Суть та економісна природа інвестиційних ризиків

7.2. Аналітичні підходи і процедури оцінки проектних ризиків

Аналіз інвестиційних ризиків можна поділити на два взаємодоповнюючих один одного процеси: якісний і кількісний.

Якісний аналіз здійснюється з метою ідентифікувати чинники ризику, етапи і роботи, при виконанні яких ризик виникає, тобто встановити потенційні області ризику, після чого іден­тифікувати усі можливі ризики.

Кількісний аналіз переслідує мету кількісно визначити розміри окремих ризиків і ризиків проекту у цілому. Цей розділ аналізу пов'язаний з оцінкою ризику.

Методика якісної оцінки ризику проекту зовні представляється дуже простою - описовою, але по суті вона повинна при­вести аналітика до кількісного результату, до вартісної оцінки виявлених ризиків, оцінки їх негативних наслідків і «стабілізаційн­них» заходів.

Усі чинники, що впливають на зростання міри ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні і суб'єктивні. До обєктивних чинників відносяться чинники, не залежні безпосередньо від самого підприємства. Це інфляція, конкуренція, політичні та еконо­мічні кризи, екологія і так далі До суб'єктивних чинників відносяться чинники, що характеризують безпосередньо дане підприємство. Це виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень пред­метної та технологічної спеціалізації, організація праці, рівень продуктивності праці, міра кооперованих зв'язків, вибір типу контрактів з інвестором, або замовником і тому подібне

При проведенні якісного аналізу проектних ризиків можуть бути використані такі методи аналізу, як метод доцільності витрат і метод аналогій.

Метод аналізу доцільності витрат орієнтований на виявлення потенційних зон ризику і використовується особою, що приймає рішення про інвестування, для мінімізації ризику, що загрожує капіталу. Передбачається, що перевитрати витрат можуть бути викликані одним з чотирьох основних чинників, або їх комбінаціями:

1) первинною недооцінкою вартості;

2) зміною кордонів проектування;

3) змінами у продуктивності;

4) збільшенням первинної вартості.

Метод аналогій. При аналізі ризиковості нового проекту (наприклад, по будівництву промислового об'єкту) корисними можуть виявитися дані про наслідки дії подібних несприятливих чинників на інші настільки ж ризикові проекти. У зібранні та узагальненні такої інформації все частіше ініціативу проявляють авторитетні західні інвестиційні компанії, які публікують регу­лярні коментарі про тенденції у найбільш важливих зонах ризику будівництва промислових об'єктів.

Найбільшу складність представляють такі етапи інвестицій­ного аналізу, як кількісне визначення величини ризику і оцін­ка ефективності проекту з врахуванням виявлених і виміряних ризиків.

У дослідженнях, присвячених проблемі ризиків, зустрічаються декілька підходів до визначення кількісної оцінки ризику, основні з них наступні:

- статистичний метод;

- метод аналогій;

- метод експертних оцінок;

- комбінований метод.

Суть статистичного методу полягає в тому, що вивчається статистика втрат і доходів, що мали місце на даному або аналогіч­ному виробництві. Логіка міркувань така: ризик - це настання випадкової події; випадковість — це те, що у схожих умовах відбувається неоднаково, тому її не можна заздалегідь передбачати і прогнозувати. Проте при великій кількості спостережень за випадковостями можна виявити, що вони повторюються з певною частотою (вірогідністю). При статистичному методі встановлюється величина і частота здобуття тієї або іншої віддачі від инве­стиций і складається найбільш вірогідний прогноз на майбутнє. Таким чином, для використання цього методу потрібна наявність досить великого масиву спостережень за відповідними чинниками ризику проекту. З математичної точки зору чим більший масив даних, тим достовірніша оцінка ризику.

У другому випадку визначення частоти вірогідності (за методом аналогій) аналізуються наявні дані за здійсненими підприємством аналогічними проектами у минулому з метою розрахунку вірогідності виникнення втрат за проектом, що оцінюється. Таким чином, для розрахунку величини ризику цим методом використовується статистична база даних про ризики аналогічних проектів. Метод аналогій застосовується в основному при оцінці ризику проектів, що часто повторюються, наприклад у будівництві. Як інформаційна база для оцінки ризиків цим методом можна назвати дослідження, що проводяться. Одержані в результаті таких досліджень дані обробляються, виявляються певні залежності у закінчених проектах, що дозволяє виявити потенційний ризик при реалізації нового інвестиційний проекту.

Досить часто на практиці застосовується також метод, що є комбінацією статистичного і експертного методів визначення ризику. На підставі отриманої вірогідності (частових, або субєк­тивних) за допомогою методів математичної статистики розраховуються основні показники - дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнт варіації різних узагальнюючих показників (наприклад, індексу рентабельності інвестицій, чистої поточної вартості проекту, бухгалтерської рентабельності інвестицій і таке ін.).

Величина ризику (міра ризику) вимірюється в цьому випадку показниками дисперсії, средньоквадратичного відхилення та коеффіці­єнтом варіації. Прийнято вважати: чим більше розкидання значень результативного показника інвестиційного проекту від середньої очікуваної величини, тим вище ризик даного інвестиційного про­екта. Таким чином, величина ризику повязується з тією, що коливається, розкидом можливих ефектів проекту.

7.3. Особливості оцінки ефективності інвестиційного проекту в умовах ризику

Після кількісної оцінки ризиковості варіанту інвестува­ния проводиться аналіз фінансової реалізованості і оцінка ефек­тивності проекту з врахуванням оціненого ризику. Для цього існує декілька методів, досить широко висвітлених в літературі. До найбільш поширеним з них слід віднести:

- метод сценаріїв;

- метод достовірних еквівалентів;

- метод коректування норми дисконту;

- аналіз чутливості критеріїв ефективності проекту;

- «дерево рішень»;

- метод Монте-Карло (імітаційне моделювання) і ін.

Алгоритм аналізу проекту із застосуванням методу сценаріїв має наступний вигляд:

1. Визначають декілька можливих варіантів розвитку проек­ту: песимістичний, найбільш вірогідний і оптимістичний;

2. По кожному варіанту встановлюють його ймовірнісну оцін­ку (частотну, або суб'єктивну, залежно від специфіки корелюючих чинників);

3. По кожному з варіантів розраховують відповідні NPV, тобто для кожного проекту отримують по три величини NPV (песимістичну, найбільш вірогідну і оптимістичну);

4. Визначають середню величину NPV;

5. Обчислюють стандартне відхилення показника NPV;

6. Визначають коефіцієнт варіації показника NPV;

7. На підставі розрахованих показників робиться висновок про ступінь ризику проекту.

Другий спосіб «введення» ризику у чистий грошовий потік - раз­работка одного, базового сценарію. Можливість реалізації інших сценаріїв враховується належним підбором параметрів базового сценарію. По суті, тут очікуваний ефект приймається рівним «звичайному» ефекту проекту при базовому сценарії. За оцінкою ефективності інвестиційних проектів пропонується закладати в базовий сценарій «помірно песимістичні прогно­зи.

Для визначення значень коефіцієнтів на практиці звертаються, найчастіше, до методу експертних оцінок. В цьому випадку коефіці­єнти відображають міру упевненості фахівців-експертів в тому, що інвестування очікуваного потоку здійсниться, або, іншими слова­ми, в достовірності його величини. Таким чином здійснюється приведення очікуваних вступів до величин платежів, одержання яких практично не викликає сумнівів і значення яких можуть бути визначені більш-менш достовірно або точно.

Альтернативним способом обліку ризику при оцінці проектів є введення ризику у норму дисконту (метод коректування норми дисконту). Логіка цього підходу наступна: оскільки ризик в інвестиційному процесі зменшує реальну віддачу від вкладеного капіталу у порівнянні з очікуваною, то для його врахування можна ввести поправку (надбавку) до рівня процентної ставки, що характеризує прибутковість по безризикових вкладеннях, наприклад, порівняно до банківського депозиту, або короткострокових державних цінних паперів. Чим більший ризик, який асоціюється з проектом, тим вищою має бути надбавка, що вводиться.

Аналіз чутливості як спосіб аналізу інвестицій в умовах ризику покликаний дати оцінку того, наскільки зміняться показники ефективності проекту (NPV, PI, IRR і ін.) при певній зміні одного з його вихідних параметрів. Чим тісніше цей зв'язок (залежність), тим більший ризик при реалізації даного проекту.

Метод «дерева рішень», дозволяє комплексно врахувати ризики реального інвестиційного проекту на окремих, послідовних етапах його здійснення. Він застосовується тоді, коли мають місце два, або більше послідовних рішень, причому подальші рішення грунтуються на результатах попередніх, і два або більше за безліч станів середовища (тобто появля­єтся цілий ланцюжок рішень, витікаючих одне з іншого, які відповідають подіям, що відбуваються з деякою вірогідністю).

«Дерево рішень» — це графічне зображення послідовності рішень і станів довкілля з вказанням відповідних вірогідності і виграшів для будь-яких комбінацій варіантів і станів.

Для побудови «дерева рішень» можна запропонувати таку послідовність кроків:

1. Визначити склад і тривалість фаз життєвого циклу проекту;

2. Визначити ключові події, які можуть вплинути на подальший розвиток проекту;

3. Визначити час настання ключових подій;

4. Сформулювати всі можливі рішення, які можуть бути прийняті в результаті настання кожної ключової події;

5. Визначити вірогідність ухвалення кожного рішення;

6. Визначити вартість кожного етапу здійснення проекту (вартість робіт між ключовими подіями).

Метод Монте-Карло дозвооляє здолати багато недоліків, властивих розглянутим методам аналізу ефективності проектів в умовах ризику за допомогою імітаційного моделювання, що є одним з найбільш потужних засобів аналізу економічних систем. Основу імітацій­ного моделювання і його окремий випадок (стохастична імітація) складає метод Монте-Карло, який є синтезом і развитком методів аналізу чутливості і аналізу сценаріїв.

Імітаційне моделювання ризику інвестиційних проектів є серією чисельних експериментів, покликаних отримувати емпіричні оцінки міри впливу різних чинників (обсягу випуску, ціни, змінних витрат і ін.) на залежні від них результати.

Проведення імітаційного експерименту розбивають на наступні етапи.

1. Встановлюються взаємозв'язки між початковими і вихідними показниками у вигляді математичного рівняння або нерівності. Як результуючий показник зазвичай виступає один з критеріїв ефективності (NPV, PI, IRR);

2. Задаються закони розподілу вірогідності для ключових параметрів моделі;

3. Проводиться комп'ютерна імітація значень ключових пара­метрів моделі (із застосуванням програм типу Excel або, спеціаль­них програмних продуктів, наприклад Risk Master);

4. Розраховуються основні характеристики розподілів початкових і вихідних показників;

5. Проводиться аналіз отриманих результатів і приймається рішення.

7.4. Способи мінімізації інвестиційного ризику

Слід зазначити, що лише розуміння природи інвестицій­ного ризику і його кількісна оцінка не дозволяють менеджерам ефективно управляти довгостроковими інвестиціями. На перше місце виходять способи і методи безпосередньої дії на рівень ризику з метою його максимального зниження, підвищення безпеки і фінансової стійкості предприємства, що здійснює проект.

Дії з мінімізації ризику проводяться за двома основними напрямами:

- уникнення появи можливого ризику;

- зниження дії ризику на результати виробничо-фінансової діяльності.

Для того, щоб знизити вплив ризику, є два взаємодоповнюючих шляхи:

- заходи, що забезпечують виконання контрактних зобов'язань на стадії заключення контрактів;

- контроль управлінських рішень в процесі реалізації про­екту.

Перший шлях в світовій практиці забезпечується вибором наступних варіантів дій:

- страхування;

- забезпечення (в разі кредитного договору) у формі застави, гарантії, поручительства, неустойки або утримання майна боржника;

- постадійне розділення процесу затвердження асигнувань проекту;

- диверсифікація інвестицій.

Варіанти управлінських рішень у цілях зниження ризику можуть здійснюватись наступними прийомами:

- резервування засобів на покриття непередбачених витрат;

- реструктурування кредитів.

Розглянемо деякі зі способів зниження проектних ризиків.

Одним з найбільш важливих способів зниження інвестиційного ризику - є диверсифікація, наприклад розподіл зусиль підприємства між видами діяльності, результати яких безпосередньо не повязані між собою.

ТЕМА 8. ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

8.1. Цілі та форми фінансових інвестицій, інвестиційні якості цінних паперів

Фінансові інвестиції є вкладенням капита­лу у різні фінансові інструменти інвестування, головним чином цінні папери, з метою реалізації поставлених цілей як стратегічного, так і тактичного характеру.

Першим і таким, що визначає усі подальші етапи процесу фінансового інвестування є постановка інвестиційних цілей. Залежно від цілей інвестування фінансові інвестиції поділяються на стратегічні і портфельні.

Стратегічні фінансові інвестиції повинні сприяти реалізації стратегічних цілей розвитку підприємства, таких як розширення сфери впливу, галузева або регіональна диверси­фікація операційної діяльності, збільшення частки ринку шляхом «захвату» підприємств-конкурентів, придбання підприємств, що входять до складу вертикального технологічного ланцюжка виробництва продукції.

Портфельні фінансові інвестиції здійснюються з метою здобуття прибутку, або нейтралізації інфляції в результаті ефек­тивного розміщення тимчасово вільних грошових коштів.

Істотний вплив на характер інвестиційної операції надає тип інвестора. Типологія інвесторів визначається відношенням до джерела доходу, рівня прибутковості операції, часу інвестування і ризику. Відповідно до даних критеріїв можна виділити наступні види інвесторів:

- консервативні;

- помірно-агресивні;

- агресивні.

Конкретна форма фінансових інвестицій визначається виходячи з інвестиційних якостей різних видів фінансових инструмен­тів. Інвестиційні якості фондових інструментів доцільно класифікувати відповідно до наступних критеріїв:

1) рівень ризику і прибутковості, що визначається інституційним статусом емітента;

2) міра передбаченості інвестиційного доходу фондового інструменту;

3) рівень ризику, що визначається терміном обігу фондового інструменту;

4) рівень ліквідності, що визначається характером випуску і обігу фондового інструменту.

8.2. Аналіз та оцінка ефективності операцій з облігаціями

При розрахунку прибутковості за операціями з облігаціями необхідно враховувати, що загальний дохід, який інвестор отримує за цими цінними паперами, може включати не лише суми погашення при викупі облігації, або суми від її продажу і купонні відсотки, але і дохід від реінвестування доходів, який можна розрахувати за формулою:

Основні параметри оцінки інвестиційних якостей облігацій:

, (8.1.)

де, - реальна вартість фінансового інструменту інвестування;

- повернений грошовий потік за період використання фінансового інструменту, що очікується;

- очікувана норма прибутку;

- число періодів формування повернених потоків.

8.3. Аналіз і оцінка ефективності інвестиційної діяльності на ринку акцій і похідних фінансових інструментів

Оцінка інвестиційної привабливості таких фондових інструментів, як акції, може здійснюватися різними методами.

По-перше, можна аналізувати інвестиційні характеристи­ки цінного паперу, що відображають фінансово-економічне положення емітента, або галузі, до якої він належить. По-друге, аналіз можна здійснювати з точки зору ринкової кон'юнктури финан­совых інструментів, досліджуючи динаміку курсів і обсяги продажів.

Ці два підходи відповідають двом напрямам, що історично склалися, в аналізі фондового ринку. Прибічники першого напряму створили школу фундаментального аналізу, а прибічники другого - школу технічного аналізу.

Можна виділити три основні групи методик оцінки інвести­ційної привабливості підприємства:

- ринковий підхід - методика, в основі якої знаходиться аналіз зовнішньої інформації про компанію;

- бухгалтерський підхід - методика, що грунтується на аналізі внутрішньої інформації (прибуток, потік грошових коштів);

- комбінований підхід - методика, що використовує аналіз як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.

Основні показники, що характеризують кожен з підходів, можна розрахувати за наступними формулами:

Рівень віддачі акціонерного капіталу:

(8.4.)

де, - сума чистого прибутку фірми в даному періоді;

- середня вартість акціонерного капіталу в цей період.

При прогнозуванні ринкової ціни акцій у сучасній інвестиційній теорії і практиці активно використовуються деякі моде­ли оцінки акцій. Основною моделлю оцінки звичайних акцій компанії є модель дисконтування дивідендів.

Математично модель DDM може бути представлена таким чином:

Р = f Divr + РІn (8.16.)

де, Р - теоретична вартість звичайної акції;

Div - очікуваний дивіденд у році г;

PN - очікувана ціна, або кінцева ціна продажу в останньому досліджуваному році N;

N - число років спостережень.

Технічний аналіз має певні переваги у порівнянні з фундаментальним аналізом: технічна легкість, швидкість, відносна дешевизна. Досліджуючи кон'юнктуру фондового рин­ку, технічний аналіз дозволяє досить точно здійснити короткостроковий прогноз цін фінансового ринку, а також визначити можливі розміри купівлі, продажу та їх терміни. Прогнозуючи ціну на основі цього методу, можна більш менш точно розрахувати інвестиційний дохід.

Ефективність інвестиційних операцій з пайовими цінними паперами визначається залежно від інвестиційної мети опе­рації. Так, якщо основна мета - здобуття поточного доходу від інвестицій, то розраховується показник поточної прибутковості:

ПП = ДВ: Р (8.17.)

де, ПП – поточна прибутковість;

ДВ - сума дивідендів, виплачених за звітний період (рік);

Р - ринкова ціна акції.

ТЕМА 9. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ

9.1. Поняття і види інвестиційних портфелів, цілі і завдання їх формування

Інвестиційний портфель - це певна сукупність фінансових інструментів і реальних інвестиційних проектів, що дозволяє реалізувати розроблену інвестиційну стратегію підприємства при наявних обмеженнях (обсяг вільних грошових засобів, терміновий горизонт інвестування, допустимий рівень інвестиційного ризику). Портфель хоча і складається з окремих інвестиційних об'єктів, є цілісним об'єктом управління.

Сучасна портфельна теорія виходить з того, що при здійсненні інвестиційної дея­тельности інвестори можуть вкладати засоби не в один, а в декілька об'єктів, цілеспрямовано формуючи тим самим певну сукупність об'єктів інвестування (інвестиційний портфель). Причому ця сукупність володіє тими інвестиційними якостями, які недосяжні з позиції окремого інвестиційного об'єкту, а можливі лише при їх поєднанні.

За видами об'єктів інвестування виділяють портфель реальних інвестицій (інвестиційних проектів), портфель фінансових інве­стицій (фінансовий портфель) і змішаний інвестиційний порт­фель, що об'єднує декілька різнорідних об'єктів інвестування. Інвестиційний портфель підприємства в умовах ринкової економіки включає, як правило, не лише портфель інвестиційних проектів, але і портфель цінних паперів і може доповнюватися порт­фелем інших фінансових інвестицій (банківські депозити, депо­зитні сертифікати і таке ін.).

По характеру формування інвестиційного доходу розрізняють портфель доходу і портфель зростання. Критерієм формування порт­феля доходу є максимізація прибутковості інвестора у короткостроковому періоді, тому він складається з об'єктів, що забезпечують виплату високих поточних доходів.

По відношенню до ризиків виділяють агресивний (спекулятивний, високоризиковий) портфель, помірний (компромісний, средньоризиковий) і консервативний (низькоризиковий) портфель.

За мірою ліквідності інвестиційних об'єктів, що входять до складу портфеля, виділяють високоліквідний, средньоліквідний і низьколіквідний портфелі.

За умовами оподаткування інвестиційного доходу портфе­лі ділять на два типи - портфель оподаткування і портфель, що має пільгове оподаткування.

За досягнутою відповідностю цілям інвестування виділяють збалансовані і незбалансовані портфелі.

9.2. Формування портфеля фінансових інвестицій

Портфельна теорія була розроблена стосовно портфе­лю цінних паперів, тому слід розглянути детальніше про­цесс формування, оптимізації і оцінки фондового портфеля.

Портфель цінних паперів володіє рядом особливостей у порівнянні з іншими інвестиційними портфелями. До позитивних його властивостей слід віднести вищу міру ліквідності і керованості, до негативних - відсутність у ряді випадків можливості дії на прибутковість портфеля, підвищені інфляційні ризики. В той же час підходи до управління портфелем цін­них паперів застосовуються також і до портфелів, що складаються з інших інвестиційних об'єктів.

Формування фондового портфеля може здійснюватися на основі двох концепцій:

1) традиційний підхід до формування портфеля;

2) сучасна портфельна теорія.

Традиційний підхід базується на фундаментальному і технічному аналізі, за допомогою якого вибирають фінансові инструмен­ты, що відповідають заданим рівнем ризику і прибутковості. Широка диверсифікація такого портфеля загалом дозволяє сформувати портфель з необхідними інвестиційними параметрами, проте при цьому не враховуються взаємозв'язки між окремими фінансовими інструментами і портфелем в цілому за показниками ризику і доход­ності.

Сучасна портфельна теорія, розроблена Р. Марковіцем, Д. Тобіним, У. Шарпом і ін., базується на статистичних методах оптимізації портфеля. При цьому розраховуються такі показники, як средньоквадратичне відхилення прибутковості окремих финан­сових інструментів (дисперсія), коефіцієнти коваріації і коре­ляції, коефіцієнти «альфа» і «бета», що вимірюють неситемний та системний ризики окремих фінансових активів, і таке ін. Врахування даних показників дозволяє сформувати інвестиційний порт­фель, відповідний заданим параметрам очікуваної прибутковості і ризику, а також забезпечити певну кореляцію прибутковості фінансових активів між собою.

Наступний етап формування портфеля направлений на відбір тих фінансових інструментів, інвестиційні характеристики яких відповідають основним параметрам формованого портфеля. У відпровідності з сучасною портфельною теорією необхідно не лише врахувати показники прибутковості і ризику відібраних цінних паперів, чутливість до змін ринкових чинників, але й оцінити їх взаємовплив, тобто розрахувати показники взаємної коваріації і кореляції.

Як міра ризику активу використовуються показники диспер­сії і стандартного відхилення. Вони пока­зують, у якій мірі і з якою вірогідністю фактична доход­ність активу може відрізнятися від величини його очікуваною доходно­сті, тобто середньої прибутковості.

Позитивне значення коваріації означає, що прибутковість активів змінюються в одному напрямі, негативне - у зворотньому, нульове - взаємозв'язок між доходностями активів відсутній. Коефіцієнт кореляції також є показником міри взаємозв'язку зміни доходностей двох активів.

Наступним етапом формування портфелю фінансових інвестицій є здійсненя комплексної оцінки основних параметрів сформованого інвестиційного портфеля, а саме оцінки рівню прибутковості портфеля і рівню його ризику.

Рівень прибутковості портфелю визначається за формулою:

, (9.1.)

де, - рівень дохідності інвестиційного портфелю;

- рівень дохідності окремих фінансових інструментів у портфелі;

- питома вага окремих фінансових інструментів у сукупній вартості інвестиційного портфелю.

Таким чином, комплексна оцінка дозволяє визначити, в якій мірі при заданому рівні прибутковості вдалося понизити рівень портфельного ризику. Проведена оцінка може бути доповнена оцінкою ліквідності сформованого портфеля. Для визначення лік­відності розраховується коефіцієнт ліквідності, який представляє собою відношення цін продажу і купівлі акцій, облігації і інших фінансових активів.

Процес формування інвестиційного портфеля вважаєте завершеним, якщо його основні параметри (прибутковість, ризик, лік­відність) відповідають заданим.

9.3. Стратегії управління портфелем фінансових інвестицій

В результаті дії ринкових і неринкових факторів (зміна кон'юнктури фондового ринку, зміна процентно ставок, зміни в умовах оподаткування, зміна цілей інвестора, зміна інвестиційних параметрів финансових інструментів, що включені до складу портфеля, появи нових фінансових інструментів і таке ін.) неминуче виникає розбіжність даних між інвестиційними параметрами портфеля і цілям інвестора. Перед інвестором виникає нове завдання - управління сформованим інвестиційним портфелем.

Процес управління портфелем зводиться до наступних етапів;

- розробка стратегії управління портфелем фінансових інвестицій;

- моніторинг (оцінка основних параметрів) як економічної кон'юнктури країни в цілому, так і фондового ринку і його окремих сегментів;

- моніторинг сформованого портфеля цінних паперів;

- виявлення розбіжності інвестиційних якостей сформованого портфеля і інвестиційних цілей інвестора (наприклад, зниження прибутковості);

- визначення структури і складу нового портфеля цінних паперів, інвестиційні якості якого відповідають очікуванням инве­стора;

- формування нового портфеля.

Розробка інвестиційної стратегії управління портфелем фінансових активів є одним з істотних етапів інвестиційного процесу. Теорія портфельного інвестування виділяє два види інве­стиційнних стратегій управління портфелем - активну і пассив­ную. Вибір стратегії управління визначається характером інвесто­ра (агресивний, або консервативний), характером фондового ринку і типом сформованого портфеля.

Вибір будь-який з перерахованих стратегій: активної, пасивної або поєднуючої риси декількох стратегій - залежить від наступних чинників:

- інвестиційних цілей компанії або фонду, характеру зобовязань, які необхідно виконати;

- інвестиційної політики;

- міри ефективності фондового ринку. Інвестиційною метою пенсійного фонду, наприклад, є виконання зобов'язань перед вкладниками.

9.4. Методика формування портфелю реальних інвестицій

Процес формування портфеля реальних інвестиційних проектів вельми відрізняється від розглянутого вище процесу фор­мувания фінансового портфеля. Можна виділити такі основні етапи цього процесу:

1.Пошук інвестиційних можливостей;

2. Первинний відбір інвестиційних проектів на основі врахування багатьох критеріїв, а саме зовнішні критерії, критерії науково-технічної перспективності, економічні критерії, виробничі критерії, доступність сировини, ринкові критерії.

Критерії усіх груп можна розділити на обов'язкові (абсолют­ні) і оціночні (порівняльні). Невиконання проектом обовязкових критеріїв спричиняє за собою відмову від його подальшого розгляду. Так, по групі економічних критеріїв обов'язковими будуть позитивне значення NPV проекту, виконання умови РІ > 1 і т.д.; оціночними - абсолютна величина NPV проекту, термін окупності проекту і таке ін.

3.Вибір головного критерію відбору проектів в інвестиційн­ий портфель і формулювання системи обмежень. Найбільш істотну роль у процесі формування портфеля інвестиційних проектів відіграє відбір об'єктів інвестування по критерію прибутковості. Як показник критерію прибутковості, який має максимізуватись, використовується показник чистого приведеного доходу інвестиційного портфеля, сукупний ефект інвестиції, що відображає: