Тахеометрична зйомка

1. Зніманням місцевості називається сукупність кутових і лінійних вимірювань, які виконуються на земній поверхні для складання топографічного плану, карти або профілю.

Будь-які знімання, пов’язані з виконанням польових і камеральних робіт, складають єдиний технологічний процес. Розрізняють два основних види знімань: наземні та повітряні або аерофотознімання.

Якщо знімання виконують для отримання плану без зображення рельєфу, то такий план називають контурним або горизонтальним.

Для отримання лише зображення рельєфу чи висотних характеристик ділянок місцевості застосовують висотні або вертикальні знімання.

Існує розподіл знімань за назвою основного приладу, яким проводять знімальні роботи. До них відносяться: окомірні, бусольні, теодолітні, тахеометричні, мензульні, фототеодолітні, аерокосмічні знімання.

Теодолітні знімання здійснюють за допомогою теодоліта, вимірювальної стрічки чи рулетки. У результаті отримують контурний або ситуаційний план ділянки місцевості.

При теодолітному зніманні до складу робіт входять:

- камеральна підготовка матеріалів, рекогносцирування місцевості, закріплення

- точок планового обгрунтування, польові вимірювання, камеральне опрацювання результатів польових вимірювань, складання контурного чи топографічного плану.

Тахеометричні знімання виконують за допомогою теодоліта або тахеометра. В результаті отримують план із зображенням рельєфу.

Мензульні знімання виконують з допомогою мензули та кіпрегеля.

Результатом є отриманий безпосередньо на місцевості план із зображенням рельєфу.

Фототеодолітні, або наземні фототопографічні знімання виконують фототеодолітом. Результатом може бути як контурний, так і топографічний план місцевості.

Аерокосмічні фотознімання виконують фотоапаратом, установленим на літаку або космічному апараті. Аерокосмічні фотознімання – це найпрогресивніший метод, який допускає широку автоматизацію виробничих процесів. Результатом аерокосмічних фотознімань є як контурний, так і топографічний плани.

Бусольні знімання виконують з допомогою бусолі. Як самостійні їх використовують при зніманні лише невеликих ділянок, а також у якості додаткових, при інших видах знімань.

Окомірні знімання виконують на планшеті компасом з допомогою візирної лінійки для отримання орієнтирного (приблизного) плану місцевості.

Теодолітні знімання. Польові роботи

Найчастіше теодолітні знімання виконують на порівняно невеликих ділянках, у крупних масштабах. Основою теодолітних знімань служать точки теодолітних ходів, а також пункти геодезичної опорної мережі.

Польові роботи при теодолітних зніманнях складаються із рекогносцирування майданчика, складання проекту та закріплення точок знімальної основи на місцевості, прокладання та прив’язування теодолітних ходів до пунктів геодезичної опорної мережі, знімання ситуації місцевості.

Горизонтальні знімання контурів. Горизонтальні знімання контурів і предметів місцевості застосовують для того, щоб визначити їхнє розташування відносно точок знімальної основи.

Основними методами знімання є: спосіб перпендикулярів, лінійних та кутових засічок, полярний (рис. 1). При зніманні, необхідно вести: зарисовку в абрисі всіх контурів і предметів місцевості, обмірювання всіх контурів споруд. Усі обміри заносяться до спеціального альбому (абрису).

Рис.Способи теодолітного знімання. а – спосіб перпендикулярів; б – полярний спосіб; в – спосіб кутових засічок; г – спосіб лінійних засічок; д – спосіб створів; е – спосіб обходу.

При веденні абрису слід дотримуватись наступних правил:

1. Знімальний хід наносять одною чи двома паралельними лініями, які розташовані на відстані 1-2 см одна від іншої. Зарисовки в абрисі проводять простим олівцем. Всю ситуацію наносять жирнішими лініями, а тоншими - всі допоміжні лінії.

2. Усі контури та предмети місцевості зарисовують у довільному масштабі, дотримуючись візуально сприйнятих форм та умовних знаків.

3. Цифри записують чітко, щоб вони легко читались; прямі лінії викреслюють під лінійку; криві – старанно від руки. На краях ситуації роблять пояснювальні написи.

4. При веденні абрису роблять зарисовки виносок окремих деталей, які необхідно робити так, щоб при складанні плану не виникало сумнівів, до якого місця відноситься винесена деталь.

5. Ординати та засічки прокреслюються тонкими лініями праворуч від правої знімальної лінії, і ліворуч – від лівої. Абсциси підписують між двома лініями знімального ходу, ординати – посередині.

6. При загальному обмірюванні з проміжними відліками (обмірювання споруд), його взагалі починають з нуля від точки, що знята надійно

Спосіб перпендикулярів. При зніманнях цим способом, вимірювальну стрічку чи рулетку вкладають по лінії теодолітного ходу між створними точками, які намічають теодолітом через 20 – 50 метрів, у залежності від масштабу знімання. Потім, із знімальної точки опускають перпендикуляр, стальною рулеткою вимірюють його довжину, а по стрічці роблять відлік, який визначає відстань основи перпендикуляра від початкової точки ходу. Довжина перпендикуляра не повинна перевищувати 4 м, а при застосуванні екера цю довжину можна збільшити до 20 м. Перпендикуляри, що перевищують 4 м, підкріплюють лінійними засічками від цілих метрів стрічки, розташованої на лінії теодолітного ходу.

Для уточнення відліку по стрічці, необхідно описати рулеткою дугу над нею та взяти найменший відлік, який визначає і довжину перпендикуляра і його основу. Слід враховувати, що досить короткі перпендикуляри створюють велику незручність при складанні планів, тому що довжину, меншу 1 мм, відкладати вимірювачем складно. Знімання ситуації способом перпендикулярів ефективний спосіб, який дозволяє викреслювати координати кутів будинків та інших твердих контурів.

Спосіб лінійної засічки. При цьому способі стрічку, також, вкладають у створі знімальної лінії і від двох точок (цілих метрів стрічки, щоб спростити складання плану) вимірюють рулеткою відстані до контурів, які знімаються.

Довжини ліній засічок наближено повинні бути рівні відстаням між точками, з яких проводиться засічка. Довжини засічок вимірюються стальною рулеткою.

Для більшої надійності слід робити третій контрольний вимір.

Полярний спосіб. На точці теодолітного ходу чи на створній точці лінії встановлюють теодоліт, яким вимірюють кут від лінії теодолітного ходу до точки яка знімається, а відстань вимірюють рулеткою. Кути вимірюються при одному положенні вертикального круга.

При вимірюванні напрямків на точки ситуації, горизонтальний круг теодоліта орієнтують. Для цього суміщують нулі лімба та алідади і наводять трубу на суміжну точку теодолітного ходу. Цей напрямок приймається за початковий. Відліки по лімбу, які відповідають кутам від початкового напрямку до точки контуру, записують до абрису. В кінці знімання з даної точки здійснюють контроль для чого знову проводять наведення на початковий напрямок. Відлік не повинен відрізнятися від нуля більше, ніж на 2′, у протилежному випадку вимірювання слід повторити.

Викреслювання контурів дозволяється проводити за допомогою транспортира, якщо відстані до твердих контурів не перевищують 30 м. При більших відстанях точки накладають по координатах.

Тахеометричні знімання

Тахеометричні знімання – швидкий спосіб одночасного визначення планового та висотного положення точок місцевості.

Слово тахеометрія в перекладі з грецької мови означає “швидке вимірювання”. Швидкість, при цьому зніманні, досягається тим, що одним наведенням труби теодоліта на рейку, одержують планове і висотне положення точки, на якій встановлена рейка. Тобто, одержують відстань, визначену з допомогою віддалеміра, горизонтальний напрямок по горизонтальному кругу і перевищення, відраховане по рейці або обчислене за кутом нахилу.

На відміну від теодолітної зйомки, при тахеометричному зніманні отримують дані, необхідні для побудови плану, на якому будуть зображені не тільки контури об’єктів, а й рельєф місцевості. Тахеометричні знімання виконують при інженерних розвідуваннях доріг, ліній електропередач, при складанні планів населених пунктів і т.ін. План місцевості, при тахеометричних зніманнях, одержують не в полі, а в камеральних умовах, тому польову роботу можна виконати в більш стислі терміни з використанням тахеометрів (рис. 1, 2).

Для визначення перевищень точок, які знімаються, застосовують тригонометричне нівелювання. Воно менш точне, ніж геометричне, але широко застосовується при вирішенні різних інженерних задач, оскільки дозволяє швидко визначити перевищення точок на значній відстані.

Рис. 1. Тахеометр Dalta-020 Номограмний тахеометр 2ТаН

Тахеометр Та5

1 - цифрове табло; 2 - циліндричний рівень; 3 - круглий рівень; 4 - перемикач режиму роботи; 5 - регулювання сигналу; 6 - окуляр; 7, 8 - пристрій точного візування зорової труби; 9, 10 - пристрій точного орієнтування приладу; 11 - табло горизонтального кута; 12 - оптичний візир

Електронний тахеометр Sokkia SET 530RK3.

Рис. 2. Інші типи тахеометрів.

При тахеометричному зніманні виконують наступні роботи:

1) уточнюють “місце нуля” вертикального круга теодоліта;

2) виконують тахеометричне знімання в заданому масштабі;

3) виконують опрацювання журналів вимірювання та складають план тахеометричного знімання.

Тахеометричне знімання застосовують при складанні планів невеликих територій із зображенням предметів, контурів і форм рельєфу місцевості в масштабах 1:500 – 1:5000.

При тахеометричному зніманні визначають планове і висотне положення точок місцевості відносно пунктів зйомочної основи. Планове положення визначають полярним способом, а висотне – тригонометричним нівелюванням (рис.).

При цьому послідовність роботи на станції наступна:

1. Теодоліт встановлюють над точкою знімальної основи (станцією), приводять його в робоче положення, тобто центрують і горизонтують.

2. Нуль лімба горизонтального круга орієнтують (встановлюють) на початковий напрямок, тобто на суміжну точку знімальної основи.

3. Рулеткою вимірюють з точністю 0.01 м висоту приладу i.

4. На схематичному кресленні (абрисі) позначають знімальні пікети, відстань між якими для М 1:500 не має перевищувати 15 м.

5. На нівелірній рейці позначають висоту приладу i.

6. Рейку встановлюють на пікет і наводять перехрестя сітки ниток на відмічену на рейці висоту приладу i.

7. При положенні вертикального круга зліва визначають віддалемірну відстань L і беруть відлік за горизонтальним і вертикальним кругом теодоліта.

8. Результати вимірювань заносять до журналу тахеометричного знімання (рис. 3).

Рис. 3. Схема тригонометричного нівелювання.

Тахеометричні знімання виконуються на ділянці, де закріплені пункти теодолітного ходу. До початку вимірювань на станції, роблять огляд навколишньої місцевості, під час якого вибирають контури і висотні точки так, щоб між станціями не залишалось не знятих “закритих” ділянок.

Для знімання цих “закритих” ділянок закріплюються “провисаючі” точки, які визначаються з точок теодолітного ходу. Відстані до провисаючих точок вимірюють стрічкою з контролем по нитковому віддалеміру. На план ці точки виносяться за координатами. Позначки провисаючих точок визначають вимірюваннями вертикального кута повним прийомом у прямому та оберненому напрямках. Розходження між прямим та оберненим перевищеннями повинні бути меншими 0,05L см, де L – відстань у метрах.

Центрування теодоліта виконують з похибкою 1.5 – 2 см. Лімб орієнтують на один із сусідніх пунктів теодолітного ходу (бажано на більш віддалений).

При цьому контролюється позначка орієнтирної точки та відстань до неї.

Обчислена позначка не повинна відрізнятись від нівелірної більше, ніж на 0,05·L см.

Після знімання та через кожні 25 – 30 пікетів перевіряють орієнтування приладу, наведенням на орієнтирну точку. Контрольний відлік не повинен відрізнятися від нуля більше, ніж на 2′.

При виборі контурних точок враховують викривлення об’єктів, що знімаються. Якщо в масштабі плану вони менші 0,5 мм, то викривлення спрямляються. Ділянки сільськогосподарських угідь і контури рослинного покриття площею до 10 мм на плані не знімаються. Відносно ділянок, які не мають господарського значення, цей мінімум збільшують до 25 мм.

Рис. 4. Абрис тахеометричної зйомки.

Зйомка предметів, контурів і рельєфу місцевості виконується полярним методом, а інколи способом кутових засічок за маршрутом. Пікети нумеруються порядковим номером. Кількість пікетів залежить від перерізу рельєфу, характеру рельєфу, кількості предметів, контурів і регламентується інструкцією (табл. 1).

При зніманні рельєфу, висотні пікети повинні розташовуватись на характерних точках і лініях рельєфу місцевості (вершина гори, дно улоговини, сідловини, водорозділи, тальвеги, перегин схилів, підошва пагорба, урізи водойм та інші точки, які визначають форми рельєфу). Крім точок, які характеризують рельєф місцевості, необхідно визначати позначки гребель, мостів, вершин та підошов насипів, шлюзів, перетину доріг, каналів та канав, біля колодязів, біля будов і в інших характерних місцях. Пікетні точки вибирають з таким розрахунком, щоб ними можна було скористатись і для зображення контурів місцевості (межі ярів, городів, садів, боліт, берегів річок, відвалів і т. ін.).

Таблиця 1

Основні параметри тахеометричної зйомки

В горбистій та гористій місцевостях, знімання рельєфу бажано проводити знизу догори, від рівня води, з підошви схилів. Закінчувати знімання слід на вершинах схилів та на водороздільних лініях. Всі дані спостережень на пікетні точки (відліки з віддалемірних ниток, відлік з горизонтального круга, відлік з вертикального круга, висота наведення середньої нитки) заносяться в журнал тахеометричного знімання. При зніманнях у масштабі 1:500, максимальна відстань між пікетними точками допускається не більше 10 м; максимальна відстань від приладу до рейки: при зніманні рельєфу – 100 м, при зніманні твердих контурів – 60 м, при зніманні нетвердих контурів – 80 м.

Для контролю та щоб запобігти пропускам при зніманні, необхідно з кожної станції визначати декілька пікетів на суміжних ділянках, знятих з інших станцій.

Паралельно в журналі тахеометричного знімання ведеться схема знімання на станції (абрис) з наближеним дотриманням масштабу. На абрисі показуються: опорні геодезичні пункти, пікети, об’єкти ситуації, характерні точки і лінії рельєфу місцевості, напрямки схилів місцевості і, в необхідних випадках, схематичні горизонталі.

Біля пунктів знімальної основи та біля пікетів виписуються їх номери, причому нумерація пікетів ведеться суцільна в межах усієї території, що знімається.

Контури, що заповнюються умовними знаками, замінюються пояснювальними підписами (рілля, луки і т. ін.). На абрисі вказують назви населених пунктів, річок, водойм, ширину річок, доріг та інші відомості, необхідні при складанні плану. На абрис наносяться напрямки на пункт, по якому орієнтується прилад, крім того, даються напрямки на один–два суміжних пункти. Всі контури, які мають прямолінійні межі наносяться під лінійку.

Нумерація точок у журналі, повинна строго відповідати абрису. Ведення абрису є найвідповідальнішою частиною знімання. Він повинен відображати повну картину місцевості, що знімається.

Полярні відстані D вимірюються при вертикальному крузі теодоліта, розташованому ліворуч зорової труби (КЛ), при наведенні середньої нитки на висоту приладу, відмічену на рейці.

Складання плану тахеометричного знімання

При тахеометричному зніманні план складається камеральним шляхом за результатами польових вимірювань полярних координат та позначок точок, що знімаються, абрисів.

Топографічнний план складається одразу ж після польових вимірювань і виконується у наступній послідовності:

а) виконується перевірка журналів, обчислення горизонтальних прокладень, перевищень, позначок та пікетів;

б) здійснюється побудова координатної сітки;

в) наносяться точки теодолітних ходів за координатами;

г) викреслюються пікети за даними тахеометричних журналів, виписуються номери та позначки пікетів.

Користуючись абрисами, на плані викреслюють контури ситуації, межі угідь (ліс, рілля, город і т. ін.). Горизонталі проводяться методом інтерполювання між суміжними точками з допомогою палетки чи “на око”.

Викреслювання горизонталей робиться у повній відповідності з абрисами, починаючи з нанесення вершин, сідловин, ям, хребтів, улоговин, обривів, перегинів рельєфу. Після цього проводяться горизонталі біля хребтів, улоговин, перегинів схилів. На побудованому таким чином каркасі, проведення всіх інших горизонталей значно полегшується. Горизонталі проводяться плавними лініями, з’єднуючи точки з однойменними позначками. Через зображення: полотна доріг, будов, споруд, скель, обривів річок горизонталі не проводяться.

В необхідних випадках, коли форми рельєфу не можуть бути достатньо чітко виражені горизонталями, додатково проводяться напівгоризонталі. Для полегшеного “читання” рельєфу проводять бергштрихи (короткі лінії), які вказують напрямок пониження схилу. На деякі горизонталях підписуються їхні висоти.

Викреслені олівцем плани тахеометричного знімання, обов’язково коригуються в полі, а в сумнівних місцях, якщо це необхідно, - коригування здійснюється інструментально.

Математичну обробку результатів тахеометричного знімання виконують у такій послідовності.

1. Обчислюють кути нахилу ν за формулою

де UВК – відлік за вертикальним кругом теодоліта;

МО – місце нуля.

2. Обчислюють горизонтальне прокладення d за формулою

де L – віддалемірна відстань;

ν – кут нахилу.

3. Обчислюють перевищення знімальних пікетів над станцією hi за формулою

де d – горизонтальне прокладення;

ν – кут нахилу;

i – висота приладу;

ν – висота наведення променя візування.

4. Обчислюють висоти пікетів Hi за формулою

де Hст – висота станції;

hi – перевищення знімального пікету над станцією.

а б

Рис. 5. Схема тахеометричного ходу (а) та абриси тахеометричного знімання (б).

Результати обчислень заносять до відповідних колонок журналу тахеометричного знімання (рис. 6).

Рис. 6. Журнал тахеометричного знімання

Рис. 7. Зразок плану тахеометричного знімання.

Побудова топографічного плану

Побудова топографічних планів має таку послідовність.

1. Побудова координатної сітки. Координатну сітку креслять на аркуші креслярського паперу за допомогою лінійки Дробишева (рис. 8).

Рис. 8. Лінійка Дробишева.

2. Спочатку на папері (рис. 9 а) проводять лінію, на якій за скошеними краями лінійки позначають рисками точки А і В за R =50 см.

Потім приблизно перпендикулярно від точки А з радіусом R =50 см проводять штрих біля точки С.

Лінійкою з точки В радіусом R =70.71 см роблять засічку по штриху і отримують точку С. Кут САВ = 90°, а відповідні відстані – LAB = 50 см, а LAC = 50 см. Так само з точок В і А визначають положення точки D. Отримують чотирикутник АВСD.

Послідовно за допомогою лінійки Дробишева за скошеними краями віконець роблять штрихи через кожні 10 см. З’єднавши їх протилежні позначки, отримують сітку прямокутних координат (рис. 9 б).

Рис. 9. Побудова координатної сітки. а – схема побудови; б – побудована координатна сітка.

3. Нанесення точок теодолітного ходу за прямокутними координатами. Спочатку визначають квадрат, в якому повинна знаходитись дана точка. Наприклад, необхідно нанести на план точку 1 з координатами: X1 = 488.18 м, Y1 = 615.77 м (рис. 10). Ця точка розміститься в квадраті зі сторонами: нижня XН = 450 м; верхня XВ = 500 м; ліва YЛ = 600 м; права YП = 650 м.

З двох боків цього квадрата за допомогою циркуля-вимірника відкладають уверх залишок абсциси точки 1 над абсцисою нижньої сторонни квадрата: X1 – XН = 38.18 ≈ 38.2 м

Отримані точки з’єднують за допомогою лінійки тонкою лінією. Потім уздовж цієї лінії вправо відкладають залишок ординати точки 1 над ординатою лівої сторони квадрата: Y1 – YЛ = 15.77 ≈ 15.8 м.

Таким чином визначають положення точки 1 на плані. Її позначають наколом голки циркуля-вимірника і обводять колом діаметром 1.5 мм.

4. Нанесення ситуації. Нанесення точок тахеометричного знімання виконують за допомогою лінійки і геодезичного транспортира. Центр транспортира сполучають зі станцією знімання. Нульову поділку орієнтують на вихідний напрямок. Відраховують виміряний при зніманні горизонтальний кут між вихідною лінією і напрямком на точку тахеометричного знімання (рис. 11) і вздовж отриманого напрямку в масштабі плану відкладають горизонтальнее прокладення d за допомогою лінійки. Таким чином отримують положення шуканої точки. Підписують її номер і відмітку.

Рис. 10. Нанесення на план точок теодолітного ходу.

Рис. 11. Нанесення точок тахеометричної зйомки.

При нанесенні ситуації, знятої способом перпендикулярів, від лінії знімальної основи відкладають відстані X та Y до кожної точки у масштабі плану. Перпендикуляри будують прямокутними трикутниками.

За способом кутових засічок на плані транспортиром будують виміряні кути від лінії знімальної основи і на перетині отриманих напрямків знаходять положення шуканої точки.

За способом лінійних засічок циркулем роблять засічку довжинами виміряних ліній у масштабі плану і на перетині отримують шукану точку.

За способом створів у масштабі плану відкладають за створом лінії виміряні відрізки.

5. Побудова горизонталей. Визначають (інтерполюють) значення позначок горизонталей відповідно до позначок точок тахеометричного знімання і висоти перерізу рельєфу. Інтерполяцію виконують за допомогою палетки (прозорої плівки, на якій нанесені горизонтальні паралельні лінії). Лінії палетки підписують згідно з відмітками горизонталей.

Накладають палетку на точки плану і розвертають так, щоб вони знаходились на відповідних відмітках (рис. 12 а). На перетині лінії, якою з’єднані точки з підписаними лініями палетки, отримують відмітки горизонталей. Таким чином визначають положення горизонталей між усіма суміжними точками. Точки з однаковими відмітками з’єднують плавними кривими лініями – горизонталями (рис. 12 б).

Рис. 12. Побудова горизонталей а – інтерполяція за допомогою палетки; б – проведення горизонталей на плані.

6. Оформлення плану тушшю. Під час нанесення точок на план згідно з абрисами, накреслюють предмети й контури місцевості та заповнюють їх умовними позначеннями. Відповідно роблять позарамкове оформлення.

5. Аерофототопографічний метод створення карт і планів. Процес фотографування земної поверхні з літака називають аерофотозйомкою. Одержані аерознімки місцевості використовують для складання топографічних карт і планів.

Якщо аерознімок привести до необхідного масштабу і орієнтувати за сторонами Світу, то всі контури місцевості можна одержати на плані без польових вимірювань, а маючи ряд аерознімків, можна одержати топографічний план чи карту місцевості.

Такий спосіб складання плану або карти називається фототопографічним.

Фотосхемою називається фотографічне зображення місцевості, складене з центральних частин сусідніх аерознімків не приведених до єдиного масштабу.

Фотопланом називається фотографічне зображення місцевості, складане з центральних частин сусідніх аерознімків, виправлених від впливу перспективних спотворень і приведених до масштабу створюваної карти або плану.

Для складання карт і планів з допомогою аерознімків застосовують комбінований або стереотопографічний метод знімання.

При комбінованому зніманні, для нанесення на карту контурів місцевості використовують фотозображення, одержане при фотографуванні місцевості з літака, а рельєф місцевості знімається безпосередньо в полі прийомами мензульного знімання.

При стереотопографічному методі знімання аерознімки використовують не тільки для нанесення на карту контурів місцевості, як при комбінованій зйомці, але і для викреслювання рельєфу. При цьому рельєф на аерознімках рисують в камеральних умовах на стереотопографічних приладах. На сучасному етапі стереотопографічний метод є основним методом створення топографічних планів і карт.

Рекомендована література

1. Клюшин Е.Б., Киселев М.И., Михелев Д.Ш., Фельдман В.Д. Инженерная геодезия. – М.: Высшая школа, 2000. – 464 с.

2. Геодезія. Частина перша (за загальною редакцією професора, д.т.н. Могильного С.Г. і професора, д.т.н. Войтенка С.П.). – Чернігів, КП „Видавництво „Чернігівські обереги”, 2002 р. – 408 с.

3. Визгин А. А., Ганьшин В. Н., Коугия В.А., Купчинов И.И., Хренов Л.С. Инженерная геодезия / Под общей ред. проф. Л.С. Хренова. – М.: Высшая школа, 1985. – 352 с.

4. Визгин А.А., Коугия В.А., Хренов Л.С. Практикум по инженерной геодезии: Учебное пособие для вузов. – М.: Недра, 1989. – 286 с.

5. Ямбаев Х.К., Голыгин Н.Х. Геодезическое инструментоведение. Практикум: Учебное пособие для вузов. – М.: “ЮКИС” 2005. – 312 c.

6. Инструкция по нивелированию І, ІІ, ІІІ, ІV классов. – М: Недра, 1990. – 167 с.

7. Справочник по инженерной геодезии / П.И. Баран, Н.Г. Видуев, С.П. Войтенко, Ю.В. Полищук, П.Г. Шевердин; Под общей ред. Н.Г.Видуева. – К.: Вища школа, 1978. – 376 с.

8. Інструкція з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 / ГКНТА –2.04-02-98 (видання офіційне, виправлене та доповнене). – К.: ГУГКК, 1999. – 156 с.