Реферат на тему «Естетичні погляди і теорії»

Міністерство освіти і науки України
НТУ «ХПИ»

 

Кафедра педагогіки і психології управління соціальними системами

 

 

Реферат на тему «Естетичні погляди і теорії»

 

 

Виконавець:

студент гр. 14 в

Курочка Анна Олександрівна

Перевірив:

Грень Лариса Миколаївна

 

Харків 2015

Естетична свідомість на певному етапі свого розвитку вимагає наукового аналізу естетичної діяльності і мистецтва, що породжує сукупність естетичних поглядів і теорій. При цьому зауважимо, що хоч естетична думка породжується прагматичними причинами, проте вона не претендує на нормативність, а навпаки, залишає за естетичною діяльністю повну свободу, більше того – сама визнає цю свободу, її історичний розвиток, високо цінує її обумовленість.

Можливість теоретичного дослідження здійснюється як через емпіричний підхід до об'єкта вивчення, створюючи так зване мистецтвознавство і теорії мистецтва, так і через теоретичний підхід, що витікає з дослідження абстрактних ідей прекрасного, чуттєвого, художнього і т. ін., на основі якого виникає філософія прекрасного, філософія мистецтва, а потім і естетика як окрема наукова дисципліна.

Традиційно вважають, що основи теорії мистецтва закладені в Аристотелевій «Поетиці» та в «Поетичному мистецтві» Горація. Що ж до філософії прекрасного, то появу її пов'язують з Платоном, який вважав, що істинне – це не окремі добрі вчинки, правильні судження або чудові люди чи художні твори, а саме добро, істина, краса. Ці два підходи до вивчення естетичної сфери розвивались паралельно і, взаємно збагачуючи один одного, все ж залишались і залишаються донині окремими самостійними науками.

Давно утвердилася думка: для того, щоб розумітися в мистецтві і виносити правильні судження щодо нього, необхідно передусім любити його, володіти певними професійними знаннями, проникливе осягнути значний обсяг окремих художніх творів різних історичних епох та різних видів мистецтва. Оскільки кожен твір мистецтва є витвором свого часу, належить своєму народові, певному середовищу і залежить від них, необхідно знати більш широкий контекст історичних обставин, в яких жив і творив митець.

Вже у межах такого історичного підходу можливі різні погляди, а отже, різні критичні судження щодо достоїнств художнього твору. Систематизована і сформульована сукупність точок зору створює в мистецтвознавстві, як і в інших емпіричних науках, загальні критерії і принципи, а в подальшому формальному узагальненні – теорії окремих мистецтв. Саме наявність цих узагальнених характеристик щодо окремих творів дає змогу систематизувати їх, віднести розглянуті твори до певного виду мистецтва. Вони також сприяють розвиткові художнього смаку.

Обізнаність у сфері історії мистецтва, поєднуючись із загальною духовною сприйнятливістю, формує звичайного любителя мистецтв, збагачує та поглиблює спеціаліста-професіонала, загальною справою яких є оцінка ідивідуальних творів мистецтва.

Філософія прекрасного (естетика) як теоретична дисципліна розвивалась, опосередковуючи як абстрактні ідеї типу платонівських, так і досвід емпіричних досліджень художніх і естетичних явищ. Естетична теорія, за Гегелем, повинна вирішити і теоретично довести, що за людськими судженнями про естетичне стоїть об'єктивне явище, яке породжує суб'єктивне судження, а не випадкове почуття, суб'єктивне «подобається». Тобто естетика має вирішити питання: Що таке мистецтво? За яких умов воно існує? В чому полягає його зміст? Що відрізняє його від інших видів людської діяльності? Відповідно до рівня розвитку естетичних поглядів та естетичної теорії вони пройшли три послідовні фази розвитку: канонічну, нормативну та загально теоретичну.

На канонічному рівні теорія хоч і формувала загальні уявлення про мистецтво, проте критерії щодо художності формулювала в математичній системі пропорцій, або навіть у формі наочного зразка, як це було у стародавній Греції. Відомий грецький скульптор Поліклет створив статую «Канон». За повідомленням римського історика Плінія Старшого, «зробив Поліклет також списоносця, змужнілого юнака, її (статую) художники звуть «Каноном» і одержують від неї, наче з якогось закону, основи свого мистецтва і Поліклета вважають єдиною людиною, котра із твору мистецтва зробила його теорію». Існує чимало історичних типів канонів, та хоч мистецтво ще з часів Відродження пориває з канонами, все ж вони зберігають в історії мистецтва та й у навчанні йому певні функції – функції художнього досвіду.

Естетична теорія, як нормативна, не передбачає обов'язкового наслідування зразків (цього вимагає канонічна), бо вона виробляє норми, що є загальними вимогами до мистецтва. Вони і забезпечують йому художність, тобто якість, що дає право відносити ці твори до мистецтва, а не до якоїсь іншої сфери діяльності. Зразком такої нормативної теорії є загальновідомий твір «Поетичне мистецтво» Ніколо Буало, теоретика французького класицизму.

 

Що стосується загальнотеоретичного підходу, то його проблематика охоплює взагалі весь естетичний досвід та його сутність і вимагає вироблення відповідного теоретичного апарату.

Виникнення загальної естетичної теорії створює інші форми та інший рівень взаємодії із світом мистецтва й естетичної діяльності взагалі. По-перше, вона відкрила можливості принципово змінити процес професійної підготовки художника: перевести навчання зі сфери ремісничої підготовки (навчання дії з певним матеріалом) у сферу поєднання теоретичної і практичної підготовки. Це відразу створило умови для розвитку і прояву індивідуальних особливостей художників, а отже, стало поштовхом до розмаїтості індивідуальних стилів та художніх методів у мистецтві. Адже художній метод формується через засвоєння загальних закономірностей художнього виробництва, які формуються в теорії і створюють у художника певне уявлення про мистецтво, його природу і суспільні функції. При цьому йому не задаються ні канонічні, ні нормативні, ні стилістичні параметри творчості, а навпаки, вони вільно обираються самим художником.

 

По-друге, в умовах розмаїтості, різностильовості мистецтва збільшується потреба в об'єктивних критеріях для оцінки художніх творів. У зв'язку з цим народжується художня критика, умовою існування якої є наявність сформульованих теорією загальнотеоретичних закономірностей щодо мистецтва, які дають змогу здійснювати оцінку художніх творів з позицій єдиних вимог. Це надто важливо для критики, бо вона висловлює не індивідуальний смак самого критика, а претендує на загальну значимість. Тобто критик, як найбільш професійно підготовлена людина, від імені суспільства виносить вердикт творчості художника або окремому творові.

 

Існує ще одна сфера естетичної культури, функціонування якої прямо і безпосередньо залежить від змісту і рівня розвитку естетичної теорії. це система естетичного та художнього виховання.

Вже перше в історії людства вчення про гармонійну людину – давньогрецька калокагатія – безпосередньо пов'язане з античними уявленнями про красу. Відповідно до цього будувалися і теорії про ідеал людини, а також і певні вимоги перед суспільством, які мали задовольнити можливість реалізації ідеалу.

Отже, естетичні погляди і теорії, при всій складності та неоднозначності їх впливу на естетичну та художню практику, формують комплекс опосередкування між ними: художній метод і пов'язану з ним систему теоретичної художньої освіти, інститут художньої критики та систему естетичного виховання.

Естетична теорія — це комплекс поглядів, уявлень, ідей про природу та сутність чуттєвості у духовному досвіді людства та відображення закономірностей її виявлень у практичному і художньому формуванні. Початкова ланка становлення теорії — естетичні погляди людей на прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне. Це розуміння призначення мистецтва та його витоків. Досвідні знання — рівень буденної свідомості, опертий на уявлення про цінне у людському житті. Відсутність критерію зумовлює обмежене розуміння цінностей, пов'язуючи їх з безпосередніми потребами людини. Тому поширеним способом обґрунтування ціннісних пріоритетів на цьому рівні часто слугує принцип особистих уподобань: "Красиве тому, що мені подобається".

На відміну від суджень буденної свідомості, що ґрунтуються на емоційному сприйнятті явищ, естетична теорія — наслідок узагальнення та систематизації естетичних явищ і осмислення закономірного в них. Естетичне знання — продукт теоретичних узагальнень змісту досвіду людства. Скажімо, поняття про красу, що використовувалися у повсякденному вжитку, були вироблені значно раніше, ніж осмислення їх стало предметом діяльності філософів. Важливо, що вже на досвідному рівні накопичується комплекс уявлень про цінності, безпосередньо не пов'язані з конкретною життєвою потребою. Це явище поступового виокремлення суто духовних якостей і властивостей виразної предметності світу, призначеної для живлення почуттів. Ставлення до неї формувалося в історії на основі досвідних практичних знань, які переконливо свідчили: добре зроблена річ краще виконує своє призначення і приємна для ока; зручне знаряддя праці тішить око своєю доцільністю та покращує, підсилює вправність руки тощо. Красива річ приємна для споглядання навіть безвідносно до її практичної цінності.

Естетична теорія впродовж історії становлення сформувала свій предмет та визначалася щодо кола досліджуваних проблем, спираючись на досвідні знання. Уже біля витоків становлення естетичної теорії в культурі Давньої Греції виокремлюється предмет науки у вигляді осмислення закономірностей цілісного і досконалого виявлення духовного досвіду, що формує ставлення людини до світу. Мистецтво постає предметом філософського осмислення завдяки цілісному закріпленню ідеї краси у системі художніх образів засобами художньої мови. Відтак, утверджується його цінність для живлення духу цілої спільноти й осмислення закономірного у виявленні співпереживаючого ставлення в діалектиці всезагального й особливого.

Подальший історичний розвиток естетичної теорії характерний розширенням кола проблем, досліджуваних наукою, та змісту й обсягу понять, що осягають собою її предмет. З'являються і нові поняття, що поглиблюють знання про місце та роль чуттєвого начала в духовному досвіді. До них належить неологізм "естетика" — "пізнаю почуттями". Означення своєрідності змісту знання, котре фіксувало поняття "естетика", допомогло остаточно сформуватися названому напряму духовного досвіду в особливу науку.

В історії становлення естетичної теорії виокремилося і основне коло проблем науки. Воно постало як наслідок звертання людини до глибин власної свідомості для осмислення процесів розумно переживаючого ставлення до світу та його передумов і засобів. Як такі визначилися: власні почуття та переживання, творення стосунків з іншими, розуміння цінностей життя та власного місця у світі. Досвід особистісного небайдужого ставлення, що фіксує задіяність людини у життя як суб'єкта, тобто активної сили світу, закріплюється саме в особливих сферах філософського знання: етиці та естетиці. При цьому естетична теорія розглядає цінність суб'єктивного досвіду переживання як джерело поповнення змісту духовного досвіду суспільства і людства. Закономірністю його постає єдність всезагально цінного у змісті досвіду та особистісного у способі його виявлення у діяльності формування та переживання суб'єктом процесу і наслідків формуючих зусиль. Діалектика індивідуально неповторного виявлення життєвості духу за умови закономірного у способах його самоздійснення і становить специфіку естетичного досвіду, що його фіксує естетична теорія. У такий спосіб естетична теорія закріплює специфіку естетичного досвіду як досвіду вільного творчого самоздійснення особистості у його цілісності, повноті й неповторності. Естетична теорія, зокрема естетика І. Канта, осмислила цю специфіку естетичного знання як самоцінну, як основний предмет науки.

У сучасній естетичній теорії наявні три основні блоки проблем, що становлять зміст естетичного знання і визначають місце науки у системі філософського знання. Перший блок відображає специфіку духовного досвіду, що закріплений у понятті "естетичне", та конкретизується в світі суб'єкта естетичного ставлення як естетичні почуття, смаки, ідеали. Цей блок відображає закономірності небайдужого ставлення та передумови його становлення у сенсі родової здатності людини, а також своєрідність його виявлення в суб'єкті незацікавленого ставлення. Зміст цього блоку розкриває творення здатності свобідного відношення до предмета як умову, за якої якості останнього постають самоцінними, метою у сенсі духовної потреби взаємодії для насолоди ними. Оцінка цих якостей визначається як спосіб утвердження предмета у його життєвості завдяки співвіднесенню його з ідеалом досконалості, а відтак введення у сферу загальноцінного у досвіді переживаючого відношення.

Другий блок проблем — це закріплення в естетичній теорії закономірного в ціннісно-оцінній діяльності з огляду всезагально цінного в якостях предметів небайдужості, а відтак і такого, що є метою формуючих зусиль та джерелом духовного самовдосконалення особистості. Це категоріальне знання. В естетичному воно трактується як всезагально цінний зміст досвіду ставлення, здатного виявляти якісну визначеність явищ для живлення людського духу, вкладаючи їх у поняття "прекрасне", "піднесене", "трагічне", "комічне", "потворне" та їх естетичні модифікації.

Нарешті третій блок проблем естетичної теорії осягає специфічний вид діяльності — мистецтво, що закріплює досвід цілісного переживаючого ставлення людини до світу в особливий спосіб — у цілісних художніх образах. Мистецтво — величезна сфера духовного досвіду в розмаїтті його видів, що закріплюють багатство досвіду переживання цілісності буття світу у виразності його форм та способів виявлення. Цей блок проблем містить аналіз закономірного у становленні формуючої здатності як родової якості та як індивідуальної визначеності у вигляді здібності, таланту, геніальності. Теорія осмислює історію становлення мистецтва як особливого способу закріплення та передачі (обміну) духовним досвідом у межах поколінь, історичних епох, людства як духовної цілісності. Відображається специфіка різних видів художнього формування, а відтак способів життя духу в наданих йому образах. Естетична теорія прагне збагнути характер впливу духовної атмосфери епохи на засоби, в які мистецтво вкладає дух епохи, надаючи йому найорганічніших форм буття мовою художніх образів. До цього блоку проблем належить також специфіка життя мистецтва у свідомості суспільства у різні історичні епохи та характер само ідентифікації суспільством себе з тими або іншими образами мистецтва. Усі три блоки проблем взаємопов'язані й утворюють цілісність естетичного знання.

Зміст категоріального знання в процесі історичного розвитку естетичної теорії прирощується та поглиблюється. До процесу його творення залучається весь обсяг знаного й уявного про природний світ, про "надприродні" сили, про формуючу діяльність людини та її закономірності, про людські стосунки, про специфічний вид діяльності — мистецтво. Тобто категоріальне знання в естетиці відображає все загальність потреби та здатності небайдужого ставлення людини до світу з огляду закономірностей цієї здатності як самоцінної.

Названий духовний досвід цінний, оскільки визначає ставлення людей (етносів, соціальних груп, народів, націй, історичних епох та різноманітних культур) до власних здобутків у сенсі їх цінності для живлення розуму і почуттів. Наголошуємо, що йдеться саме про якісний рівень з огляду згаданого їхнього призначення. Інша справа, що предметом відношення постає як прекрасне, так і потворне, як піднесене, так і низьке тощо. Це категоріальний ряд естетичного знання, в якому прирощення досвіду відбувається у формах творчого відношення суб'єктів небайдужості для віднайдення рівня досконалості предмета небайдужості та осмислення його якостей в єдності особистісного інтелектуально-переживаючого досвіду та у співвіднесенні його з загальносуспільними уявленнями.

Список літератури

1. Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори:

П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.

2. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

3. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.

4. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.

5. Берн Э. Философское исследование о происхождении наших идей возвышенного и прекрасного. — М.: Искусство, 1979.

6. Вольтер. Вкус // Вольтер. Эстетика. — М.: Искусство, 1974.

7. Гегель Г. В. Ф. Феноменологія духу. — К.: Основи, 2004.

8. Гегель Г. В. Ф. Философия истории // Соч.: В 14 т. — М.; Л.: Соцэкгиз, 1933. — Т. 8.

9. Гельвеций. Об уме. — М.: Соцэкгиз, 1938.

10. Додонов Б. Эмоция как ценность. — М.: Политиздат, 1978.

11. История эстетической мысли: Становление и развитие эстетики как науки: В б т. — М.: Искусство, 1985.

12. Кант И. Антропология в прагматическом отношении // Соч.: В 6 т. — М.: Мысль, 1966.