2015-02-15
574
Відповідно до завдання студент розробляє календарний план роботи над проектом і погоджує його з керівником проекту. У цей план включаються питання, що підлягають рішенню, відповідно до даних методичних вказівок.
Структура календарного плану виконання дипломного проекту визначається видом (див. розділ 3) дипломного проекту (традиційний або виконуваний у виді бізнес-плану) і залежить від типу тематики (див. розділ 1).
Інформація приведена в дипломному проекті виконаному у виді бізнес-плану, необхідна для того, щоб зацікавити потенційного інвестора, тому тут необхідні більш ґрунтовні передінвестиційні дослідження. У зв'язку з цим такі дипломні проекти більш об'ємні, а календарні плани значно насичені. Зміст таких календарних планів визначаються структурною схемою складу дипломних проектів по видах (рис. 3.1).
Зразок календарного плану роботи над технологічним дипломний проектом традиційного типу приведений у додатку Ж.
11 ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ДИПЛОМНОГО ПРОЕКТУ
11.1 Структура дипломного проекту
|
|
|
Дипломний проект (робота) складається з пояснювальної записки і графічного матеріалу (ілюстрацій). При цьому пояснювальна записка дипломного проекту (роботи) може мати не більш 90-120 сторінок машинописного тексту.
Пояснювальна записка повинна бути розділена на:
- вступну частину;
- основну частину;
- додатка (при необхідності).
Вступна частина містить наступні структурні елементи:
- обкладинку;
- - титульний лист;
- завдання і календарний план;
- відомість об’єму проекту
- реферат;
- зміст;
Основна частина пояснювальної записки
Основна частина повинна містити:
- вступ;
- суть проекту (роботи);
- висновки;
- перелік посилань.
- додатки.
Обов'язковими додатками дипломного проекту або роботи є:
- комплект технологічної документації;
- специфікації на пристрої спроектовані студентом при виконанні дипломного проекту.
11.2 Вимоги до структурних елементів пояснювальної
записки.
Структурні елементи «Титульний лист», «Завдання» на дипломний проект (роботу), «Реферат», «Вступ», «Суть проекту», «Висновки», «Перелік посилань», додатки є обов'язковими.
Обкладинка (сторінка 1 обкладинки) дає користувачеві перше представлення про проект (роботи) і тому повинно бути чіткої, зрозумлою і інформативної. На зовнішній стороні першої сторінки обкладинки повинні бути зазначені:
- ідентифікатори;
- повне найменування документа,
- ім'я і прізвище автора дипломного проекту (роботи);
- рік виконання роботи.
Титульний лист є першою сторінкою пояснювальної записки і служить основним джерелом бібліографічної інформації, необхідної для обробки і пошуку документів.
|
|
|
Титульний лист дипломного проекту (роботи) (додаток А) містить дані, що розміщаються в наступній послідовності:
- візу завідувача кафедрою про допуск до захисту проекту (роботи);
- найменування теми і спеціальної частини проекту (роботи);
- підпис виконавця-студента;
- підпис керівника проекту (роботи);
- підписи консультантів окремих розділів проекту (роботи);
- підпис нормоконтролера;
- дату.
Приклад заповнення титульного листу наведений у додатку Ж.
Завдання на дипломний проект (роботу) розміщається відразу ж після титульного листа і являє собою документ, що визначає обсяг і порядок виконання роботи в конкретному виконанні. Завдання на дипломний проект заповнюється студентом (додатка Б). На бланку завдання наводиться календарний план виконання проекту, що складається керівником проекту зі студентом-дипломником. Завдання і календарний план затверджує завідувач кафедрою. Приклад заповнення завдання наведений у додатку Д, календарного плану - у додатку К.
Відомість об’єму проекту містить перелік текстових та графічних матеріалів з позначеннями, із яких складається проект. Приклад заповнення відомості об’єму проекту наведений у додатку Ж.
Реферат призначений для ознайомлення з дипломним проектом (роботою). Він повинний бути коротким, інформативним і містити зведення, що дозволяють представити сутність дипломного проекту (роботи). Реферат повинний містити:
- зведення про обсяг записки, кількості ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість джерел по переліку посилань;
- текст реферату;
- перелік ключових слів.
Текст реферату повинний відображати інформацію, представлену в пояснювальній записці і, як правило, у такий послідовності:
- об'єкт розробки або дослідження;
- ціль роботи;
- методи дослідження;
- результати і їхня новизна;
- основні техніко-експлуатаційні, конструктивні і технологічні характеристики;
- економічну ефективність;
- значимість роботи.
Частини реферату, по яких відсутні зведення, опускають. Реферат необхідно виконувати обсягом не більш 500 слів і розміщати на одній сторінці формату А4.
Ключові слова, істотні для розкриття суті записки, формують на основі тексту реферату і поміщають після тексту реферату. Перелік ключових слів включає від 5 до 15 слів (словосполучень), зображених (надрукованих) прописними буквами в називному відмінку в рядок через коми.
Приклад написання реферату приведений у додатку М.
Зміст поміщають безпосередньо після реферату, починаючи з нової сторінки. Зміст включає:
- перелік умовних позначок, символів, одиниць скорочень і термінів (якщо такий мається);
- вступ;
- послідовно перераховані найменування всіх розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів (якщо вони маються);
- висновки;
- перелік посилань;
- найменування додатків;
- номера сторінок, на яких міститься початок матеріалу.
Приклад написання змісту приведений у додатку Н.
11.3 Вимоги до структурних елементів основної частини
В вступі для дипломного проекту коротко викладають:
- оцінку сучасного стану проблеми;
- існуючі проблеми знання в даній області;
- ціль роботи.
Вступ для дипломної роботи повинний додатково включати:
- світові тенденції рішення поставлених задач;
- актуальність даної роботи і підставу для її проведення;
- область застосування;
- взаємозв'язок з іншими роботами;
- ведучі фірми і ведучі вчені і фахівців у даної галузі.
Вступ розташовують на окремій сторінці.
Суть роботи - це виклад зведень про предмет (об'єкті), розробки або дослідження, що необхідні і достатні для розкриття сутності даного завдання (теми) дипломного проекту (роботи). При викладі суті роботи особливу увагу приділяють новизні, надійності, безпеці, екології, ресурсозбереженню.
|
|
|
Суть роботи викладають, розділяючи матеріал на розділи. Розділи - на підрозділи або пункти. Пункти, якщо необхідно, розділяють на підпункти. Кожен пункт і підпункт повинний містити закінчену інформацію.
Відповідальність за вірогідність зведень, що містяться в пояснювальній записці, несе виконавець-студент.
Висновки розміщуються після викладу суті роботи на окремій сторінці.
Висновки для дипломного проекту являють собою оцінку основних результатів, отриманих студентом-дипломником у підсумку виконання дипломного проекту в цілому.
Висновки для дипломної роботи повинні містити:
- оцінку отриманих результатів роботи з урахуванням світових тенденцій рішення поставленої задачі;
- передбачувані області використання результатів роботи.
У висновках повинна бути приділена увага отриманому ефектові в галузі енергозбереження.
Текст висновків може бути розділений на пункти.
При виконанні дипломної роботи можуть бути отримані такі висновки, що дозволяють дати рекомендації. При виконанні дипломного проекту рекомендацій звичайно не буває.
Перелік джерел, на які посилаються в записці, повинний бути приведений наприкінці тексту записки, починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях записки повинні бути дані посилання.
Бібліографічні описи в переліку посилань приводять у порядку, у якому вони вперше згадувалися в тексті. Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання).
Виконання списку переліку посилань і посилання на нього в тексті - за ГОСТ 7.32-91.
У додатках поміщають матеріал, що:
- є необхідним доповненням роботи, але включення його в основну частину записки може змінити упорядковане і логічне представлення про неї;
- не може бути послідовно розміщений в основній частині записки через великий обсяг або спосіб відтворення.
Додатки оформляють по ДСТУ 3008-95 і міждержавному стандарту 2.105-96.
11.4 Правила оформлення пояснювальної записки
11.4.1 Загальні вимоги
Оформлення пояснювальної записки виконується відповідно до ДСТУ 3008-95
|
|
|
Пояснювальну записку оформляють на аркушах формату А4 (210х297 мм). Допускається використання формату АЗ (297х420 мм), коли це необхідно.
Пояснювальну записку виконують рукописною або машинним (за допомогою комп'ютерної техніки) способом на одній стороні листа білого папера.
При машинному способі сторінку заповнюють з розрахунку не більш 40 рядків на сторінці за умови рівномірного її заповнення і висоті букв не менш h=2,5 мм (текст через 1,25 інтервалу, шрифт Times New Roman 14 pt.).
Текст записки варто друкувати, дотримуючи наступних розмірів полів: верхнє, ліве і нижнє - не менш 20 мм, праве - не менш 10 мм.
У записці повинні бути чіткі, не розпливчасті лінії, букви, цифри й інші знаки. Усі букви, цифри і знаки повинні бути виконані чорним чорнилом по всій записці.
Помилки, описки і графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тім же місці або між рядків виправленого зображення машинописним способом або від руки.
Текстові документи підрозділяють на документи, що містять, в основному, суцільний текст (технічні умови, паспорти, розрахунки, пояснювальні записки, інструкції і т.д.), і документи, що містять текст розбитий на графи (відомості, таблиці і т.д.).
Абзаци в тексті починають відступом, рівним 12-15 мм.
Кожен пункт, підпункт і перерахування записуються з абзацного відступу.
Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти, як правило, заголовків не мають.
Заголовки повинні чітко і коротко відображати змісту розділів, підрозділом.
Заголовки структурних елементів записки і заголовки розділів варто розташовувати в середині рядка і друкувати прописними буквами без крапки наприкінці, не підкреслюючи.
Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів записки варто починати з абзацного відступу і друкувати крім першої прописними малими літерами, не підкреслюючи, без крапки наприкінці. Якщо заголовок складається з двох речень, них розділяють крапкою. Відстань між заголовком і текстом при виконанні записки рукописним способом повинне бути 15 мм., при машинному – не менш двох рядків
Відстань між основами рядками заголовка, а також між двома заголовками приймають таким же, як у тексті.
Кожен розділ текстового документа варто починати з нового листа
Переноси слів у заголовку не допускаються.
Текст пояснювальної записки повинний бути коротким, чітким і не допускати різних тлумачень.
Структурні елементи «Реферат», «Перелік умовних позначок, символів, одиниць, скорочень і термінів», «Вступ», «Висновки», «Перелік посилань» не нумерують, а їхнього найменування служать заголовками структурних елементів.
Розділи, підрозділи, пункти, підпункти варто нумерувати арабськими цифрами. Розділи записки повинні мати порядкову нумерацію в межах викладу суті, наприклад 1, 2, 3, і т.д., Наприклад «1 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА».
Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, розділених крапкою. Після номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад 1.1, 1.2 і т.д. Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу, наприклад, 1.1, 1.2 або 1.1.1, або 1.1.2 і т.д. Наприклад: «2.5.1 Розрахунок режимів різання на токарську з ЧПК операцію»
Сторінки пояснювальної записки варто нумерувати арабськими цифрами, дотримуючи наскрізної нумерації по всьому тексту. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки наприкінці.
«Титульний лист», «Завдання» включають у загальну нумерацію сторінок записки. Номера сторінок на титульному листі не проставляють.
Ілюстрації і таблиці, розташовані на окремих сторінках, включають у загальну нумерацію сторінок записки.
11.4.2 Ілюстрації
Кількість ілюстрацій повинна бути достатнім для пояснення тексту, що викладається.
Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) варто розташовувати в пояснювальній записці безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації повинні бути дані посилання в записці. При посиланнях на ілюстрації варто писати «... відповідно до рисунка 3 “ або “... відповідно до рис. 3» при наскрізній нумерації і «...відповідно до рисунка 1.2» або «...відповідно до рис. 1.2»при нумерації в межах розділу.
Рисунки, графіки, схеми, діаграми, поміщені в записці повинні відповідати вимогам стандартів «Єдиної системи конструкторської документації» (ЕСКД) і «Єдиної системи програмної документації» (ЕСПД).
Допускається поміщати в розрахунково-пояснювальну запискуілюстрації, виконувані методом ксерокопії.
Ксерокопії і фотознімки розміром менше формату А4 повинні бути наклеєні на аркуші білого папера формату А4.
Якщо в тексті документа мається ілюстрація, на якій зображені складові частини виробу, то на цій ілюстрації повинні бути зазначені номери позицій цих складових частин у межах цієї ілюстрації, які розташовують у зростаючому порядку, за винятком повторюваних позицій.
Ілюстрації варто нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, що приводяться в додатках.
Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою, наприклад 1.4 – четвертий малюнок першого розділу.
Ілюстрація позначується «Рисунок -» і разом з назвою ілюстрації поміщають після даних, що пояснюють, наприклад: «Рисунок 1.4 – Ескіз деталі» (див. рис. 11.1). При необхідності під ілюстрацією поміщають данні, що пояснюють, рисунок.
Вище і нижче кожної ілюстрації повинно бути залишене нс менш одного вільного рядка.
 |
11.4.3 Оформлення таблиць
Таблиці застосовують для кращої наочності і зручності порівняння показників. Назва таблиці, при його наявності, повинно відображати її зміст, бути точним, коротким. Назву варто поміщати над таблицею.
При переносі частини таблиці на ту ж або інші сторінки назву поміщають тільки над першою частиною таблиці.
Цифровий матеріал оформляють, як правило, у виді таблиць відповідно до рис. 10.2.
Рисунок 10.2 – Приклад оформлення таблиці і її структура
Таблиці, за винятком таблиць додатків, можна нумерувати арабськими цифрами наскрізною нумерацією й у межах розділів. В останньому
Рисунок 11.2 – Приклад оформлення таблиці і її структура
Таблиці, за винятком таблиць додатків, можна нумерувати арабськими цифрами наскрізною нумерацією й у межах розділів. В останньому випадку номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відділених крапкою. При цьому перша цифра номер розділу, а друга – порядковий номер таблиці в розділі.
Таблиці кожного додатка позначають окремою нумерацією арабськими цифрами з додаванням перед цифрою позначення додатка. Якщо в документі одна таблиця, вона повинна бути позначена «Таблиця 1» або «Таблиця В. 1», якщо вона приведена в додатку В.
На всі таблиці повинні бути приведені посилання в тексті записки. При посиланні варто писати слово «таблиця (табл.)» із указівкою її номера. Наприклад, таблиця 2.1, означає, що це перша таблиця другого розділу.
Заголовки граф і рядків таблиці варто писати з прописної букви, а підзаголовки граф – з малої літери,, якщо вони складають одне речення з заголовком або з прописної букви, якщо вони мають самостійне значення. Наприкінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставляться. Заголовки і підзаголовки граф вказують в однині.
Таблиці ліворуч, праворуч і знизу, як правило, обмежують лініями.
Розділяти заголовки і підзаголовки діагональними лініями не допускається.
Горизонтальні і вертикальні лінії, що розмежовують рядки таблиці, допускається не проводити, якщо їхня відсутність не утрудняє користування таблицею.
Заголовки граф, як правило, записують паралельно рядкам таблиці. При необхідності допускається перпендикулярне розташування заголовків граф.
Висота рядків таблиці повинна бути не менш 8 мм.
Таблицю, у залежності від її розміру, поміщають під текстом, у якому вперше дане посилання на неї, або на наступній сторінці, а, при необхідності, в додатку до документа.
Допускається поміщати таблицю уздовж довгої сторони листа записки.
Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, таблицю поділяють на частині, поміщаючи одну частину під інший або поруч або переносячи частину таблиці на наступну сторінку. При цьому в кожній частині таблиці повторюють її голівку і боковик. При розподілі таблиці на частині допускається її голівку і боковик заміняти відповідно номером граф і рядків. При цьому нумерують арабськими цифрами графи і (або) рядка першої частини таблиці.
Слово «Таблиця» вказують один раз ліворуч над першою частиною таблиці. Над іншими частинами пишуть слова «Продовження таблиці» із указівкою номера (позначення).
Якщо наприкінці сторінки таблиця переривається і її продовження буде на наступній сторінці, у першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, що обмежує таблицю можна не проводити.
Таблиці з невеликою кількістю граф допускається поділяти на частині і поміщати одну частину поруч з іншої на одній сторінці. При цьому повторюють голівку таблиці відповідно до рис. 10.2. Рекомендується розділяти частини таблиці подвійною лінією або лінією подвійної товщини
Нумерація граф таблиці арабськими цифрами допускається в тих випадках, коли в тексті документа маються посилання на них, при розподілі таблиці на частини, а також при переносі частини таблиці на наступну сторінку.
При необхідності нумерації показників, параметрів або інших даних порядкові номери варто вказувати в першій графі (боковике) таблиці безпосередньо перед їх найменуванням. Перед числовими значеннями величин і позначенням типів, марок і т.п. порядкові номери в таблицях не проставляються.
Правила оформлення таблиць сугубо специфічного характеру варто робити відповідно до ГОСТ 2.105-95.
11.4.4 Формули і рівняння
Формули і рівняння розташовують безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються, посередині сторінки.
Вище і нижче кожної формули або рівняння повинне бути залишено не менш одного вільного рядка.
Формули і рівняння в записці варто нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу.
Номер формули або рівняння складається з номера формули або рівняння, розділених крапкою, наприклад, формула (5.3) - третя формула п'ятого розділу.
Номер формули або рівняння вказують на рівні формули або рівняння в дужках у крайнім правому положенні на рядку.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять у формулу або рівняння, варто приводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони дані у формулі або рівнянні.
Пояснення кожного параметра варто давати з нового рядка. Першу строку пояснень варто починати з абзацу словом «де» без двокрапки, наприклад:
Частоту обертання шпинделя верстата n визначимо по формулі:
, (11.1)
де v – швидкість різання;
D – діаметр оброблюваної поверхні.
Чисельне значення параметрів вхідних у формулу вказується відразу за поясненням після посилання, при необхідності, на джерело де це значення було отримано з вказівкою одиниць виміру, наприклад:
Діаметр пнемоциліндру визначимо по формулі
, (11.2)
де W -зусилля на штоку пневмоцидиндра, =2360 Н;
hмех - механическкий коефіцієнт корисної дії [11], hмех = 0,93;
р - тиск у пневмосети [12], р = 0,5 МПа.
У документах, видаваних недрукарським способом, формули можуть бути виконані машинописним, машинним або креслярським шрифтом висотою не менш 2,5 мм. Застосування машинописних і рукописних символів в одній формулі не допускається.
При машинному виконанні формул з використанням модуля Microsoft Equation варто використовувати наступні установки розміру формули:
- Full (звичайний текст) 14pt;
- Subscript (великий індекс) 10pt;
- Sub – subscript (дрібний індекс) 8pt;
- Symbol (великий символ) 16pt;
- Sub – symbol (дрібний символ) 12pt.
Переносити формули або рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконаних операцій, причому знак операції на початку наступного рядка повторюють. При переносі формули або рівняння на знаку операції "множення" застосовують знак «х».
Формули, що випливають одна за інший, і не розділені текстом, відокремлюють комою.
11.4.5 Посилання
Посилання в тексті записки варто вказувати порядковим номером по переліку посилань, виділених двома квадратними дужками, наприклад, «... у роботах [1 - 7]».
При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки вказують їхнього номера. Приклади посилань: «.. у розділі 4...», «... дивися 2.1...», «...3.3.4...», «на мал. 1.3...», або «на малюнку 1.3...», «... у таблиці 3.2...», «... (см табл. 3.2...)», «по формулі (3.2)...», «у рівняннях(1.23) - (1.25)...», «... у додатку Б..».
11.4.6 Додатки
Матеріал, що доповнює текст пояснювальної записки, допускається поміщати в додатках. Додатками можуть бути, наприклад, графічний матеріал, таблиці великого формату, розрахунки, технологічна документація, специфікації, тексти керуючих програм для верстатів із ЧПК, описи алгоритмів і програм задач, розв'язуваних на ЕОМ, якщо це не є основною задачею проекту (роботи).
Додатки оформляють як продовження даного документа на наступних його аркушах. Додатки повинні наскрізну нумерацію сторінок..
У тексті пояснювальної записки на всі додатки повинні бути дані посилання.
Додатки розташовують у порядку посилань на них у тексті пояснювальної записки.
Кожен додаток варто починати з нової сторінки з указівкою нагорі посередині сторінки слова «Додаток» і його позначення.
Додаток повинний мати заголовок, що записують симетрично щодо тексту з прописної букви окремим рядком.
Додатки позначають заголовними буквами української мови, починаючи з А, за винятком Ґ, Є, 3, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Після слова «Додаток» має бути буква, що позначає його послідовність. Допускається позначення додатків буквами латинського алфавіту за винятком букв J і О. Якщо в документі один додаток, він позначається «Додаток А». У випадку повного використання букв українського і латинського алфавітів допускається позначати додатки арабськими цифрами.
Додатки, як правило, виконують на аркушах формату А4.
Допускається оформляти додатки на аркушах формату АЗ, А4х3, А4х4, А2 і А1 за ДСТ 2.301-68.
Усі додатки повинні бути перераховані в змісті пояснювальної записки з указівкою їхніх номерів і заголовками.
12 ОФОРМЛЕННЯ ГРАФІЧНОЇ ЧАСТИНИ ПРОЕКТУ
До складу дипломного проекту повинна входити графічна частина.
Графічна частина є підсумком творчої праці, тобто бути кресленнями з розмірами, отриманими на основі виконаних розрахунків, але може носити і иллюстраційний характер.
У загальному випадку, обсяг графічної частини складає 8-14 аркушів формату А1. Загальна кількість креслень і їхній основний зміст визначається керівником дипломного проекту.
Оформлення креслень повинне відповідати вимогам стандартів «Єдиної системи конструкторської документації» (ЕСКД).
Креслення виконані машинним способом повинні відповідати ГОСТ 2.004-88 ЕСКД. «Общие требования к выполнению конструкторских и технологических документов на печатающих и графических устройствах вывода ЭВМ».
Накреслення, товщина ліній стосовно товщини основної лінії й основні призначення ліній повинні відповідати зазначеним у ГОСТ 2.303-68. Товщина основної лінії S повинна бути в межах від 0,5 до 1,4 мм у залежності від величини і складності зображення, а також від формату креслення.
Усі креслення повинні бути постачені написами відповідно до ГОСТ 2.104-68.
Написи на кресленнях повинні виконуватися креслярськими шрифтами за ГОСТ 2.304-81.
Позначення графічних документів виконується у відповідності з наступною схемою
ПД ГГ. 04.27. ЗЗ. ХХХ,
де ПД – проект дипломний;
ГГ – рік виконання проекту;
04 – код механічного факультету;
27 – код кафедри «Технологія машинобудування»;
ЗЗ – дві останні цифри залікової книжки студента;
ХХХ – номер креслення.
Кресленням деталей і заготівок присвоюються номери з ряду 001, 002, 003, 004..., технологічним картам налагодження з ряду 010, 020, 030..., складальним кресленням і технологічному плануванню дільниці з ряду 100, 200, 300... з відповідним літерним позначенням (СБ, ТП).
Дані, що відносяться до характеристики або процесу виготовлення деталі, що незручно або неможливо показати на кресленні графічно і за допомогою умовних позначок, приводять у текстовій частині креслення.
Текстова частина може містити: а) технічні вимоги або технічні характеристики за ГОСТ 2.316-68* (СТ СЭВ 856—78) б) написи з позначенням зображень, а також стосовні до окремих елементів виробу, наприклад за ГОСТ 2,310-68* (СТ СЭВ 367—76); в) таблиці з розмірами й іншими параметрами, технічними вимогами, контрольними комплексами, умовними позначками, і т.д.
Тексту написів повинне бути коротким і точним. У написах на кресленнях не повинне бути скорочень слів, за винятком загальноприйнятих, а також встановлених у стандартах.
У текстовій частині не допускається поміщати технологічні вказівки, за винятком випадків, коли такі вказівки можуть забезпечити необхідна якість деталі, (наприклад, указівки типу «Розвальцювати», «Притерти», «Обробити разом з деталлю» і т.п.)
До технічних вимог відносяться:
- технічні вимоги до матеріалу деталі, заготовці і термічній обробці;
- вимоги до якості поверхні деталі, покриттю, обробці, фарбуванню й ін.;
- деякі розміри з їх граничними відхиленнями;
- відхилення форми і взаємного розташування поверхонь деталі;
- умови і методи іспитів;
- указівки про маркірування і таврування;
- правила транспортування і збереження;
- особливі умови експлуатації;
- посилання на інші документи, що містять технічні вимоги, що поширюються на даний виріб, але не приведені на кресленні.
Текст технічних вимог розміщають над основним написом у перерахованом вище порядку з наскрізною нумерацією пунктів. Кожен пункт записують з нового рядка. Заголовок «Технічні вимоги» не пишуть.
У випадку, якщо необхідно вказати технічну характеристику виробу, її розміщають окремо від технічних вимог, із самостійною нумерацією пунктів, на вільному полі креслення під заголовком «Технічна характеристика». При цьому над технічними вимогами поміщають заголовок «Технічні вимоги». Обидва заголовки не підкреслюють.
На кресленні виробу, для якого стандартом установлена таблиця параметрів (наприклад, зубчастого колеса, черв'яка і т.п.), її поміщають за правилами, установленим відповідним стандартом. Всі інші таблиці розміщають на вільному місці, полю чи креслення праворуч від зображення або нижче його і виконують за ГОСТ 2.105-79*.
При виконанні креслення на двох і більш аркушах текстову частину поміщають тільки на першому листі незалежно від того, на яких аркушах знаходяться зображення, до яких відносяться вказівки, приведені в текстовій частині.
Написи, що відносяться до окремих елементів предмета і яки наносяться на полках ліній-винесень, поміщають на тих аркушах креслення, на яких вони є найбільш необхідними для зручності читання креслення.
Напису, що відносяться безпосередньо до зображення, можуть містити не більш двох рядків, розташовуваних над полицею лінії-винесення і під нею.
На аркушах формату більш А4 допускається розміщення тексту в двох і більш стовпчиків. Ширина стовпчика повинна бути не більш 185 мм.
До графічних документів відносяться і карти ескізів на вироби або їхні складові частини, ескізи на технологічні установи і позиції, технологічні карти налагодження, технологічні схеми (кінематичні, гідравлічні і т.п.). графіки та т.і.
Графічні зображення варто виконувати з метою наочної і додатково інформації до документів.
Карти ескізів варто розробляти на технологічні процеси, операції і переходи. Ескізи виконуються або на картах ескізів (КЭ) ГОСТ 3.1105-84 форми 7 і 7а, або в призначених для цього графах текстових документів.
Карти ескізів варто виконувати з дотриманням масштабу або без дотримання масштабу, але зі обов’язковим дотриманням пропорцій, із указівкою для виробів, складальних одиниць і деталей елементів оброблюваних поверхонь і т.п.
Зображувати заготівку на картах ескізів необхідно в робочому положенні виробу на операції.
Зображення виробу на картах ескізів повинні містити розміри, граничні відхилення, позначення шорсткості, баз, опор, затисків і установочно-затискних пристроїв, необхідних для виконання операцій, для яких розроблений ескіз.
Розміри і граничні відхилення оброблених поверхонь варто наносити на зображення за ГОСТ 2.307—68 і ГОСТ 2.308—79.
Позначення шорсткості оброблених поверхонь, заготівки варто наносити на зображення за ГОСТ 2.309—73.
Позначення опор, затисків, установочно-затискних пристроїв, засобів технологічного оснащення і т.п. варто виконувати відповідно до вимог ГОСТ 3.1107-81 і галузевих стандартів.
На картах ескізів до операцій усі розміри або конструктивні елементи оброблюваних поверхонь умовно нумерують арабськими цифрами. Номер розміру конструктивного елемента оброблюваної поверхні проставляють в окружності діаметром 6-8 мм і з'єднують з розмірної лінією. При цьому розміри, граничні відхилення оброблюваної поверхні в тексті змісту операції або переходу не вказують.
Оброблювані поверхні виробу на картах ескізів варто виконувати лінією товщиною 2s за ГОСТ 2.303-68.При розробці одного ескізу на технологічний процес або на кілька операцій допускаються оброблювані поверхні виробу не обводити лінією товщиною 2s.
Технічні вимоги варто поміщати на вільній частині документа праворуч від зображення виробу або під ним і викладати за ГОСТ 2.316—68.
Таблиці і графіки, що пояснюють зображення виробу, варто поміщати на вільній частині документа праворуч від зображення виробу і виконувати за ГОСТ 2.105—79.
Технологічні карти налагоджень можуть виконуватися на операцію, установ або перехід.
Креслення технологічних налагоджувань виконують на аркушах формату АЗ у довільному масштабі. При необхідності креслення виконують на аркушах формату А2 або А1.
Кількість зображень (видів, розрізів, перетинів) деталі на налагодженні залежить від конфігурації оброблюваних поверхонь, способу позначення проміжних або остаточних розмірів. При наявності в операції декількох установів або послідовних положень, що займає деталь при обробці, на карті налагодженню показуються всі положення в технологічній послідовності обробки.
Заготівлю деталі показують у робочому положенні при обробці її на верстаті з указівкою принципової конструкції настановних і затискних деталей пристосування. При наявності в операції декількох установів або послідовних положень, що займає деталь при обробці, на карті налагодження елементи верстатного пристосування показується на першому, а на інших допускається їх не показувати.
Оброблювані поверхні виділяються лінією товщини 2s і нумеруються арабськими цифрами. Номер поверхні проставляється на продовженні розмірної лінії усередині окружності діаметром 6...8 мм.
На кресленні необхідно проставляти налагоджувальні розміри, технологічні розміри з відхиленнями, одержувані на цій операції (установі) і параметри шорсткості оброблених поверхонь.
Для можливості розрахунку розміру, що визначає положення ріжучого інструменту на карті налагодження, повинне відповідати кінцеві робочого ходу при обробці даної поверхні. Якщо на даній установці застосовується декілька інструментів, то в кінцевому положенні показується інструмент, застосовуваний останнім, а всі інші – поруч з ним, поза контактом з заготівкою в послідовності, зворотної застосуванню при обробці. Ріжучій інструмент нумерують. На полиці, що виноситься, приводиться характеристика ріжучого інструмента із указівкою позначення інструмента по стандарту і матеріалу частини інструмента, що ріже.
Не допускається заміна зображення технологічного оснащення умовними позначками.
На технологічних картах налагоджень напрямок усіх формотворних рухів ріжучого інструменту і заготівлі показують за допомогою циклограми рухів або стрільями.
Зведення про режими різання і технічного нормування приводяться у виді таблиці, розташованої в нижній лівій частині карти на вільному полі креслення, що повинна містити наступні зведення: номер переходу, номер оброблюваної поверхні, номер інструменту, режими обробки, кількість робочих ходів, норму основного часу.
При виконанні карт налагоджень для верстатів із ЧПК показується траєкторія руху інструмента, проставляються номери опорних точок, позначається точка зміни інструмента і точка відліку координат верстата.
Складальні креслення пристосувань виконуються відповідно до ГОСТ 2.109-73 «ЕСКД. Основные требования к чертежам».
Число складальних креслень повинне бути мінімальним, але достатнім для раціональної організації виробництва (зборки і контролю) виробів.
До складального креслення додається на окремих аркушах формату А4 специфікація, що визначає склад пристосування. Приклад оформлення специфікації наведений у додатку П.
Складальне креслення повинне містити наступні елементи.
1. Зображення пристосування, що дає представлення про розташування і взаємний зв'язок складових частин, що з'єднуються по даному кресленню і забезпечує можливість зборки і контролю пристосування. Допускається на складальних кресленнях поміщати схеми з'єднання або розташування складових частин виробу, якщо їх не оформляють як самостійні документи. При необхідності на складальних кресленнях наводять дані про роботу виробу і про взаємодію його частин.
2. Розміри, граничні відхилення й інші параметри і вимоги, що повинні бути виконані або проконтрольовані по даному складальному кресленню. Допускається вказувати в якості довідкові розміри деталей, що визначають характер сполучення.
3. Указівки про характер сполучення і методи його здійснення, якщо точність сполучення забезпечується не заданими граничними відхиленнями розмірів, а підбором, пригоном і т.п., а також указівки про виконання нероз'ємних з'єднань (зварених, паяних і ін.).
4. Номера позицій складових частин, що входять у пристосування.
5. Габаритні розміри пристосування.
6. Насановні, приєднувальні й інші необхідні довідкові розміри. При вказівці настановних і приєднувальних розмірів повинні бути нанесені: координати розташування, розміри з граничними відхиленнями елементів, що служать для з'єднання з виробами, що сполучаються; інші параметри, що служать елементами зовнішнього зв'язку, наприклад, для зубчастих коліс модуль, число і напрямок зубів.
7. Координати центра мас (при необхідності).
8. Технічну характеристику пристосування (при необхідності).
Технічна характеристика верстатного пристосування повинна містити:
1. Зусилля закріплення заготівлі.
2. Зусилля на виконавчому елементі приводу.
3. Параметри живильної мережі.
4. Величину переміщення виконавчого елементу приводу.
Граничні відхилення розмірів указують на складальних кресленнях умовними позначками полів допусків або числових значень граничних відхилень.
На складальному кресленні допускається зображувати частини виробу, що переміщаються, у крайнім або проміжному положенні з відповідними розмірами. Якщо при зображенні частин, що переміщаються, утрудняється читання креслення, то ці частини допускається зображувати на додаткових видах з відповідними написами, наприклад: «Крайні положення прихвату поз. 5». Складальне креслення пристосування показується з закріпленою заготівкою.
При виконанні складального креслення варто застосовувати спрощення й умовності, що допускаються стандартами ЕСКД.
Допускається не показувати:
а) фаски, галтелі, проточки, поглиблення, виступи, накатки, насічки й інші дрібні елементи;
б) зазори між валом і отвором;
в) кришки, щити, кожухи, перегородки і т.п., якщо необхідно показати закриті ними складові частини виробу. Над зображенням роблять відповідний напис, наприклад: «Кришка не показана» або «Кришка поз. З не показана».
Деталі, розташовані за гвинтовою пружиною, зображеної лише перетинами витків, зображують до зони, що умовно закриває ці виробу й обумовленої осьовими лініями перетинів витків.
Штрихування суміжних деталей у розрізах і перетинах виконуються відповідно до ГОСТ 2.306-68 «ЕСКД. Обозначения графических материалов и правила их нанесения на чертежах». Стандартні кріпильні деталі, шпонки, не пустотілі вали, шпинделі, шатуни, рукоятки і тому подібні деталі при поздовжньому розрізі зображують не розсіченими.
На складальних кресленнях застосовують наступні способи спрощеного зображення складових частин виробів:
1) на розрізах зображують не розсіченими складові частини виробів, на які оформлені самостійні складальні креслення;
2) типові, покупні й інші широко застосовувані вироби зображують зовнішніми обрисами, які варто спрощувати, не виконуючи дрібних виступів, западин і т.п.
Вироби, деталі яких виготовлені з однорідного матеріалу і з'єднані за допомогою зварювання, пайки, склеювання й інших з'єднань (являють собою нероз'ємне з'єднання), у розрізах і перетинах можна зображувати трьома способами:
1) дотичні деталі штрихують в одну сторону, границі деталей виконують суцільними основними лініями;
2) дотичні деталі штрихують в одну сторону без указівки границь між ними (як монолітне тіло);
З) дотичні деталі штрихують з нахилом штрихів у різні сторони — за загальними правилами штрихування суміжних деталей.
Номера позицій складових частин виробу на складальному кресленні вказують на проведених від зображень цих частин полках ліній-винесень, один кінець яких (що перетинають лінію контуру) закінчується точкою, іншої — полицею. Лінії проводять від видимих проекцій складових частин виробу, зображених на основних видах або їхніх розрізах, що заміняють.
Номера позицій складальних одиниць, деталей і тому подібних елементів наносять над полками ліній-винесень відповідно до номерів позицій, зазначеними в специфікації складального креслення (на кресленні загального виду - відповідно до номерів позицій, зазначеними в таблиці переліку складових частин виробу).
Лінію-винесення і полицю проводять суцільною тонкою лінією. Лінії-винесення не повинні бути рівнобіжними лініям штрихування, не повинні перетинатися між собою і з розмірними лініями. Допускається проводити лінії-винесення з одним зламом.
Цифри, що відповідають номерам позицій, проставляють паралельно основного напису креслення поза контуром зображення таким чином, щоб вони розташовувалися по одній горизонтальній або вертикальній лінії (наскільки це можливо), шрифтом, розмір якого на один - два номери більше, ніж у розмірних чисел.
Номер позиції наносять на кресленні один раз, у разі потреби допускається вказувати його повторно. Допускається загальна лінія-винесення з вертикальним розташуванням номерів позицій:
1) для групи кріпильних деталей, що відносяться до того самого місця кріплення, причому якщо різні складові частини кріпляться однаковими кріпильними деталями, та після номера відповідної позиції допускається проставляти в дужках число цих кріпильних деталей;
2) для групи деталей з чітко вираженим взаємозв'язком, що виключає різне розуміння, і при неможливості підвести лінію-винесення до кожної складової частини; у цих випадках лінію-винесення відводять від складової частини, що закріплюється;
3) для окремих складових частин виробу, що через труднощі їхнього графічного зображення на кресленні не показують, місцезнаходження визначається за допомогою лінії - винесення від видимої складової частини виробу, з яким дана складова частина контактує.
Технологічне планування виконується в масштабі 1:100, а для малих ділянок – у масштабі 1:50. На графічній частині після цифрового номера креслення в основному і додатковому штампах ставиться літерне позначення «ТП» (технологічне планування).
Розташування устаткування, проходів і проїздів повинне гарантувати зручність і безпеку роботи, можливість монтажу, демонтажу і ремонту устаткування, зручність подачі заготівок і інструментів, зручність збирання стружки. Крім того, планіровку устаткування варто робити з урахуванням розміщення санітарно-технічних і енергетичних служб. Магістральні водопроводи, трубопроводи, водостоки, каналізацію, силову підводку до верстатів (якщо неї роблять у бетонній підлозі), систему освітлення, розведення стиснутого повітря, розміщення опалювальних приладів, видалення відходів виробництва – проектують таким чином, щоб ці комунікації не проходили в зоні роботи транспортної системи і не представляли небезпеки для працюючих.
На плануванні зображують і вказують:
- Перетин колон з фундаментами, нумерацію рядів колон.
- Зовнішні і внутрішні стіни, перегородки.
- Вікна і двері.
- Підвали, канали, шахти, антресолі.
- Основне і додаткове устаткування. Усередині контуру устаткування вказується його порядковий номер, нумерація ведеться суцільна построково ліворуч праворуч і зверху вниз. Кожна одиниця устаткування повинна мати свій порядковий номер, навіть якщо модель устаткування повторюється. В експлікації припустимо об'єднати в одному рядку поруч коштують однакові верстати.
- Розташування інвентарю цеху (столи, шафи, верстати і т.д.).
- Місце розташування працюючих.
- Місця складування заготівок і готової продукції.
- Транспортні пристрої (крім колісного). Підйомно-транспортне устаткування нумерують після технологічного. Для великих ділянок можлива окрема нумерація, до якої додається індекс «т».
- Площадки для контролю продукції.
- Місця для майстрів.
- Проходи і проїзди.
- Підведення до устаткування електроенергії, СОТС, стиснутого повітря і т.д.
- Засоби збирання стружки.
- Назви усіх виробничих приміщень і ділянок.
- Позначення і назви всіх допоміжних приміщень (комор, трансформаторних підстанцій, вентиляційних камер і т.д.).
- Указують наступні геометричні розміри:
· Крок колон, ширину прольотів.
· Загальні габарити ділянки.
· Ширину проходів і проїздів.
· Габарити допоміжних приміщень.
· Відстані від верстатів до колон, між верстатами, між верстатами і робітничими місцями (з урахуванням крайніх положень рухливих частин).
· Габаритні розміри великих верстатів.
Крім технологічного планування на кресленні приводиться перетин прольоту цеху з указівкою розмірів, по яких ведеться розрахунок висоти прольоту і висоти голівки кранової рейки.
Експлікація устаткування приводиться безпосередньо над основним написом креслення за формою, приведеної в додатку, умовні позначки – на вільному полі креслення. Приклад виконання експлікації наведений у додатку Р.
13. ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Методические указания по выполнению курсовой работы по курсу «Основы менеджмента» (для студентов специальностей 7.090202 «Технология машиностроения», 7.090203 «Металлорежущие станки») / Сост: В.Н. Антоненко, Л.Д. Мишина, Ю.М. Мещеряков. – Донецк: ДонГТУ, 1998. – 35с.
2. Методические указания к дипломному проектированию / Сост.: Лесик Л.Н., Юрченко Л.Н., Юрченко ЮН., Бублик П.Ф – Донецк: ДонТУ, 1995.- 21с.
3. Бизнес-план: Методические материалы / Под ред. Р.Г. Манилевского. – М.: Финансы и статистика, 1995. - 80 с.
4. Скворцов М.Н. Бізнес - план підприємства: (Вироб. - прак. Вид) К.: Вища. шк., 1995. –289с.
5. Мельников Г.Н., Вороненко Г.П. Проектирование механосборочных цехов. Учеб. для машиностр. спец. вузов / Под ред. АМ. Дальского. – М.: Машиностроение, 1990. – 352 с.
6. Металлорежущие станки и инструменты. Общие методические указания к выполнению дипломных проектов для студентов дневной и вечерней форм обучения специальности 1202. – «Металлорежущие станки и инструменты». – Брянск: БИТМ, 1993. –49 с.
7. Руководство к дипломному проектированию по технологии машиностроения, металлорежущим станкам и инструментам: Учеб. пособие для вузов по специальности «Технология машиностроения, металлорежущие станки и инструменты» / Л.В.Худобин, В.А.Гречишников, А.Г. Маеров и др.; Под общ. ред. Л.В.Худобина. – М.: Машиностроение, 1986. –288 с.
8. Дипломное проектирование по технологии машиностроения: Учеб. пособие для вузов / В.В. Бабук, П.Л.Горе, К.П. Забродин и др.; Под общ. ред. В.В. Бабука. – Минск: Высш. шк., 1979. – 464 с.
9. Маталин А.Л. Технология машиностроения: Учебник для машиностроительных вузов по специальности «Технология машиностроения, металлорежущие станки и инструменты». – Л.: Машиностроение, Ленингр. отд-ние, 1985. –496 с.
10. Технология машиностроения (специальная часть). Учебник для машиностроительных специальностей вузов / А.А.Гусев, Е.Р.Ковальчук, И.М.Колесов и др. - М.: Машиностроение, 1986. – 480 с.
11. Новиков М.П. Основы технологии сборки машин и механизмов. – М.: Машиностроение, 1980. – 592 с.
12. Справочник технолога-машиностроителя. / Под ред. А.М. Дальского, А.Г. Суслова, А.Г.Косиловой, Р.К.Мещерякова. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Машиностроение, 2001, т. 1 –944 с., 2001, т. 2. –976 с.
13. Ковшов АН. Технология машиностроения. Учебник для машиностроительных специальностей вузов. – М.: Машиностроение, 1987. – 320 с.
14. Болотин В.В. Прогнозирование ресурсов машин и конструкций. – М.: Машиностроение, 1984. – 312 с.
15. Технологичность конструкции: Справ. пособие / Под ред. С.Л. Ананьева, В.Н. Купровитта. М.: Машиностроение, 1969. – 424с.
16. Суслов А.Г. Технологическое обеспечение параметров состояния поверхностного слоя деталей машин. – М.: Машиностроение, 1987.- 208с
17. Афонькин М.Т., Магницкая М.В. Производство заготовок в машиностроении–Л.: Машиностроение, 1987.–256с.
18. Оптовые цены на отливки, поковки и горячие штамповки. Прейскурант № 25-01-М.: Прейскурантиздат, 1981. – 159 с.
19. Групповая технология машиностроительного производства. Т. 1. Организация группового производства; Т.2. Проектирование и использование технологической оснастки. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Л.: Машиностроение, Ленингр. отд-ние 1983, т.1 –407 с; т.2. –376 с.
20. ЕСТД ГОСТ 3.1109-82-18 с. Термины и определения основных понятий. – М.: Изд-во стандартов, 1982 – 18 с.
21. Великанов К.М. и др. Экономика и организация производства в дипломных проектах Л.: Машиностроение, 1986. – 283с.
22. ГОСТ 24.23-73. Правила выполнения чертежей элементов литейной формы и оснастки.
23. ГОСТ 8479-70. Поковки из конструкционной углеродистой и легированной стали. Общие технические условия.
24. ГОСТ 26645-85. Отливки из металлов и сплавов. допуски размеров, массы и припуски на механическую обработку.
25. ГОСТ 977-55. Отливки из конструкционных нелегированных и легированных сталей. Общие технические условия.
26. Справочник по технологии резания материалов: В 2-х кн. / Под ред. Г.Шпура, Т.Штеферле: Пер. с нем. Под ред. Ю.М. Соломенцева.- М.: Машиностроение, 1985.
27. Применение ЭВМ в технологической подготовке серийного производства / С.П.Митрофанов, Ю.А. Гульнов, Д.Л. Куликов и др. – М.: Машиностроение, 1981. – 287с.
28. Автоматизированная система проектирования технологических процессов механосборочного производства /В.И.Зарубин, Н.М. Капустин, В.В. Павлов и др. – М.: Машиностроение, 1979. – 247с.
29. Болдин Л.А. Основы взаимозаменяемости и стандартизации в машиностроении: Учеб. пособие для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Машиностроение, 1984. –272 с.
30. Якушев А.И. и др. Взаимозаменяемость, стандартизация и технические измерения: Учеб. для вузов /А.И. Якушев, ПН. Воронцов, Н.М. Федотов – 6-е изд., перераб. и доп. – М.: Машиностроение, 1987. – 352с.
31. Допуски и посадки: В 2-х ч. / В.Д. Мягков, М.А. Палей, А.Б.Романов и др. 6-е изд., перераб. и доп.- Л.: Машиностроение, Ленин град. отд-ние, 1988. – 448 с.
32. Климов В.И. и др. Справочник инструментальщика конструктора. – М.: Машиностроение, 1958 - 340с.
33. Семенченко ПИ. и др. Проектирование металлорежущих инструментов. -М.: Машиностроение, 1963. – 953с.
34. Барсов А.И. и др. Технология изготовления режущего инструмента. – М.: Машиностроение. 1979. – 135с.
35. Горохов ВА. Проектирование и расчет приспособлений: Учеб. пособие для студентов вузов машиностроительных спец. - Минск, Выш.шк., 1986.-238с.
36. Станочные приспособления: Справ. / Под ред. Б.Н. Вардашкина, В.В. Данилевского, А.А. Шатилова. – М.: Машиностроение, 1984. ч.1.- 592 с., ч.2. – 656с.
37. Методические указания. ЕСТПП. Выбор и рациональное применение систем станочных приспособлений. – М.: Изд-во стандартов, 1979.
38. ГОСТ 21.676-76, ГОСТ 21690-76. Приспособления сборно - разборные (СРП). Типы и основные размеры. Технические требования.
39. ГОСТ 22.129-76. Приспособления универсальные наладочные и специализированные наладочные (УНП и СНП). Общие технические условия.
40. ГОСТ 14.305-73. ЕСТПП Правила выбора технической оснастки.
41. Адаптивное управление технологическими процессами / Ю.Н. Соломенцев, В.Г.Митрофанов, С.П. Прототилов и др. – М.: Машиностроение, 1980.–636с.
42. ГОСТ 21495-76. Базирование и базы в машиностроении. Термины и определения. – М.: Изд-во стандартов, 1976. – 35с.
43. Журналы: «Машиностроение», «Вестник машиностроения», «Станки и инструмент».
44. Корсаков В.С. Основы конструирования приспособлений. – М.- Машиностроение, 1983. – 224с.
45. Кузнецов Ю.Н. Оснастка для станков с ЧПУ: Справ. – М.: Машиностроение, 1983. – 559.
46. Режимы резания металлов: справ. (Под ред. Ю.В. Барановского. – 3-е изд., перер. и доп. – М.: Машиностроение, 1972.- 407с.
47. Гуревич Я.Л. и др. Режимы резаная трудно обрабатываемых материалов: Справ. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Машиностроение, 1986. – 240с.
48. Общемашиностроительные нормативы резания для технического нормирования работ на металлорежущих станках. – М.: Машиностроение. 1974.–ч.1 -416с.; ч.2. – 200с.
49. Горанский А.К. и др. Автоматизация технического нормирования работ на металлорежущих станках с помощью ЭВМ. – М.: Машиностроение, 1974. – 220с.
50. Общемашиностроительные нормативы времени вспомогательного, на обслуживание рабочего места и подготовительно-заключительного для технического нормирования станочных работ, серийное производство. М.: Машиностроение, 1974. – 136с.
51. Общемашиностроительные нормативы времени на слесарную об работку и слесарно-сборочные работы по сборке машин. Серийное производство. – М.: Машиностроение, 1968. – 219с.
52. Промышленные роботы в машиностроении. Альбом схем и чертежей: Учеб. пособие для технических вузов / Ю.М. Соломенцев, К.П. Жуков, Ю.А. Павлов и др. Под общ. ред. Ю.М. Соломенцева. – М.: Машиностроение. 1987. – 150с.
53. Бурлаков С.Ф. и др. Проектирование манипуляторов, промышленных роботов и робототехнических комплексов: Учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по спец «Робототехнические системы» /С.Ф.Бурдаков, В.А. Дьяченко, АН. Тимофеев. – М.: Высш. шк., 1986.- 264с.
54. Механизация и автоматизация сборки в машиностроении (А.В.Воронин, АИ. Гручушин, А.С. Калашников и др. – М.: Машиностроение, 1986. – 372с.
55. Козырев Ю.Г. Промышленные роботы: Справ. – М.: Машиностроение. 1983.- 220с.
56. Чарико Д.В., Хабаров НИ. Основы проектирования механосборочных цехов. - М.: Машиностроение. 1975.
57. Корсаков В с. Автоматизация производственных процессов: Учебник для вузов. – М.: Высш. шк., 1978. – 295с.
58. Металлорежущие станки: Учебник для машиностроительных вузов (Под ред.В.Э. Пуша. – М.: Машиностроение. 1986. – 256с.
59. Автоматизация процессов в машиностроении: Учеб. пособие для вузов. –М.: Высш.шк., 1973. – 250с.
60. Гамрат-Курек Л И. Экономическое обоснование дипломных проектов. – М.: Высш. шк., 1985. – 156с.
61. Технико-экономический анализ машин и приборов (Под общ. ред. М.Л. Шпатова, В.И. Постникова. – М.: Машиностроение, 1985. – 247с.
62. Расчеты экономической эффективности новой техники: справ. /Под ред. ЯМ. Великанова. – Л.: Машиностроение, 1989. – 445с.
63. Долтин П.П. Справочник по технике безопасности. - М.: Энергоиздат, 1982. – 696с.
64. Атаманюк В.Т. Ширшов Л.Г., Акимов Н.И. Гражданская оборона. Учебник для вузов. – М.: Высш. шк., 1986. – 207с.
65. Купряков Е.М. Стандартизация и качество промышленной продукции: Учеб. для вузов по спец. Планирование промышленности. – М.: Высш. шк., 1985. – 288с.
66. Патентоведение: Учебник для вузов (В.И. Артемьев, М.М. Богуславский, Р.П. Вчерашний и др. /Под ред. В.А. Рясенцева. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Машиностроение, 1984. – 352с.
67. Прочность материалов и элементов конструкций в экстремальных условиях (Под ред. Г.С. Пясаренко.- Киев: Наукова думка, 1960, т.1. – 535 с.,т2.–771с.
68. Проников А.С. Надежность машин. – М.: Машиностроение, 1978.– 592с.
69. Власов А.Ф. Удаление пыли и стружки от режущих инструментов. – М.: Машиностроение, 1982. – 239с.
70. Автоматизация проектно-конструкторских работ и технологической подготовки производства в машиностроении. (Под ред. О.И.Семенкова. – Минск.: Выш. шк., 1977. т.2 – 336с.
71. Дунаев П.Ф., Леликов ОП. Конструирование узлов и деталей машин: Учеб. пособие для машиностроительных спец вузов. 4-е изд., перераб. и доп. –М.: Высш. шк., 1985. –416с.
72. ГОСТ 18831-73. Технологичность конструкций.
73. Юзенчук СА. Технико-экономические основы сборочных процессов в машиностроении. М.:- Машиностроение. 1977. – 220с.
74. Экономика и организация производства в дипломных проектах по технологическим специальностям /Под ред. АМ. Геворкяна, А.А. Карасевой. – М.: Высш. шк., 1982. – 1Збс.
75. Панченко В.М. Методические указания по разработке организационно-экономической части дипломных проектов для студентов дневной и вечерней форм обучения специальности 0501. – Брянск: БИТМ, 1986. – 39с.
76. Белый А.А., Максимов А.И. Методические указания по разработке организационно-экономической части при проектировании поточных линий в условиях крупносерийного и массового производств для студентов дневной и вечерней форм обучения специальности 0501. –. Брянск: БИТМ. 1986. – 57с.
77. Инструкция по оценке экономической эффективности создания и использования автоматических манипуляторов с программным управлением (промышленных роботов). – М.: НИИ по машиностроению, 1983. – 100 с.
78. Панченко В.М., Демиденко И.А. Технико-экономические показатели внедрения промышленных роботов, роботизированных и автоматизированных комплексов: Метод. указания по выполнению курсовых и дипломных проектов. – Брянск: БИТМ, 1986. – 20с.
79. Козловский В.А. и др. Эффективность переналаживаемых роботизированных производств. – Л.: Машиностроение, 1985. – 220с.
80. Петров В.И.и др. Планирование гибких производственных систем. –Л.: Машиностроение, 1985.– 18с.
81. Общемашиностроительные методические материалы по определению экономической эффективности использования САПР в проектных, проектно-конструкторских и технологических организациях, в основном производстве и капитальном строительстве № 189/87/65/50. – М.: Машиностроение, 1985. – 57с.
82. Металлорежущие станки и автоматы: Учебник для вузов /Под ред.А.С. Проникова. - М.: Машиностроение, 1981. – 479с.
83. Колев Н.С. Металлорежущие станки. Учеб. пособие для вузов. и др. – Л.: Машиностроение, 1980. – 500 с.
84. Белянин П.Н. Промышленные роботы и их применение. – М.: Машиностроение, 1983. – 311 с.
85. Пуш В.Э. и др. Автоматические станочные системы. – М.: Машиностроение, 1982. – 319с.
86. Роботизированные производственные комплексы / ЮГ. Козырев и др.; Под ред. Ю.Г. Козырева. – М.: Машиностроение, 1987. – 270 с.
87. Белянин П.Н. и др. Гибкие производственные системы: Учеб. пособие - М.: Машиностроение, 1988. - 256с
88. Гибкие производственные комплексы /Под ред. П.Н Белянина, ВА. Лешенко. – М.: Машиностроение, 1989.- 384с.
89. Металлорежущие системы машиностроительных производств: Учебн. пособие для вузов /О.В. Таратынов и др.: Под ред. Г.Г Земокова, - М.:Высш.шк.,1988.– 464с.
90. Конструкция и наладка станков с программным управлением и роботизированных комплексов: /Учебн. пособие /Л.Н. Грачев и др. – М.: Высш. шк., 1986. –288с.
91. Локтева С.Е. Станки с программным управлением и промышленные роботы: Учебник. – М.: Машиностроение, 1986. – 320с.
92. Модзеленский А.А. и др. Многооперационные станки: Основы проектирования и эксплуатации. – М.: Машиностроение, 1981 – 216с.
93. Колка И.А., Кувшинский В.В. Многооперационные станки. – М.: Машиностроение, 1983. – 136с.
94. Дарымов О.И. Промышленное оборудование автоматических производств. Обоснование основных технических характеристик производств главного движения станков с ЧПУ и многоцелевых станков: Метод. указания. – Брянск: БИТИ. 1987.
95. Тарзиманов ГА. Проектирование металлорежуших станков. – М.: Машиностроение, 1980 – 288с.
96. Пуш В.Э. Конструирование металлорежущих станков. – М.: Машиностроение, 1977. – 390с.
97. Свирщевский Ю.Н., Манейчик А.А. Расчет и конструирование коробок скоростей и подач. –Минск: Выш. шк., 1976– 592 с.
98. Дарымов О.И. Промышленное оборудование автоматических производств. Общие требования к содержанию и методические указания по оформлению курсового проекта. - Брянск: БИТМ, 1987. –42 с.
99. Дарымов О.И. Промышленное оборудование автоматических производств. Расчет структуры привода главного движения станков с ЧПУ и многоцелевых станков: Метод. указания к выполнению курсового проекта. – Брянск: БИТМ, 1987. – 42с.
100. Дарымов О.И. Промышленное оборудование автоматических производств. Расчет и проектирование приводов подач станков: Метод указания. – Брянск: БИТМ, 1987.
101. Кочергин А.И. Конструирование и расчет металлорежущих станков и станочных комплектов: Курсовое проектирование, Учебн. пособие для вузов. – Высш. шк.,1981. – 382 с.
102. Маеров А.Г. Устройство, основы конструирования и расчет металлообрабатывающих станков и автоматических линий: Учебн. пособие, - М.: Машиностроение, 1986. – 368с.
103. Бурдаков С.Ф. и др. Проектирование манипуляторов промышленных роботов и роботизированных комплексов: Учеб. пособие для вузов. – М.: Высш. шк., 1986. – 264 с.
104. Калинин В.И.и др. В помощь конструктору-станкостроителю. – М.: Машиностроение, 1983. –288 с.
105. Серебреницкий П.П. Краткий справочник станочника. - Л.: Лениздат, 1982. – 360с.
106. Детали и механизмы металлорежущих станков /Под ред. Д.К Решетова. – М.: Машиностроение, 1972. – т. 1.-664с.; т. 2. – 520 с.
107. Трофимов А.М. Металлорежущие станки: Альбом. – М.: Машиностроение. 1979. – 78с.
108. Аверьянов О.М. и др. Технологическое оборудование ГПС /Под общ. ред. А.И. Федотова, О.Н. Миляева. – Л.: Политехника, 1991.– 320 с.
109. Модульное оборудование для гибких производственных систем механической обработки: Справ. / Р.З. Сафраган и др.: Под ред. Р.З. Сафраганова. – Киев.: Техника, 1989. –173 с.
110. Электротехнический справочник: в 3-х т. –т.2 / Под общ ред. И.Н. Орлова и др. – 7-е изд., испр. и доп. – М.: Энергоатомиздат, 1986. – 712 с.
111. Справочник по автоматизированному электроприводу / Под ред. В.А. Елисеева. – М.: Энергоатомиздат, 1983. –616 с.
112. Электроприводы подач и главного движения станков с ЧПУ: Метод. рекомендации по применению в станкостроении. (Кондриков АН. и др.–М.:ЭНИМС, 1984.–138с.
113. Харатьян В.М. Следящие приводы станков с ЧПУ. - М.: Машиностроение. 1985. – 50 с.
114. Розман Я.Б., Брайтер Б.З. Устройство, наладка и эксплуатация электроприводов металлорежущих станков. – М.: Машиностроение, 1985. –208с.
115. Харизоменов И.В., Харизоменов Г.И. Электрооборудование станков и автоматических линий: Учебник. – М.: Машиностроение. 1987. – 224с.
116. Эффективность применения высокомоментных двигателей в станкостроении. / Э.Г. Королев и др. – М.: Машиностроение. 1981. -144с.
117. Свешников А.К. Усов А.А. Станочные гидроприводы: Справ. - М.: Машиностроение. 1988. -464с.
