Граматичні категорії займенників

Як і числівник, займенник характеризується строкатістю граматичних (морфологічних і синтаксичних) ознак. Одні з займенників відрізняються від інших частин мови відсутністю категорій роду і числа, інші — особливістю системи відмінювання (наявністю суплетивних форм, невластивими для іменних частин мови закінченнями, нерозчленованістю основи і флексії тощо). Тому про граматичні ознаки займенників буде сказано при розгляді кожного окремого розряду.

Займенники відмінюються, хоча кожен розряд і навіть переважна більшість окремих займенників має свої особливості відмінювання (для особових займенників характерний суплетивізм — я мене, мені; наявність безприйменникових та прийменникових рядів відмінкових форм — його, до нього; відсутність у зворотного займенника себе форми називного відмінка тощо).

Займенник має і власну «займенникову» граматичну специфіку, за якою протиставляється іншим частинам мови. Коли, наприклад, іменник за граматичним значенням роду, числа, відмінка можна розпізнати у будь-яких контекстах, навіть тоді, коли невідоме (з якихось причин) його лексичне значення і коли корінь неіменниковий (читка, виконання), то до класу займенників ми відносимо слова не тому, що у них наявні певні граматичні значення, виражені граматичними формами. Граматична «займенниковість» полягає в строкатості граматичних характеристик, в індивідуальній специфіці оформлення кожного розряду займенника (у відповідності до тих частин мови, з якими він співвідноситься).

Граматичною специфікою займенників є особливості синтаксичної поєднуваності: більшість займенників як слова з вказівною семантикою не поєднується із означеннями-прикметниками.

Порівняно з іншими частинами мови участь займенника в творенні інших слів мови обмежена. Лише окремі займенники, наприклад, сам, себе, що творять ряди інших частин мови типу самобутній, самовар, самотній, самотою, самокритика, самоук; себелюбець, себелюбний; щовесни, щогодинний, щодня, щоніченьки. Від інших займенників утвореніприслівники по-мосму, по-нашому, по-вашому, по-свійськи, просторічні дієслова тикати, викати та деякі інші. Займенники послужили в оформленні відмінювання окремих повнозначних частин мови (постфікс -ся як форма займенника себе в дієслівних формах, вказівні займенники в закінченнях прикметників — новьи — новый — новий).

Займенник виконує синктаксичну функцію усіх тих частин мови, з якими він співвідноситься (іменника, прикметника, "числівника), отже, не має своєї власної синтаксичної функції. З. може виступати:

підметом:

Я не нездужаю нівроку… (Тарас Шевченко), Ти знаєш, що ти людина. (Василь Симоненко), Рано ми вмієм любити, пізно — любов шанувати (М. Луків), Так ніхто не кохав (Володимир Сосюра), Він подав руку й мовчки вийшов. За ним виходили інші — хлопці й дівчата. (Улас Самчук), А ми живі, нам треба поспішати… (Ліна Костенко)

присудком:

Ми з тобою просто ти і я. І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя. (Василь Симоненко), Ах, очі, ті очі… Кохана, чом серце твоє не таке? (Павло Тичина), Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. (Ліна Костенко)

означенням

Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов. (Павло Тичина), Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше (Леся Українка),

додатком:

Я люблю тебе, друже, за те, що не можу тебе не любити! (Володимир Сосюра), Мене любов ненависті навчила (Леся Українка)

обставиною

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити (Ю. Яновський).


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: