Ювелірна справа

Скло

У мистецтві обробки скла бароко з'явилося одним із самих яскравих періодів. Першість тут по- колишньому належить Венеції. Венеціанські склороби продовжують виготовляти вироби, що мали великий успіх в епоху Відродження, як, наприклад, багато орнаментовані келихи на ніжці; поряд з ними проводяться разючі шедеври з безбарвного скла з білою філігранню (іл. 558 і 559): кубки, широкі чаші із променеподібним візерунком, чаші із кришкою. Назвемо також венеціанські люстри з безбарвного й філігранного скла, окремі частини яких видуваються порізно й потім нанизуються на металеві стрижні. Люстра «пагода» з музею Мурано складається із чотирьох колон, що підтримують навіс, від підстави колон піднімаються двома ярусами ріжки, що завершуються головами дельфінів, на яких укріплені розетки й чашечки свічників. Ця люстра була виконана майстром Джузеппе Бриаті на самому початку XVIII ст.

У Венеції наприкінці XVI ст. з'являється техніка тонкого гравірування алмазом. Цей новий вид декору був винайдений огранювачами. Шліфуючи дорогоцінні й напівкоштовні камені, вони вирішили спробувати свої знаряддя для прикраси гірського кришталю й скла, хоча крихкість цих матеріалів сильно утрудняла їхню обробку. Прекрасний приклад такої техніки - англійський келих із зображенням Адама й Єви й тварин у раю (іл. 557). Трохи пізніше, близько 1600 р, інший огранювач, Гаспар Леман, що працював при дворі імператора Рудольфа II у Празі, застосував обертове коло для різьблення на склі; новий спосіб декорування швидко поширився в Богемії, Сілезії. Баварії. При алмазнім гравіруванні майстер наносить візерунок інструментом на нерухомо укреппенный предмет; при новому способі рухається укріплений на колі предмет, і вістря інструмента притискається до нього сильніше або слабкіше, за бажанням майстра.

Південні Нідерланди роблять вироби «у венеціанській манері». Голландія спеціалізується на винятково тонких гравірованих візерунках по склу. Поряд із цим видом декору застосовується й розпис емалями, втім, через надлишок замовлень і технічної легкості емалі виконуються недостатньо ретельно; звичайні сюжети декору — герби, сцени полювання, алегоричні композиції.

У Південній Німеччині виготовляються різні посудини для вина з алмазним гравіруванням, і серед них келихи типу ремер з гербами, написами й бордюрами із плодів і квітів. Ці вироби, як і розписані емалями, здебільшого з датою, оскільки їх виготовлення часто пристосовувалося до певного свята або церемонії. Вироби нюрнберзького писаного скла являють собою звичайно циліндричні стаканчики або флакони, прикрашені фігурами й пейзажами.

Застосовуються й інші види декорування скла, наприклад наліпні ручки, крильця й навіть фігурки птахів на кришці. Скло-кракле виходить при зануренні гарячого скла в холодну воду й вториннім нагріванні або ж при катанні незастиглої скляної маси по дрібних осколках. На ніжці посудини часто поблискують золоті відблиски.

Своєрідність іспанських виробів зі скла становить не гравірування або емалеві розписи, а наліплений декор у вигляді крилець (іл.560).

У порівнянні з італійським і німецьким художнім склом французькі вироби займають досить скромне місце. Можливо, це пояснюється тим, що листове скло вимагало більше зусиль, ніж фігурне, а Франція задалася метою відняти у Венеції монополію на виробництво дзеркал. Після довголітніх пошуків зусиль, багатьох фінансових і технічних невдач французькі майстри добилися успіху. Мануфактура передмістя Сент-Антуан у Парижі створює в 1678- 1683 рр. дзеркала для знаменитої Дзеркальної галереї у Версалі в «венеціанській манері», тобто з видувного скла. А в 1691 р. Королівська мануфактура, створена в Гренуйєр під Парижем, освоює виробництво литих дзеркал по способу, винайденому Бернаром Перро.

Скляний посуд нам погано відомий. Оскільки він не являє собою предмета розкоші, від нього вціліло мало екземплярів На деяких гравюрах або картинах ми бачимо процес виробництва келихів, сулій і флаконів. Технологія їх виготовлення була освоєна насамперед в Італії, а потім у Франції - у Невірі, Орлеані, Парижі, Нормандії й Нанті. Деякі неверські вироби мали великий успіх: статуетки з розписаного емалями тягненого скла служили прикрасою стола, а також використовувалися для складання «вертепів» - сцени «Поклоніння волхвів» або сценок італійської народної комедії масок. Такими фігурками забавлявся в дитячі роки Людовик XIII, який грався «собачками й іншими тваринами, виготовленими в Невірі». В 1662 р. італійський майстер Бернардо Перротто переселився в Орлеан і, прийнявши французьке підданство й ім'я Бернара Перро, придбав, на думку сучасників, славу найвидатнішого склороба свого століття. Перро належить ряд винаходів; найбільш важливе з них, представлене їм в Академію наук 2 квітня 1687 р., полягає в методі виготовлення дзеркал шляхом розливання скла в плоскі або ввігнуті форми. Нащадки Перро передавали сімейне ремесло з покоління в покоління. Один з них перебрався на проживання в Америку. У наші дні один з його нащадків, Поль Н. Перро, директор Музею скла в Корнінзі під Нью-Йорком, являє собою приклад чотиривікової вірності сімейному ремеслу.

Ми погано знаємо французьке ювелірне мистецтво XVII ст., оскільки більшість дорогоцінних виробів зникла. Величезні витрати, пов'язані з підтримкою престижу, змусили Людовика XIV піти на радикальні й катастрофічні заходи: в 1688 р. він відправив у переплавлення все золоте й срібне королівське начиння, інакше кажучи, кращі твори мистецтва в цьому жанрі. Одночасно король віддає наказ переплавити на монету й усі срібні вироби королівства. Дещо уникло загальної долі, але жодна війна й жоден переворот не наносили настільки непоправної втрати мистецтву: за один рік було знищено більше, чим за кілька століть.

Уцілілі предмети невеликі по розміру й відносяться, як правило, до кінця XVII ст. Назвемо серед них скриньку Ганни Австрійської з карбованого й різьбленого золота із трохи перевантаженим декором із квітів і листя, створений близько 1645 р. (іл. 561), і кубок, що приблизно належав цієї ж королеві (обидва предмета в Луврі). Цікаві золоті плакети з різьбленим зображенням «Перемоги Людовика XIV» роботи ювеліра П’єра Жермена, першого із цілої династії золотих справ майстрів, що прославилися в основному в наступнім столітті. Чимало видатних ювелірів працювало й у провінції. Серед створених ними речей назвемо вазочку для цукрової пудри (1694 р.) із цікавою гравірованою голівкою з листя (Париж, Лувр). У луврских колекціях є, крім того: мисочка з позолоченого срібла, датована 1666 р., срібний глечик шоломоподібної форми з орнаментом ламбрекена, ще один глечик 1677 р. із гладкого кутого срібла, литий срібний канделябр із гравірованим і нагостреним орнаментом, з паризьким клеймом 1636 р., а також кубок з тим же клеймом 1700 р., прикрашений у нижній частині ламбрекеном (Париж, Музей декоративних мистецтв); блюдо 1698 р. з позолоченого срібла із завитками квітучих пагонів по бордюру (Лондон, Музей Вікторії й Альберта). Кілька предметів церковного начиння, як, наприклад, срібний потир із собору Труа з рельєфними сценами Страстей Господніх або релікварій св. Лаврентія із церкви Сен-Совер у Монтрейль-сюр-Мер уникли знищення тільки через їхнє культове призначення.

У Франції, як і в інших країнах, ювеліри поміщають на своїх творах особисте клеймо, поруч із яким ставиться цехове клеймо й ще третє, що свідчить про сплату податку скарбниці. Клейма дозволяють із упевненістю визначити майстра й дату виготовлення, зрозуміло, якщо збереглися таблиці клейм, що має місце далеко не завжди. У далеко не всіх видах прикладного мистецтва можлива така точна атрибуція (іл. 562).

За межами Франції панує такий же помпезний стиль із безліччю фігур; прикладом його може служити блюдо з позолоченого срібла, що належало, можливо, Алессандро Фарнезі й створене в Брюгге Жаком ван дер Спеї в 1631р. У Голландії наприкінці Ренесансу й на початку епохи бароко працював знаменитий ювелір Пауль ван Віанен. Уродженець Утрехта, він переїхав спочатку в Баварію, потім у Прагу, де імператор Рудольф II удостоїв його звання головного придворного майстра. У Голландії виготовляються оригінальні чаші у формі рогу, уміст яких випивався залпом, оскільки ставити їх можна тільки догори дном, оформленим у вигляді вітряного млина.

У Німеччині збереглася досить велика кількість ювелірних виробів з ускладненим і перевантаженим декором, що часом порушують почуття міри (іл. 563). Численні статуетки тварин виконані в реалістичній манері. Збереглися також дорогоцінні камені в срібній або золотій оправі, прикрашені емалями.

Ювелірна пластика Англії розвивається під впливом мистецтва Німеччини, потім Фландрії, для яких характерна деяка ваговитість форм і виконаний карбуванням декор із плодів, квітів і амурів. Своєрідність англійського національного стилю виявилася в створенні близько 1670 р. нового типу посудини, якій було призначено довге майбутнє - чайника. Один із самих стародавніх екземплярів, датований 1685 р., виконаний з позолоченого срібла Бенжаменом Пайном. Його довгаста форма із широкими гранями, можливо, навіяна китайськими глечиками для вина (іл. 564). Чайники наступних епох мають звичайно більш приосадкувату форму (іл. 606).

У Португалії й Іспанії в результаті грабіжницьких колоніальних воєн накопичуються величезні запаси дорогоцінних металів. Однак згодом майже всі ці багатства були втрачені.