Н.Е. 2.1. Становлення особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою у навчально-професійній діяльності

Навчально-професійна діяльність – провідна діяльність студентів вищих навчальних закладів, спрямована на основні цілі підготовки спеціалістів, яка забезпечує особистісне зростання й професійний розвиток студентів, набуття ними професійно важливих знань, умінь і навичок, трансформує структуру самосвідомості майбутнього фахівця, формує соціально-професійний аспект його "Я-концепції".

Світоглядний плюралізм – таке бачення світу і дійсності, згідно з яким існують завжди кілька непов'язаних одні з одним форм буття, знань про навколишній світ, різноманітних життєвих методів і інших речей.

Професія – це якісна визначеність людини, що характеризується конкретними професійними знаннями, уміннями, навичками, досвідом, наділеної особистісними й професійними якостями, а також яка усвідомлює свою причетність до професійної спільності.

Професійна Я-концепції – це система уявлень про себе стосовно різних сторін професії й кар’єри, щодо професійного оточення, характеристик самої людини, близьких їй людей, членів родини, життєвих і сімейних подій, життєвих ситуацій.

Професійна самосвідомість (Я-концепція) студента – усвідомлення норм, правил, моделі професії, сформованість професійного кредо, концепції праці, співвіднесення себе з професійним еталоном, ідентифікація з професією, очікувана оцінка себе референтними людьми, самооцінка.

Позитивна «Я-концепція» студента – це складова особистості студента, яка характеризується такими емпіричними показниками, як висока когнітивна складність і диференційованість образу-Я, професійно-рольова ідентифікація, наявність власне особистісних компонентів у структурі уявлень про себе, внутрішня цілісність і узгодженість між Я-реальним та Я-ідеальним, відносна стійкість, стабільність уявлень про себе як особистість і майбутнього фахівця.

Негативна Я-концепція – це складова особистості студента, що характеризується браком професійно-рольових настановок, обмеженістю лише формально-функціональними ознаками (успішність, ставлення до навчання тощо), суперечливістю між Я-реальним і Я-ідеальним, найімовірніше заниженою самооцінкою педагогічних здібностей і результатів навчально-професійної діяльності, «комплексом неповноцінності», низьким рівнем самоповаги, очікуванням на переважно негативне оцінне ставлення до себе оточуючих, емоційною нестабільністю, високим рівнем особистісної і реактивної тривожності, почуттям незахищеності.

Професіоналізація особистості – це цілісний безперервний процес становлення особистості фахівця, який починається з моменту вибору професії, триває протягом усього професійного життя людини і завершується при припиненні такої діяльності.

Професіоналізація особистості – це професійне становлення і професійне зростання особистості студента як спеціаліста, професіонала, формування творчої, духовно багатої особистості з урахуванням її потреб, інтересів, бажань, здібностей.

Професійна ідентичність – це динамічна система, яка формується у процесі професійної освіти та активного розвитку професійної компетентності і впливає на ціннісно-смислову сферу і удосконалення професійної майстерності майбутнього спеціаліста.

Професійна спрямованість – це якість особистості, яка характеризується стійким інтересом до професії в єдності з суспільною і пізнавальною активністю, що виявляється у прагненні та готовності відповідально виконувати свої професійні обов'язки та функції.

Професійна спрямованість – система особистісних якостей, які визначають стійке, усвідомлене, активно-дійове ставлення до професійної діяльності.

Професійна самооцінка – оцінка суб'єктом праці самого себе як фахівця, своїх професійних можливостей, якостей, досягнень і місця в професійному середовищі.

Професійна рефлексія – це співвіднесення себе, можливостей свого Я з тим, чого вимагає обрана професія, зокрема – з існуючими про неї уявленнями. Ці уявлення рухливі – вони розвиваються.

Професійна рефлексія – це процес усвідомлення суб’єктом своєї діяльності, який допомагає людині сформулювати одержувані результати, обумовити цілі подальшої роботи, скоректувати свій професійний шлях.

Професійна культура – це високий рівень професійних знань, професійного мислення, а також відповідальність і рефлексивність.

Фахова компетентність – це праця викладача, в якій на високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість викладача, досягаються результати в навченості і вихованості студентів.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Самопізнання – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості.

Самоспостереження – метод та прийом самопізнання, що виявляє себе як спостереження індивіда за своїми діями, вчинками, думками, почуттями.

Самоповага – особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні індивіда до самого себе.

Самооцінка – оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей.

Саморегуляція (лат. regulare – налагоджувати) – здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів.

Самопідбадьорення – звернення до себе з метою зміцнення впевненості у собі, що ґрунтується на використанні самозаспокоєння, навіювання впевненості в досягненні мети, орієнтації на зразок.

Самосхвалення – переконання себе в чому-небудь завдяки добору відповідних доказів та аргументів, що передбачає регуляцію психічних станів, вчинків через засудження себе, прояви своєї поведінки та спонукання до змін.

Самонаказ – веління самому собі як засіб вироблення самовладання й вміння керувати собою.

Самовладання – здатність до самоспостереження й контролю за внутрішніми інтелектуально-емоційними й психофізіологічними процесами; зміцнює волю, організовує поведінку, стимулює свідоме виявлення сміливості, відваги.

Самообмеження – здатність відмовитись від бажаного (особистого задоволення, зручності), коли це зумовлено зовнішньою потребою, або на користь чогось чи когось іншого; сприяє набуттю досвіду людяності, одержанню влади над собою, подоланню жадібності, егоїзму.

Самонавіювання – процес навіювання, адресований самому собі, за якого суб'єкт і об'єкт навіюючого впливу одна й та ж особа; підвищує рівень саморегуляції, дозволяє суб'єкту викликати у себе певні відчуття, керувати процесами уваги, пам'яті, емоційними реакціями.

Самоконтроль – свідоме регулювання поведінки, мотивів, на основі виявлення відхилень у думках, почуттях, вчинках, діях від загальноприйнятих вимог.