборотних активів підприємства в різному ступені їхньої ліквідності до його поточних зобов’язань;

коефіцієнта залучення коштів як відношення суми всякого роду заборгованості до валюти балансу, що характеризує залежність підприємства від кредиторів.

Дискримінантний аналіз випереджає тест на банкрутство, що складається із шістьох показників:

. Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом як відношення суми власного капіталу до валюти балансу. Незадовільне значення цього показника може свідчити про наявність стратегічної кризи на підприємстві, тобто про найважчу його фазу, третю, не сумісну з подальшим функціонуванням підприємства.

. Норма прибутку на капітал як відношення суми прибутку до валюти балансу. Незадовільне значення цього показника, розглянуте в динаміці за ряд років, свідчить про можливу наявність кризи прибутковості, тобто про другу фазу кризового розвитку, коли необхідна термінова санація.

. Коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми коштів до суми поточних зобов’язань. Значення цього коефіцієнта в розмірах нижче припустимого свідчить про кризу ліквідності й вимагає проведення антикризових заходів для виведення підприємства з першої фази його кризового розвитку.

. Коефіцієнт співвідношення вартості товарної й готової продукції свідчить про такі причини кризового розвитку, як затовареність, низькі обсяги реалізації продукції, криза надвиробництва й націлює підприємство на пошук причин і здійснення відповідних заходів.

. Коефіцієнт оборотності капіталу як відношення суми виручки від реалізації до валюти балансу характеризує ефективність використання інвестованого в підприємство капіталу. Незадовільне значення цього коефіцієнта вимагає вжиття серйозних і глобальних заходів на підприємстві.

. Коефіцієнт співвідношення обороту від реалізації й дебіторської заборгованості як відношення виручки від реалізації до суми дебіторської заборгованості свідчить про вилучення оборотних коштів підприємства в дебіторську заборгованість і вимагає від підприємства вживання термінових заходів до її рефінансування.