2014-02-03
1273
Лекція № 2
План лекції:
1. Поняття осудності і неосудності. Критерії неосудності.
2. Алкогольне сп'яніння і осудність.
3. Судово-психіатрична експертиза обвинувачених, свідків, потерпілих, засуджених.
У кримінальному процесі найбільш частим видом судово-психіатричної експертизи є огляд обвинувачених.
Експерт, обстеживши обвинувачений, повинен дати судово-слідчим органам висновок про його психічний стан в період здійснення суспільно небезпечних дій і висловити свою думку про його осудність (тобто про можливість ставлення даній особі досконалого їм протиправного діяння).
Основне місце в сучасному уявленні про осудність займає розуміння психічної діяльності, зокрема, вольової сфери. Існує таке поняття як «свобода волі», тобто свободи розпоряджатися своїми діями, своїми вчинками.
При психічному захворюванні спостерігається спотворене сприйняття об'єктивно існуючої реальності. А це позбавляє людину правильно оцінювати здійснювані вчинки. Кінець кінцем, це може закінчитися з боку хворої людини суспільно небезпечними неадекватними діями.
ОСУДНІСТЬ
Осудною вважається людина, яка під час скоєння злочину віддає собі звіт в своїх діях і вчинках і здатний керувати своїми діями (тобто здатний не здійснювати суспільно небезпечних дій, навіть якщо це дуже хоче), – ч. 1 ст. 19 УК України.
Осудність відповідно до чинного законодавства, є, таким чином, передумовою провини.
НЕОСУДНІСТЬ
Навпаки, людина неосудна за існуючим законодавством злочинцем не признається і до відповідальності не притягується, а його дії, який би жорстокий характер вони не носили, розглядаються тільки як «суспільно небезпечні дії психічно хворої людини» - ч. 2 ст. 19 УК України.
«формула (або ознаки) неосудності»
Визначається ч. 2 ст. 19 УК України, яка свідчить: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час здійснення суспільно небезпечного діяння знаходилася в стані неосудності, тобто не могло віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними унаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру».
«Формула неосудності» містить два критерії:
1. медичний (або психіатричний);
2. юридичний (або психологічний).
Обидва критерії в єдності визначають неосудність особи, що зробила суспільно небезпечні діяння.
МЕДИЧНИЙ КРИТЕРІЙ
включає перелік психічних захворювань, які за наявності юридичного критерію, можуть виключати осудність.
Згідно цьому критерію психічні захворювання об'єднані в чотири групи:
1. Перша група включає хронічні душевні (психічні) хвороби що протікають або безперервно або нападоподібні з прогресуючим погіршенням стани хворого (шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч, старече недоумство, маніакально-депресивний психоз і ін.).
2. До другої групи відносяться короткочасні психічні захворювання, що закінчуються одужанням (алкогольні і реактивні психози, патологічні афекти).
3. Третя група – це недоумство, тобто всі випадки стійкого зниження розумової діяльності (інтелекту) з вираженим порушенням або неможливістю соціального пристосування. Воно може бути природженим або придбаним після травми, інфекційних захворювань.
4. І, четверта група хвороб позначається як «інші хворобливі стани».
До них відносять стани, що не є психічними захворюваннями, але що супроводжуються певними психічними порушеннями (психопатії – одні форми яких ближче до здорового стану, а інші примикають до психічних захворювань – паранойа, інфантилізм, глухонімота).
ЮРИДИЧНИЙ (ПСИХОЛОГІЧНИЙ) КРИТЕРІЙ
Згідно ст. УК України формулюється так:
«особа не могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну своїх дій або керувати ними».
Юридичний критерій неосудності містить:
· інтелектуальна ознака (тобто нездатність віддавати звіт в своїх діях);
· вольова ознака (нездатність керувати своїми діями, управляти своєю поведінкою).
1. Тому, якщо за допомогою медичного критерію ми можемо тільки розпізнати захворювання, то юридичний критерій визначає глибину (або ступінь) виявлених розладів психіки. Тобто юридичний критерій дає повнішу і всесторонню характеристику психічних розладів.
2. При встановленні неосудності не з'ясовують мотиви вчинку, хоча вони і указують на хворобливий стан, а перш за все визначають наскільки була велика тяжкість психічних порушень у момент здійснення правопорушення.
3. При повторному здійсненні протиправних дій особою, визнаною раніше неосудним, питання про осудність повинне бути розглянутий знов.
АЛКОГОЛЬНЕ СП'ЯНІННЯ І ОСУДНІСТЬ
Згідно ст. 21 УК України «особа, що скоїла злочин в стані сп'яніння, не звільняються від кримінальної відповідальності і судово-психіатричну експертизу йому призначати не слід». Це можна пояснити тим, що людина із власної волі вживає алкоголь, свідомо вибираючи при цьому і вигляд і ті дози, які він вживає. І хоча, в 3-ей стадії сп'яніння чоловік дійсно не усвідомлює і нездібний керувати своїми діями і вчинками, увійшов він в цей стан із власної волі.
ПИТАННЯ, ЯКІ ВИРІШУЄ ЕКСПЕРТ-ПСИХІАТР, ПРИ ОБСТЕЖЕННІ ПІДОЗРЮВАНОГО (АБО ОБВИНУВАЧЕНОГО):
1. Чи страждав підекспертний яким-небудь психічним захворюванням у момент скоєння злочину?
2. Чи могло позбавити це захворювання здатності підекспертного віддавати звіт в своїх діях або керувати ними?
3. Чи страждає підекспертний яким-небудь психічним захворюванням в даний час?
4. Чи є дане захворювання тимчасовим і чи позбавляє воно підекспертного можливості віддавати звіт в своїх діях і керувати ними?
5. Чи має потребу підекспертний в примусових медичних діях?
Бувають також випадки, коли особа, що скоїла злочин, вже
В ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАХВОРЮЄ ПСИХІЧНОЮ ХВОРОБОЮ.
У частині 3 ст. 19 УК України мовитися: «Не підлягає покаранню також особа, що скоїла злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку хворе душевною хворобою, можливості віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними, що позбавляє його».
До такої особи за призначенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання ця особа може підлягати покаранню (ч.2 ст. 206 УПК України).
«У випадках, коли психічна хвороба приводить до необоротного порушення психічних здібностей, стан повинен розцінюватися як хронічна душевна хвороба і кримінальна справа відносно такої особи підлягає припиненню».
При призначенні судово-психіатричної експертизи таким особам, експерт вирішує наступні питання:
1. Чи страждає дана особа яким-небудь душевним розладом в даний час?
2. Чи позбавляє це захворювання дане обличчя здатності віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними?
3. Чи може дана особа з'явитися перед судом (якщо слідство вже закінчене)?
4. Чи має потребу дана особа в примусових заходах медичної дії?
СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА СВІДКІВ І ПОТЕРПІЛИХ
Свідчення свідків і потерпілих на попередньому і судовому слідстві є важливим доказом в кримінальному процесі.
Згідно ст. № УПК «Свідок зобов'язаний з'явитися по виклику особи, що проводила дізнання, слідчого, прокурора, судна і дати правдиві свідчення у справі».
Також і на потерпілого накладаються певні обов'язки: він повинен надавати правдиві свідчення, брати участь в очних ставках, слідчому експерименті і так далі (ст. УПК).
Проте іноді свідчення свідків і потерпілих можуть виявитися неповноцінними:
По-перше, із-за лжесвідоцтва;
По-друге, із-за ряду обставин таких як суб'єктивний стан (переляк, розгубленість, інші причини психологічного характеру (наприклад, погане запам'ятовування фактів);
У третіх – наявність психічного захворювання (частіше це олігофренія, черепномозкова травма, рідше шизофренія).
У відповідності до п.3 ст.69 УПК України «не можуть бути допитані як свідки особи, які відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи через свої фізичні або психічні порушення не можуть правильно сприймати факти, які мають доказове значення, і надавати свідчення про них».
В цьому випадку призначається судово-психіатрична експертиза, яка, до речі, не оцінює достовірність і зміст свідчень, оскільки це компетенція суду, а з'ясовує чи є у свідків і потерпілих психічне захворювання і чи можуть, в зв'язку з цим, вони надавати правильні свідчення.
Тобто по суті мова йде про процесуальній дієздатності цих учасників кримінального процесу. До умов процесуальної дієздатності відносяться: вік потерпілого або свідка, психічне здоров'я, фізичний стан.
Відносно віку слід зазначити, що потерпілий або свідок може бути визнаний процесуально:
· дієздатним з 18 років;
· обмежено дієздатним від 14 до 18 років і
· повністю недієздатним (тобто малолітні до 14 років).
При проведенні судово-психіатричної експертизи свідків і потерпілих вирішуються наступні питання:
1. Чи страждає дана особа яким-небудь душевним захворюванням і якщо так, то яким?
2. Чи може він по психічному стану сприймати обставини справи і надавати про них правильні свідчення?
ЕКСПЕРТИЗА ЗАСУДЖЕНИХ
Експертиза засуджених, згідно п. 1,2 ст. 84 УК і 408 УПК України, призначається в тих випадках, коли засуджений захворює психічним захворюванням і що ця хвороба перешкоджає відбуванню покарання.
Якщо експертиза встановлює цей факт, то суддя (районного, міського) за уявленням адміністрації виправно-трудової установи на підставі висновку судово-психіатричної експертизи має право внести до ухвали про звільнення цієї особи від подальшого відбування покарання. При цьому суддя має право застосовувати до звільненого примусові заходи медичного характеру або передати його на опікування органам охорони здоров'я.
При цьому на дозвіл судово-психіатричної експертизи виносяться наступні питання:
1. Чи має дану особу психічне захворювання, якщо так, то яке, якої глибини і стійкості (гостре або хронічне)?
2. Чи дозволяє це захворювання даному засудженому знаходиться в місцях позбавлення волі?
3. Чи представляє він небезпека для тих, що оточують?
4. Чи підлягає він лікуванню в психіатричній лікарні місць позбавлення волі або ж підлягає достроковому звільненню або може бути переданий на піклування органів охорони здоров'я?
При тимчасових розладах психічної діяльності (реактивні стани, декомпенсації при психопатіях) лікування засуджених проводиться до одужання в психіатричних відділеннях тюремних лікарень. А після лікування при одужанні ці засуджені знов повертаються в місця позбавлення волі для подальшого відбування покарання.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Глазырин В.Н. Судебно-психиатрическая экспертиза.- Волгоград, 1983.
2. Каплан Г.И., Сэдок Б.Дж. Клиническая психиатрия. (в 2-х томах, пер. с англ.).- М.: Медицина, 1994.
1. Кудрявцев И.А. Судебно-психиатрическая экспертиза. – М.: Юр. лит., 1988.
2. Розпорядження Президента України «Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах» № 53/2002-рп від 26.03.2002.
3. Сервецький І.В., Кандиба С.В., Яковлєв С.В. Судово-психіатрична експертиза.- Київ, 2002.
4. Судебная психиатрия (под ред. проф. Б.В. Шостаковича). – М.: Зерцало, 1997.
5. Судебная психиатрия (под ред. проф. Г.В. Морозова). – М.: Юрид. лит., 1986.
6. Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя"» № 258 від 15.03.2002.
7. Хэзлем М.Т. Психиатрия: Вводний курс. Пер.. с англ. – М.: 2003.
