Методичні поради. Приступаючи до розгляду першого питання, виходити з того, що ні­мецька класична філософія являє собою всесвітньо-історичний феномен

Приступаючи до розгляду першого питання, виходити з того, що ні­мецька класична філософія являє собою всесвітньо-історичний феномен, який за значущістю можна порівняти із пластикою античності та з живо­писом Відродження, і хоча хронологічно німецька класика охоплює дуже короткий період - початок датується 80-ми роками ХУШ ст., а кінець - серединою XIX ст. - по цілому ряду моментів вона є вершиною філософ­ського розвитку свого часу. Спробуємо перерахувати хоча б деякі з цих моментів: рефлексія людської свободи та рівності; ідея унікаль­ності та неповторності людського

"я"; концепція "динамічного прог­ресу у природі";і нарешті, діалектична теорія, така близька до реа­льності, водночас - завдяки ідеалістичному характеру - така далека від реальності.

Основоположник німецької класичної філософії Іммануїл Кант здійс­нив у теорії філософії переворот, який за значенням можна порівняти із коперніканським.

Вперше в історії філософії головним фактором пізнання виступає не характер і структура пізнавальної субстанції а специфіка суб'єк­та, який пізнає. Таким чином, в основоположному філософському відношенні "людина - світ" акцент зміщується в бік людини. Для Канта світорозуміння е насамперед людинорозуміння. Ці питання пронизують зміст його головних філософських трактатів /"Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму", "Критика здатності судження", "Метафізика", "Антропологія"/.

За системою Канта, світ поділяється на дві складові: феноменаль­ний - світ природи і чуттєво-пізнаванних речей і ноуменальний - світ соціальної активності людини» умоосяжних речей, в якому головним ре­гулятором виступає норма, а основним механізмом регулювання в внут­рішній імператив. При цьому Кант виділяє два види імперативів: І/ ка­тегоричні - спрямовані на постановку і здійснення вищих цілей і 2/ гіпотетичні - спрямовані на вибір засобів досягнення цілей.

Друге питання присвячене вивченню поглядів Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля - видатного мислителя, який розвиває концепції І.Канта і досконально оволодівав мистецтвом ідеалістичної діалектики. Сучас­ники називали його "Арістотелем Нового часу".

Основи філософії Гегеля носять ідеалістичний характер. Сутністю дійсності, за Гегелем, є ідеальний, духовний фактор. Залежно від контексту цей фактор визначається або як "абсолютний дух", або як "абсолютна ідея". За Гегелем» світ - це не стільки світ речей, скіль­ки світ людей, які мають

свідомість. Духовне життя людей лежить в ос­нові того, що Гегель називав "абсолютним духом".

Сутність "абсолютного духу" полягає в безперервному розвитку, в ході якого здійснюється процес самопізнання власного буття, тобто одержання знання про самого себе.

У філософській системі» яка складається з трьох основних частин /логіки, філософії природи, філософії духу/, Гегель намагається по­бачити процес самореалізації "абсолютного духу".

"Абсолютний дух" проходить три основних етапи реалізації. Пер­ший етап - це ідея, тобто свідомість, яка існує у логічному вигляді. В своєму змісті вона виявляє власне інобуття, або природу. На друго­му етапі на основі природної дійсності заявляється людство. І на­решті, третій етап визначається діяльністю людей, які. своєю свідо­містю створюють культуру в найширшому значенні цього слова.

Характерною рисою розвитку "абсолютного духу" є діалектика. Розвиток, за Гегелем, можна уявити у вигляді тріади: теза, антитеза, синтез. Кожне поняття містить в собі своє власне протиріччя. Це протиріччя як заперечення синтезу підлягає подоланню або запереченню /заперечення заперечення/ через синтез, який здійснює нібито повер­нення до вихідної тези, але вже зміненої, збагаченої.

Переходячи до третього^питання заняття, слід зазначити, що Людвіг Фейєрбах, будучи переконаним матеріалістом, піддавав гострій критиці гегельянство з матеріалістичних позицій. Природа є світло, електрика, агнетизм, повітря, вогонь, земля, тварина, рослина; при­родою є людина, оскільки діє мимовільно і неусвідомлено; нічого міс­тичного, нічого більш мудрого, нічого теологічного не маю на увазі при слові "природа"

У теорії пізнання Фейєрбах стояв на позиціях емпіризму та сенсуалізму. Він стверджував, що лише пізнання, яке грунтується на від­чуттях і безпосередньому досвіді мав сенс і що лише таким шляхом лю­дина може

пізнати світ. Прагнення відійти від емпіричного способу пізнання веде, на думку Фейербаха, до створення ідеальних світів.

Перша риса фейєрбахівського розуміння людини - це нерозривний зв'язок з природою, як з сукупністю матеріальних умов існування лю­дини; друга - природа є джерелом самої людини: з природи людина вийш­ла, вона є продовженням природи і її складовою частиною; третя ри­са - природа є умовою свободи людини; людину, відірвану від природи, не зможуть зрозуміти інші люди, і вона себе розуміти ке може.

За Фейєрбахом, людина за своєю природою добра; головною причи­ною, яка пояснює,чому добрі люди творять зло, на його думку, є ре­лігія. "Не Бог створив людину, а сама людина створила Бога".

Вивчення четвертого питання заняття слід почати з того, що матеріалістична філософія марксизму являє собою спробу синтезу трьох філософських ліній, які до того часу здебільшого існували незалежно. Перша лінія - це лінія матеріалізму, яка бере свій початок від ато­містики Демокріта - Епікура і завершується антропологічним матеріа­лізмом. Друга - діалектична лінія розвитку, яка зародилась в епоху античності і досягла свого апогею у творчості Гегеля. Третьою стала лінія соціально-історичної філософії, яка дістала розвитку у творчо­сті великих гуманістів і реформаторів.

В основу соціально-філософської теорії марксизму покладено два основних положення. Це теза про те, що в існуванні та розвитку сус­пільства вирішальним, в кінцевому рахунку, є виробництво матеріаль­них благ, а також теза про те, що рушієм історії є класова боротьба.

Обґрунтування цих положень в марксизмі стало водночас і відповіддю на запитання, які були поставлені попередниками, а саме: в чому при­чина соціального зла і несправедливості і які шляхи їх подолання?

Вирішальний вплив на виникнення соціально-філософської теорії марксизму мали соціальні умови, за яких жили та творили К.Маркс і Ф.Енгельс.

Слід зазначити, що в історичному контексті не спостерігалося жодного філософського напряму, який би претендував на назву гуманіс­тичного, і при цьому не ставив в основу основ людинознавчу проблема­тику.

Вихідним пунктом досліджень К.Маркса і Ф.Енгельса з проблеми людини стала критика, з одного боку, абстрактного матеріалізму Фейєрбаха; з другого - абстрактного історизму Гегеля, відповідно до якого суб'єктом людської історії є "абстрактний дух", а людська особистість виступає лише окремою стороною в його реалізації»

На думку Маркса, людина відрізняється від тварин насамперед тим, що, по-перше, вона виробляє засоби для життя; по-друге, створює власне людське середовище, внаслідок чого сама природа стає олюдне­ною, і, по-третє, перетворюючи природу, люди вступають між собою у соціальні відносини, атрибутами яких є мова і мислення, а також роз­винуте психічне життя особистості.

На закінчення слід зауважити, що німецька класична філософія та соціально-філософська теорія марксизму стали своєрідним виразом бурх­ливих подій розвитку як у науковій» так і соціальній галузі XIX ст. Класична наука була неспроможною відповідати на запитання, які ставив перед нею час. Йдеться про безпрецедентну до цього часу зміну пара­дигми людського мислення, яка несла з собою новий тип раціональності, нову картину світу, нове соціокультурне бачення світу, яке передбача­ло створення нової системи цінностей. Таку альтернативну систему цін­ностей мала створити некласична філософія, яка спиралась на некласичну теорію істини.

План семінарського заняття №4

Тема: «Філософська думка в Україні, її місце в історії світової культури».

І. Навчальні питання.

1.1 Соціально – історичне середовище життя українського народу і формування філософської думки.

1.2 Основні етапи формування філософської думки В Україні.

ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення).

2.1 Реферат: «Загальна характеристика основних етапів розвитку української філософії».

ІІІ. Література.

3.1. Обов’язкова:

-Філософія. Навчальний посібник. (За ред. І.Ф. Надольного) К.: «Вікар», 2008.

- Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад. – Навч. посібник. – «Кондор». – 2003.

- Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – II рівнів акредитації, 4-те видання. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.

- Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (За ред. І.В. Бичка) К.: 1993.

3.2. Додаткова:

- Введение в философию: учебник для вузов в 2 ч. – М.: 1991.

- Мир философии. Книга для чтения. В 2 ч. – М.:1991.

- Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. – М.: 1988.

- Токарев С.А. Ранние формы религии. – М.:1990.

- Джанатова Л.С., Шпеко М.К. Навчально – методичний посібник з філософії. – Васильків:1996.