Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних угодах

1 2 3 4 5 6

ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ

Метод определения средней нормы прибыли на инвестиции (АRR)

Метод определения срока окупаемости инвестиций

Методы определения экономической эффективности без использования дисконтирования

Если не учитывать фактор времени, то показатель срока окупаемости инвестиций можно определить по формуле:

n_y = IC:P_c,

где n_y –– показатель срока окупаемости,

ІС––размер инвестиций,

Р_с––ежегодная средняя чистая прибыль.

Таким образом, срок окупаемости инвестиций –– это период времени, в течение которого не дисконтированные прогнозные поступления средств превышают не дисконтированную сумму инвестиций, то есть это количество лет, необходимых для возмещения инвестиций.

Сущность этого метода сводится к расчету показателя, который базируется на использовании прибыли. Он рассчитывается как отношение средней величины прибыли, полученной из бухгалтерской отчетности, к средней величине инвестиций.

При этом расчет может осуществляться на основании прибыли (дохода) без учета выплаты налогов и процентов за кредит или прибыли после выплаты налога, но до выплаты процентов за кредит. Последний метод используется чаще, потому что характеризует ту выгоду, которую получат собственники предприятия и инвесторы.

Величина инвестиций, по отношению к которой находят рентабельность, определяется как средняя величина между стоимостью активов на начало и конец расчетного периода. Таким образом, формула расчета нормы прибыли на инвестиции имеет вид:

НП=П*(1–tax)*100% / ((B_an+B_ak)/2)

Где НП –– норма прибыли,

tax –– ставка налогообложения, коэффициент,

B_an –– стоимость активов на начало периода,

B_ak –– стоимость активов на конец периода.

Основные недостатки этого метода:

· Трудно определить, какой год реализации инвестиционного проекта стоит взять для расчета нормы прибыли;

· Он не учитывает влияние времени на денежные потоки –– инвестированный капитал приравнивается к прибыли, которую получает предприятие через несколько лет.

1.Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних угодах.

2. Фінансування експортно-імпортних угод.

3. Посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою.

Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційними угодами, здійснюються резидентами України лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами виконуються банками, як правило, у вільно конвертованій валюті.

Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у формах документарного акредитива, банківського переказу та інших.

Зовнішньоекономічний контракт - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором країни, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До умов, які повинні бути передбачені в контракті, належать, зокрема:

* умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;

* ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна одиниці виміру товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу).

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не обов'язково повинна збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переведення однієї валюти в іншу.

Встановлення валютних курсів називається котируванням валюти. Воно буває двох видів:

• пряме (визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної);

• непряме (зворотнє) (визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти).Співвідношення між двома валютами, яке випливає з курсів цих валют до третьої валюти, називається крос-курс;

* умови платежів, тобто спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ - це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

• боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

• рекламацій за поставку неякісної продукції;

• авансових платежів;

• розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.

2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.

Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд.

3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

* одержання акцепту або платежу залежно від угоди;

* видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;

* видачі документів на інших умовах.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:

• фінансові - документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);

• комерційні - документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).

Існує два види інкасо:

* чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);

* документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).

У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.

Існує два різновиди документарного інкасо: документи проти платежу та документи проти акцепту.

Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.

У другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.

4. Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною Торговою Палатою і затверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива.

Інакше кажучи, документарний акредитив - це грошове зобов'язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.

Банк, який видає зобов'язання, повинен виконати платіж експортеру або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.

Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця документарні акредитиви поділяються на:

* безвідзивні;

* відзивні

* непідтверджені;

* підтверджені;

У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.

Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера обмежується тільки повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортера перерахує йому відповідну суму.

Підтверджений акредитив - це зобов'язання двох банків (один з яких, як правило, знаходиться в країні експортера, а інший - у країні покупця).

Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення контракту, в якому передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови акредитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останнього про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає тільки банк імпортера.

Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвердження акредитива банком експортера буде означати, що банк експортера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотриманні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного - в країні імпортера, а іншого - в країні експортера).

Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазначений в акредитиві банк документи, що відповідають умовам акредитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та інші).

Документарні акредитиви можуть передбачати подання експортером разом з іншими документами переказного векселя, виписаного постачальником на:

• банк імпортера;

• імпортера;

• інший банк, зазначений в акредитиві.

Якщо документи подані експортером і на думку перевіряючого банку оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу залежно від того, що передбачено умовами акредитива:

• негайний платіж по векселю;

• відстрочений платіж по векселю;

• акцепт векселя;

• облік векселя.

Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя.

Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний та компенсаційний.

Револьверний акредитив - це зобов'язання зі сторони банку-емітента відновити акредитив до початкової суми після того, як він був використаний.

У свою чергу, револьверний акредитив може бути комулятивним та некомулятивним.

Комулятивний - це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового внеску.

Некомулятивний - це коли додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.

Компенсаційний акредитив - це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздрібнюється на два простих акредитиви:

• перший, який виставляється від імені зарубіжного покупця на посередника в банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник;

• другий, який виставляється від імені посередника в його банку, при цьому бенефіціаром є постачальник.

2. Фінансування експортно-імпортних угод

Комерційні банки надають своїм клієнтам ряд кредитів і послуг кредитного характеру на проведення операцій, пов'язаних з експортом та імпортом продукції.

Банківське кредитування здійснюється у таких формах:

* акцепт векселів;

* видача гарантій;

* облік векселів;

* підтвердження акредитивів;

* кредитування по відкритому рахунку;

* видача позички в іноземній валюті під контракт і під заставу.

Підтвердження акредитива застосовується як форма кредитування імпортера і виражається в тому, що банк, який обслуговує імпортера, повинен: або перевести в банк експортера на свій коррахунок суму коштів, зазначену в акредитиві; або якщо на цьому рахунку достатньо коштів для виконання акредитива, послати повідомлення оплатити акредитив зі свого коррахунку без додаткового переказу грошей.

Підтвердження акредитива може проводити і банк експортера, але при цьому збільшуються витрати імпортера при розрахунках акредитивами.

Кредитування по відкритому рахунку як форма кредитування експортно-імпортних операцій може надаватися як у розрізі міжбанківських, так і міжурядових відносин.

У міжбанківських відносинах такий рахунок відкривається в комерційному банку, що обслуговує експортера. По цьому рахунку встановлюється ліміт кредитування або кредитна лінія, в межах яких здійснюються платежі експортеру. На цей же рахунок надходять платежі від імпортера. Дозволяється наявність дебетового сальдо по відкритому рахунку в межах ліміту і протягом певного періоду. При використанні ліміту оплата експортно-імпортних операцій не проводиться (подібно до контокорентного рахунку).

Кредит під контракт на виробництво продукції для експорту видається і погашається у валюті.

Умови надання кредиту:

• наявність гарантії вітчизняного банку або гарантії зарубіжного ділового партнера;

• наявність забезпечення. Як забезпечення по кредитах в іноземній валюті банк може приймати акредитиви або платіжні гарантії, виставлені іноземними банками-кореспондентами на користь позичальника чи його гаранта.

Кредити видаються на звичайних комерційних умовах, однак з урахуванням валютного курсу, що складається на валютному ринку по вільно конвертованій валюті (ставку по іноземній валюті встановлюють поквартально).

Джерело погашення кредиту - виручка в іноземній валюті.

Для отримання кредиту позичальник подає до банку заяву, в якій зазначається така інформація:

* мета, сума, термін кредиту;

* найменування і кількість товару, що купують, його вартість, країна придбання і валюта платежу (валюта, в якій товар оплачується), валюта ціни (валюта, в якій товар оцінюється);

* економічне обгрунтування кредиту;

* джерела погашення кредиту в іноземній валюті.

До заяви додаються:

- гарантійний лист банку чи іноземного партнера;

- техніко-економічне обгрунтування кредиту, включаючи кошторис витрат по кредитованому проекту і розрахунок окупності кредитованих витрат;

- графік поставки імпортного товару;

- розрахунок строків погашення кредиту і сплати процентів.

Після розгляду документів укладається кредитний договір. Позичальник подає банку строкові зобов'язання, в яких обумовлюються суми і строки погашення кредиту.

З позичкового рахунку оплачуються доручення клієнтів на проведення розрахунків з іноземними партнерами.

Нарахування процентів починається з моменту виникнення позичкової заборгованості.

Заходи впливу за несвоєчасну сплату процентів:

• припинення подальшого кредитування в іноземній валюті;

• дострокове погашення кредиту;

• збільшення розміру плати за кредит;

• блокування валютного рахунку позичальника і гаранта.

У процесі кредитування клієнтів в іноземній валюті особлива увага приділяється техніко-економічному обґрунтуванню. Воно має містити таку інформацію:

• терміни і графік проведення заходу;

• технологія реалізації валютної угоди;

• запланований обсяг іноземної валютної виручки;

• заплановані витрати, включаючи податки і мито;