Література. 1. Дурманов Н.А. Стадии совершения преступления

1. Дурманов Н.А. Стадии совершения преступления. - М., 1958.

2. Житний О.О. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності: деякі вади термінології // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – №14. – С. 27-32.

3. Житный А. Деятельное раскаяние. Сравнительный анализ законодательства Беларуси, России и Украины // Рос. юстиция. – 2002. – № 10. – С. 55-56.

4. Караулов В.Ф. Стадии совершения преступления. - М., 1982.

5. Панько К.А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву. - Воронеж, 1975.

6. Пионковський А.А. Учение о преступлении. - М., 1961.

7. Проблемы и виды дифференциации уголовной ответственности. - Екатеринбург, 1992.

8. Тер-Акопов А.А. Добровольный отказ от совершения преступления. - М., 1982.

9. Тихий В.П. Питання застосування норм Кримінального кодексу України щодо стадій злочину // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2002. − №1. − С. 69-73.

10. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по уголовному праву. - М., 1958.

11. Шахов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. - Караганда, 1974.

12. Щерба С.П., Савкин А.В. Деятельное раскаяние в совершенном преступлении: Практическое пособие / Под общ. ред. С.П. Щерба. – М.: Изд-во «Спарк», 1997.

13. Юшков Ю. Добровольный отказ от совершения преступления // Сов. юстиция. – 1978. – № 8. – С. 20-21.

Починати роботу над темою рекомендується з ретельного вивчення та аналізу поняття злочину (ст. 11 КК), видів стадій злочину (ст.ст. 13-15 КК), кримінальної відповідальності за незакінчені злочини (ст. 16 КК), поняття та ознак добровільної відмови (ст. 17 КК), звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), а також з аналізу рекомендованої та іншої літератури за даною темою.

При роботі над вступом необхідно обґрунтувати актуальність та значення теми, звернути увагу на те у зв'язку з чим постає питання про стадії вчинення злочину, розглянути історію виникнення та розвитку інституту добровільної відмови від доведення злочину до кінця, визначити проблеми, які передбачається розглянути в роботі.

У першому питанні теми потрібно розкрити поняття стадій злочину, законодавче поняття та види незакінченого злочину (поняття готування до злочину, поняття замаху на злочин) та поняття закінченого злочину, а також звернути увагу на питання про поняття стадій злочину в науці кримінального права, з’ясувати їх значення для кримінальної відповідальності.

Розкриваючи друге питання теми, потрібно з’ясувати мету запровадження інституту добровільної відмови від доведення злочину до кінця, визначити законодавче поняття добровільної відмови (ч. 1 ст. 17 КК), а також точки зору з цього приводу, що існують у науці кримінального права. Далі слід приділити особливу увагу ознакам (або умовам) добровільної відмови від доведення злочину до кінця, що випливають із її поняття.

При роботі над третім питанням потрібно визначити, на яких стадіях вчинення злочину можлива добровільна відмова, у чому повинна проявлятися добровільна відмова на стадіях готування до злочину, незакінченого замаху, закінченого замаху, форми добровільної відмови при вчиненні злочину шляхом дії чи бездіяльності.

Продовжуючи роботу, необхідно визначити поняття дйового каяття, які існують у науці кримінального права та яке випливає зі змісту ст. 45 КК. Потім слід розглянути форми, в яких може проявлятися діяльне каяття, ознаки, що об’єднують та відрізняють добровільну відмову від доведення злочину до кінця та діяльне каяття. В цьому ж питанні рекомендується розглянути кримінально-правові наслідки добровільної відмови та діяльного каяття, що відповідно витікають із ч. 2 ст. 17 та ст. 45 КК України.

Розглядаючи четверте питання, потрібно з’ясувати особливості добровільної відмови від доведення злочину до кінця при співучасті у організатора, пособника та підбурювача, як вирішується питання щодо кримінальної відповідальності співучасника, якщо його дії по відверненню злочину виявилися невдалими.

У заключній частині потрібно зробити самостійні висновки про ступінь розробки інституту добровільної відмови від доведення злочину до кінця в законодавстві та науці кримінального права, його значення та перспективи розвитку.

Тема 39. Об’єктивні ознаки співучасті у злочині

План

Вступ.

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині.

2. Множинність учасників.

3. Спільність участі у вчиненні злочину.

4. Проблема встановлення причинного зв’язку між діяннями кожного з співучасників та вчиненим злочином.

Висновки.

Література

1. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − М., 1958.

2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.

3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. − Свердловськ, 1960.

4. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − К., 1969.

5. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.

6. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.

7. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Х., 1997.

8. Солопанов Ю. О соучастии. // Соц. законность. − 1989. − №2. − С. 35-36.

9. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

10. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.

11. Алешин Д.П. Соучастие по уголовному законодательству России и Украины // Российская юстиция. – 2002. - №9. – С.66-68.

Безпосередньому викладу матеріалу повинно передувати обґрунтування актуальності, теоретичного та практичного значення проблематики співучасті в науці кримінального права.

Для глибокого засвоєння цієї теми слід піддати ретельному аналізу визначення співучасті, що міститься у ст. 26 КК України. Спочатку необхідно розібратися у соціальній сутності співучасті, зрозуміти її підвищену суспільну небезпечність.

Характеризуючи множинність співучасників слід зазначити, що не завжди у випадках заподіяння суспільно-небезпечних наслідків двома або більше особами має місце співучасть, також слід підкреслити, що кожен із співучасників має відповідати ознакам суб’єкта злочину, торкнутися питання про посереднє виконавство, тобто саме про той випадок, коли фактично діють дві особи, але неосудна особа чи особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності є як би знаряддям вчинення злочину. Потребує уваги новела щодо форм співучасті, яка закріплена в ст. 28 КК. Саме наявність визначеної кількості осіб (дві або три) для певної форми співучасті обумовило визначення співучасті як участь у вчиненні злочину декількох осіб.

При розкритті спільності як об'єктивної ознаки слід зазначити, що в об’єктивному сенсі спільність - має місце при вчиненні злочину спільними, загальними зусиллями двох або більше суб'єктів, єдності злочинного результату для всіх співучасників, знаходження його у причинному зв'язку з діями кожного співучасника. Слід також відобразити значення ознаки спільності як в об'єктивному так і у суб'єктивному сенсі.

Розкриваючи четверте питання слід показати залежність між діями окремих співучасників та вчиненням злочину загалом, незалежно від виконуваної окремими співучасниками ролей.

У заключній частині потрібно зробити самостійні висновки про ступінь розробки інституту співучісті у законодавстві та науці кримінального права, його значення та перспективи розвитку.