Завдання роботи. 1. Розумове виховання. Формування пізнавального інтересу

План.

1. Розумове виховання. Формування пізнавального інтересу. Структура і шляхи формування світогляду.

2. Зміст та завдання розумового виховання.

3. Шляхи вирішення завдань розумового виховання.

1. Визначити поняття “розумове виховання”, “пізнавальний інтерес”, “світогляд”.

2. Виявити значення цілеспрямованої роботи вчителя з формування пізнавального інтересу у школярів для їхнього успішного навчання.

3. Дослідити зв’язок та взаємообумовленість процесів навчання та виховання.

4. Схарактеризувати особливості формування пізнавального інтересу, структуру і шляхи формування світогляду учнів.

5. Ознайомити зі змістом та завданнями розумового виховання.

6. З’ясувати шляхи вирішення завдань розумового виховання.

7. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. Розумове виховання, розумовий розвиток, пізнавальний інтерес, світогляд, види мислення, загальнонавчальні вміння та навички, ситуація успіху.

Список літератури.

Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів: монографія / Н.М. Бібік. – К.: Акад. пед. наук України, Ін-т педагогіки, 1998. – 199 с.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С.113–115.

Довідник педагога-початківця / Уклад. А.Г. Дербеньова. – Х.: Основа, 2010. – 160 с.

Драйден Г., Вос Д. Революция в обучении. Научить мир учиться по-новому. — М.: Парвинз, 2003.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С.Г. Карпенчук. – К.: Вища шк., 1997. – 304 с.

Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання: навч. посіб. / В.І. Лозова, Г.В. Троцко; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид., випр. і допов. – Х.: ОВС, 2002. – С.121–135.

Максименко С.Д. Проблема взаимосвязи обучения и умственного развития / С.Д. Максименко // Психолого-педагогические аспекты учебного процесса в школе / под ред. С.Д. Максименко. – К.: Рад. шк., 1983. – С. 7–26.

Маркова А.К. Формирование мотивации учения: кн. для учителя / А.К. Маркова, Т.А. Матис, А.Б. Орлов. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.

Паламарчук В.Ф. Як виростити інтелектуала / В.Ф. Паламарчук. – Т.: Навч. кн.-Богдан, 2000. – 152 с.

Пермяков О. А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.95.

Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.49; С.60–62.

Фіцула М. М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К.: Академія, 2001. – С.242–244.

1. Розумове виховання. Формування пізнавального інтересу. Структура і шляхи формування світогляду.

Знання - це гість, а розум - це хазяїн, у добрій спілці жити треба їм. Хто має розум і багато знає, - той буде довше сильним і міцним. А сила, що без розуму, - недужа, бо все робити буде навмання. Тож для творіння, для роботи, друже, виховуй розум і бери знання (Давид Гуліа).

Надто складно передбачити майбутнє наших дітей, покладати на школу відповідальність забезпечити їх знаннями і вміннями на все життя. Неста­більність світу, інтенсивність соціально-економічних і технологічних змін зумовлюють потребу вчитися впродовж життя. Тому одне з найважливіших завдань — розвивати мислення дітей, виховувати в них здатність до самона­вчання.

Світ, у якому доведеться жити сучасним дітям, змінюється вчетверо швидше, ніж наші школи. У класи приходять нові покоління, які живуть в інформаційному суспільстві, в цифровому середовищі, тому необхідно пере­осмислити самоцінність знань („Знання — це скарб, а вміння вчитись — ключ до нього").

Автори бестселера „Революція в навчанні. Навчити світ вчитися по- новому", відомі американські педагоги Гордон Драйден і Джанет Вос, пи­шуть: „За нашою думкою, два предмети повинні сформувати основу шкіль­ної освіти і бути в усіх курсах: навчання тому, як вчитися, і навчання то­му, як думати... Справжня революція в навчанні полягає не лише в змісті шкільної системи, вона полягає в навчанні того, як учитися, як думати, у вивченні нових методів, які ви можете використати для розв'язання будь- якого завдання, що виникає перед вами в будь-якому віці" (Драйден Г., Вос Д. Революция в обучении. Научить мир учиться по-новому. — М.: Парвинз, 2003. - С. 122-123).

Розглянемо найважливіше у такій складній проблемі, як розумове ви­ховання. У широкому розумінні воно передбачає виховання допитливої, інтелектуально розвиненої особистості, здатної до самостійного творчого пізнання світу.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культу­ри розумової праці.

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.

Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду, їхній розумовий розвиток.

Одним з чинників успішного здійснення розумового виховання школярів є формування у них пізнавального інтересу.

Пізнавальний інтерес - це властивість особистості, яка виявляється в активному, емоційно забарвленому ставленні до пізнання предметів, явищ навколишньої дійсності, видів діяльності, що викликається усвідомленням їх значущості для особистості.

Пізнавальний інтерес — інтерес до пізнання, у процесі якого відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними засобами або вміннями і навичками, з допомогою яких учень отримує освіту.

Три види стимулів пізнавального інтересу учнів під час уроку:

· ті, що йдуть від змісту навчального матеріалу;

· ті, що йдуть від діяльності під час уроку;

· ті, що виходять зі стосунків, які складаються між учителями та учнями, між самими учнями під час уроку.

Способи формування пізнавального інтересу:

· розкриття значення знань;

· цікавість матеріалу;

· створення проблемних ситуацій;

· ефект позитиву парадоксальності;

· навчальні дискусії, на яких окреслюються проблеми і питання, що потребують аргументованих відповідей, обгрунтування своєї точки зору з позиції науки, практики і вдумливого підходу;

· пізнавальні ігри;

· емоційність викладання;

· використання наочності;

· застосування комп'ютерів.

Світогляд — система поглядів на явища природи, на розвиток суспільства, людини, що дає змогу орієнтуватися в реальній дійсності й визначає загальну спрямо­ваність поведінки людини (людей).

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до само ї себе.

Основа наукового світогляду - погляди і переконання, сформо­вані на основі знань про природу, суспільство, які є внутрі­шньою позицією особистості.

Світогляд формують такі підсистеми:

— загальні знання (основи формування поглядів і пере­конань);

— інтелектуальні уміння (розумові операції, здатність робити висновки та ін.);

— сукупність почуттів, в яких виражається позиція осо­бистості;

— спроможність вирішувати світоглядні проблеми на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, са­мовладання, принциповість).

Особливості наукового світогляду:

· правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу),

· здатність пе­редбачати розвиток подій і явищ суспільства та природи,

· гу­маністичний характер.

Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особистості.

Погляди — прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Переконання— психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Невід'ємною частиною переконань людини є її почут тя. Втілення світоглядних переконань у життя, їх обстоювання і захист людина переживає емоційно.

Вивчення рідної мови і літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє формуванню в них ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню ними змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямованості своєї поведінки.

Важливий елемент світогляду — теоретичне мислення. Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього середовища й до самої себе, то кожен навчальний предмет — складова єдиного цілого у його формуванні. Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в про­цесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу розкри­ти наукову картину світу, показати його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів у цілому засобами лише одного навчального предмета неможливо.

У процесі вивчення дисциплін природничого циклу розкривають природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, під час трудового і виробничого навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин та ін. Засвоєння сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню цілісного наукового світогляду.

Формування його відбувається у про­цесі вивчення навчальних дисциплін завдяки теоретичній спрямованості навчально-виховного процесу, міжпредметним зв'язкам. Важливим при цьому є забезпечення діалек­тичного мислення учнів, збагачення світоглядних знань, формування поглядів і переконань, залучення до різнома­нітних видів діяльності.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до навколишнього світу і до себе, кожен шкільний навчаль­ний предмет є складовим елементом єдиного цілого. Вчи­тель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури зможе успішно формувати світогляд учнів, якщо він не тіль­ки добре знатиме свій предмет, а й суміжні навчальні дис­ципліни, здійснюючи в процесі навчання міжпредметні зв'я­зки. Це сприятиме розкриттю наукової картини світу, його єдності, чого не може зробити жоден навчальний предмет сам по собі.

Перетворення знань на світоглядні погляди і переконан­ня тісно пов'язане з формуванням в учнів системного став­лення до дійсності та до себе. Тому виховна робота повинна передбачати створення умов, в яких учень мав би змогу ви­явити своє ставлення до подій, явищ, що сприятиме фор­муванню єдності слова і діла, світогляду і поведінки, актив­ної життєвої позиції.

Тому в процесі формування світогляду створюють умови, в яких учень міг би виявити своє ставлення до подій, явищ, про які йдеться, не побоявся дати їм принципову оцінку, висловити свою думку. Це сприяє формуванню єдності слова і діла, світогляду й поведінки, активної життєвої позиції.

У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст, традиції, звичаї та обряди народного календаря як джерела глибокого осмислення учнями еколо­гічних, моральних та естетичних проблем. У народному розумінні неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ (сон­це як джерело життя, земля як годувальниця всього жи­вого), а також прогностична функція народного календа­ря («Вінця навколо Сонця — на дощ», «Небо над лісом посиніло — буде тепло», «Зірки стрибають — на мороз», «Дощ на Зелені свята — будуть великі достатки» та ін.). Матеріали народного календаря використовують на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують їх світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань.

З метою зміцнення світоглядницьких поглядів і переконань дітей доцільно залучати до видів діяльності, які сприяють поєднанню їх свідомості та почуттів з поведінкою, зокрема до учнівського самоврядування та ін. Участь в активній позанавчальній діяльності дає змогу виявляти і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки.

У формуванні наукового світогляду особлива роль належить соціальній і професійній позиції педагога. Тільки вчитель, який усією душею прийняв ідею незалежності України, здатний бути духовним наставником учнів сучасної школи, провідником наукового світогляду. Поєднання глибокої ідейної переконаності з високим професіоналізмом, уміння реалізувати світоглядний потенціал сво­го предмета й організувати різноманітну діяльність для вияву учнями своїх світоглядних позицій — важлива умо­ва формування їх наукового світогляду.

Про рівень сформованості світогляду свідчать відповіді учнів із світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічно­го процесу, спеціальні співбесіди, обговорення моральних та інших проблем.

2.Зміст та завдання розумового виховання.

Зміст розумового виховання — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюва­тися.

У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити.

Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають осо­бистими переконаннями, духовним багатством людини.

Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відобра­жених у правилах, законах, закономірностях, формулах.

Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також перед­бачає оволодіння основними розумовими операціями (ана­ліз, синтез, порівняння, систематизація).

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Існують такі види мислення:

· діалектичне — вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових;

· логічне — встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему;

· абстрактне — абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загаль­них та істотних і на цій основі формування абстрактних понять;

· узагальнююче — знаходження загальних принци­пів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ;

· категоріальне — вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності;

· теоретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків;

· індуктивне — рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнець, висновків;

· дедуктивне —рух думки від за­гального до окремого;

· алгоритмічне — неухильне дотримання інструкції, яка вказує'строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату;

· технічне — розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих проце­сів;

· репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах;

· продуктивне — самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення;

· системне — здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, по­кладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.

Дану інформацію надамо у вигляді таблиці.

Таблиця 11.

Характеристика видів мислення

№ п/п	Назва виду мислення	Суттєві ознаки виду мислення

Способи пізнавальної діяльності - уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати; формування у дитини необхідності здобувати нові знання, оволодівати вмінням мислення.

Учня необхідно навчити всіх цих видів мислення. Оволодіти ними він може лише за умови освоєння таких операцій, як:

· аналіз — мислене розчленування цілого на частини або мислене виділення окремих його частин;

· синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей;

· порівнян­ня — встановлення подібності або відмінності між предметами і явищами за однією кількома ознаками, виділени­ми в певній послідовності;

· класифікація (систематизація) — поділ предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між ними.

3. Шляхи вирішення завдань розумового виховання.

Дана передбачає вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам'яті та використання різних її видів — логіч­ної, моторної, зорової; вести спостереження і нотатки; конт­ролювати себе, застосовувати знання в інших умовах.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні ти­пи завдань:

— дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка екс­перименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екску­рсії та експедиції і т. ін.);

— порівняльні, що свідчать про подібність або відмін­ність понять, складних явищ;

— спрямовані на впорядкування мислительних дій, а та­кож користування алгоритмами або самостійне їх складан­ня;

— аналіз і узагальнення ознак для включення явища в певний клас чи вид.

Важливим за­вданням розумового виховання с формування в учнів куль­тури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час ви­вчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працюва­ти з книгою, контролювати себе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати но­ти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, за­писувати числа, формули, нотні знаки, користуватися сло­вниками, довідниками тощо).

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розвиток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них певних загальнонавчальних умінь.

Характеристика загальнонавчальних умінь

Уміння читати. Характеризується виразністю, інтонацією, темпом, урахуванням жанру тексту і залежить від уміння учня охопити зором текст, який він читає. Слід домагатися, щоб учні усвідомлювали прочитаний текст.

Уміння слухати. Передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителя, відповідей на запитання учнів. Слухання має супроводжуватись аналізом, умінням прорецензувати й оцінити прослухане повідомлення.

Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Йдеться про відповіді на запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого, словесний опис картини, приладу, спостережуваного об'єкта, вміння поставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту та ін.

Уміння писати. Передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і полягає в умінні правильно спи­сувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або на вільну тему, ре­ферат, законспектувати прочитане тощо.

Уміння працювати з книжкою. Це передусім уміння підібрати необхідну літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного, вміння користуватися довідковою літературою, словниками, періодикою.

Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музику, уміння записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час вивченняіноземних мов та ін.

Культура розумової праці означає вміння раціонально ви­користовувати режим розумової роботи, точно і акуратно ви­конувати всі операції, підтримувати порядок наробочому мі­сці і т. ін.

Уміння культури розумової праці. До цих умінь відносять, зокрема, вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнем загальних пра­вил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Окрім розглянутих умінь, самостійна навчальна діяльність передбачає також вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять і використовувати різні її види (логічну, моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деяки­ми раціональними способами розумових дій, контролювати себе.

Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на розумовому розвитку і вихованні школярів.

Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.

Вплив успіху в навчанні на здійснення розумового виховання

Бажання навчатися виникає тоді, коли все або майже все вда­ється. З'являється особиста зацікавленість учня в здобутті знань. В. Сухомлинський писав: «Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил, іцо народжує енергію для подолання труднощів, бажання вчитися».

Педагоги й психологи продовжують досліджувати вплив успіху на ефективність навчання. Відомий факт, коли в одному із класів однієї американської середньої школи з'явився психолог, щоб про­вести дослідження розумових здібностей дітей. Після відповідних тестів він оголосив імена тих, хто виявив найвищий «коефіцієнт інтелектуальності». При цьому він свідомо підробив висновки: серед тих, кого він назвав «найрозумнішими», більше половини насправді мали середні або невисокі розумові здібності.

Через рік, повернувшись до тієї самої школи, він виявив, щовсі ті, кому він створив репутацію «найрозумніших», стали кращими учнями в класі. Проте, про його підробку ніхто не знав. Отже, репутація розумника створила зі слабких дітей інші образи, які спонукали їх із інтересом і старанням ставитися до навчання.

Кожний учитель може створювати на своїх уроках «ситуа­цію успіху», якщо він формує навчально-пізнавальну мотивацію учнів. «Ситуація успіху» — це сполучення умов, які забезпечують успіх, а сам успіх — результат такої ситуації. Як підкріпити ситуацію успіху?

Сутність та особливості формування вміння навчатися (О.Я. Савченко)

Навчити дітей самостійно вчитися – допомогти їм розуміти і приймати мету діяльності, організовувати свою працю, уміти спілкуватись, вступати в діалог, користуватись мислительними вміннями, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити.

Вміння учня, який самостійно вчиться:

· сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учи­тель;

· виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;

· організовує свою працю для досягнення результату;

· добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі;

· виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

· усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалити;

· володіє уміннями і навичками самоконтролю і самооцінки.

Умови формування вміння навчатися:

· стимулююче навчальне середовище;

· висококваліфікований учитель;

· сприятливе родинне виховання, яке не дає зів'янути природній допитливості учня;

· цілеспрямоване керівництво формуван­ням складників уміння вчитися.

Характеристика системи розвивальних вправ і завдань багатофункціонального характеру, що впливають на формування вміння вчитися.

Перша група: розвиток процесів сприймання, уяви, формування органі­заційних, логікомовленнєвих, загальнопізнавальних, оцінних і контрольних умінь та навичок.

Друга група: виконання учнями готових і самостійно складних конструк­тивних, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, практичної дії.

Третя група: включення у навчальний процес завдань комплексного ха­рактеру, у яких провідна навчальна дія підживлюється, збагачується за раху­нок інших (трудові дії — музичним і віршованим супроводом; словесні творчі роботи — одночасним сприйманням живопису; орфографічні вправи — му­зичним ритмом та ін.).

Четверта група: використання всіляких опор, алгоритмів, моделей (осо­бливо тих, які створюються дітьми у співпраці з учителем і стимулюють їхні самостійні міркування, допомагають молодшим школярам переходити від конкретного до узагальнених способів дій).

Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти: посібник для вчителів та методистів початкового навчання / О.Я. Савченко. К.: Богданова А.М., 2009. – 226 с.

Практичні поради

Безліч способів сказати учневі: «Дуже добре!»

· Ти зараз на правильному шляху.

· Пречудово!

· У тебе це вийшло!

· Правильно!

· Це добре!

· Я пишаюся тим, як ти працював.

· Ти робиш це дуже добре.

· Це значно краще.

· Гарна робота!

· Я щасливий бачити цю роботу.

· Ти робиш гарну роботу.

· Ти близький до істини!

· Мої вітання!

· Це те, що треба!

· Я знав, що ти зможеш це зробити.

· Зараз ти це зрозумів.

· Нарешті! Ти швидко вчишся.

· Працюючи так само, ти досягнеш багато чого.

· Я не зумів б зробити краще.

· Це правильний шлях.

· День у день у тебе виходить краще.

· Це спосіб!

· Ти нічого не прогаяв!

· Так тримати!

· Надзвичайно!

· Чудово!

· Це найкраще!

· Остаточно!

· Сенсаційно!

· Тепер нічого тебе не зупинить.

· Це була першокласна робота. Чудово!

· Ще краще!

· Відмінно!

· Це видатний винахід.

· Здорово!

· Ти робиш це красиво!

· Як ти багато зробив! Розумник!

· Ти дійсно це поліпшив.

· Прегарно!

· Вітаю!

· Ти правий!

· Тримати так!

· Ти зробив це вчасно.

· Мені подобається хід твоїх думок.

· Я пишаюся тобою.

· Дуже приємно вчити таких розумних дітей.

· Велика тобі подяка.

· Я не бачив нічого кращого за це.

· Твоя робота принесла мені багато радості.

· Молодчина!

· Серйозний прорив!

· Ось цього я ще не бачив.

· Це вже успіх!

· Це твоя перемога.

· Тепер ти відчуваєш свої можливості.

· Ти справжній майстер.

· Щиро радий за тебе.

· Не можу передати свого захоплення.

· Грандіозно!

· Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше.

· Ти досягнеш успіху!

Лекція № 12.

Тема. Моральне виховання. Поняття про моральне виховання, мораль, моральність, моральну свідомість, почуття, переконання, спрямованість. Шляхи вирішення завдань морального виховання.