Науковий стиль мовлення, його ознаки

Науковий стиль – функціональный різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий (жанри: монографія, енциклопедія, довідник, стаття, дисертація, тези, реферат), науково-популярний (жанри: нарис, стаття, книга, лекція), науково-навчальний (посібник, підручник, словник, лекція, реферат).

Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань. Головне призначення наукового стилю — систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних наукових верств суспільства.

Сфера вживання: наукові праці, шкільні, вузівські підручники, науково-популярні журнали.

Загальні ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність викладу. Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Мовні ознаки: усна і писемна форми мовлення. Слова-терміни, іншомовні слова, складні речення. Монологічна форма тексту. Типи мовлення: опис і роздум (рідше), розповідь. Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безсуб'єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

Наукові тексти мають типові композиції жанрів. Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко організований синтаксис. В ньому переважають речення складної, але «правильної» будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм.

З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені, наприклад: Дано дві сторони і кут, протилежний одній з них. Знайди інші два кути і третю сторону (З підручника).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців — книги, статті у неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо).

Інколи окремо виділяють ще науково-технічний підстиль. Зазначимо, що кожен із цих підстилів має: – своє конкретне завдання, – свого адресата, – свій набір виражальних засобів, – свої способи їх організації. Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів і жанрів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.

Власне науковий підстиль має інтернаціональну символіку, універсальні загальнонаукові терміни, тематично однорідні слова вживаються досить часто. Основне призначення власне наукового підстилю — об'єктивувати наукові відомості і кінцеві результати аналітико-синтетичної переробки даних, основна функція — пояснювати наукову ідею. Основними жанрами власне наукового стилю є монографія, стаття, наукова доповідь, аналітичний звіт. У межах власне наукового підстилю можна виділити науково-інформативний з жанрами: реферат, огляд, анотація, резюме — та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

Власне науковий підстиль характеризується:

• частим використанням складнопідрядних речень (найчастіше – з підрядними означальними, додатковими, причини або наслідку):

• синтаксис відзначається строгою логічністю, книжністю;

• використанням вставних слів, які підсумовують сказане (отже, таким чином), пов’язують його з наступним викладом (по-перше, по-друге, навпаки, наприклад);

• переважанням розповідних речень, питальні речення вживаються при постановці проблеми, при полеміці;

• порядок слів прямий (відхилення можливі, а іноді є навіть нормою, як наприклад, у ботанічних термінах: береза бородавчаста, береза пухнаста, берізка польова, барвінок малий);

• частим використанням конструкцій з відокремленими зворотами;

• безсполучникові складні речення вживані переважно при переліку і класифікації тощо.

Науково-популярний підстиль використовує й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача. Учені зазначають, що в другій половині ХIХ століття між власне науковим і науково-популярним текстами не було суттєвої різниці. Науково-популярні твори були, по суті, на той час єдино можливими, вони мали вимушений характер, що пояснювалося відсутністю сформованого наукового стилю.

Популярна форма сучасного наукового твору є вторинною, бо їй передує власне наукова форма викладу (вона стала надто вузькоспеціалізованою, передбачає складність термінології, специфіку об’єктів досліджень, зрозумілу лише фахівцеві). Отже, виникає необхідність широкої пропаганди досягнень науки, а також – потреба в літературі, яка б у зрозумілій, доступній формі знайомила масову аудиторію (неспеціалістів) з досягненнями науки і техніки, зацікавлювала, залучала до активної діяльності в тій чи іншій галузі. Саме таку функцію і виконує сучасна науково-популярна література.

Основні завдання та функції науково-популярної літератури полягають у тому, щоб: • не просто подати нову наукову інформацію, обґрунтувати її істинність (це функція власне наукової літератури), • не тільки ознайомити з основами наук у формі, яка б сприя-ла засвоєнню цих основ як методу дальшого пізнання (це функція науково-навчальної літератури), • привернути увагу нефахівця до актуальних проблем тієї чи іншої науки.

Цьому підпорядковані організація викладу, добір мовних засобів («менш строгих і одноманітних, ніж у власне науковому підстилі»). Уся увага автора спрямована на те, щоб подати матеріал зрозуміло, тому хід викладу будується від простого до складного, від добре відомого до нового. Учені зазначають, що науково-популярний підстиль близький до художнього і публіцистичного.

Для науково-популярного підстилю характерними є такі ознаки:

1) інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без аргументації;

2) наводяться лише факти, положення, які непідготовлений читач (слухач) сприймає як істинні;

3) якщо читач має певну підготовку, науковість викладу переважає над популярністю;

4) образність, емоційність (експресія) наукового тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз). Зазначимо, що ця ознака властива як науково-популярному, так і науково-навчальному підстилям. Специфіка образності полягає в тому, що вона (образність) насамперед апелює до інтелекту читача, а потім вже до його фантазії.

5) вживається фразеологія;

6) відмінною рисою науково-популярного підстилю, порівняно з власне науковим, є широке ілюстрування висловлюваних положень конкретним матеріалом;

7) найбільшого поширення набувають прості речення неускладненої будови. Складні речення, які зустрічаються, характеризуються незначною розгалуженістю їх складових частин. Це пояснюється тим, що в науково-популярній мові науки ослаблена функція доказовості. Цілий ряд положень подається як аксіома, без доведення, унаслідок чого відпадає необхідність в їх обґрунтуванні, у складних логічних доведеннях та умовиводах. Короткі неускладнені речення роблять виклад легшим для сприймання, доступнішим.

Науково-навчальний підстиль виконує специфічну функцію – навчальну. Він займає «проміжне місце між власне науковим і науково-популярним підстилями. Від першого його відрізняє трохи менша строгість викладу, менша докладність у посиланнях на джерела, більш спрощена система доведень, що спрямоване на більшу доступність інформації, обсяг якої визначає програма. Від другого – менша художність, більша послідовність у викладі, строгість».

Науково-навчальний стиль має за мету активізувати логічне мислення читача (слухача). Звичайно, важливу роль відіграє те, кому адресовано наукову інформацію – студентові, слухачеві курсів тощо. Навчальні підручники для учнів школи, особливо для учнів молодших класів написано популярно, тому цю літературу можна віднести до науково-популярної.

Науково-навчальний підстиль сформувався на кінець ХІХ – початок ХХ століття (його формували такі видатні вчені, як І. Франко, М. Драгоманов, С. Подолинський, К. Михальчук, А. Кримський, В. Гнатюк, І. Верхратський, І. Свєнціцький, М. Сумцов та ін.). У той час українська мова мала вже свою наукову термінологію з багатьох галузей знання, а це давало можливість виражати відповідні наукові поняття. Були вироблені загальнонаукові терміни: абстракція, агент, аналіз, аргументація, аспект, генетичний, дослід, праця, принцип, проблема, процес, розвідка, синтез, система, твір, теорія, форма та ін.

Науково-навчальний характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Науково-навчальний підстиль має два основні жанри (види літератури): підручники і навчальні посібники.

У текстотворенні підручника та навчального посібника є спільне і відмінне. Розрізнення мовних жанрів підручника і навчального посібника стосується способів подачі матеріалу і мовного викладу. Підручник подає весь обов'язковий зміст навчального курсу. Навчальний посібник може розглядати не всі розділи, теми, проблеми, а ті, що, на думку автора, потребують особливої уваги, або подавати матеріал ширше. Посібник може давати крім основних або й без них додаткові відомості, тому що він може бути вільнішим, емоційнішим, суб'єктивно-авторським. Часто навчальний посібник є першою спробою підручника і в наступних виданнях переростає в нього.

Лекція № 2....