Тяжкi роки у нашому краi’. Вiйна

Тяжкi роки у нашому краi’. Вiйна

Голодомор став нацiональною катастрофою украi'нського народу. Було винищено серце украi'нського етносу – селянство, яке столiттями зберiгало i примножувало генетичну пам'ять поколiнь, плекало вогник нацiонального духу.

На територii' Украi'ни не було вiйськових дiй, але це булла справжня вiйна. Вiйна людини з голодом. Вiйна за власне життя i рахунок загиблих йшов на мiльйони. Украi'на втратила чверть свого населення. Щохвилини вмирало 17 людей, щогодини – 1000 i майже 25 тисяч щодня. Не обiйшло стороною це страшне лихо i наше селище, забравши з собою 228 чоловiк iз життя лише за два роки. Жителi cелища голодували i помирали, як i люди по всiй Украi’нi.

Завдяки копiткiй пошуковiй роботi членами клубу,,Пошук'' (керiвник Клочко Г.М. Гутянськоi' школи),було опитано багатьох старожилiв селища, i'х розповiдi записано i створено маленьку наукову працю,,Хай знають правду нащадки''. Ця робота булла визнана однiэю з найкращих в областi i направлена до Киэва, ескспонувалася на виставцi в Украi'нському домi, яка проходила 20 листопада 2007року та здобула почеснi нагороди. З матерiалiв, зiбраних в роботi, можна було побачити, що гутяни тяжко перенесли  тi страшнi роки голодомору. I’м доводилось i’сти кору дерев, лободу, мерзлий буряк, картоплю, жом. Доведенi до вiдчаю люди часто божеволiли, накладали на себе руки. Наявнiсть дороги, яка з'эднувала два великих мiста: Харкiв i Суми, та цукрового заводу, частково зменшувала кiлькiсть загиблих вiд голоду. Так, Грищенко Эвдокiя Лаврентii'вна розповiла, що вона була 16-рiчною дiвчинкою i добре пам'ятаэ, як i'х сiм'я голодувала. Цiлий день блукали по лiсу i збирали гриби, ягоди, кору дерев, шишки. Та найбiльше знову-таки рятував завод – жом,,,хвостики'' цукрового буряка, патока були справжнiми ласощами в тi часи.

Герасименко Пелагея Олексii'вна розповiла, як матерi вели своi'х дiтей на вокзал с. Губарiвка i вiдправляли потай у тi райони, де голод був меншим або й взагалi не було. Вшановуючи пам'ять жертв Голодомору, в Гутах було встановлено в 2007 роцi пам'ятний Хрест, до якого зiйшлися люди з усього селища, щоб засвiдчити правду,страшну, без напiвтонiв.

Багато горя випало на долю украi'нського народу, та любов до життя i рiдноi' землi, велика сила волi i справжнiй героi'зм, допомагали йому вистояти перед лихолiттям. З перших днiв вiйни, у Гутах почалась мобiлiзацiя. На фронт пiшло 300 робiтникiв i службовцiв. На потреби армii' було передано 15 тракторiв, 12 автомобiлiв, пiвсотнi коней. З 60 чоловiк, працiвникiв заводу, була зроблена спроба органiзувати партизанський загiн пiд командуванням П.Дороженка, але через швидкий темп наступу фашистiв i вiдступ вiйськ загiн згодом влився у лави Червоноi' армii' i брав участь у боях за Богодухiв, Харкiв, Купянськ.

Решта жителiв Гут трудилася вiд зорi до зорi. Комбайнери i трактористи у полi без вiдпочинку, жiнки i пiдлiтки замiнили чоловiкiв i братiв в полi i на фермах. Це дало змогу завчасно, до наближення фронту i фашистських вiйськ, зiбрати врожай i передати майже все зерно та сiльськогосподарську продукцiю на потреби фронту. Коли фашисти наблизились до Харкiвщини, в Гутах почалася евакуацiя людей, худоби i майна цукрокомбiнату. Два ешелони було вiдправлено в Оренбургську область. Бiльше 1000 голiв великоoi' рогатоi' худоби перегнали до радгоспiв Воронезькоi' областi. Демонтах самого цукрозаводу було проведено так, що окупантам не вдалось вiдновити i пустити його в дiю.

Гiтлерiвцi, прорвавши фронт в районi Опiшнi, ввiрвалися в Богодухiв i окупували весь район.12 жовтня 1941 року, чобiт фашистських завойовникiв ступив на Гутянську землю. Настали тяжкi часи для жителiв селища – фашисти майже 2 роки господарювали в селищi. Вщент зруйнували Первухiнське господарство, заарештували передових працiвникiв заводу, 100 чоловiк вiдправили до Нiмеччини на тяжку працю.

Старожили розповiдали, що люди боялись виходити з хати через постiйнi облави, обшуки. Людей виганяли на роботи в полi, лiсгоспi. Дiтей змушували збирати шишки в лiсi, ламати лапку(сосновi гiлочки), заготовляти дрова. Напiвголоднi хлопцi i дiвчата змушенi були ховатися в погрiбах, чинити собi рiзнi ушкодження аби тiльки не потрапити на каторжнi роботи.

Влiтку 1942 року по лiсах Харкiвщини здiйснснив рейд партизанський загiн iменi С.Будьоного на чолi з I.Й. Копьонкiним. Цей загiн був сформований у Запорiжжi з робiтникiв заводу,,Запорiжсталь''. Вiн провiв декiлька рейдiв по тилах ворога, нанiс багато втрат фашистам. За героi'зм i вiдвагу I.Й.Копьонкiну було присвоэно звання Героя Радянського Союзу(18.05.1942.) Загiн цього славного командира пройшов i по Гутянському лiсу, дав бiй в районi села Первухiнка, i партизани розгромили склади фашистiв i мали намiр вийти до Красного Кута, але проти них було кинуто каральнi загони, бойову технiку. Копьонкiвцi розподiлились на двi групи i почали вiдступ. Але группа, якою командував сам Копьонкiн, потрапила в пастку, i партизан вiдправили до концтабору, де сам I.Й.Копьонкiн був жорстоко закатований фашистами. У загонi цього героя була молода дiвчина Нiна Арнацька, вона була убита пiд час бою у Первухiнцi i навiчно залишилась у гутянськiй землi. На заходi сонця юну партизанку поховали з вiйськовими почестями пiд берiзкою бiля дитячого будинку (згодом пiонерський табiр) у Веберовцi. Так народились вiршi –

Она была всегда весёлой,

Любила петь и танцевать,

Но в дни войны такой суровой

Ушла с врагами воевать,

Кричали птицы спозаранку,

Мужчины не скрывали слёз,

Похоронили партизанку

Среди молоденьких берёз..

Сьогоднi  кожен житель Первухiнки i Гут знаэ цю могилку, за якою постiйно доглядають члени клубу,,Пошук'' Гутянськоi' школи, яким я керую бiльше 20 рокiв. Менi разом з пошуковцями пощастило побувати у Запорiжжi на зустрiчi з колишнiми партизанами i довiдатись вiд подруг Нiни, про цю надзвичайну дiвчину. У куточку бойовоi' лави школи збереглися листи, фотографii', альбом з матерiалами про копьонкiвцiв i юну партизанку.

У 1943 роцi частини Червоноi' Армii' перейшли у наступ, звiльняючи вiд фашистiв мiста i села. Так,8 серпня 1943 року танкiсти звiльнили i Первухiнський радгосп. Вiд колишнього великого господарства залишились руi'ни i згарища. Гiтлерiвцi зруйнували гуртожитки i будинки, стайнi i корiвники, пограбували школу, дитсадок,магазини, вивезли реманент i обладнання заводу. Загальнi збитки станвили 8 мiльйонiв карбованцiв. Та завдяки наполегливiй працi гутян, вже восени було засiяно 180 гектарiв озимини. А 10 листопада було пущено першу чергу цукрового заводу i розпочато переробку цукрового буряка. Незважаючи на труднощi, гутяни вже у 1944-1945 роках частково налагодили роботу в радгоспi. Вiйна принесла багато горя в селище та найбiльше – це тi похоронки, якi злiтались звiдусiль. З 415 жителiв селища – 267 не повернулись до своi'х осель. Хай буде i'м та земля пухом, де покояться тiла загиблих наших односельчан, а ми будемо пам'яти i переказувати наступним поколiнням про тi грiзнi часи.

Швидко плинуть роки. Одне поколiння змiнюэ iнше. Ось уже до мене на урок в класс приходять дiти моi'х колишнiх учнiв i, затамувавши подих, чекають вiд мене на цiкавi розповiдi з iсторii', географii'. I кожен раз, коли э нагода, розповiдаю учням про рiдне селище I його чудових, роботящих людей. Саме на Гутянськiй землi працювали i отримали почесне звання Героя Соцiалiстичноi' Працi – директор Первухiнського цукрокомбiнату Дорошенко Пилип Прохорович, головний агроном – Дробницький Григорiй Карпович, працiвники радгоспу Торяник Параска Пилипiвна, Шумило Параска Митрофанiвна, Колiсник Андрiй Юрiйович, Чаговець Юхим Романович, Дашутiна Марфа Давидiвна, Пiтя Эвдокiя Костянтинiвна, Помазан Эфросинiя Савелii'вна, Кучкова Мотрона Павлiвна,Шабiнський Леонiд Захарович.

Про долю I трудове життя цих людей можна писати книги, i не i'х вина в тому, що не стало тiэi' краi'ни (СРСР), героями якоi' вони були. Вони працювали i примножували славу саме нашого селища i радгоспу,,Первухiнський''. Гордiстю Гутянськоi' школи э i'i' випускники.

ЗАРIЦЬКИЙ П. В. – академiк, доктор геологомiнеральних наук, профессор, заслужений дiяч науки i технiки, лауреат нагороди Я. Мудрого.

ГОРОБЕЦЬ М.М. – доктор фiзико-математичних наук, профессор, автор бiльше 500 наукових робiт.

ТЮТЮННИК М.С. – голова Апеляцiйного суду АР Крим.

ДОВЖЕНКО Н.Г. – полковник,заступник начальника управлiння СБУ пiвденного оперативного командування м. Одеса.

СЕРЕДА А.М. - президент ВСАТ,,Тернавське'', заслужений працiвник сiльського господарства.

ЦЕРКОВНА В.В. – начальник вiддiлу освiти Богодухiвськоi' райадмiнiстрацii'.

БОНДАРЕНКО В.О. – почесний профессор ХНУ,,Харкiвський полiтехнiчний iнститут'', декан електро-енергетичного факультету.

ТРИЗНА Д.К.- голова Богодухiвськоi' районноi' ради.

Цей список можна продовжувати i продовжувати, бо в Гутах завжди жили i живуть працьовитi i талановитi люди, вони э творцями своэi' iсторii' – iсторii' селища Гути!

(роздруковано з матерiалiв науковоi' працi клубу,, Пошук'' заслуженого вчителя iсторii-географii' КЛОЧКО Г.М.)