Плеврит

План.

Тема: Подружні конфлікти (2 год.).

Мета: проаналізувати основні принципи та види конфліктів; розкрити суть змісту конфлікту; сприяти розвитку навичок у студентів у розв’язанні сімейних конфліктів; виховувати професійну компетентність.

Література:

1. Андреева Т. Семейная психология. – СПб., 2004.

2. Бойко В. В. Если ты мать и жена. – М., 1991.

3. Варга А. Я. Изменение отношений в семье // Популярная психология для родителей. – М., 1989.

4. Гришина Н. В. Психология конфликта. – СПб., 2000.

5. Навайтис Г. Семья в психологической консультации. – М., 1999.

6. Критохвил С. Психотерапия семейно-сексуальной дисгармонии. – М., 1991.

7. Сатир В. Психотерапия семьи. – СПб., 2000.

1. Принципи подружніх конфліктів.

2. Порушення в сімейній комунікації.

3. Тактики розв’язання подружніх конфліктів.

4. Гнів та сімейні стосунки.

Будь-який приватний аспект внутрішньої несумісності обов’язково проявляється на поверхні у вигляді поведінкових конфліктів.

Конфлікт – це біполярне явище (протистояння 2-х поглядів), яке проявляється в активності сторін, спрямоване на здолання протиріч, причому сторони представляються активними суб’єктами.

Конфлікт – поширена риса соціальних систем, є формою нормальної людської взаємодії. Не завжди призводить до зруйнування, один з головних процесів, який слугує збереженню цілого. Цінність їх в тому, що конфлікт запобігає закостенінню системи, відкриває дорогу інноваціям. Однак несе в собі ризик зруйнування відносин. Щасливі сім’ї відрізняються не відсутністю конфліктів, а їх малою глибиною та відносною безхворобливістю та безнаслідковістю.

Види конфліктів:

1. Дійсний – існує об’єктивно і спрямований адекватно.

2. Випадковий, або умовний – легко може бути розв’язаний, але не усвідомлений його учасниками.

3. Зміщений – коли за „явним” конфліктом скривається дещо інше.

4. Невірно приписаний конфлікт – коли одна з сторін забуває про розпорядження дане іншою.

5. Латентний (скритий) конфлікт – базується на неусвідомленому подружньому протиріччі, яке не менш об’єктивно існує.

6. Помилковий (хибний) конфлікт – існує лише з причини сприйняття подружжя без об’єктивних причин.

Дійсні причини конфліктів складно виявити з причини різної психології моментів (емоції, не усвідомлення, тощо).

Існує 3 аспекти між особистісних стосунків:

1. Когнітивні (як ми бачимо і розуміємо).

2. Афективні (як ми до них відносимось).

3. Поведінкові (як ми в них вчиняємо).

В молодих сім’ях зазвичай до криз приводить сукупність зруйнування фактів: побутові складнощі, неузгодження з найближчими родичами, незадоволеність інтимними стосунками. Отож, їх сукупність перевищує можливості подружжя чинити опір стресу. Отже, тому при розв’язанні цих проблем, актуально не стільки розв’язати та урегулювати неузгодженості, скільки навчити вмінню чинити опір психологічному напруженню, вміння організовувати загальний сімейний відпочинок та постійні позитивні емоції.

Частина криз закладена в мотиви, які спонукають до шлюбу (вагітність).

Причини подружніх конфліктів:

1) конфлікти на ґрунті несправедливого розподілу праці (різні поняття прав та обов’язків);

2) конфлікти на ґрунті незадоволення будь-яких потреб;

3) сварки через вади виховання.

Окрім того, що сімейно-шлюбові потреби чоловічі і жіночі різняться, існування також вікових сімейно-шлюбових потреб: для жінок 20-30 років важливі емоційні, сексуальні, душевні сторони відносин, то 30-50 – поряд з комунікаційною стороною се більш значимою стає присвяченість чоловікові і сім’ї (виконання батьківських обов’язків стосовно дітей), після 50 – фінансова підтримка з боку чоловіка та допомога в домашніх справах.

Проблеми:

- труднощі комунікації 86,6%;

- проблеми, пов’язані з дитячим та їх вихованням 45,7%

- сексуальні проблеми 43,7%;

- фінансові проблеми 37,2%;

- дозвілля 37,6%;

- відносини з батьками 28,4%;

- подружня невірність 26,6%;

- домашнє господарство 16,7%;

- фізичні образи 15,7%;

- інші 8%.

В нещасливих сім’ях подружжя:

1) не думає однаково за багатьма питаннями та проблемами;

2) погано розуміють почуття іншого;

3) кажуть слова, які дратують інших;

4) часто відчувають себе позбавленими кохання;

5) не звертають уваги на інших;

6) відчувають незадоволення потреб у довірі;

7) відчувають потребу в людині, якій можна довіряти;

8) рідко роблять компліменти один одному;

9) змушені часто поступатися думці іншого;

10) бажають великого кохання.

С.В.Ковальов стверджує, що за думкою багатьох психологів для щастя сім’ї необхідно достатньо обмежити комплекс суто психологічних умов:

- нормальне безконфліктне спілкування;

- довіра та емпатія;

- розуміння один одного;

- нормальне інтимне життя;

- наявність житла.

До конфліктних сімей відносяться такі, де між подружжям існують сфери, де їх інтереси, потреби, наміри та бажання знаходяться у зіткненні, породжуючи особливо сильні та тривалі негативні емоції.

До кризових – де протистояння інтересів та потреб має особливо різний характер та захоплює важливі сфери життєдіяльності сім’ї.

Проблемні подружжя – ті, які зіткнулися з особливо складними життєвими ситуаціями, здатними нанести відчутний удар стабільності шлюбу: відсутність житла, тривала хвороба одного з членів подружжя, засудження на тривалий термін. Однак об’єктивно обставини життєдіяльності сім’ї впливають на її благополуччя лише через їх суб’єктивну оцінку подружжям. Існує поняття „невротична сім’я”, де один або два члени сім’ї страждають тими чи іншими неврозами, які впливають на їх подружні взаємини.

Хронічні конфлікти.

Тактика розв’язання подружніх конфліктів.

При розв’язанні конфліктів потрібно:

1) підтримка почуття особистої гідності чоловіка і жінки;

2) постійне демонстрування взаємоповаги;

3) намагання викликати ентузіазм у інших подружжів, стримання проявів гніву і нервозності;

4) не акцентувати увагу на помилках та прорахунках супутника життя;

5) не докоряти минулим;

6) гумором знімати психологічне напруження;

7) розв’язання назріваючого конфлікту відволіканням на інші теми;

8) не мучити себе і партнера підозрами у невірності;

9) пам’ятати, що у шлюбі необхідні прояви терпіння, уваги тощо.

Слід уникати деструктивної тактики розв’язання конфліктів (ігнорування, егоцентризм, приниження гідності партнера), а використовувати конструктивні, а саме: активно слухати та висловлювати інформацію про те, що партнера цінять і поважають.

Розв’язанню конфліктів сприяє „дисбаланс об’єктивних обставин” – будь-які зміни (переїзд, народження дитини, зміна професії, статусу тощо).

Розв’язання:

1) винити систему, а не партнера;

2) проявляти емпатію щодо подружжя;

3) пошук відновлення рівноваги.

Плеврити – запальні процеси плеври, що, за рідкими винятками, є наслідком захворювань інших органів і систем.

В терапевтичних стаціонарах плевральний випіт виявляється в 4,8-10% випадків.

Існують певні етіологічні відмінності в структурі плевритів в залежності від віку хворих. У дітей і підлітків домінуюча роль належить туберкульозу і бактеріальній пневмонії, а із зростанням віку – пухлинам, захворюванням серця.

Етіологія. Плеврити бувають інфекційними і ненфекційними або асептичними. В етіології інфекційних плевритів головну роль відіграють ті ж збудники, що викликали розвиток основного процесу в легенях (пневмонія, абсцес, гангрена, туберкульоз). Асептичні плеврити можуть бути зв¢язані з травмою і внутрішньоплевральним крововиливом, з інфарктом легені, з дією підшлункової залози при панкреатиті, з ураженням плеври злоякісними новоутворами (карциноматозом). Крім того, асептичні плеврити виникають при системних захворюваннях сполучної тканини (ревматизм, колагенози), при деяких хворобах крові, при захворюванні печінки і нирок.

Патогенез. Проникнення збудників в плевру при інфекційних плевритах проходить найчастіше з розташованих субплеврально інфікованих осередків легеневої тканини. Суттєва роль належить лімфогенному інфікуванню. При проникаючих пораненнях і операціях можливе пряме інфікування плеври з зовнішнього середовища. В патогенезі деяких форм плевритів, зокрема туберкульозного, суттєву роль відіграє сенсибілізація під впливом специфічного процесу (інфекційно-алергічний плеврит).

Патогенез асептичних плевритів різноманітний і не завжди достатньо вивчений).

Патанатомія. При плевритах мають місце запальний набряк і клітинна інфільтрація плевральних листків, а також нагромадження між ними ексудату (серозного, фібринозного, геморагічного, гнійного і т. п.). В часі перебігу плевриту серозний ексудат може розсмоктуватись, а фібринозний піддається організації елементами сполучної тканини, внаслідок чого на поверхні плевральних листків формуються фібринозні нашарування (шварти). Листки зростаються між собою і плевральна порожнина частково або повністю облітерується. Гнійний ексудат, наприклад, не схильний до розсмоктування і може бути елімінованим хірургічним шляхом або внаслідок прориву тканин.

Клініка. Виділяють три основних синдроми: 1) синдром сухого (фібринозного) плевриту; 2) синдром випітного (з рідким ексудатом, не гнійного) плевриту; 3) синдром гнійного плевриту (емпієма плеври).

Прояви сухого плевриту можуть доповнити ознаки основного процесу в легенях (наприклад, пневмонії) або ж висуватися на перший план. В останньому випадку загальний стан страждає незначно. Хворі скаржаться на виражені колючо-деручі болі, здебільшого в латеральному відділі грудної клітки на боці ураження, що посилюються при диханні, кашлі і нахилі тулуба в протилежний бік. Якщо процес локалізується базально, то болі іррадіюють в надпліччя і черевну порожнину, симулюючи симптоми “гострого живота”. Кашель сухий, зростає частота дихання. Інколи спостерігаються гикавка і болісне ковтання.

Анамнез може бути нечіткий, частіше пов¢язаний з “простудою”.

Грудна клітка на боці ураження відстає в акті дихання. Перкуторних змін, при відсутності ураження легень, нема.

При аускультації на боці ураження дещо послаблене везикулярне дихання (за рахунок поверхневого дихання у зв¢язку з болем) і шум тертя плеври.

Голосове тремтіння і бронхофонія не змінені.

Сухий плеврит сам по собі не дає рентгенологічної симптоматики. При відсутності виразного процесу в легенях зміни в периферичній крові мінімальні. Перебіг “ізольованого” сухого плевриту нетривалий (від декількох днів до 2-3 тижнів). Триваліший рецидивуючий перебіг, а також трансформація в ексудативний плеврит, спостерігається при туберкульозі і новоутворах.

При ексудативному (випітному) плевриті хворі на тлі загального недомагання відмічають відчуття важкості, розпирання й одночасно стискання на враженому боці грудної клітки, інколи сухий кашель.Нагромадження великої кількості рідини дає знати про себе задишкою з певним затрудненням видиху, прискоренням серцебиття. Зрідка можуть з¢явитися ознаки гострого легеневого серця.

Анамнез, як і в поперердньому випадку, не досить чіткий. Можуть вказуватися різні етіологічні чинники (туберкульоз, пневмонія, системні захворювання сполучної тканини і ін.), що їх хворі узагальнюють у “простуду”. Важливе значення травм, ангін і т.д.

Хворий перебуває у вимушеному положенні на враженому боці. З¢являється на фоні блідості ціаноз на обличчі, можуть набухати шийні вени, міжреберні проміжки на враженому боці грудної клітки з її асиметричним збільшенням над враженою ділянкою. Голосове тремтіння послаблене або відсутнє, а перкуторно в нижніх відділах розташування рідини – масивне притуплення з параболічним верхнім рівнем, вершина якого знаходиться на задній аксилярній лінії. Ззаду вона полого опускається до хребта, а спереду – вниз до середньоключичної лінії.

При цьому на грудній клітці розрізняють два прямокутні трикутники: Гарлянда і Грокко-Раухфуса. Катетами трикутника Гарлянда є лінія хребта і перпендикуляр, опущений з вершини рівня рідини до лінії хребта, а гіпотенузою є лінія Сокольського-Дамуазо.

Трикутник Грокко-Раухфуса виявляється при наявності великої кількості рідини і його катетами є лінія хлебта, нижній край легені на здоровому боці, а за гіпотенузу служить продовження лінії Дамуазо на здоровому боці.

В трикутнику Гарлянда визначається притуплено-тимпанічний звук внаслідок компресійного ателектазування. В трикутнику Грокко-Раухфуса перкуторний звук притуплений внаслідок зміщення середостіння в здоровий бік, проведення хребтом перкуторного звуку з боку ексудату.

В ділянці ексудату дихання везикулярне послаблене або зовсім відсутнє, в трикутнику Гарлянда з бронхіальним відтінком і послаблене везикулярне в трикутнику Грокко-Раухфуса.

Випітний плеврит з великою кількістю рідини призводить до зміщення серця і органів межистіння в протилежний бік, за винятком тих випадків, коли плеврит зумовлений центральним раком з обтураційним ателектазом на однойменному боці.

Перебіг захворювання залежить від етіологічого чинника. В цьому аспекті пальма першості за важкістю належить плевритам при злоякісних новоутворах і при наявності гнійного ексудату (емпієма) та інших станах.

Розрізняють 3 періоди хвороби: ексудації, стабілізації і розсмоктування.

За сприятливого збігу обставин розсмоктування ексудату триває від 1 до 1,5 місяця.

При тривалому розсмоктуванні ексудату і значному відкладанні на плевральних листках фібрину розвивається різко виражений злуковий процес, заростають плевральні щілини, утворюються шварти. Може бути навіть і фіброторакс.

В аналізі крові помірний лейкоцитоз, ШОЕ прискорена незначно при легких формах, а при ракових плевритах чи емпіємі зміни в крові можуть бути значні: виражний нейтрофільний лейкоцитоз, анемія, високі показники ШОЕ. Зменшується кількість альбумінів, а кількість a1- і a2-глобулінів зростає, високими є показники фібриногену і активності інгібіторів протеїназ.

Вагоме діагностичне значення мають ультразвукове дослідження плевральних порожнин, комп¢ютерна рентгено-і ЯМР-томографія, рентгеноскопія і -графія органів грудної клітки.

Важливим діагностичним методом є плевральна пункція, що дозволяє судити про наявність і характер випоту. В пунктаті досліджують кількість білка, проби Рівальта чи Лукеріні. Осад пунктату досліджують цитологічно (зростаня числа нейтрофілів може свідчити про нагноєння ексудату, багатоядерні атипові клітини – про пухлинний його характер). Мікробіологічні дослідження і посів ексудату, в тому числі і на спеціальні середовища, а також біологічні проби дозволяють підтвердити й ідентифікувати збудників.

Певне значення в діагностиці плевритів має торакоскопія, з допомогою якої візуальне дослідження доповнюється біопсією і морфологічним дослідженням змінених ділянок плеври.

Лікування як сухого (фібринозного) так і випітного (ексудативного) плевритів повинно бути насамперед направлене на патологічний процес, що є причиною враження плеври. В тих випадках, коли зміни в плеврі виступають на перший план, при сухому плевриті показані дотримання ліжкового чи напівліжкового режимів, застосування протизапальних, десенсибілізуючих і анальгезуючих засобів. Основна увага звертається на етіотропну терапію детермінуючого плеврит захворювання. При цьому протиінфекційні, протипухлинні й інші етіотропні засоби вводять парентерально і в плевральну порожнину. При нагромадженні рідини, що веде до розладів дихання і кровообігу, показана термінова лікувально-плевральна пункція з одномоментною чи фракційною евакуацією вмісту плевральної порожнини.

Для зменшення ексудації ефективне пероральне й інтраплевральне введення преднізолону й ангіопротекторів (етамзилат натрію, доксиум).

Профілактика плевритів полягає в попередженні і правильному лікуванні захворювань, що зумовлюють ураження плеври.

Прогноз зв’язаний з прогнозом основного захворювання. Якщо той чи інший плеврит зумовлений злоякісним захворюванням чи системним ураженням сполучної тканини (червоний вовчак), то прогноз завжди несприятливий. При інших етіологічних чинниках прогноз може бути сприятливий повністю або частково.

Експертиза працездатності залежить від етіологічного чинника. При несприятливому прогнозі надається ІІ група інвалідності.