Слово та його значення

Загальна характеристика лексики сучасної української мови

План

1. Слово та його значення

2. Загальна характеристика груп слів у лексиці

3. Особливості вживання іншомовних слів

4. Науковий стиль мовлення, його ознаки

Слово — це найважливіша структурно-семантична одиниця мови, що являє собою єдність звукового чи графічного знака і значення. Із слів складаються речення — основний засіб вираження думки. Усі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лексику (від грецьк. lexis — слово), або словниковий склад.

Найважливіша функція слів — називна. Слова можуть називати предмети, явища, ознаки, дії і стан тощо. Співвіднесеність слова з певним поняттям, явищем дійсності називається лексичним значенням слова. Наприклад, слово росинка є назвою поняття “крапля води”, слово пресумний означає “дуже сумний”, лексичне значення слова роз’яснювати словник визначає як “робити що-небудь ясним, зрозумілим; пояснювати”.

За характером співвіднесеності з дійсністю слова поділяються на повнозначні й службові.

Усі повнозначні слова — іменники, прикметники, займенники, числівники, дієслова, прислівники — мають лексичне значення, доповнене граматичним. На відміну від інших повнозначних слів займенники не називають, а вказують на значення, що даються в інших словах. Смисловою специфікою займенників є загальність, абстрактність. Значення займенників залежить від значення того слова, на яке вони вказують чи замість якого вони вживаються. Отже, у висловлюванні будь-який займенник (наприклад, він, дехто, хто-небудь, ніхто, всі) набуває цілком конкретного змісту.

Службові слова — прийменники, сполучники, частки — позбавлені предметної відповідності, не називають предметів, явищ, ознак тощо, наприклад: на, від, за, проти, і, а також, мов, але, щоб, не, ні, б, нехай. Вони вказують на залежність між повнозначними словами і вживаються для зв’язку між словами, реченнями або надають різноманітних відтінків значенню слів чи всьому реченню. Як назва слово може співвідноситися і з конкретними предметами, ознаками, діями: палац, парк, зелений, твердий, проводжати, голосно, і з такими явищами, які не можна сприймати почуттєво: бачити, чути і под., рішучість, впевненість, дуже, занадто, можна.

Значення слова містить не лише вказівку на дійсність, а й ставлення мовця до дійсності. Тому значення слова часто включає й оцінний момент, а слово набуває того чи іншого емоційного забарвлення. Наведемо приклади слів, у яких на лексичне значення накладається оцінне: ручисько, рученька, Катруся, Івасик, дідусь, дідуган, варнякати, грудомаха тощо.

Слова української мови поділяються на однозначні та багатозначні. Слова, що мають одне значення, називаються однозначними. Такими словами є, наприклад, іменники: прейскурант — “офіційний довідник цін на товари й послуги”, дендрологія — “розділ ботаніки, що вивчає деревні рослини”, толь — “покрівельний та гідроізоляційний матеріал, застосовуваний у будівництві”. Однозначність є характерною ознакою термінів будь-якої галузі.

Багатозначні слова мають кілька значень, як-от: ТРИБУНА — 1) Підвищення для виступу промовців. 2) Споруда для глядачів, де ряди місць розташовані уступами вгору (напр., на стадіоні). 3) Місця для публіки, журналістів та ін. в парламентах. 4) Переносно — засіб, що його використовують для політичної діяльності; ПРЕМ’ЄР — 1) Глава уряду, особа, яка очолює кабінет міністрів, раду міністрів. 2) У театрі — артист, що виконує головні ролі; СТИМУЛ — 1) Причина, що спонукає до дії. 2) Зацікавленість у здійсненні чого-небудь. 3) Подразник, який викликає реакцію.

Значення багатозначних слів поділяються на прямі й переносні. Основне, вихідне значення називається прямим. Воно звичайно є нейтральним, позбавленим образності. Переносне значення слова може бути мовним, тобто таким, що закріпилося в мові, і індивідуально-авторським, тобто таким, що зустрічається лише у цьому тексті. Мовні переносні значення відображаються у словниках; переносні значення, образність яких усвідомлюється мовцями, супроводжуються пояснювальною позначкою перен.

Багатозначність — це один із найважливіших шляхів розвитку словникового складу мови. Багатозначні слова є джерелом виразності, до якого активно звертаються письменники і публіцисти. Але в окремих сферах існують певні обмеження щодо функціонування багатозначних слів. Так, зважаючи на те, що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають максимально точного позначення понять, у наукових працях та офіційних документах переважають однозначні слова, а багатозначні (чи потенційно багатозначні) вживаються лише у прямому значенні, що забезпечує правильне сприйняття тексту.

Необхідно пам’ятати, що першим правилом вибору слова у будь-якій сфері спілкування є чітке знання мовцями його значення. При вживанні слова у неправильному значенні зміст висловлювання стає перекрученим, спотвореним, незрозумілим, отже, спілкування може втратити свою ефективність. Французький філософ і математик Декарт радив: “Уточнюйте значення слів — і ви врятуєте світ від безлічі непорозумінь”. Цікаве висловлення з вимогою точності слововживання належить Льву Толстому: “Якби я був цар, то видав би закон, що письменник, який вжив слово, значення якого він не може пояснити, позбавляється права писати й отримує сто ударів різок”.

Невмотивоване використання слів забруднює мову, у спілкуванні людей воно може стати причиною непорозуміння, а то й конфлікту. Немає сфери комунікації, для якої вимога точності слововживання була б неактуальною.

Серйозну небезпеку для мови становить явище, яке дістало назву “ суржик ”. Цей термін запозичений із сільськогосподарської галузі — із млинарства. Суржиком називали суміш зерна — жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно з такої суміші. Зрозуміло, що це борошно низького ґатунку. Суржиком називають ще одну суміш — мовну, яка незрідка стає об’єктом для глузування.

Суржик неприпустимий у спілкуванні. Однак чуємо російсько-українську мішанину не лише у побутовій мові, а й в офіційно-діловій сфері. Так, дуже часто замість українських слів папір, аркуш, кошторис, митниця, тези, ухвалили, відрядження, збігатися, конкурентоспроможний, наступний можна почути російські або схожі на них бумага, лист, смета, таможня, тезиси, командировка, співпадати, конкурентоспособний, слідуючий. Іноді російські слова набувають “українського звучання” (бувший, віддихати, вмішуватися, всігда, міроприємство, надобність, накінець, обіщати), але такі перетворення не роблять їх українськими. Замість них необхідно вживати: колишній, відпочивати, втручатися, завжди, захід, потреба, нарешті, обіцяти. Типовою помилкою, яка створює суржик, є калькування (переклад по частинах) російських виразів. Дослівний переклад з російської мови речень “Собрание состоялось вчера”, “Бригада отрабатывает новую технологию” дасть речення, що відповідають нормам української мови, — “Збори відбулися вчора”, “Бригада відпрацьовує нову технологію”. Але у багатьох випадках калькування спричинює утворення не властивих українській мові конструкцій, наприклад, ненормативних словосполучень “приймати участь”, “крупні недоліки”, “для видимості”, “глуха ніч”, “вид з вікна”, “на ніч дивлячись” замість правильних “брати участь”, “значні (великі) недоліки”, “для годиться (про людське око)”, “глупа ніч”, “краєвид з вікна”, “проти ночі”. Наведемо невеликий словник російсько-українських відповідників, який застерігає від калькування російських виразів, уживаних у діловій сфері: