Дворянський період національно-культурного відродження

Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшини і поступово русифікувалося.

На основі станових дворянських інтересів виникає рух, що спирається на історичні докази.

На грунті патріотичних почуттів виникає особливий інтерес до історії козацької України, поступово формується українська національна ідея.

В цей час у середовищі освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів, мистецьких здобутків.

Розпочинається збирання історичних матеріалів – літописів, хронік, грамот та інших державних документів, їх осмислення через призму національних почуттів.

На основі опрацьованих матеріалів та документів з’явилися загальні праці з історії України, зокрема, «Історія Малої Росії» (1822 р.) Д.Бантиша-Каменського.

Ф.Туманський видав деякі документи до історії козаччини і «Літопис» Г.Грабянки.

Рігельман видав «Літописне повіствування про Малу Росію, її народ і козаків взагалі».

Василь Рубан у 1777 р. видав «Короткий літопис Малої Росії з 1506 до 1770 р.».

У першій чверті ХІХ ст. вийшов з друку визначний історичний анонімний твір «Історія Русів».

Цей твір відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості українців.

Історичні дослідження привернули увагу освічених верств українського дворянства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів.

Саме цим пояснюється поява у Петербурзі «Опису весільних українських простонародних обрядів» (1777 р.) Григорія Калиновського, який започаткував українську етнографію.

Початок досліджень в галузі української фольклористики був пов’язаний з ім’ям Миколи Цертелєва, який у 1819 р. видав свою збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песней», де впершее були надруковані українські думи.

До цього періоду відноситься також поява «Грамматики малорусского наречия» (1818 р.) Олексія Павловського, яка започаткувала дослідження в галузі українського мовознавства і є, по суті, першою друкованою граматикою живої української мови.

Важливою подією культурного життя наприкінці XVIII ст. – початку ХІХ ст. було відкриття у 1805 році університету в Харкові, створеного за приватною ініціативою на кошти харківської громадськості.

Національне відродження в галузі літератури пов’язане з творчістю І.П.Котляревського, автора поеми «Енеїда» - першого твору нової української літератури, написаного народною мовою.

На основі глибокого знання побуту та фольклору письменник створив літературний шедевр, привертав увагу громадськості до історичного минулого українського народу.

З появою творів І.П.Котляревського українська мова завоювала право на своє існування.

Вона збагачувалася творчими здобутками у прозі, поезії, драматургії, публіцистиці.

Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.Ф.Квітка-Основ’яненко.

Важливим фактором національно-культурного відродження була поява періодичних видань і публікація наукових праць.

За перше десятиріччя існування Харківського університету з його друкарні вийшли 210 книжкових видань, що дорівнювало половині книжок, які до того часу побачили світ в Росії.

Важливу роль у національно-культурному відродженні українського народу відіграв світський театр, організоване оформлення якого відбулося в кінці XVIII – на початку ХІХ ст.

Підвалини українського професійного театру були закладені в Харкові та Полтаві – важливих на той час центрах театрального життя України.

Його фундаторами були Г.Ф.Квітка-Основ’яненко (в Харкові) та І.П.Котляревський (у Полтаві).

Паростки національно-культурного відродження у дворянський період з’явилися також і на ниві архітектури, живопису і музичної культури.