Розробка грунту екскаватором

Задача

17.02.2011

9.02.2011

3.02.2011

Екскурсія

Екскурсія:

- показ

- розповідь

але вони взаємоповязані.

Наскільки повязані – важливо. Може переважати один з елементів,ю або можуть бути рівнозначними. Один варіант – коли показ = розповіді. Інший – показ > розповідь, ще – показ < розповідь. Якщо експозиція у фокусі, тобто один експонат, то розповідь буде переважати. В традиційному розумінні п=р. А там, де переважає показ – це вставки, чи традиційна експозиція, залежно від тематики, якщо брати більше, то виставки в вагонах-музеях чи в автобусах-музеях. Коли є велика група, і проводимо екскурсію в маленькому автобусі, то вступ перед показом, потім дивиться одна половина групи, а іншій щось розповідаєте, а потім ті, яким розповідали, дивляться, а ті, що дивились, слухають, а потім, коли всі вже разом збираються, то вони можуть задавати питання і я можу підсумок якийсь.

Коли підготовка і проведення екскурсії, то треба памятати про два елементи.

Ставлення до екскурсії і до цих елементів зараз змінюється. В програмці рекомендовані щодо екскурс. справи книги

Дьяконов, Пасечник – але там мотиваційні моменти застарілі

Столяров – більш сучасна щодо екскурсійної справи

Змінилось ставлення до екскурсії, до мети екскурсії. В радянському підручнику було написано, що, розробляючи екскурсію, ставлячи мету, формулюючи її, треба ставити завданням і мати на увазі донесення до відвідувачів ті особливості, що вплинуть правильно на світогляд. Держ. фонд Українського дому: там є в основному матеріали фонду музею Леніна 80 000 одиниць, там же живопис, доповнюється ця колекція і зараз, але там багато і ідеологічного, там можна ознайомитись з текстами рад. культури, завдання екскурсії зараз – ознайомити з цими текстами, а не переконати, сформувати світогляд. Навідміну від 30-80х рр., коли ідеологічна ф-ція музею залишалась основною, і в деяких посібниках написано, що перша ф-ція – засіб партійної пропаганди, а сьогодні інша ф-ція, хоча світоглядний аспект все ще важливий. Музейність як форма пізнання,пізнаючи речі, ми формуємо світогляд, винести раціональне з екскурсії кожен може своє, можуть давати різні концепції під час екскурсії, а ми вже можемо підтримувати чи не підтримувати. Пізнавальна, світоглядна тепер ця ф-ція, а не пропагандистська.

Ще ф-ція – ф-ція інформації. Має бути детально і точно підібрана інформація по темі. Інколи вважають, що головне, щоб відвідувачам було цікаво. Іноді самі вигадують легенди, щоб відвідувачам було цікаво. Але це неправильно. Професійний підхід – інформація має бути не просто цікавою, а й точною.

Ф-ція організації культурного дозвілля. Треба, щоб було цікаво, але треба підготувати, а не вигадувати легенди. Треба брати до уваги, яка група замовляє і яке ставлення до цієї екскурсії. Якщо навчальна аудиторія замовляє, то це екскурсія до якоїсь теми в навчальному курсі, і підхід більш науковий, екскурсія для фахівців. А ті, хто не знайомий з темою, хоче, щоб було цікаво, не навантажувало, але й інформативне, і щоб весело провести час. Це впливає на класифікацію груп. Традиційний поділ на групи – віковий. Екскурсія для дошкільнят, молодшого шкільного віку, середнього, старшого і для дорослих. Регіональний поділ може бути, в радянські часи виїздні виставки, і екскурсії для сільської чи для міської аудиторії. Зараз в відділах освітньої діяльності – за віком класифікація і за інтересом/рівнем пізнання:

1. хочу все знати;

2. хочу уточнити свою точку зору (тут можуть бути ті, хто добре ознайомлений, але хоче в речовому аспекті розібратися, а можуть бути в групі ті, хто до всього ставляться скептично, по психологічному і зоровому контакту можна визначити, хто до цієї групи відноситься);

3. хочу добре провести час (полюбляють активний відпочинок, але не треба їх завантажувати, особливо цифрами, статистиками, не дуже довгу їм треба екскурсію, не таку довгу, як для першої групи, але зміст екскурсії не повинен страждати, починаючим екскурсоводам радять: завдання – не показати свої знання, а навчити, не треба намагатись подати щонайбільше інформації, цифер запамятовується певна кількість, а більше – вже не сприймається, і певні форми передбачають хороше проведення часу, напр., екскурсія-прогулянка).

В рад. часи розміри груп – 30 чи 15 чоловік, 15 – в невеликих меморіальних музеях. А зараз не важливо, скільки людей в групі, важливо, щоб сплатили вартість екскурсії.

Ф-ція формування інтересів людини. Про неї часто говорять, коли зі шкільною авдиторією працюють. Ознайомлення з різними професіями в технічних музеях – для школярів це ф-ція формування інтересів.

Екскурсії для спецаудиторії – екскурсії «як вести екскурсії» або екскурсії в фондах.

Ознаки екскурсії:

1. наявність екскурсовода

2. наявність групи

3. наявність теми

4. наявність маршруту

5. наявність обєктів показу (пішохідна чи автобусна – там не експонати)

6. протяжність у часі

За змістом класифікація:

• тематичні – це кожна експозиція музею має свою тему, і про неї може бути екскурсія.
• оглядові – це по музею

Ставлення до них різне в різних музеях. В 19 ст. зявились музеї-гіганти, 45 км в Ермітажі, оглядову екскурсію не зробиш. Оглядові тематичні (тобто не весь музей, а кілька тем) – 45 хв здебільшого. Оглядова на 45 буває, а тематична на 2 год. Оглядові екскурсії проводять фахівці освітніх відділів, а тематичну замовляють у фахівця, що працює в відповідній темі. Досвідчені працівники тематичних відділів теж можуть екскурсію тематичну водити. Тобто не всі мають право водити тематичну екскурсію. Софійський собор: екскурсія завжди оглядова, бо по всьому собору, але є оглядова розширена – по обох поверхах, а просто оглядова – тільки по першому.

радянські посібники: оглядові- загальна інфо, а тематичні – поділит на групи (архітектурні, літературні, військово-історичні, історико-революційні екскурсії, тобто напрямки відповідають поділу музеїв на профілі). В одному посібнику 8 груп тематичних екскурсій (але на практиці цим не користуються):

1. історичні
2. історико-революц.
3. військов-істор
4. природничий
5. виробничий
6. мистецтвознавчий
7. літературний
8. архітектурно-містобудівельний

Але це може враховуватись при організації автобусних екскурсій, бо треба в місті знайти якусь тему для екскурсії.

За способом пересування класифікація:

• пішохідні
• автобусні
• трамвайні
• авіа

…

За місцем проведення:

• музейні
• міські
• заміські (в Китаєво, Пирогово)
• виробничі (на вир-ві, на конфетній фабриці) – раніше фабрики і заводи мали музеї, і це була їхня ф-ція, а зараз завчасно треба домовлятись, боекскурсія – не основна ф-ція виробництва. На порцеляновій фабриці в Вишневому екскурсії були

За формою проведення:

• екскурсія-прогулянка (автобусна чи пішоходна,може включати відпочинок, пікнік, бухло тощо) – радять, щоб була 4 академічні години
• екскурсія-концерт – музей театрального, музичного і кіномистецтва України, там є виставка Духовні струни України, там є місця для сидіння, крім того, що розповідають, слухають записи, грають на інструментах. Ін. варіант – автобусна. Їдемо з Києва в Камянку в музей Чайковського, поки їдемо, то розповідають про Чайковського і, оскільки дорога довга, то ставлять слухати музику до чого тут концерт???
• екскурсія з переглядом кінофільму – в історичних музеях можливо, якщо переглянули експозицію, подивитись фільм про те, що там відбувалось…
• екскурсія-спектакль – одягання і фотографування в нац. одяг в музеї декоративно-прикладного м-ва – така екскурсія. Там іще по ходу розповідають про цей одяг. Але там вонючі ці експонати, бо обрробляли їх для збереження. Про це треба попереджати відвідувачів – що воно вонюче. Буває ще, що драматурга чи письменника музей, і в процесі екскурсії відбувається вистава. Крім одного екскурсовода ще хтось буде брати участь.
• екскурсії-масовки. В музею історії Києва є філіал про партизанський рух на Україні. Виступи, обговорення, концертні номери, мітинги – це все може входити в екскурсію. Музей у Каневі – там відбуваються в дні Шевченка мітинги, урочистості.
• зустріч з автором. В експозицію музею включена книга чи комплекс документів, і зустрічаємось з автором, разом з ним слухаємо екскурсію, а потім презентація книги чи комплексу документів.
• екскурсія-шоу – в 90ті зявилась.
• …

треба експериментувати щодо форми, це дає можливість і в традиційній експозиції щось цікаве зробити.

Підготовка екскурсії

Визначаємось з метою і тематикою екскурсії. Кожен ставить свою мету, і від неї буде залежати тема, яку виберете. Є різні погляди, в різних галузях щодо назви теми є свої підходи. В науковому підході – не журналістський підхід, важливо не цікаво назвати, а інше. Навіть якщо експозиція побудована сугубо науково, то екскурсія може бути для різних груп, і назва від цього залежить. «Про що співають ракушки?» може бути назва в природничому музеї для якоїсь аудиторії. Вона лірична, але вона є точною, тобто з назви зрозуміло, що будемо роздивлятись ракушки. Музей культурної спадщини – невідомо, про що, така назва неінформативна. Це теж філіал музею історії Києва, на Московській. В народі його називають Музей української діаспори. І це точніше передає суть колекції.

16 етапів підготовки екскурсії:

1. визначення мети
2. вибір теми
3. підбір літератури по темі
4. визначення інших джерел і матеріалів (в держ. архівах, в інших музеях може щось є на цю тематику)
5. вивчення літературних, статистичних і ін. джерел
6. ознайомлення з експозиціями, фондами музеїв за темою екскурсії
7. відбір та вивчення екскурсійних обєктів – є екскурсії, де теми дозволяють всі-всі експонати описати, але якщо тема не про всі експонати, то вилучаєм мисленно ті експонати, які для нас цікаві. Діорама «Давній Київ» єв Софії, музеї історії Києва, історичному музеї. І усюди тобі намагаються діораму показати. І під час екскурсії варто запитати, чи відвідували такі-то музеї, чим ті діорами відрізняються і в чому особливості нашої діорами.
8. створення маршруту – спочатку вибрали обєкти, навіть в музеї вони на різних стінах, а якщо автобусна екскурсія, то треба думати, якими вулицями їхати. В музеях завжди коли починають готувати екскурсію, то кажуть, що експозиція не підходить під розповідь. Але треба брати до уваги те розміщення, що вже є, і для цього будувати свою розповідь. Маршрут не повинен пересікатися: якщо щось вже пройшли, то треба не повертатися вже туди, так треба розповідь побудувати, щоб не бігати туди-сюди.
9. пройти маршрут (якщо автобусна – проїхати). І в музеї треба пройти, будуючи свій текст, щоб не було перетинів.
10. підготовка контрольного тексту. Тобто коли вже подивився, де що стоїть, то пишешт текст. Контрольний текст – обовязковий докумет. Користування інтерактивними експонатами сюди треба включити. Текст має бути привязаний до експонатів і аудиторії, а не просто пізнавальна інформація з нету.
11. формування портфелю екскурсовода. Див. схемку Структура екскурсії. В науковій роботі можуть бути висновки в кінці кожного параграфа, і не буде логічних переходів, а тут обовязково весь час логічні переходи. Буває, що відвідувач не йде, коли екскурсовод веде, і треба запрошувати, щоб не було таких ситуацій. якщо вважаєте, що чогось бракує в екскурсії, то використовуєте портфель екскурсовода. Акуратна папка зі схемами та ілюстраціями, які додатково демонструвати групі.
12. визначення методичних прийомів проведення екскурсії. Загальна і спеціальна методика існує. В загальній методиці – з інших наук: аналіз і синтез; аналогія; словесні, наочні і практичні методи педагогіки; індукція, дедукція. Спеціальна методика: треба памятати, що екскурсія з показу і розповіді складається, тому є прийоми показу і прийоми розповіді. Прийоми розповіді:
• екскурсійна довідка (назва обєкта, розміри, дата створення, імя автора проекту, до якої археологічної культури, хто розкопав, хто знайшов тощо)
• характеристика обєкта (осн. якості обєкта перерахувати)
• пояснення (детальна розповідь про обєкт: навіщо він, чому він такий, а не інший)
• репортаж (буває, що в музеї відбуваються якісь заходи, експонати знімаються для реставрації, то можна розповідати про те, що відбувається в музеї)
• коментування
• цитування
• літературного монтажу

методичні прийоми показу:

· попередній огляд – 1,5-2 хв., це дати оглянути те, що привертає увагу, а потім вже можна говорити, а до того всеодно не будуть слухати.

· прийом зорового аналізу – екскурсовод виділяє обєкт з навколишнього сер-ща і за доп. думки розділяє обєкт на якісь частини і розповідає про частини

· прийом зорової реконструкції – відновлення початкового вигляду. Часто експозиціонери це враховують, і вже в експозиції воно представлене. яКщо не зроблене, то в портфелі треба мати схему дії цього обєкта, що представлений фрагментарно.

· зоровий монтаж – досить пов'язаний з попереднім прийомом. Але зорова реконструкція – це фрагмент ми собі маємо уявити, чи намалювати в портфель екскурсовода. Це в уяві.

· зорове порівняння – два обєкти порівнюєте, які стоять перед вами. В інтерактивній частині екскурсії може бути інше порівняння – діти на екскурсії в різнокольорових плащах, і треба знайти кольори картини серед своїх. Складання з пазлів репродукції, коли навпроти картина – теж зорове порівняння

· прийом локалізації події – на якомусь місці, яке проїжджаємо на автобусі, проходило багато подій. І треба вказати, що там проходило різне, не тільки те, що по нашій темі. Карту треба використовувати – це теж буде локалізація подій. І зображення аналогічних місць можна мати в портфелі.

Інтерактиви: можна використовувати систему карточок: на одному боці питання, на іншому- відповідь, і чи окремо кожному показувати питання, чи всім зразу, тобто, треба вікторину проводити з відвідувачами. Елементи гри в асоціації на музейну тематику. Одному з учасників групи вішають на спину картину, всі бачать, що це, тільки він не бачить, і на стіні серед картин є ця картина, і той, в кого на спині картина, має за питаннями знайти на стіні картину.

Інтерактивний прийом в розповіді: перш, ніж розповідати про якийсь обєкт, дати можливість учасникам поставити питання, висловити гіпотези про те, що зображено чи длячого обєкт. А потім уже розповідати.

Дати щось роздивитись в лупу, якісь дрібні штучки.

Програми, в яких дають можливість перевдягатися.

Можливість щось виготовити, напр., монетку.

В харківському якомусь музею на Великдень дають розписати писанку, покусати калиту на Андрія…

Запропонувати зіграти роль журналіста – хай відвідувач створить історію про експонат, про який нічого не знає, для мрійників це дуже цікава ідея.

Або показати щось невідоме на кілька секунд, потім знову заховати, і щоб всі намалювали, і потім розглянути, що там понамальовували і пояснити, що ж це було.

1. складання методичної розробки.
2. висновки методиста в екскурс. бюро чи консультанта в музеї про текст і методичну розробку.
3. здача екскурсії вченій раді музею.
4. затвердження екскурсії.

Структура екскурсії:

• вступ
• логічний перехід
• підтема 1. Осн. питання
• логічний перехід
• підтема 2. Осн. питання
• …
• логічний перехід
• висновки

_____________________

Музей. Менеджмент і освітня діяльність

- книжка, є у Бо, там є про інтерактивні розробки, і взагалі сучасна книжка про музей

Кіфт, такий науковець, каже, що з точки зору сучасності на мрійників, практиків, менеджерів і мислителів треба ділити аудиторію для екскурсії. Дивляться на крісло. Мрійник: які історії розповіло б крісло, якби розмовляло, кому належало, чи сприймалось би в мойому домі, чи веикий художник зробив. Практик: яка конструкція, чи за доп. устаткування, чи реставрували, з якого матеріалу, чи зміг би я таке зробити. При інтерактивни експозиціях «чи можна на ньому сидіти», значить, важливо. Деякі речі треба, щоб можна було потримати в руках. Менеджер: чи можна сидіти, чи призначене для роботи чи для відпочинку, скільки коштувало під час першого продажу, скільки коштує нині, чи можна іншою тканиною обтягти. Мислитель: що з бігом часу змінилось в кріслі, чи презентує стиль і період, чи є схожі в ін. культурах, яким вимогам має відповідати, щоб називатися кріслом.

Крім екскурсії, освітня діяльність має ще інші аспекти.

Освітня діяльність в музеї

Звязки освіт. діяльності з краєзнавством і туризмом

Вважається, що дослідження в області краєзнавства впливають на освітню діяльність музеїв. Не тільки краєзнавчих. Бо одні з краєзнавчих – самостійні організації, але часто є філіями держ. музеїв. Якщо поповнюється експонатами краєзнавчий музей, це знаходить відображення в гол. музеях. Все повязано. Вчора говорили про Софію і Лавру, бо в списках ЮНЕСКО Софія і Лавра під одним номером значаться.

Обєкти краєзнавства, які треба врахувати при освітній діяльності – лекціях і екскуріях. Напрямки кр-ва:

1. природне кр-во. Відображається в кр-чих музеях у відділах, що стосуються природи. Але історичному напрямку більша увага в музеях, ніж природничому. Геологічна будова, рельєф, корисні копалини – в першу чергу. Кліматичні умови. Гідрологічні умови. Грунти. Рослинний і тваринний світ.

2. економічне кр-во. Населення краю. Економіка краю і її галузі. Населені пункти – інфо про них. Інфо про окремі підприємства, заклади. Це в автобусних екскурсіях важливо.

3. історичне кр-во. Памятки історії і культури. Є класифікація памяток: памятки історії, археології, архітектури, мистецтва, документальні памятки. Також памяткознавство виділяє: меморіальні памятки, містобудування, науки і техніки, монументальні і комплексні памятки.

4. мистецтвознавче кр-во.

Є ще зв'язок освітньої роботи музею з туризмом. Тож музеєзнавець має вивчати і основи туризму, враховувати їх.

відповідно, враховувати – а якщо невідповідно враховувати, то що буде?..

Риси туризму – тимчасове переміщення людей з місця постійного проживання в іншу країну або в іншу місцевість в межах своєї країни. Здійснюється в вільний час з метою отримання задоволення і відпочинку. Переміщення в проміжок часу не менше як 24 години і не більше 6 місяців. Це переміщення не супроводжується здійсненням оплачуваної роботи з джерел місця перебування. Туризм справа забезпеченого суспільства.

В туризмі зайнято поняд 260 млн чоловік. 6% економічно активного населення планети. 7% загального обсягу інвестицій припадає на туризм. Це 1/3 світової торгівлі послугами.

Ф-ції туризму: економічна, соціально-демографічна, культуротворча, гуманістична, екологічна і людинотворча. З усіма цими ф-ціями повязується поняття туристська свобода.

Туризм – вид відпочинку, який сприяє відтворенню жит. сил і працездатності, психофізичні ресурси населення підвищуються, дає рівень зайнятості. Збагачення соц.-економ. інфраструктури завдяки туризму. Співпраця країн і народів на міжрегіональному рівні.

Музейне будівництво включає музейн. політику і законодавство. Акти законодавчі, що стосуються туризму:

в Україні 18. 11. 2003 прийнято ВР нову редакцію Закону України про туризм.

11.12.2003 цей закон підписано Президентом, діє з 1.01.2004 до сьогодні

міжнародні документи:

1985 р. 6та генеральна асамблея прийняла в Софії Кодекс туриста і Хартію туризму, підготовлену ВТО

ВТО – всесвітня туристична організація, займєаться правовими актами, документами, розвитком сфери туризму і звязком з музеями.

на практиці звязки музеїв і туризму – з певними туристт. організаціями. Організації пропонують екскурсії містом, куди включене відвідування певних музеїв, обєктів. Туристичні поїзди колись були, і це було круто, бо 20-30 груп в музей за раз.

Музейне будівництво

входить в нього музейна політика і муз. законодавство. Ще закони

1995 року Закон про музеї і музейну справу

Законпро охорону культурної спадщини – 2000 р.

Основа законодавства України про культуру – 3.02.1992

Можна почитати закони на наст. раз і зробити презентації: що важливо, що позитивно, що негативно

________________________________

Музейне будівництво

Доповідь про «Закон України про музей та музейну справу» 1995 р. 6 розділів, 31 стаття. Регулює суспільні відносини в сфері музейн. справи, визначає економічні, правові і ще якісь засади музейної діяльності, засади використання, створення музейного фонду. Теж розмитий юридично, багато статей є повторенням загальних прав та обовязків громадян України. Кримінальної чи адміністративної відповідальності не містять. В юридичному плані і в плані практичного захисту культ. цінностей розмитий.

Музейна діяльність: музейна політика, музейна практика і щось іще.

законодавство України + міжнародні договори – на цьому базується законодавство про музейну справу в Україні.

В цьому законі нам важливі теоретичні питання: класифікація музеїв, визначення музеїв, музейництва тощо. Про фондову роботу.

Модель ПР-комунікатора – про взаємозвязки музею з суспільством. Це відображається і в Законі про музейн. справу. бо він типа регулює суспільні відносини між сусп. і музеєм. Це входить в модель ПР-комунікатора.

Малюється два квадратики, між ними стрілочки зворотного звязку, в одному квадратику «музей», в іншому – «суспільство»

Типи пр-кампаній – залпова (на графіку раптом сплеск, так само раптом спад), імпульсна (зигзагом підвищення), постійна (півколом,довго на середньому рівні іде, але на сильно високий рівень не виходить).

про рівень згадуваності музеїв музеї стежать, на основі аналізу обсягу інформповідомлень в ЗМІ роблять залпову ПР-кампанію. Можна проводити постійні і залпові кампанії вперемішку.

Типи партнерських технологій між музеями і турфірмами

• проектна (технологія ресурсного забезпечення процесу реалізації конкретних проектних ініціатив)
• мережна (технологія координації діяльності, формування і спільного використання розподіленого ресурсу і загальної інфраструктури)

Музейний менеджмент і маркетинг

Музейний менеджмент – система знань про теорію і практику управління музеєм і музейним персоналом. Поділяється за аспектом управлінської праці (загальний – адміністрування, виробничо-технологічний, людських ресурсів, комерційно-фінансовий і маркетинговий) і за хронологічним критерієм (стратегічний, тактичний і оперативний менеджмент).

Нові відділи зявляються – відділи пр і реклами, це може бути в музеях окремий відділ, а може бути просто одна людина, яка відповідає за кампанії. Також є відділи розвитку, там, як в К.-П. Лаврі, є відділ розвитку музейної справи, але там є люди, які відповідають за пр (пишуть про музей, запрошують ЗМІ, аналітику роблять), там же реклама, там же окремі люди, що займаються напрямками менеджменту. Заступник директора з маркетингу теж буває.

Структуру управління в схемі можна зобразити: є директор, якщо музей має кілька філіалів, то це генеральний директор. В директора – заступники (заступник директора з наукової роботи, заступник директора з господарської діяльності, інші, іноді – з методологічно-методичних питань, якщо музей методичний центр для інших музеїв, директор з маркетингу іноді буває). Фінансами займається сам директор, тому заступника по фінансам здебільшого не було до 90х. Ще посада – головний хранитель. Іноді кажуть, що це головний зберігач. Нижче – зав відділами, залежно від назви відділу. відділи можуть мати сектори, тоді зав секторами. Інші наук. посади – молодший наук. співробітник, просто наук. сп., старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник. Також може бути посада екскурсовода.

Завдання стратегічного мен-ту:

• вироблення нової технології
• вироблення стратегії фінансового менеджменту (джерела наповнення,фінансування, розподіл)
• розвиток сфери маркетингу і некомерційних комунікацій
• розвиток іноваційної сфери (перетворення музею з консервативної установи в осередки культ. комунікації тощо)
• розвиток сфери гостьового сервісу

Одне з нових, але осн. понять – музейний продукт – комплекс осн. і додаткових послуг і товарів, які пропонуються відвідувачам музею.

Музейний маркетинг – система знань про теорію і практику створення, просування до потенційних споживачів та збуту музейного продукту, налагодження комплексу комунікативного діалогу між музеями та суспільством і його окремими інституціями.

Є основні і додаткові послуги музею. Вивчали фондову експозиційну роботу, і якщо традиц. уявлення порівняти з сучасним, що сформувалось в останні років 5, то маємо різні уявлення про поділ цих послуг. Традиційно консультації – в освітній, експозиційній і фондовій діяльності музею. А в останні роки консультації відносяться до додаткових, а не до основних послуг. І практично в музеях за консультації ви маєте платити кошти.

Наукове консультування має бути різним для різних категорій, а розцінки однакові чомусь. Одне консультування – дрібні ремарки, інше – для студентів, і ще більше – для науковців.

Також до додаткових відносимо доступ до фондових музейних зібрань, постачання довідкової інфо засобам мас-медіа, проведення експертиз, реставраційні роботи, організація аукціонів, творчих вечорів, презентацій, здача приміщень в оренду іншим субєктам.

Основні музейні товари: наукові книги, каталоги, дослідження, путівники і пр.

Основні музейні послуги: експонування, наукові інтерпретації та пізнавально-культурну популяризацію памяток. Експозиція-екскурсовод, виставки, що приурочені до подій, інтернет-версії – до експонування.

Семінар – по експозиційній роботі перший.

повітринний опис: коли зроблений монтаж майб. експозиції, то перед відкриттям наук. співробітник робить повітринний опис, аркуш для краслення А4, на листки клеять фото вітрин, біля кожного експонату пишеться інвентарний номер, на полях аркуша роблять позначки, коли передано на реставрацію чи виставку і потім повернуто тоді-то, тобто фіксується рух експонатів. І для перевірки збереженості вітрини туди дивляься. окремий повітринний опис на вироби з золота і срібла. Вітрини тоді нумеруються. Інші фото або загальне креслення вітрини і фото експонату на плашці його, якщо один експонат на всю вітрину. Цими описами також користуються співробітники, які тільки прибули, а також наглядачі, які не знають, що там було чи не було. Такий опис – обовязковий документ, разом з док. по проектуванню збергіг.

паспорти

під час тср готувати обовязкову письм. роботу – або програму 1-2 денної поїздки, або концепція і розш. структура виставки, 10 тиждень – здаємо. На 13 тижні здаємо за бажанням реферат.

Визначити об’єм котловану при заданих розмірах будівлі по зовні

Довжина будівлі 15 м – (L)

Ширина будівлі 12 м – (b)

Ґрунт – суглинок

Глибина котловану – 2 м

A₁ = 16×13 = 208 М²

A₂ = 18×15 = 270 м²

В = 2×0,5 = 1м – кут природного відкосу

А₀ = = = 239 м²

V_K = = 478 м³

Основні будівельні властивості ґрунтів

1) Об’ємна маса

2) Кут природного відкосу.

3) Щільність.

4) Вологість.

5) Зчеплення.

6) Міцність.

7) Розпушуваність.

Ґрунти можуть зберігати форму за рахунок внутрішнього тертя його частин. Тому згідно з БНіП 3.4.80 (тех. безп.), виїмку малої глибини можна розробити з вертикальними стінами без кріплення. Піщаних та гравійних на глибині до 1 м.

В супісках і суглинках до 1,25.

У глинистих – на глибину не більше 1,5 м

1) Пряма лопата застосовується для розробки ґрунту розміщеного вище від рівня стоянки екскаватора з обов’язковим завантаженням на транспортні засоби (рис. 2).

Рис. 2. Розробка грунту прямою лопатою:

а – загальний вигляд; б – основні технологічні параметри: а - крок переміщення екскаватора; R₀ – радіус габаритного встановлення екскаватора; R₁ – найменший радіус копання на рівні стоянки; R₂ – найбільший радіус копання на рівні стоянки; R₃ – найбільший радіус копання; Н_роз – висота розробки

2) Зворотня лопата для розроблення ґрунту розміщеного нижче за рівень стоянки екскаватора (рис. 3).

Рис. 3. Розробка грунту зворотньою лопатою:

а – загальний вигляд; б – основні технологічні параметри: а - крок переміщення екскаватора; R₀ – радыус габаритного встановлення екскаватора; R₁ – найменший радіус копання на рівні стоянки; R₂ – найбільший радіус копання на рівні стоянки; R_н – радіус копання на заданій глибині; Н_max – найбільша глибина копання; z₀ – відстань від п’яти стріли до осі обертання екскаватора

Грейфери – для риття колодязів, вузьких, глибоких котлованів та траншей.

На рис. 4. показано тимчасове кріплення при розробці траншей.

Рис. 4

Драглайни – для розроблення ґрунтів розташованих нижче рівня стоянки екскаватора в глибоких і широких котлованах. В робочий цикл екскаватора входить: 1) завантаження ковша (або набирання ґрунту); переміщення до місця розвантаження; 3) розвантаження ковша; 4) повернення до місця завантаження.

Робочий цикл екскаватора триває не більше 15 сек.

Місце, де розробляється котлован або траншея за допомогою екскаваторів називається забій.

На рис. 5. показано розробку траншей та котлованів.

Рис. 5

Залежність вантажопідємності транспорту від місткості ковша екскаватора і відстані перевезення

Таблиця 4

Відстань транспортув. (км)	Вантажопідємність автомобілів-самоскидів від місткості ковша екскаватора
0,4	0,65		1,25
0.5	4,5	4,5
1,5
2-3

П = – визначення продуктивності екскаватора

П – продуктивність екскаватора в зміну (м³/ЗМ)

k – коефіцієнт використання часу на протязі зміни (0,8)

Т – тривалість зміни (год)

g – об’єм ґрунту в твердому тілі (м³)

t) – час в (год) … витрачений екскаватором на один цикл.

Підвищити продуктивність екскаватора можна наступним чином:

1) збільшити коефіцієнт використання часу;

2) збільшити об’єм ґрунту, який розробляється за один цикл;

3) скоротити тривалість одного циклу, що залежить:

а) правильної роботи на ричагах керування;

б) правильного підбору транспортних засобів;

в) правильного виробу схеми виконання робіт

Бульдозер – це землерийно-транспортна машина на базі колісного чи гусеничного трактора.

Бульдозери застосовують для виконання таких видів робіт:

1) розроблення ґрунту в котлованах і траншеях з переміщенням до 100 м;

2) зведення насипів висотою до 2 м;

3) зрізування ґрунту на косогорах;

4) зрізування рослинного шару;

5) засипання котлованів і траншей та планування території.

На рис. 7. показано розробку грунту бульдозером.

Рис. 6

Рис. 7. Розробка грунту бульдозером

Рис. 8. Траншейний спосіб розробки грунту

Рис. 9. Групова розробка грунту за допомогою бульдозера

Розробка ґрунту скрепером

Рис. 10. Вісімкою

Рис. 11. Еліптична схема

Рис. 12. За спіралю

Ущільнення ґрунту

Ущільнення ґрунтів проводиться за допомогою бетонних плит, які можуть бути в металевій обоймі або без них. Вага цих плит досягає від 2 до 4 т. Висота підіймання та опускання плит від 2 до 3 м.

Плити ми опускаємо за допомогою крана, а також за допомогою екскаватора, який оснащений стрілою. Для ґрунту використовуємо бульдозер.

Розрівнювання проводиться горизонтальними шарами товщиною від 200 до 400 мм, розрівнювання виконується від краю до середини насипу, з перекриттям кожного проходження на 0,3 м.

Ґрунт ущільнюється за допомогою катків, круговими проходками. Кожна проходка повинна перекривати наступну від 0,2 до 0,3 м. Щоб ґрунт не осипався перші дві проходки вздовж краю насипу ведуть на відстані не менше 1,5 м від краю, наступні проходки переміщуємо на 0,5 м до краю насипу. Зворотня засипка пазу траншей та котлованів: ведеться горизонтальними шарами товщиною 200 мм з обов’язковим коливанням водою та ущільненням за допомогою електро- та пневмотрамбовок. Ширина глиняного замка не повинна бути меншою як 250 мм. Ущільнення ґрунту також проводиться за допомогою глиняних паль, довжиною до 2 м, діаметром 200 мм, відстань між палями від 0,8 до 1 м.

Гідромеханічний спосіб розробки ґрунту

Гідромеханічний спосіб розроблення ґрунту – це розробка ґрунту за допомогою води, тобто розмивання ґрунту водою під тиском від 2 до 4 А. Є два способи розробки гідромеханічним способом ґрунту – це зверху-вниз і знизу-вверх.

Для розробки 1 м³ ґрунту необхідно від 3 до 15 м³ води.

Ґрунт, який перемішаний з водою перекачується за допомогою труб діаметром 100-120 мм. Викачування і перекачування піску за допомогою установки, яка називається земснаряд.

Поля розбиваються на картини, а на картини в свою чергу перекачується пісок і попередня робота це влаштування гребель за допомогою бульдозера на висоту 1 м, а в наступному якщо потрібно вище зробити насип знову піднімаємо цю греблю за допомогою бульдозера на ту висоту, яка нам необхідна.

1) Селікатизація ґрунтів проводиться за допомогою рідкого скла, яке подається індекційними трубами в ґрунт. Діаметр, який силікатизується однією трубою від 0,8 до 1,5 м.

Після того, як труби витягуються скважина також заливається рідким склом.

2) Цементизація ґрунтів за допомогою індекційних труб, подається цементний розчин відношенням 0,8 до 1 (вода-цемент).

Закриті способи розробки ґрунту

Закриті способи розробки ґрунту застосовують для прокладання трубопроводів, які повинні пролягати під шосе, автомобільними дорогами, залізничними шляхами.

1) Прокол відбувається за допомогою гідравлічних домкратів труби діаметром від 100 до 400 мм, на початку труби приварюється конусоподібний наконечник. Глибина траншеї може досягати до 3 м.

2) Продавлювання – застосовується для прокладання труб діаметром від 500 до 1800 мм на відстань до 80 м. Трубу використовуємо як футляр.

Ґрунт з труби витягується за допомогою гідромеханічного способу, або за допомогою гідромеханічного способа або за допомогою шнекової установки

3) Буріння – застосовуються для прокладання трубопроводів діаметром від 800 до 1000 мм на довжину до 100 мм. Кінець труби оснащений ріжучою коробкою, яка більший має більший діаметр труби. З середини глину забираємо як і в попередніх способах.

Терміни самоущільнення ґрунтів

Таблиця 5

Характер насипів та вид ґрунту	Тривалість часу необхідного для самоу. ґрунту (в роках)
Піщаних	0,5-2
Глинистих (в залежності від вологості)
Насипи із відходів різних виробництв і ґрунтів
піщаних	2-5
Глинистих	10-15

Механічне рихлення ґрунтів

Технологічний процес механічного рихлення складається з наступних операцій: руйнування породи, транспортування породи на поверхні, забезпечення стійкості стінок, допоміжні операції. Ґрунт в забої руйнують різанням, стиранням, ударами і комбінованими діями.

Механічне рихлення проводять в основному трьома способами: «вращательним», ударно-«вращательним» і ударним.

При «вращательном» способі рихлення порода забою стирається, її ріжуть або сколюють буровим інструментом, жорстко закріпленим на нижнім кінці «вращющейся штанги».

Основні види «вращательного» способу рихлення – шнекове і роторне – виконують за допомогою самохідних установах або станків

Шнекове рихлення приймають для скважин діаметром 125… 160 мм і глибиною 30 м в м’яких ґрунтах і ґрунтах середньої міцності.

Роторне рихлення частіше всього застосовують для риття скважин діаметром до 200 мм і глибиною до 50 м в ґрунтах середньої і великої міцності.

Ударно-«вращательное» рихлення застосовують для рихлення скважин діаметром 100…200 мм, глибиною до 30 м в важкорихлених породах. Головна особливість цього способу полягає в тому, що «вращательна» і ударна дія інструмента виконується двома незалежними механізмами – «вращательним» і пневмоударним.

Ударне рихлення здійснюється пневматичними бурильними молотками перфораторами, які бувають ручні – масою до 24 кг і станкові – масою до 40 кг. Робочий орган перфоратора – бурова головка.

Збереження ґрунтів в зимових умовах від промерзання

Після відводу поверхневих вод можна влаштувати термоізоляційний шар одним із наступних способів.

Рихлення ґрунту.

При «вспахивании» і «боронуванни»гранта на ділянці, розпеченої для розробки в земляних умовах, його верхні шар приймає рихлу структуру з замкнутими пустотами, заповненими повітрям, які володіють достатніми термоізоляційними властивостями. «Вспашку» ведуть тракторними плугами або рихлителями на глибину 20…35 см з послідуючим боронуванням на глибину 15…20 см в однім або перехреснім напрямках що підвищує термоізоляційний ефект на 18 … 30%.

При 80…110 градусо-днях товщина мерзлого шару складає 5 см, а при 550-650 – 40 см.

Захист поверхні ґрунту термоізоляційними матеріалами.

Утеплювальний шар може бути виконаний із дешевих місцевих матеріалів: листя дерев, сухого моху, шлака, стружок, які укладаються шаром 20…40 см по ґрунту. В умовах середньої полоси європейської частини шар стружки товщиною 15 см може зберегти ґрунт від промерзання до середини лютого.

Відтаювання ґрунту

Відтаювання замерзлого ґрунту виконують способами, які кваліфікуються як по направленню розповсюдження тепле в ґрунті, так і по виду теплоносія.

Відтавання ґрунту зверху вниз. Цей спосіб являється найменш ефективним, так як джерело тепла розміщується в зоні холодного повітря, що викликає великі втрати тепла.

Відтавання ґрунту способом знизу вверх. Потребує мінімальної кількості енергії, так як відтавання відбувається під захистом лідоземної корки і тепловтрати при цьому практично відсутні. При відтаванні ґрунту по радіальному напрямку тепло розповсюджується в ґрунті радіально від вертикальних встановлених прогріваючи елементів занурених в ґрунт.

Вогневий спосіб. В цьому випадку можна обійтись вогнищем, розведеного на ділянці передбачаємої розробці ґрунту.Але топливо, яке згоряє в вогнищі розтрачується досить неекономно.

При відтаванні ґрунту горизонтальними електродами по поверхні ґрунту укладають електроди з полосової або круглої сталі, кінці якої відгинають на 15…20 см для підключення до проводів.

Відтавання ґрунту вертикальними електродами. Електроди являють собою стержні з арматурної сталі з загостреними нижніми кінцями. При глибині промерзання більше 0,7 м їх забивають в ґрунт в шахматному порядку на глибину 20...25 см. Парове відтавання основане на випуску пари в ґрунт, для чого служать спеціальні технічні засоби парові голки. Парова голка – це металічна труба довжиною до 2 м, діаметром 20…50 мм.

Відтавання електронагрівачами основане на передачі тепла мерзлому ґрунту контактним способом. При цьому методі в якості основних технічних засобів застосовують так звані електроголки.

Нарізка на блоки

Блочний метод розробки мерзлих ґрунтів полягає в тому, що монолітність мерзлого ґрунту порушується з допомогою розрізки йог на блоки, які потім видаляють екскаватором, будівельним краном, або трактором. Ґрунт розрізають на блоки по взаємно перпендикулярним напрямкам. При малій глибині промерзання (до 0,6 м) достатньо зробити тільки повздовжні прорізи. Глибина прорізаних в мерзлому шарі щілин повинна становити приблизно 0,8 від глибини промерзання, так як ослаблений шар на кордоні мерзлої і талої зон не є перешкодою для відриву блоків від масиву.

Розробка ґрунту в зимових умовах

Без повторного рихлення мерзлого ґрунту можна розробляти звичайними засобами механізації: товщиною до 0,1 м – бульдозерами і скреперами; до 0,25 м – екскаватором обладнаним прямою лопатою з ковшем місткістю 1 м^‑3 і більше. В ґрунтах, промерзлих не більше ніж на 0,4 м, траншеї відривають без рихлення ґрунту роторними і цепними траншейними екскаваторами на базі гусеничних тягачів. Пошарову розробку ґрунту здійснюють спеціалізованою землерийно-фрезерною машиною, яка знімає «стружку» товщиною до 0,3 м і шириною 2,6 м. Розроблений мерзлий ґрунт переміщається бульдозерним обладнанням, яке входить в комплект машини.

На рис. 13. показано розроблення мерзлого грунту.

Рис. 13

Тема 6. Пальові роботи

1) Скорочення термінів будівництва

2) Скорочення земляних робіт на 70%

3) Скорочення вантажо-транспортних робіт у 2 рази.

4) Скорочення об’ємів бетонних і залізобетонних робіт від 30 до 50%

5) Можливість будувати на слабких ґрунтах

6) Зменшення вартості фундаментів на 25%

Палі бувають прямокутні, трикутні, у вигляді кілець, у вигляді двотавра, тавра, а також круглі. По матеріалу полі бувають:

1) дерев'яні, довжина загострення палі залежить від діаметру, який повинен бути не менше 18 см, відношення до діаметра 1:1; 1:0,5

2) залізобетонні

3) бетонні

4) металеві

По конфігурації, три види:

1) пірамідальні;

2) з розширенням в стволі;

3) з гвинтовим розширенням

Довжина паль може сягати до 40 м. Для прискорення занурювання паль свердлимо свердловину, в свердловину вставляємо палю і добиваємо до твердого ґрунту.

В роботу копра входить:

1) піднімання палі, 2) встановлення на місці забивання; 3) забивання або занурювання палі.

Зрізування оголовків паль виконують за допомогою гідравлічних, пневматичних ножиць, а також відбійних молотків. Набивні палі бувають довжиною до 40 м, діаметром від 400 до 1200 мм

Особливості влаштування пальових фундаментів в сейсмічних та вічно мерзлих ґрунтах

В вічномерзлі ґрунти палі занурюють двома способами – в пробурену свердловину або в відтанувший ґрунт.

При занурюванні палі за допомогою другого метода ґрунт спочатку розморожують, а потім занурюють у полость розжиженого грунта. Відтавання ґрунту виконують за допомогою парової голки, перфорованої в нижнім кінці. Під дією пари ґрунт інтенсивно відтаює, і в нього занурюють голку до проектної глибини.

Через деякий час, після занурювання відбувається замерзання, і палі, як би зароблені в товщу вічномерзлого гранта, отримують необхідну несучу здатність. Метод занурення палі в пробурену свердловину передбачає таку послідовність процесів і операцій: буріння свердловини за допомогою обсадної труби, заповнення свердловини пісчано-глинистим розчином, занурювання палі, забирання обсадної труби.

При виконанні пальових робіт в вічномерзлих ґрунтах ефективна проходна свердловини за допомогою трубчастих буро лідерів – змінних робочих органів пальозанурюючих агрегатів.

Контроль якості забивних паль

При контролі якості пальових фундаментів виходять із двох основних положень:

1) пальові роботи, як правило, відносяться до закритих робіт, які потребують перевірки в процесі виконання робіт;

2) від якості виконання пальових робіт залежить несуча здатність пальових фундаментів, що має дуже важливе значення для всього будинку чи споруди.

БН: ПЗ. 02.01-83 визначають вимоги, по яким перевіряють роботи, з указаними допустимими відхиленнями.

Відхилення розбивочних осей від проектних не повинні перевищувати 1 см на кожні 100 м пальового або шпунтового рядів. Допустимі відхилення в плані при одноряднім розміщенні забивних паль або паль оболочок довжиною 10 м, діаметром 60 см складають 0,20 ( – діаметр круглої палі або максимальний розмір розрізу прямокутної палі). Для паль, які забуваються у вічно мерзлі ґрунти, відхилення можуть бути 50…100 мм. Відмітки голов паль можуть мати відхилення при монолітному розтверкові 150 мм, при збірному ±30 мм.

Технічна документація при виконанні пальових робіт

Прийом-здача пальових фундаментів вимагає: прийом паль і паспортів на них; прийом елементів збірного розтверка і паспортів на них; прийом арматурних каркасів; акт на готовність розтверка в цілому.

Для прийомки польового поля пред’являють: дані геодезичної зйомки паль в плані і по висоті, які фіксують абсолютну відмітку нижнього кінця паль і величини відхилення паль в плані; відкази і число ударів молотка на кожну палю (з журналів забивки). Дані наносять на виконавчий план пальового поля. При (сопоставлений) цих даних, а також результатів динамічних і статичних випробувань з проектом встановлюють: придатність забивних паль і відповідність несучої здатності проектним навантаженням; необхідність забивних дублюючих паль або добивних недозабитих паль; необхідність зрубки голів паль до заданої проектом відмітки.

Основні з охорони праці при пальових роботах

Найбільш небезпечними операціями при виконанні робіт по влаштування пальових фундаментів являються: монтаж, демонтаж і переміщення копра, підйом і встановлення паль, зрубка голов паль. Монтаж і демонтаж копра повинні проводитись по схемі в паспорті або у відповідності з спеціально розробленою технологічною картою. Керувати цими роботами повинен механік або майстер. Під час підйому копра на майданчику радіусом, який перевищує його висоту на 5 м, зупиняються всі другі роботи.

Місце виконання пальобічних робіт по периметру огороджується попереджувальними знаками, закріплених на стінках, розташованих з інтервалом 4 м. Огородження роблять на відстані, рівної довжині палі плюс 5 м від крайніх рядів паль. Палі потрібно забивати під постійним наглядом майстра.

До пальових робіт допускаються спеціально підготовлені, і які здали технічний мінімум, робочі.

До початку робіт і два рази за зміну виконують перевірку і огляд віброзанурювачів.

В процесі занурювання паль-оболочок без копра необхідно забезпечити їх стійкість влаштуванням каркасів або направляючих.Палі-оболочки, які виступають над землею менше ніж на 1 м, а також пробурені свердловини потрібно закривати щитами. При зрізці голов паль необхідно передбачити міри проти раптового падання зрізаної частини палі. Палі, які виступають над землею не більше 3 м, зрубують після установки двох підкосів і закріплення страхового каната. Робочий, який утримує відтяжку, повинен знаходитися на відстані не менше як дві довжини з рубаної частини. Якщо довжина, тої части що зрубується більша 3 м, то необхідно виконувати роботу за допомогою крана.

Тема 7. Кам'яні роботи

1) Галузь застосування кам’яних робіт в сучасному будівництві:

2) Технологічний норма комплект. Подача цегли і розчину

3) Організація робочого місця Муляра.

Великоблочна кладка

Бутобетонна кладка

Дрібноблочна кладка

Цегляна кладка

Штучні

Природні

Матеріали

Кладка

Кам’яна кладка – це складний будівельний процес в якому основними є кладка з природних чи штучних каменів,несівних і огороджувальних конструкцій

Плюси кам’яної кладки:

1) Індустріальні методи будівництва;

2) Широке застосування;

3) Використання місцевих матеріалів;

4) Місцева сировина;

5) Міцність;

6) Атмосферостійкість;

7) Вогнестійкість;

8) Морозостійкість;

9) Довговічність.

Мінуси:

1) Вага;

2) Теплопровідність;

3) Трудомісткість.

Інструменти та пристрої для виконання цегляної кладки:

1) Рулетка та металевий метр – для розмітки прорізів, примикають і перетинів стін.

2) Шнур причалка фіксації горизонтальності, прямолінійності рядів

3) Гнучкий водяний рівень – для перенесення вертикальних відміток.

4) Будівельний рівень – для контролю горизонтальності та вертикальності площини кладки.

5) Правило – для контролю місцевої площини кладки

6) Високі – для контролю вертикальності кутів масою від 200-400 г застосовують в межах ярусу або поверху, а масою від 600 до 1000 г в межах кількох поверхів.

Існують ланки мулярів:

II, III, IV, V, VI.

На рис. 14. показано організацію робочого місця мулярів при кладці стін ланкою «трійка».

Рис. 14. Організація робочого місця мулярів при кладці стін ланкою «трійка»:

І – робоча зона муляра; ІІ – зона для матеріалів; ІІІ – транспортна зона

На рис. 15. показано організацію робосого місця мулярів при кладці стін ланкою «п’ятірка».

Рис. 15

На рис. 16. показано організацію робосого місця мулярів при кладці стін ланкою «шестірка».

Рис. 16

Матеріали розкладають (цеглу та блоки) напроти простінків, розчин ставлять навпроти прорізів. Цеглу подають на піддонах. Ємкість ящиків для розчинів повинна бути від 0,15-0,2 м³.

Ярус – це ділянка по висоті для зручної роботи мулярів, висота ярусу не повинна перевищувати 1, 2 м і висота ярусу для кладки у три цеглини висота ярусу не перевищує 0,9 м.

На рис. 17. показано графік зміни продуктивності праці муляра при зведені цегляної стіни.

Рис. 17. Графік зміни продуктивності праці

Цегла та блоки подаються на робоче місце з розрахунку на дві-чотири години роботи.

Розчин подається під час виконання кладки:

Розчин подається під час виконання роботи, і подається за допомогою ящиків а також за допомогою розтворонасоса.

Доцільно використовувати два крани. Один для розвантаження матеріалів в зоні дії крана, другий – для подачі матеріалів безпосередньо до робочого місця.

На рис. 18. показано виконання цегляної кладки в дві захватки.

Рис. 18

Перше правило розрізки цегляної кладки. Постелі каменів повинні бути покладені перпендикулярно діючій силі, або з відхиленням не більше 15-17º.

Друге правило

Грані каменів повинні бути взаємно-перпендикулярними і паралельними

Третє правило

Кладка ведеться з обов’язковою перев’язкою вертикальних швів.

На рис. 19. показано приклади цегляної кладки.

Рис. 19

Види кам’яних кладок

Кам'яні конструкції широко розповсюджені в будівництві.

Кам’яна конструкція – це конструкція, яка складається з каменів, укладених на будівельному розчині у визначеному порядку.

При будівництві будівель і споруд використовують слідуючі види кладок: цегляна: з керамічних каменів; штучних крупних блоків, виготовлених з бетону, цегли або керамічних каменів; з природних каменів правильної форми; бутова з природних необтесаних каменів; полегшену з цегли інших матеріалів.

Кам’яну кладку виконують на змішаних цементно-вантажних і цементних розчинах, де глина виконує роль пластифікуючої добавки.

Кладку із звичайної глиняної цегли використовують при зведенні стін і стовпів будівель і споруд, підпірних стан, димових труб, конструкцій різних підземних споруд.

Кладку із глиняного пустотілого або пористо-пустотілої цегли рекомендується використовувати для стін будівель.

Кладка з бетонних каменів, виготовлених на тяжкім бетоні, призначена для зведення фундаментів, стін підвалу та інших підземних споруд.

Кладка з природних каменів і блоків правильної форми має високу міцність, стійкість проти вивітрювання і заморожування.

На рис. 20. показано процес виконання кладки стін з шлакобетонних блоків з облицюванням цеглою на ребро.

Рис. 20

Бутова і бутобетон на кладка потребує великих затрат ручної праці і володіють значною теплопровідністю. Ці кладки рекомендується використовувати для влаштування фундаментів, а при зведенні кладки з облицюванням цеглою – для стін підвалу, підпірних стін та інших інженерних споруд.

Системи перев'язки швів і спеціальні види цегляної кладки

Цеглу і камені правильної форми укладають у визначеному порядку, який складається з визначеної системи перев'язки швів. Найбільш розповсюдженими системами перев'язки: для стін і простінків – однорядна і багаторядна, для стовпів і простінків шириною 1 м – трирядна.

Однорядна система перев'язки утворюється чергуванням тичкових і ложкових рядів. При цьому поперечні шви зміщені на четверть цегли, а поздовжні вертикальні шви перев’язані на пів цегли. Така система перев'язки відрізняється простотою виконання і великою міцністю кладки, але у зрівнянні з іншими системами потребує великих затрат праці, більш кваліфікованих мулярів.

Багаторядна система перев'язки має тичкові ряди через п’ять або три ложкових ряди. При цьому поперечні вертикальні шви тичкових рядів зміщені на четверть цеглини, а в ложкових рядах – на півцеглини. Поздовжні вертикальні шви не перев’язуються.

Переваги багаторядної кладки: велика жорсткість стін в поздовжньому напрямку; підвищена продуктивність праці мулярів; менша трудомісткість; підвищені теплоізоляційні якості кладки.

До недоліків багаторядної кладки можна відвести знижену несучу здатність кладки на 6% у зрівнянні з дворядною; укладання робіт зимою.

Трьохрядна система перев'язки являється різновидністю багаторядної; вона утворюється чергуванням трьох ложкових рядів і одною тичковою. При цьому вертикальні поперечні шви в трьох суміжних рядах збігаються.

Кладка перемичок. Перемички над дверними і віконними прорізами являються не тільки несучими елементами, але також архітектурними деталями будівель і споруд. Несучі перемички, які використовуються в малоповерхових будівлях, бувають – рядові, клинчасті і арочні.

Рядові перемички влаштовують із звичайної, але відбірної цегли, з прокладанням в швах кладки арматурних стержнів діаметром 4…6 мм. Для влаштування рядової перемички влаштовують опалубку по(кружалам), кінці яких опираються на кладку. Висоту перемичок приймають рівною висоті одного або двох рядів кладки, що залежить від величини, яку має сприймати перемичка.

Армовану кладку влаштовують з ціллю підвищення ї несучої здатності. Це досягається шляхом укладки металевих сіток або окремих стержнів в горизонтальні шви при умові, що товщина швів повинна бути не менше як на 4 мм більшою суми діаметрів арматури, яка перетинається.

Кладка стін з облицюванням за допомогою цегли виконується з ціллю зберігання крамних стін від агресивного навколишнього середовища, також з ціллю покращення архітектурних виразності стін. Для облицювання, як правило, використовують лицеву цеглу. Облицювання виконується в процесі зведення стін шляхом укладки лицевої цегли в зовнішню верству.

Способи і процес укладки цегли

Процес кам’яної кладки складається з наступних операцій: влаштування порядок і натягування причалки; підготовка постелі, подачі і розрівнювання розчину; укладки каменів на постіль з утворенням швів; перевірки правильності кладки; розшивки швів. Керамічні камені і цегли укладають трьома способами:вприсик, вприсик з підрізною і впряжним.

Кладку стін під штукатурку або з заглибленим швом виконують в пустомолку способом вприсик (рис. 21). Пластичний розчин розстелюють грядкою вздовж стін з відступом від зовнішньої плоскості на 2…2,5 см. Муляр, тримаючи в руці в похилому положенні цеглу, її гранню зрізає частину розчину з постелі.

Рис. 21

Спосіб вприсик з підрізкою ведуть кладку при необхідності повною заповнення швів розчином з розшивкою. В цьому випадку розчин розстелюють, відступаючи від краю стіни на 1 см. Цеглу укладають так як і при укладанні способом вприсик, а розчин, вижатий із шва на лицьову поверхню стіни, підрізають кельмою. При зведенні стін і стовпів, які сприймають значні навантаження і які потребують повного заповнення швів розчином, кладку ведуть способом вприжим.

Спосіб вприжим з підрізкою використовують під розшивку. В цьому випадку розчин на стіні розстелюють грядкою висотою 2,5…3 см, шириною 7…9 см під ложковий ряд і 20…22 см під тичковий ряд з відступом від зовнішньої грані стіни на 1…1,5 см. Для повного заповнення вертикального шва муляр зрізає кельмою з постелі частину розчину, наносить його на грань укладеної цегли і зажимає цеглою, яка укладається, поступово піднімаючи при цьому кельму. Рівномірне обжимання горизонтальної постелі досягається шляхом осідання цегли до рівня причального шнура. Зайвий розчин зрізають кельмою.

Пустотілі керамічні камені не можна укладати описаними способами, так як при цьому не забезпечується повне заповнення розчином поперечних вертикальних швів, що призводять до продування стін.

Керамічні камені в тичкові ряди і «забутку» муляр укладає двома руками. Камені попередньо укладають на стіну. Для зовнішньої тичкової верстви їх укладають тичками у рівень з внутрішнім обрізом стіни непереривним рядом з таким розрахунком, щоб поверхня каменя, яка повинна бути прижата до сусіднього каменя. Була зверху. Потім підручний робочий на весь ряд укладених каменів розстеляє розчин, а муляр укладає кожний камінь, повертаючи його на 9(º і прижимає до попередньо укладеного каменя.

Кладка з каменів неправильної форми

Кладка з каменів неправильної форми буває: бутова (рис. 22) і бутобетонна.

З бутової кладки зводять фундаменти, стіни підвалів, підпірні стіни та ін. Причому в фундаменти і стіни підвалів укладають рвані камені, а в конструкції стін, стовпів –постелисті камені. Постелисті камені використовують також для зведення стін малоповерхових будівель. Кладки з бутового каменю ведуть рядами. Викладаючи кути, пересікання і стіни фундаментів, а також верстові ряди з більш крутих каменів.

Рис. 22

Бутову кладку виконують способами «під