Тема: Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах.
Заняття №21
1. Вибухонебезпечні властивості матеріалів та речовин.
2. Категорії приміщень за вибухонебезпечністю.
3. Основні заходи і засоби забезпечення пожежної безпеки.
4. Дії персоналу при виникненні пожежі.
5. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками.
З метою одержання початкових даних для розробки заходів щодо забезпечення пожежної та вибухової безпеки, при визначенні категорії та класу приміщень і будівель відповідно до вимог норм технологічного проектування, стандартів ССБП, будівельних норм і правил, правил будови електроустановок встановлена номенклатура показників пожежо-вибухонебезпечності речовин і матеріалів.
У ГОСТі 12.1.044-89* «Пожаро-взрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения» наведено 20 показників, перелік яких при необхідності може бути розширений. Вибір показників для характеристики пожежо-вибухонебезпечності тих чи інших речовин і матеріалів залежить від агрегатного
|
|
стану речовини (матеріалу) та умов її застосування. Деякі найважливіші з них та їх застосування для характеристики речовин у різних агрегатних станах наведені в табл. 5.2.
Примітка: Знак «+» означає застосування, а знак «–» – незастосування показника.
Горючість є кваліфікаційною характеристикою здатності речовин і матеріалів до горіння і застосовується для таких потреб: кваліфікації речовин і матеріалів за горючістю; визначення категорії і класу приміщень за вибухо-пожежною та пожежною небезпечністю; при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.
За горючістю речовини і матеріали поділяють на негорючі, важкогорючі та горючі.
Негорючі – це речовини і матеріали, які не здатні горіти у повітрі. Проте серед них можуть бути пожежонебезпечні, наприклад, окислювачі і речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою, киснем або з іншими речовинами. До негорючих речовин належать усі мінеральні та більшість штучних неорганічних матеріалів. Важкогорючі – речовини і матеріали, що здатні горіти в повітрі при дії джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його вилучення. Це можуть бути композиції, що складаються з органічного матеріалу і мінерального наповнювача.
Горючі – речовини і матеріали, що здатні займатися при дії джерела запалювання і самостійно горіти після його вилучення.
Температура спалаху – це найменша температура конденсованої речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюються пари, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення при цьому недостатня для стійкого горіння.
|
|
Температура спалаху характеризує умови, за яких речовина стає пожежонебезпечною. Цей показник застосовується при класифікації рідин за ступенем пожежної небезпечності, при визначенні категорії та класифікації приміщень і зон за пожежовибуховою небезпечністю,
а також при розробці заходів пожежо-вибухобезпеки.
Температура спалахування – це найменша температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що при дії на них джерела запалювання спостерігається займання (тобто виникає стійке полум’яне
горіння).
Температура спалахування характеризує здатність речовин до самостійного горіння і завжди буває вищою за температуру спалаху.
Чим меншою є різниця між температурами спалаху і спалахування речовини, тим більше пожежонебезпечною є ця речовина.
Температура спалахування застосовується при встановленні групи горючості речовин, при оцінці пожежної небезпечності обладнання і технологічних процесів, при розробці заходів щодо забезпечення пожежо-вибухобезпеки.
Температура самоспалахування – це найменша температура навколишнього середовища, при якій в умовах спеціальних випробувань спостерігається самозаймання речовини. Температура самоспалахування використовується для оцінки пожежо-вибухонебезпечності
речовин; визначення групи вибухонебезпечної суміші для вибору типу вибухобезпечного обладнання; при розробці заходів щодо забезпечення пожежо-вибухобезпеки технологічних процесів.
Концентраційні межі поширення полум’я. Нижня (верхня) концентраційна межа поширення полум’я – це мінімальний (максимальний) вміст горючої речовини в однорідній суміші в окислювальному середовищі, при якому можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.
Концентраційні межі поширення полум’я застосовують при визначенні категорії та класу приміщень за пожежо-вибухонебезпечністю; при розрахунках вибухобезпечних концентрацій газів, парів і пилу всередині технологічного обладнання, а також у повітрі робочої зони з потенційними джерелами запалювання; при проектуванні вентиляційних систем; при розробці заходів з забезпечення пожежної безпеки.
Температурні межі поширення полум’я. Відомо, що концентрація насичених парів рідини перебуває у певному взаємозв’язку з її температурою. Використовуючи цю властивість, можна концентраційні межі насичених парів виражати через температуру рідини, при якій
утворюються ці пари. Такі температури мають назву температурних меж поширення полум’я.
Температурні межі поширення полум’я – це такі температури речовини, при яких її насичена пара утворює в окислювальному середо вищі концентрації, що дорівнюють, відповідно, нижній (нижня температурна межа) і верхній (верхня температурна межа) концентраційним
межам поширення полум’я.
Температурні межі поширення полум’я застосовуються при розрахунку пожежо-вибухонебезпечних температурних режимів роботи технологічного обладнання; оцінці аварійних ситуацій, пов’язаних з розлиттям горючих рідин; розрахунку концентраційних меж поширення полум’я; а також для характеристики пожежної небезпечності рідин.
Температурні умови теплового самозаймання – це залежність між температурою навколишнього середовища, кількістю речовини (матеріалу) і часом до її самозаймання.
Мінімальну температуру середовища, при якій можливе самозаймання матеріалу, враховують при виборі безпечних умов зберігання та переробки самозаймистих речовин.
Здатність вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним (тобто при взаємному контакті речовин) – якісний показник, що характеризує особливу пожежну небезпечність речовин.
|
|
Дані про небезпечність взаємного контакту речовин наводять у стандартах і технічних умовах на речовину; їх використовують при категоріюванні приміщень за пожежо-вибухонебезпечністю; при виборі безпечних умов проведення технологічних процесів та умов спільного зберігання і транспортування речовин і матеріалів.