З місця на місце ведучи»

Рухаючи каміння звуками струн, і мирним благанням

От чому говорять, що левів приборкував він і тигрів

Став відвертати Орфей, святий богів тлумач.

Таким чином, в період античності, еллінізму і Римської імперії видатними мислителями була відзначена магічна сила дії співецького мистецтва на душу людини, потенція мистецтва будити в людині прагнення до кращого і через це необхідність співецького мистецтва як предмету виховання.

В середні століття, відкидаючи естетичні ідеали і проголошуючи одностайність, однодумність, моральність, церква все ж таки не заперечувала чудотворности дії хорового мистецтва. При всій аскетичності відношення батьків церкви до мистецтва не виключало природної людяності.

ІОАНН ЗЛАТОУСТ (350-407),описуючи свої переживання церковної музики, писав: «Слух невідступно і неухильно спрямований лише на одне: він слухає повному благозвучності і духовності наспіву, влада якого над душею одного разу йому що вдалася, така велика, що людина, захопившися мелодією, з радістю відмовиться від їжі, від пиття, від сну».

Схилявся перед мистецтвом ВАСИЛЬ КЕСАРІЙСЬКІЙ (ВЕЛИКИЙ) (ок.330-379), що бачив в мистецтві дивну силу об'єднувати людей, об'єднуючи через унисоний хоровий спів роз'єднаних, приміряючи ворогуючих і сполучаючи їх в союзі дружби.

Хор дійсно був «Формою єднання єдиновірців. «Так відбувається тому що те, до чого тут прагнуть, - спокійна душа, діяльний разум, серце, здоровий глузд і чиста совість» Методи навчання хоровому співу дітей в церковних школах спиралася на засвоєння співів по слуху. Вчитель користувався при цьому способами хейрономии тобто показом умовними рухами рук напряму мелодії вгору і вниз.

В епоху Відродження одноголосний спів зміняється багатоголосим, з'являються подвійні і потрійні склади хорів, досягає своїх висот поліфонічний лист строгого стилю, міцно встановлюється розділення хору на 4 основних хорових партій - сопрано,альти,тенора, баси. Разом з музикою, призначеною для хорового співу в церкві, затверджується в своїх правах хорова світська музика (мотети,баллади,мадригали,шансони)

Однією з найважливіших форм навчання хоровому співу були співецькі школи при католицьких храмах -метризи. В них хлопчики з ранніх літ навчалися співу, вивчаючи одночасно загальноосвітні предмети. В цей же час були відкриті перші консерваторії, так називалися сирітські притулки, куди приймалися музично обдаровані хлопчики і дівчатка. В деяких консерваторіях викладали А.Ськарлатті(1660 - 1725), А.Вівальді(1678 - 1741).

Значущість співецького виховання, що ушляхетнює людську природу, визначалася в працях видних педагогів і зокрема І.Песталоцци (1746 -1827), вважаючого, що «память,утримуюча в душі мелодії і пісні, розвиває в душі розуміння гармонії і високого відчуття».

В 19 сторіччі пануючою формою існування хорової музики стає її концертне виконання. В багатьох країнах виникають організації з метою об'єднання діячів хорової кулыури. Відповідно характерною межею цього часу стало прагнення до залучення дітей до високої професійної культури співу. В цей час продовжують свою діяльність консерваторії і прирівняні до них академії, вищі муз.школи, коледжі, де діти навчалися разом з дорослими.

В Європі XX століття ентузіасти в області музичного виховання створили оригінальні системи, що отримали широке расповсюдження. Відома система швейцарського педагога-музиканта Е.Жак - Далькроза, яка окрім ритміки і сольфеджіо включала художню гімнастику, танець, хоровий спів, муз.імпровізацію на фортепіано. Система К.Орфа припускала стимулювання музичної творчості дітей, сприяла дитячому колективному музиченню.