Асиміляція приголосних, її різновиди. Дисиміляція приголосних, їх різновиди

В українській мові наступний приголосний часто впливає на попередній, відмінний від нього звучанням, і асимілює його. Така асиміляція (уподібнення) щодо її напрямку називається регресивною. Вона й переважає в усіх сучасних східнослов'янських мовах. Значно рідше спостерігається в них прогресивна асиміляція, тобто уподібнення наступного приголосного попередньому.

Регресивна асиміляція в сучасній українській мові буває:

1) за дзвінкістю і глухістю приголосних;

2) за місцем і способом творення їх;

3) за м'якістю і твердістю вимови їх.

1. Асиміляція в групах приголосних за дзвінкістю і глухістю, тобто за участю голосу в їх творенні, полягає в тому, що дзвінкі приголосні перед глухими, уподібнюючись їм, втрачають голос і вимовляються як глухі, а глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко. Проте ця асиміляція не поширюється на всі групи приголосних, а обмежується лише певними з них.

Найважливіші її наслідки такі:

а) Префікс (і прийменник) з у позиції перед кореневим глухим приголосним звичайно асимілюється цим приголосним і змінюється на с: зписати -> списати, зтиснути -> стиснути, зкинути -> скинути, зсушити -> ссушити, зцідити -> сцідити, з хати -> с хати, з татом -> с татом, з піску -> с піску, з фабрики -> с фабрики, з салом -> с салом. Лише в окремих випадках префікс і прийменник з перед глухим приголосним може зберігати свою дзвінку вимову, не змінюючись на с, а саме: коли перед ним є голосний попереднього слова, що не відокремлюється паузою від наступного. У такій позиції дзвінкість з підтримується голосним, що стоїть перед ним: зерно зсипали, пішла з сином, вийшла з хати (але можлива і вимова зерно ссипали, пішла с сином, вийшла с хати).

Примітка. За існуючим українським правописом, асиміляція префікса з наступним глухим приголосним передається лише перед к, п, т, х, ф: скарати, скерувати, скосити, спомин, спитати, спалити, стулити, стихнути, стоптати, сховати, схарактеризувати, сфабрикувати, сфотографувати, сформувати (але зсипати, зсунути, зцідити, зцілити, зчистити, зчепити, зшити та ін.)

б) Префікси роз- і без- перед глухими приголосними поширені з подвійною вимовою: росписка, роспитати, росхитати, росшити, росчистити, бесперечний, бестактний, бесформний, бесхарактерний і розписка, розпитати, розхитати, розшити, розчистити, безперечний, безтактний, безформний, безхарактерний. Однак приголосний з в цих префіксах асиміляції наступного глухого піддається неоднаково. Його дзвінка вимова краще зберігається в префіксі без-, ніж в роз-. Це пояснюється впливом прийменника без, в якому послідовно вимовляється дзвінкий з у будь-якій позиції: без тебе, без хитання, без форми, без шуму, без мене.

Впливає на ступінь асиміляції "і темп мовлення. При швидкому темпі з у префіксах роз- і без- послідовніше асимілюється наступним глухим приголосним (роспитати, беспёчний), а при повільнішому, навпаки, дзвінка вимова його здебільшого зберігається (розпитати, безпечний). Деяке значення має і якість наступного глухого. Так, перед звуком с звичайнішою вимовою є роз-, без- (розсунути, розсипати, безсоромний, безсистемний), а не рос-, бес- (россунути, бес системний).

в) У середині слова дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого не втрачають своєї дзвінкості, напр.: кладка, ягідка, казка, книжка, стежка, ложка, важкий, обпити, обшити, обчистити і ін.

Виняток у сучасній українській літературній мові становить лише дзвінкий г, який перед глухими змінюється на х: кігті, нігті, вогкий, легкий, дьогтю (вимовляється к'іхтЧ, н'іхтЧ, вохкйї. леихкйї, д'бхт'у), хоч бігти, могти, стерегти.

У кількох словах сучасна українська мова зберегла також наслідки давньої асимілятивної зміни початкового дзвінкого д на глухий т у позиції перед наступним глухим: тхір із дхір

г) Глухі приголосні майже послідовно асимілюються наступними шумними дзвінкими: боротьба, молотьба, просьба, вокзал, анекдот (вимовляється бород'ба, молод'ба, проз'ба, вогзал, анеГдбт). Подібна ж асиміляція може відбуватись і на стику деяких окремих слів, якщо між ними відсутня пауза: хоч би, як би, ось де вимовляється ходжбй, \аґби, оз'де. При повільному темпі мовлення асиміляція в цих групах приголосних послаблена, а тому при такій умові можливе вживання глухих перед дзвінкими: борот'ба, вокзал, \акби, ос'де.

Примітка. Сонорні приголосні в, л, р, н, м, у зовсім не асимілюють попередніх глухих, тому глухі перед ними ніколи не змінюються на дзвінкі: сват, слива, прати, краса, смола, п\ату і под.

2. Регресивна асиміляція в групах приголосних за місцем і способом творення дає такі найголовніші наслідки:

а) Зубні приголосні перед шиплячими змінюються на шиплячі:

с + ш -> шш (ш): принісши -> прин'ішши (прин'іши);

с-\-ч->шч: сч'асігіа (із счасть\е) -> шчаспі}а, досч'аниеї-> ->• дошчаниЧ (орфогр. щастя, дощаний);

з + ш-> жш -> шш (їй): без шуму -> беижшуму -> беишшуму (беїиуму), зшити -> жшйтие -> шш,йтие (Шйтие);

з + ж -> жж (ж): зжити -> жжйтие (жйтие), без жиру -> -> беижжйру -> (беижйру);

з + ч-> жя -> шч: з чого -> жчого -> шчдго;

3 4г дж -> ждж: з доюерела -> жджеиреила;

ц' -\-ч->чч (ч): В'інниец'чиена -> В'інниеччиена (В'іниечиена).

б) Шиплячі перед зубними змінюються на зубні:

ш+ с'-> с'с9 (с'): купа'іешс'а -> купа\есс*а (купаіес'а);

4 + с -> ц'с': не мучс'а -> не муц'с'а;

ж+ с -> з'с': не пор'іжс'а -> не пор'із'с'а;

ш+ Ц-> с'ц': на дошц'і -> на ддс'цЧ;

ч + ц^ц'ц' (ц'): дочцЧ -> дбц'цЧ (доц'і);

ж + ц-> з'ц': у лджцЧ -> у лоз'цЧ, кнйжцЧ -> кнйз'цЧ.

На стику слів шиплячі звичайно не асимілюються наступними зубними: де ж син, ріж сало, це ж сЧл\ не мороч себе і ін.

в) Проривний т перед ч і ш змінюється на шиплячий:

т + ч-> чч (ч): заквЧтчатие -> заквЧччатие (заквЧчатие);

т + ш -> чш -> чч (ч): коротший -> корочшиЧ -> короччиЧ (корбчиЧ).

г) Проривний т перед ц змінюється на ц: коритце -> корицце (корице).

Асиміляція приголосних за місцем і способом творення їх сучасною українською орфографією не передається, крім написання Щ для позначення звукосполучення шч із сч (щастя, ліщина, піщина, піщаний, дощаний) та чч для позначення сполучення, Що утворилося із ц'ч (Вінниччина, Туреччина, козаччина).

3. Наслідком регресивної асиміляції є пом'якшення д, т, з, дз, с, ц, и, л у позиції перед іншим наступним пом'якшеним приголосним: д'нЧ, могут'н'ії, к$з'н'а, дз'в'акнутие, п'іс'н'а, ц'в'ах, сон'ц'а,, на г'іл'цЧ.

Однак тоді, коли приголосний належить до префікса, він здебільшого не зазнає впливу пом'якшеного звука, що стоїть після нього, й зберігає тверду вимову: безр'їдниЧ, вЧдлЧтатиє, надсЧкатие, пЧдсЧстие, роздЧлйтие9 з\іхатиес\ Але в окремих словах і в такій позиції попередній твердий приголосний асимілюється наступним м'яким, напр.: вЧд'д'ачиетие (вїд'ачиетие), в'ід'д'іл (в'ід'іл), пЧд'н'атие, вЧд'ігіатие, з'\авйтиес\ з'іістие і п'ідн'атие, в'ідпїатш, з]авйтиес\ з]істие.

Послідовно зберігають тверду вимову д, т, з, дз, с перед напівпом'якшеними губними, задньоязичними і гортанним г, після яких стоїть голосний /, що розвинувся зов новому закритому складі (двЧр, твЧр, збЧр, звЧд, дзвЧн, спЧд, схЧд, згЧн), а також не завжди пом'якшуються вони в аналогічному положенні й перед іншими приголосними (снЧп, стЧл, дрЧт, злЧс'т' і с'нЧп, с'тЧл).

Ці ж приголосні не асимілюються пом'якшеним кінцевим основи в називному відмінку множини прикметників твердої групи (чёснЧ, корйснЧ, густЧ, беизглуздЧ та т.), аде в м'якій групі така асиміляція — звичайне явище (сеиред'нЧ, зад'нЧ, могут'нЧ, приесут'нЧ, пут'нЧ, хат'нЧ, гііз'нЧ).

На збереження вимови типу снЧп, чёснЧ впливають інші форми цих слів, у яких д, т, з, дз, с стоять перед твердими приголосними: снопа, чесний, чесного.

Внаслідок регресивної асиміляції в групах приголосних у сучасній українській мові утворилися чергування цих звуків за дзвінкістю і глухістю (д'огот' — д'охт'у, леиген'ко— лёхко), за місцем і способом творення (учиеш — учиес'с'а, учиес'а; дочка — доц'ц'і, доц'і; книжка — кнйз'цЧ), за твердістю і м'якістю артикуляції (сднцеи— сон'ц'а, ден' — д'нЧ).

До прогресивної асиміляції в групах приголосних української мови належать такі явища:

1. Зміна глухих африкат ч і ц на дзвінкі дж і дз під впливом попереднього дзвінкого приголосного. Засвідчується вона лише в кількох словах: бджола (із давнього бъчела), Ган'дз'а (із Ган'ц'а), орфогр. Гандзя.

2. Повне уподібнення звука у попереднім м'яким приголосним: знан'а (із знан'ще), орфогр. знання; рЧл'й (із рол'ь\а), орфогр. рілля; тЧн'у (із тін'ь}у), орфогр. тінню.

3. Діалектна зміна ] на н під впливом попереднього носового м: м]асо-^ мн'асо, м]ач-+мн'ач, м]ата-> мн'ата.

4. Пом'якшення с у прикметниковому суфіксі -ск- внаслідок асиміляції його попереднім м'яким приголосним: л'уд'с'кйї, сЧл'с'кйї (із людьскыи, сельский), орфогр. людський, сільський.

Дисиміляція, або розподібнення, спостерігається в фонетичній системі української мови значно рідше, ніж асиміляція.

Найголовніші наслідки її такі:

1. Зміна звукосполучення кт на хт: къто->кто->хто. Приголосні к і т проривні. Внаслідок розподібнення звук к змінився на фрикативний х, отже, спільна ознака в творенні цих звуків зникла.

2. Зміна чн (із чьи) на шн, що характерна для ряду давніх слів української мови: рушник, рушниця, мірошник, соняшник, сердешний, торішній (із ручьникъ, мЪрочьникъ та ін.). Розподібнившись з наступним н, звук ч втратив у цьому звукосполученні елемент проривності, властивий йому як африкаті, і змінився на фрикативний щ. Проте більшість слів сучасної української мови в групі чн дисиміляції не знає: значний, місячний, безпечний, пшеничний, нічний і ін.

3. Зміна шш і жш на шч і жч при творенні вищого ступеня прикметників: висщий -> вишший (звук с асимілювався приголосним ш)-*вишчцй, орфогр. вищий (другий фрикативний шиплячий змінився тут на африкату ч, отже, відбулося розподібнення якісно однакових звуків); низший->нижший (асиміляція звуком ш приголосного з) -> нижчий (дисиміляція в групі жги).

4. Сучасна українська мова зберігає наслідки давньої дисиміляції в групах приголосних дт, тт, яка відбита в ній у чергуванні звуків д — с, т — с: веду — вести, бреду — брести, кладу — класти, краду — красти, пряду—прясти, оповідати — повість, їда — їсти, мету — мести, плету — плести. Це чергування дуже давнє, воно виникло ще на спільнослов'янському грунті й обумовлене діянням закону відкритого складу. Приголосні д і т змінилися на с у позиції перед т, що належить до іншої морфеми. У такій позиції д і т закривали склад (*вед-ти, *плет-ти). Сполучення ст належало до одного складу з наступним грлосним (ве-сти, пле-сти). Саме тому закон відкритого складу зумовив дисиміляцію в групі приголосних тт і зміну її на ст, внаслідок чого попередній склад із закритого перетворився на відкритий: *плет-ти-> пле-сти. У сполученні дт дзвінкий приголосний д спершу асимілювався наступним глухим т, а далі вже змінився на с, як і в первинному сполученні тт: *вед-ти -> *вет-ти -> ве-сти.

Дисимілятивна зміна груп тт і дт на ст насамперед охопила інфінітиви, в яких приголосні т і д належали до дієслівної основи, а другий приголосний т — до інфінітивного суфікса. Проте вона поширилася потім і на віддієслівні іменники: *чьтть -> чьсть (суч. укр. честь, порівн. рос. чтить), *відть (порівн. відати) -> *вітть -> вість (суч. вість).