Місце земельного кадастру у складі кадастру природних ресурсів

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР

Конспект лекцій

для студентів спеціальності

6.090101 «Агрономія»

денної та заочної форм навчання

Вінниця – 2015

Укладач: Цицюра Я. Г., к. с.-г. н., доцент кафедри землеробства, ґрунтознавства та агрохімії

Земельний кадастр. Конспект лекцій для студентів спеціальності 6.090101 «Агрономія» денної та заочної форм навчання. – Вінниця, 2015 – 118 с.

Методична розробка спрямована на надання теоретичної допомоги студентам під час вивчення курсу “Земельний кадастр”, “Землевпорядкування та кадастр”. Містять теоретичний матеріал тем лекцій.

Рецензенти:

Методичну розробку схвалено на засіданні науково-методичної комісії університету протокол № ___ від “___” __________ 2015 р.

ЗМІСТ

Лекція № 1 Загальні положення та характеристика земельного кадастру України
Лекція № 2 – 3 Земельні ресурси як об’єкт земельного кадастру
Лекція № 4. Юридичне забезпечення складових Державного земельного кадастру
Лекція № 5. Інформаційне забезпечення земельно-кадастрових даних
Лекція № 6. Складові елементи забезпечення функцій державного земельного кадастру та їх основні завдання
Лекція № 7. Автоматизація ведення державного земельного кадастру
Лекція № 8. Бонітування грунтів та економічна оцінка земель
Лекція № 9. Кадастровий облік земель в Україні та їх грошова оцінка
Словник основних термінів та понять
Рекомендована література з вичення дисципліни

Лекція № 1

Тема: Загальні положення та характеристика земельного кадастру України

Мета: Теоретичне освоєння знань щодо змісту, завдань та функцій земельного кадастру в Україні.

План навчального заняття:

1. Загальні відомості про державний земельний кадастр. Його зміст, мета та функції

2. Місце земельного кадастру у складі кадастру природних ресурсів.

Література:

обов’язкова:

1. Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – К.: Довіра, 1998. – 224 с.

2. Теоретичні основи державного земельного кадастру: навчальний посібник. / За ред. М.Г. Ступеня. – Львів: Апріорі, 2003. – 341 с.

3. Магазинщиков Т.П. Земельний Кадастр: підручник. – Львів: Світ, 1991. – 452 с.

додаткова:

1. Ступень М.Г. Використання земель населених пунктів: монографія. – Львів: Львівський державний агроуніверситет, 2000. – 359 с.

2. Возняк Р.П., Ступень М.Г., Падляк І.М. Земельно-правовий процес: Навчальний посбник. – Львів: «Новий Світ-200», 2006. - 224 с.

3. Третяк А.М. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і териротіальний землеустрій: навчальний посібник. – К: Вища освіта, 2006. – 528 с.

Загальні відомості про державний земельний кадастр. Його мета та функції Ведення земельного кадастру зумовлене об'єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування.

Слово "кадастр" походить від латинських слів "caput", що означає "податковий предмет" та "capetastrum" – "опис податкових предметів".

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Мета ведення Державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при:

· регулюванні земельних відносин;

· управлінні земельними ресурсами;

· організації раціонального використання та охорони земель;

· здійсненні землеустрою;

· проведенні оцінки землі;

· формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів;

· справлянні плати за землю.

Принципи Державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:

обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти;

єдності методології ведення Державного земельного кадастру;

об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі;

внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;

відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;

безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються;

документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Склад відомостей державного земельного кадастру.

Геодезична та картографічна основа Державного земельного кадастру:

1. Геодезичною основою для Державного земельного кадастру є державна геодезична мережа.

2. Картографічною основою Державного земельного кадастру є карти (плани), що складаються у формі і масштабі відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

2. Для формування картографічної основи Державного земельного кадастру використовується єдина державна система координат.

3. До Державного земельного кадастру включаються відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі.

4. До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про картографічну основу:

- склад відомостей, що відображаються на картографічній основі;

- дата створення картографічної основи;

- відомості про особу, яка створила картографічну основу;

- масштаб (точність) картографічної основи;

- система координат картографічної основи.

6. Картографічна основа Державного земельного кадастру є єдиною для формування та ведення містобудівного кадастру та кадастрів інших природних ресурсів.

Державний земельний кадастр включає:

а) кадастрове зонування;

б) кадастрові зйомки;

в) бонітування ґрунтів;

г) економічну оцінку земель;

ґ) грошову оцінку земельних ділянок;

д) державну реєстрацію земельних ділянок;

е) облік кількості та якості земель.

Місце земельного кадастру у складі кадастру природних ресурсів.

Природними ресурсами називають елементи природи, що використовуються як джерело засобів існування людей. Це земельні, лісові, водні та мінеральні ресурси, атмосфера й гідросфера Землі, сонячна енергія, клімат.

Природні ресурси як компонент навколишнього середовища, місце перебування людини й умова її життя, беруть участь у суспільному виробництві, виступають засобом виробництва і джерелом задоволення потреб людини. Земля, її надра, води, ліси - власність народу, який проживає на відповідній території.

Проблема раціонального використання природних ресурсів об'єктивно визначає необхідність їх вивчення з правової, природної і господарської точок зору на основі достовірних і науково обгрунтованих даних, які містяться в державному кадастрі.

Структура кадастру природніх ресурсів

Державний водний кадастр включає дані обліку кількісних і якісних показників реєстрації водокористувань, обліку використання вод. Він складається з трьох розділів: поверхневі води, підземні води, використання вод. Дані про поверхневі і підземні води заносяться в каталоги за видами водних об'єктів (ріки, канали, озера і водосховища, льодовики, басейни підземних вод), а за розділом використання вод – у каталоги водокористувань, які складаються для основних рік, що впадають у море, водогосподарських ділянок великих рік, сукупності малих рік.

Каталоги містять основні відомості про водні об'єкти, їх гідрографічні й морфологічні характеристики, пункти спостереження за режимом вод, водозабори, пункти накачування, водовипуски, очисні і водогосподарські споруди та їх потужності, водокористувачів та їх відомчу приналежність. Каталогові відомості про водні ресурси, баланси, якість та використання поверхневих і підземних вод узагальнюються за басейнами рік і водоймищ, адміністративними й економічними районами та щодо країни в цілому. Ці дані використовуються у плануванні і розміщенні продуктивних сил на території країни, складанні водогосподарських балансів, схем комплексного використання вод, охорони їх від забруднення, засмічення й виснаження, для поліпшення впливу вод при проектуванні підприємств і споруд, пов'язаних з використанням вод, та при розв'язанні інших питань.

Кадастр родовищ корисних копалин містить відомості про кількість та якість запасів основних і супутніх корисних копалин та компонентів кожного родовища, гірничотехнічні, гідрогеологічні й інші умови розробки родовища і його геолого-економічну оцінку. Дані державного кадастру заносяться у спеціальні паспорти, які складаються для кожного родовища і виявлених металевих, неметалевих корисних копалин, нафти і газу, вугілля і горючих сланців, розсипних родовищ і твердих корисних копалин, їх відомчу приналежність, територіальне розміщення, дату відкриття, ступінь промислового освоєння, а також дані про склад і властивості основних і супутніх корисних копалин, домішки, водопостачання, умови розробки родовища, заходи щодо охорони навколишнього середовища, перспективні родовища і рекомендації щодо їх використання.

Для організації раціонального використання лісів. їх відтворення, охорони і захисту, планування розвитку лісового господарства і розміщення лісосічного фонду за рахунок держави здійснюється облік лісів і ведеться державний лісовий кадастр. Державний облік, державний лісовий кадастр, порядок галузевого обліку стану й використання земель державного лісового фонду встановлюється Верховною Радою України.

Державний лісовий кадастр включає державну реєстрацію землекористувань (лісофондовласників), кількісний облік лісових ресурсів, якісну характеристику лісових земель (бонітування ґрунтів), економічну оцінку лісів.

Державна реєстрація у лісовому кадастрі здійснюється у розрізі лісогосподарських підприємств, кількісний облік лісових ресурсів проводиться шляхом інвентаризації лісового фонду з подальшим виявленням і відображенням поточних змін. Якісна характеристика забезпечується типологічною класифікацією лісових земель, при якій виділяються порівняно однорідні умови розміщення лісових насаджень. В основу типологічної класифікації лісових земель покладено лісорослинний ефект, який характеризується класами бонітету лісових насаджень. Залежно від продуктивності лісів, які знаходяться у різних умовах розміщення, проводять економічну оцінку.

При цьому необхідно виявити порівняну цінність кількості і якості державної продукції та інших лісових користувань, які одержують у лісорослинних умовах різних типів до певного віку.

Державний земельний кадастр займає особливе місце в кадастрі природних ресурсів. Це пов'язано з особливостями землі як об'єкта земельного кадастру і її значенням як одного з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища. Земля – різновидність природних ресурсів, складний елемент біосфери. В її надрах наявні великі поклади корисних копалин, органічно пов'язані з землею водні і лісові ресурси, без яких життя неможливе.

Земля, як об'єкт земельного кадастру, – першооснова будь-якої діяльності. Так, в обробній промисловості і транспорті земля є територіальною основою, на якій здійснюється процес виробництва. У добувній промисловості вона виступає не тільки територіальним базисом, але й предметом праці, у процесі якої здійснюється видобування корисних копалин.

У сільському і лісовому господарстві земля виступає в трьох якостях одночасно:

- просторовим базисом, на якому здійснюється виробництво сільськогосподарської і лісогосподарської продукції;

- предметом праці, на який спрямовується діяльність людини для одержання продукції;

- знаряддям праці, за допомогою якого в певних умовах людина одержує результати своєї діяльності. Таким чином, тут земля виступає як головний засіб виробництва.

Державний земельний кадастр відповідно до Земельного кодексу України являє собою єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою Для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Лекція № 2 – 3

Тема: Земельні ресурси як об’єкт земельного кадастру

Мета: теоретичне освоєння структури кадастрової таксономії земельних ресурсів.

План заняття:

1. Особливості земельних ресурсів як основного засобу виробництва у сільському господарстві.

2. Таксономічні одиниці земельного фонду. Основні екологічні функції земельних ресурсів.

2. Структура земельних ресурсів України та їхні регіональні відмінності

3. Структура і географія сільськогосподарських земель, лісів та інших лісовкритих площ, забудованих земель

4. Землі природно-заповідного фонду України

5. Географія земель оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

6. Земельні ресурси населених пунктів України.

7. Розподіл земельного фонду України за землевласниками та землекористувачами

Література:

обов’язкова:

1. Паньків З.П. Земельні ресурси: Навчальний посібник. – Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – 272 с.

2. Горлачук В.В. Розвиток землекористування в Україні. – К.: Довіра, 1999. – 254 с.

3. Третяк А.М., Бамбідра Д.І. Земельні ресурси України та їх використання. – К.: ТОВ «ЦЗРУ», 2003. – 143 с.

додаткова:

1. Романова Е.П., Куракова Л.И., Ермаков Ю.Г. Природные ресурсы мира. – М.: Издательство МГУ, 1993. – 304 с.

2. Земельні ресурси України //В.В. Медведев, Т.М. Лактіонова. – К.: Аграрна наука, 1998. – 150 с.

Особливості земельних ресурсів як основного засобу виробництва у сільському господарстві. На сьогоднішньому етапі суспільного життя земельні ресурси використовуються надзвичайно інтенсивно, виконуючи функцію територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва. Проте, у різних галузях виробництва їхнє використання є неоднаковим і має різне значення у процесі їхнього функціонування. В промисловості, транспорті, будівництві земельні ресурси є лише територіальною, просторовою базою і тому основна увага приділяється площі земельних ділянок, їхньому рельєфу, віддаленості від джерел постачання сировини і центрів реалізації продукції, наявності комунікацій. У добувній промисловості значення земельних ресурсів зростає, оскільки крім територіальної бази, в їхніх надрах сконцентровані усі корисні копалини. І надзвичайно велике, незамінне значення мають земельні ресурси, складовою та невід'ємною частиною яких є ґрунти, у сільському і лісовому господарстві, де вони є головним засобом і предметом праці.

Земельні ресурси як засіб виробництва мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від інших засобів виробництва:

1. Земля є продуктом самої природи і виникла за багато тисяч років до появи людини внаслідок сукупної дії факторів, які сформувалися на певній території, і тому земля передує праці по її створенню.

2. Земля територіально обмежена і не може бути збільшена або заново створена. Проте обмеженість земельних ресурсів зовсім не означає обмеженості її продуктивних властивостей. Також вони не можуть бути замінені іншими засобами виробництва.

3. Земельні ресурси характеризуються постійністю свого місцерозташування, взаємозв'язком з природними умовами. Тому, на відміну від інших засобів виробництва, їх неможливо перенести з одного місця на інше, а процес виробництва має здійснюватися із врахуванням природно-географічних умов, в яких вони розташовані. Враховується місцерозташування земельної ділянки, її конфігурація і рельєф, перелік сільськогосподарських культур, що можливий для вирощування, собівартість отриманої продукції.

4. Земельні ресурси, на відміну від інших засобів виробництва, за умови їхнього правильного, раціонального використання, не погіршують своїх властивостей, а, навпаки, покращують, підвищують показники продуктивності.