2014-02-03
995
Державні стандарти в області охорони атмосферного повітря, згідно ст.5 Закону «Про охорону атмосферного повітря», є обов'язковими для виконання й визначають поняття й терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом і вимоги по запобіганню шкідливого впливу на атмосферне повітря. Вони розробляються й уводяться в дію Міністерством екології й природних ресурсів України й Міністерством охорони здоров'я в порядку, певному законодавством.
Суб'єктами екологічних правопорушень можуть бути підприємства й організації різних форм власності і видів природокористування: державні, суспільні, кооперативні, колективні, акціонерні, орендні, сімейні, приватні, індивідуальні, спільні, міжнародні і т.д. Суб'єктами екологічних правопорушень можуть виступати державні установи, суспільні об'єднання і релігійні організації, об'єднання підприємств і організацій громадян. В окремих випадках екологічні правопорушення відбуваються іноземними фірмами, міжнародними об'єднаннями й організаціями закордонних держав.Суб'єктом юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства може бути і держава, виконавчі органи місцевого самоврядування.
Правопорушення в сфері відносини по наданню, викупу, вилученню, перерозподілу і керуванню природними ресурсами, здійснюваними органами державної влади і місцевого самоврядування в межах, наданих їм Конституцією України і галузевими еколого-ресурсовими законодавчими актами.
Об'єктивна сторона екологічних правопорушень характеризується протиправністю поводження правопорушника, що зазіхає на встановлений державою екологічний правопорядок у суспільстві. Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується поруч ознак:
- протиправність діяння (дії або бездіяльності), що порушує екологічний правопорядок;
- настанням шкоди або погрози його заподіяння навколишньому середовищу або здоров'ю людини;
- причинним зв'язком між протиправною дією і шкодою (збитками), що наступили.
Об'єктивні результати протиправного поводження в області екології дають деякі підстави для підрозділу шкоди, заподіюваного природному середовищу на економічну й екологічну шкоду.
Антропологічна шкода є різновидом екологічної шкоди, заподіюваний у сучасних умовах негативним впливом забрудненого навколишнього природного середовища на здоров'я людини (фізіологічна шкода) і, що впливає на стан майбутніх поколінь (генетична шкода).
Хоча в ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» прописане право громадян на пред'явлення в суд позовів про відшкодування збитку, заподіяного їхньому здоров'ю внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, дотепер не розроблені методики, що дозволяють враховувати критерії і параметри визначення розміру екологічної шкоди, заподіюваного здоров'ю людини.
Складності складу шкоди, заподіюваного навколишньому природному середовищу протиправними діями або бездіями визначають і способи встановлення його розмірів. Особливістю визначення розмірів екологічної шкоди є таксовий метод вирахування збитку.
Нормальний екологічний ризик заснований на допущенні імовірності заподіяння шкоди з метою досягнення виробничо-господарського результату, за умови усунення такої шкоди шляхом відновлення порушеного природного стану природних ресурсів і забезпечення охорони навколишнього природного середовища.
Екологічний прорахунок є наслідком недостатнього знання існуючих закономірностей у природі, неповного обліку складностей екологічної обстановки, неможливого передбачення незвичайних природних умов і т.д. Екологічні недогляди є наслідком недбалого відношення до виконання робіт, халатного виконання завдання, недостатнього обґрунтування розробленого проекту і т.д. Можливі шкідливі наслідки екологічних недоглядів відомі або можуть бути передбачені, але вони в процесі господарської діяльності не прийняті до уваги.
Суб'єктами юридичної відповідальності за екологічні правопорушення є посадові особи державних органів керування, керівники підприємств усіх форм власності, а також суспільних об'єднань і інших недержавних організацій. Громадяни, як фізичні особи, також є суб'єктами відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Громадяни, як суб'єкти відповідальності за екологічні правопорушення повинні мати деліктну дієздатність, що виникає в повному обсязі з настанням повноліття, тобто по досягненні 18-літнього віку. Однак, Кримінальний кодекс і Кодекс про адміністративні правопорушення передбачають правосуб’єктный вік карної й адміністративної відповідальності для неповнолітніх громадян з 16 років.
Неповнолітні громадяни у віці від 14 до 18 років, відповідно до норм ГК,відповідають за заподіяний ними шкода, у т.ч. і за екологічний, на загальних підставах, передбачених даним кодексом.
Таким чином, цивільно-правова відповідальність малолітніх громадян за екологічні правопорушення може наставати з 14 років. У зв'язку з допущенням ст. 188 КЗОТ як виняток можливості прийому на роботу осіб, що досягли 14 років, то можна допускати можливість настання дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення для неповнолітніх працівників з 14-літнього віку.
Суб'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується наявністю провини. Провина може бути як навмисна так і необережна. Провина відображає психічне відношення правопорушника до своїх дій і його наслідків. Однак, переважна більшість навмисних екологічних правопорушень відбувається з непрямим наміром, коли правопорушник не бажає причинения шкоди, але свідомо допускає його настання. Це може виявлятися в порушенні вимог законодавство рекультивації земель після завершення господарських робіт, знищенні рибних запасів при будівництві водоймищ, здійсненні викидів шкідливих речовин в атмосферу понад установлені норми.
Необережні форми провини при порушеннях екологічних норм виявляються в халатному виконанні посадових функцій, недбалому виконанні доручених завдань, самовпевненості в запобіганні можливих шкідливих наслідків на природні ресурси і навколишнє середовище. При необережності винний передбачає можливість настання негативних наслідків для природних об'єктів або природних комплексів у результаті своєї діяльності або бездіяльності, але легковажно розраховує на їхнє запобігання (самовпевненість) або не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча міг і повинний був них передбачати (недбалість). До необережних форм провини відносяться недотримання правил пожежної безпеки в лісах, невиконання вимог по експлуатації очисних споруджень, порушення правил використання хімічних речовин у сільському господарстві і т.д.
Провина в екологічних правопорушеннях у тій або іншій формі обов'язковою умовою покладання юридичної відповідальності.
Екологічному законодавству відома і, так називана безвинна відповідальність за заподіяння шкоди особою, що володіє джерелом підвищеної екологічної небезпеки. На це прямо зазначено в ч.3 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Особливістю застосування безвинної відповідальності за екологічні правопорушення є те, що вона поширюється тільки на цивільно-правову відповідальність, застосовуваної в порядку відшкодування шкоди, заподіяного навколишньому природному середовищу.
Діючому екологічному законодавству відомо і звільнення від відповідальності в деяких випадках здійснення екологічного правопорушення. Воно має місце при заподіянні шкоди природному середовищу в умовах крайньої необхідності, коли природним об'єктам заподіюється збиток протиправними діями з метою запобігання більш значної шкоди навколишньому природному середовищу. Дії в умовах крайньої необхідності з метою запобігання більш істотної економічної й екологічної шкоди, незалежно від ступеня їхньої протиправності звільняє від усіх видів юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. У відповідності зі ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільну, кримінальну відповідальність.Санкції ж за ці порушення утримуються в карному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування цих санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
До теми 6: Правова охорона атмосферного повітря. Право користування надрами.
Основними завданнями повітроохоронного законодавства є:
- регулювання суспільних відносин в області охорони й використання атмосферного повітря з метою збереження, поліпшення й відтворення його стану;
- запобігання й зниження шкідливого хімічного, фізичного й біологічного впливу на атмосферне повітря;
- забезпечення його раціонального використання для виробничих потреб;
- зміцнення правопорядку й законності в сфері повітроохоронної діяльності.
Існує спеціальний Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001 року. Особливістю закону є те, що поряд із закріпленням соціальних вимог, у ньому передбачені норми технічного характеру.
Технічні нормативи в області охорони атмосферного повітря спрямовані на забезпечення його природної якості, придатного для використання за призначенням.
Законодавчими актами можуть установлюватися й інші нормативи в області охорони атмосферного повітря.
- Нормативи екологічної безпеки.
- Нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення.
- Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел і шкідливого впливу їхніх фізичних факторів.
-
- Державний контроль спрямований на забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону й використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями й громадянами. Суб'єкти здійснення такого контролю прописані в ст.27 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Виробничий контроль здійснюється підприємствами, установами, організаціями й іншими органами в процесі їхньої господарської діяльності, якщо вона робить негативний вплив або може вплинути на стан атмосферного повітря.
