Субє'ктів господарювання

Правовий режим майна

Тези лекції № 7

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України. "Про страхування". - "Урядовий кур'єр" від 7 листопада 2001.
2. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.08.2001. № 2664 - ІІІ // Україна-Бізнес. - 2001 - № 35.
3. Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг. Затверджено Указом Президента України № 292/2008 від 4 квітня 2003 року. // Україна-business. – 2003. - № 15-16, 15-22 квітня.

4. Положення про особливості укладання договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Затверджено Держфінпослуг 11 квітня 2006 р.№ 5619 // www. dfp.gov.ua.// Нормативно-правова база.

1. Законодавство України з питань страхової діяльності: Збірник законодавчих та нормативних актів / Упорядник М.І. Камлик. - Київ: Атіка, 2004. - 464 с.
2. Залєтов О.М. Убезпечення життя: Монографія. – К.: Міжнародна агенція «БІЗОН», 2006. – 688 с.
3. Архипов А.П., Гомелля В.Б. Основы страхового дела: Уч. пособие. - М.: "Маркет ДС", 2002. - 409 с.

8. Страхування: Підручник/ Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець. — 3-те вид. — К.: КНЕУ, 2006. — 599 с.

1. Гаманкова О.О. та ін., Артюх Т. М., Осадець С. С. Страхові послуги Підручник - В-во: КНТЕУ, 2007.

10Ткаченко Н.В. Страхування. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Ліра-К, 2007. – 270 с

11Шумелда Я. Страхування. Навчальний посібник. Вид.2-ге, розшир. – К.: Міжнародна агенція «Бізон», 2007. – 384 с.

12. Страхові послуги [Навч.-метод. комплекс] / Укл. Кобзиста О.О. –К.: Акад. праці і соц. відносин Федер. проф. спілок України, 2009. – 40 с.

13. Базилевич В.Д. Базилевич К. М. Страхова справа, Київ, 2005.

14.Балабанов И.Т. Страхование /И.Т. Балабанов, А.И. Балабанов. СПб.: Питер, 2001. - 256с.

15.Бірюков В.Є., Єфімов Ю.Т., Залєтов О.М., Мюллер П., Расшивалов Д.П. Страхове посередництво: теорія та практика. – К.: Міжнародна агенція "Бізон", 2004. – 416 с.

16.Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. Страхування: теорія та практика. Навч.-метод.посібник. Харків: «Бурун книга», 2004. – 376 с.

17.Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. 2-ге видання виправлене. – Львів: “Новий Світ-2000”, 2005. – 480 с.

План

1. Майно у сфері господарювання.

2. Поняття і види правового режиму майна у сфері господарювання.

3. Право державної власності та правові форми її реалізації.

4. Право комунальної власності та правові форми її реалізації.

5. Право колективної власності та правові форми її реалізації.

6. Право приватної власності та правові форми її реалізації.

1. Майно у сфері господарювання

Господарська діяльність здійснюється з використанням не тільки організаційних і управлінських зусиль суб’єктів, але й із використанням майна.

Майно – сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів (ч. 1 ст. 139 ГК).

Залежно від економічної форми майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів:

- основні фонди виробничого й невиробничого призначення – будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар та інше майно тривалого використання, віднесене законодавством до основних фондів. До основних фондів входить нерухоме майно – земля й розташовані на ній об’єкти, переміщення яких є неможливим без знецінення і зміни їх призначення (різновид нерухомого майна – природні ресурси, підприємство, іпотека як застава майна); рухоме майно – речі, які вільно переміщаються в просторі;

- оборотні засоби – сировина, паливо, матеріали, малоцінні та швидкозношувані предмети, інше майно виробничого й невиробничого призначення, що віднесене законодавством до оборотних засобів;

- кошти в складі майна суб’єктів господарювання – гроші в національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства;

- товари в складі майна суб’єктів господарювання – вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливий вид майна суб’єктів господарювання – цінні папери.

У сукупності майнові цінності, зазначені в ст. 139 ГК України, становлять цілісний майновий комплекс, що складається з речей (як об’єкта цивільних прав), майнових і немайнових прав, пов’язаних з майновими (ч. 3 ст. 66 ГК України). Інакше кажучи, цілісний майновий комплекс суб’єкта господарювання – це сукупність матеріальних і нематеріальних цінностей, які забезпечують здійснення господарської діяльності відповідно до цілей господарювання.

Підстави виникнення майнових прав і обов’язків суб’єктів господарювання (ст. 144 ГК України):

1) з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

2) з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;

3) унаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;

4) у наслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5) унаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;

6) з інших обставин, з якими закон пов’язує виникнення майнових прав та обов’язків суб’єктів господарювання.

2. Поняття й види

правового режиму майна

у сфері господарювання

Правовий режим майна суб’єктів господарювання – це система правовідносин, об’єктом яких є цілісний майновий комплекс суб’єкта господарювання або його складова частина, а предметом – права та обов’язки учасників господарювання, пов’язані з володінням і використанням цілісного майнового комплексу в господарській діяльності.

Майно за підприємством може бути закріплено на одному з трьох правових титулів: на праві власності, праві господарського відання і праві оперативного управління.

ГК України визначає право власності як основне право у сфері господарювання, яке дозволяє суб’єкту господарювання на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном (ст. 134).

Зміст права власності охоплює три групи повноважень власника: право володіння, розпорядження й використання. Власник може відчужувати свою правомочність на володіння й використання, коли здає майно в оренду, але право розпорядження в цьому випадку залишається у власника, тому що він може розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і займатися підприємницькою діяльністю згідно з господарським законодавством.

Право власності в Україні охороняється Конституцією Ук­раїни та Законом України "Про власність" вiд 07.02.1991 р. У ст. 2 цього закону вказується, що право власності – це вреґульовані законом суспільні відносини щодо володіння, використання і розпорядження майном, де держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин України має право володіти, користуватися та розпоряджатися майном особисто або разом з іншими особами.

Власник самостійно вирішує подальшу долю майна, що на­лежить йому: має право передати майно іншим суб’єктам для використовування на праві господарського відання або оперативного управління, передбаченого ГК (ст. 134 ГК).

Право господарського відання (ст. 136 ГК) – це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням права розпоряджатися за згодою власника.

Право оперативного управління (ст. 137 ГК) – це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), для здійснення некомерційної гос­подарської діяльності.

Правовий режим оперативного управління притаманний, крім казенних, і комунальним підприємствам, а також непри­бутковим юридичним особам. Відповідно до цивільного законодавства України специфікою функціонування неприбуткових юридичних осіб є те, що вони не здійснюють виробничої діяльності та функціонують за рахунок фінансування з державного бюджету. До них відносяться державні установи у сфері культури, охорони здоров’я, освіти й адміністративного управління.

Майно неприбуткових юридичних осіб відповідно до ст. 41 ГК України складається з основних засобів і матеріалів, що належать їм на праві оперативного управління.

Правовий режим майна неприбуткових юридичних осіб визначається:

1. Законом України "Про управління об’єктами державної власності" від 21.09.2006 р.

2. Інструкцією з обліку основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управління Державного казначейства, Міністерства економіки та Державного комітету статистики України № 124/136/7 від 12.12.1997 р.

3. Типовою інструкцією "Про порядок списання матері­альних цінностей з балансу бюджетних установ", затвердженою наказом Держказначейства України № 142/181 від 10.08.2001 р.

Бюджетні установи витрачають кошти на придбання майна відповідно до бюджетних кошторисів, яки визначають загальний обсяг, цільове надходження, використання й поквартальний розподіл коштів установ. Він затверджується не пізніше як через місяць після затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування неприбуткових юридичних осіб. У процесі виконання таких кошторисів керівники установ мають право перерозподіляти кошти в межах установленої суми.

Якщо неприбуткові юридичні особи надають певні платниі послуги громадянам, то отриманими коштами вони розпоряджаються самостійно, в основному спрямовуючи їх на поповнення основних засобів.

3. Право державної власності

та правові форми її реалізації

Право державної власності – це юридично визначена й забезпечена можливість суб’єктів цього права використовувати засоби виробництва, що належать їм, на користь народу України.

Особливості права державної власності:

1. Функції власника здійснюють найвищі органи держав­ної влади: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України.

2. Реалізація права державної власності відбувається через визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового реґулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встанов­лення порядку управління цими частинами.

3. Суб’єктами управління об’єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здій­снюють управління державним майном відповідно до повнова­жень, визначених окремими законами; державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні гос­подарські організації; юридичні та фізичні особи, які викону­ють функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук (ст. 4 Закону України "Про управління об’єктами державної влас­ності" від 21.09.2006 р.).

4. Об’єктами права є державне майно. Об’єктами управління державної власності є:

- майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

- майно, яке передане державним комерційним підприєм­ствам (далі – державні підприємства), установам та організаціям;

- майно, яке передане державним господарським об’єд­нанням;

- корпоративні права, що належать державі у статутних фон­дах господарських організацій;

- державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів Ук­раїни, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами;

- державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

- державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не ввійшло до їхніх статутних фондів або зали­шилося після ліквідації підприємств та організацій;

- державне майно, передане в безстрокове безоплатне ко­ристування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

- безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у дер­жавну власність за рішенням суду (ст. 3 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" від 21.09.2006 р.).

5. Реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств і організацій.

Правові форми реалізації права державної власності – це різні за призначенням і способом здійснення види діяльності державних органів і державних господарських організацій, пов’язані з використанням державного майна.

Форми реалізації державної власності:

1. Загальне управління здійснюється найвищими органами державної влади.

2. Господарське управління здійснюється господарськими міністерствами й відомствами, Фондом державного майна Ук­раїни, державними господарськими об’єднаннями через такі повноваження:

а) створення, реорганізація і ліквідація державних підприємств і організацій, визначення мети й предмета їх діяльності (затвердження статутів і положень);

б) здійснення контролю за ефективністю використання ними державного майна;

в) установлення для цих підприємств економічних лімітів і нормативів;

г) розміщення державних замовлень і т. ін.

3. Корпоративні права: створення державних акціонерних товариств і участь у господарських організаціях корпоративного типу разом з іншими особами.

4. Господарське відання: володіння, користування та розпорядження майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства.

5. Оперативне управління: цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотними обмеженнями законом, статутом і вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого відноситься підприємство.

6. Оренда державного майна здійснюється на підставі договорів оренди.

4. Право комунальної власності

та правові форми її реалізації

Право комунальної власності – юридично визначена й забезпечена можливість територіальної громади використовувати належне їй майно на свій розсуд і в своїх інтересах.

Право комунальної власності виділилося з права державної власності. Підставою придбання права комунальної власності є безкоштовна передача державою майна територіальним товариствам.

Передача підприємств здійснюється разом зі всіма активами й пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-госпо­дарської діяльності і та. ін., а щодо об’єктів незавершеного буді­вництва – разом із проектно-кошторисною документацією.

Реалізація територіальною громадою функцій власника здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування через такі повноваження:

• розроблення та затвердження програм соціально-еконо­мічного розвитку, місцевого бюджету й звіту про його виконання, місцевих програм приватизації, переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порядку й умов приватизації комунальної власності;

• ухвалення рішень про створення, ліквідацію і реорганізацію підприємств, установ і організацій комунальної власності; про відчуження майна, у тому числі виробничо-господарського призначення;

• розгляд проектів планів підприємств і організацій, які діють на базі комунальної власності відповідного територіального утворення, контроль за їх виконанням;

• установлення порядку і здійснення контролю за використанням прибутку підприємств, установ і організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

• внесення пропозицій про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів та інших об’єктів, що належать до державної та інших форм власності;

• передача виконавчому комітету відповідної ради повноважень щодо управління майном, визначення меж цих повноважень і умов їх здійснення.

Форми реалізації комунальної власності:

• Господарське відання комунальним майном здійснюється комунальними підприємствами, які функціонують з метою отримання прибутку.

• Оперативне управління комунальним майном здійснюється комунальними установами: закладами освіти, охорони здоров’я та комунальними некомерційними підприємствами, діяльність яких дотується з місцевого бюджету.

• Оренда комунального майна здійснюється на підставі Закону "Про оренду державного і комунального майна" від 10.04.1992 р. в редакції Закону № 98/95-ВР від 14.03.1995 р. і договорів оренди.

5. Право колективної власності

та правові форми її реалізації

Право колективної власності – це юридично визначене й забезпечене право організації – юридичної особи, створеної на базі об’єднання майна її членів (учасників), використовувати засоби виробництва, що належать їй, на власний розсуд і на користь її членів (учасників).

При праві колективної власності суб’єкт, який передав своє майно в таку власність, втрачає на цю річ право власності, одержуючи натомість зобов’язальні (корпоративні) права щодо нового власника – організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб’єкт, а саме:

а) право на отримання грошового або майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника в разі виходу зі складу її учасників (членів);

б) право участі в розподілі майна юридичної особи в разі її ліквідації;

в) право на отримання частини чистого прибутку (дивіден­дів) суб’єкта колективної власності;

г) право участі в управлінні справами юридичної особи.

Суб’єктом права колективної власності є організація корпоративного типу зі статусом юридичної особи.

Об’єктами права колективної власності можуть бути:

- установчий капітал, створений за рахунок внесків (пайових внесків) її учасників (членів);

- викуплене членами трудового колективу, іншими фізик­ними та юридичними особами майно державного підприєм­ства шляхом його акціонування;

- кредити банків, одержані суб’єктом права колективної власності;

- виготовлена продукція, одержані доходи й інше майно (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).

Не може бути об’єктом права колективної власності майно, вилучене з обороту, цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється діяльність, котрі є монополією держави (діяльність, пов’­язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація зброї, вибухових речовин тощо).

Форми реалізації колективної власності:

1) право господарського відання здійснюють суб’єкти права колективної власності унітарного підприємства, що не є власником, який повинен діяти з метою отримання прибутку на принципах власної окупності;

2) право оперативного управління здійснюють суб’єкти права колективної власності, якщо їх діяльність фінансується засновником;

3) оренду здійснюють на основі права колективної власності, яка передається в користування іншим особам.

6. Право приватної власності

та правові форми її реалізації

Право приватної власності – це юридично визначене й забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати засоби виробництва, що належать їй, за власним бажанням у власних інтересах.

Суб’єкт права – фізична особа або приватне підприємство (створене нею).

Об’єкт права – майно виробничого призначення, на базі яких здійснюється діяльність.

Форми реалізації приватної власності:

1) право господарського відання здійснюють унітарні підприємства з наймом працівників, які повинні діяти з метою отримання прибутку на принципах власної окупності;

2) право оперативного управління здійснюють суб’єкти приватної власності – юридичні особи, якщо їх діяльність фінансується засновником;

3) оренду здійснюють на основі приватної власності, яка передається в користування іншим особам.