Н.Е. 2.2. Психологічний аналіз учіння студентів

Учіння – це особистісне присвоєння знань, умінь, у процесі якого заданий зміст знань перетворюється через індивідуальний досвід студента, через його потреби та мотиваційну сферу.

Учіння – власні активні дії студента, спрямовані на розвиток своїх здібностей, знань, умінь і навичок та способів їх набуття.

Учіння – це особлива форма соціальної активності суб'єкта взаємодії з реальними суб'єктами та об'єктами навколишньої дійсності, регуляції систем суб'єкта згідно з програмами виконання певних завдань, а також із потребами особистості

Мотиви учіння – це спонукальна причина дій, вчинків студента; активізуючи сила, пробудження, які спрямовують діяльність студента.

Мотивація учіння – це система стійких мотивів, що визначає конкретну активну навчально-пізнавальну діяльність учня чи студента.

Безпосередньо-спонукальні мотиви – мотиви учіння, засновані на емоційних проявах особистості, на позитивних чи негативних емоціях: яскравість, новизна, цікавість, зовнішньо привабливі атрибути, цікаве викладання, привабливість особистості викладача, бажання отримати похвалу, нагороду (за виконане завдання), боязнь одержати негативні бали і т. д.

Перспективно-спонукальні мотиви – мотиви учіння, які ґрунтуються на розумінні значущості знання взагалі та навчальної дисципліни зокрема: усвідомлення світоглядного, соціального, практично прикладного значення дисципліни, тих чи інших конкретних знань і вмінь, зв'язок навчального курсу з майбутнім самостійним життям (професія, створення сім'ї і под.), розвинуте почуття обов'язку, відповідальності.

Інтелектуально-спонукальні мотиви – мотиви учіння, що базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання, передбачають інтерес до знань, допитливість, намагання розширити свій культурний рівень, оволодіння певними уміннями і навичками, захопленість самим процесом вирішення навчально-пізнавальних задач і т. д.

Пізнавальна потреба – прагнення до набуття знань, потреба в навчанні як діяльності, у процесі якої і задовольняється пізнавальна активність.

Пізнавальна активність – це поєднання цілеспрямованої напруженої розумової і практичної навчальної праці, творчого підходу і самостійності в оволодінні знаннями, уміннями, навичками і способами діяльності, спрямованими на досягнення мети навчання і здатності ставити перед собою нові завдання, завдяки яким здійснюється пізнання і глибоке проникнення в суть явищ.

Навчально-пізнавальна діяльність – це процес, у якому особистість оволодіває загальнолюдськими знаннями, які поступово ускладнюючись дозволяють у своєму русі розвивати особистість не тільки в духовному й інтелектуальному плані, а й професійно.

Самоосвіта – самостійний спосіб отримання знань в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла.

Самоосвіта – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об'єктивних потреб суспільства, одержані з різних джерел додатково до тих, що отримані в базових навчальних закладах.

Самоосвіта – це особлива діяльність, яка має власну специфічну структуру, відмінну від структури навчальної діяльності та її самостійних форм тим, що її основні компоненти — мотиви, задачі, способи дії та способи контролю особистість добирає самостійно.

Творчість – діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо).

Творчість – це діяльність, яка на основі реорганізації наявного досвіду і формування нових комбінацій знань породжує нове.

Творчість – це, з одного боку, використання наявних знань і розширення галузі їх застосування, а з іншого – створення абсолютно нових підходів, що змінюють усталений погляд на об’єкт або галузь знань.

Алгоритм – це послідовність точно визначених дій, що однозначно призводять до вирішення поставленого завдання.

Креативність – (від лат. creatio – створення) – новітній термін, яким окреслюються творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактора.

Неуспішність – це гостра проблема сучасної вищої школи, яка викликається багатьма соціальними, біологічними та педагогічними факторами та полягає у низькому розвитку інтелектуальних властивостей особистостей, якостей її розуму, здібностей до учіння.