Тема 5. Керування пасивами-зобов'язаннями банку

Тема 2. СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ І ПЛАНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1. Сутність стратегії банку й характеристика її складових.

2. Банківська політика й характеристика її окремих елементів.

3. Стратегічне й тактичне планування як найважливіші інструменти розробки й коректування стратегії керування діяльністю банку.

СТРАТЕГІЯ БАНКУ – це цілісна система планування, лінія поведінки банку, яка дозволяє домагатися його найбільш ефективної діяльності; передбачуваний прогноз розвитку банку, що відповідає на питання:

1) як банк збирається досягти мети?

2) на які ринки він націлюється?

3) як він збирається потрапити на ці ринки?

4) які послуги він збирається запропонувати ринку?

Ціль банку визначається з позиції його прибутковості, рентабельності, структури балансу, напрямків діяльності (депозитна політика, політика на фінансовому ринку, кредитна політика). У кожному конкретному випадку можуть бути загальні цілі (у цілому по банку на перспективу) і окремі цілі, сформульовані як поточні завдання. Ефективність реалізації С. б. у процесі проведення банківських операцій визначається в залишковому підсумку єдністю стратегічної мети, оперативних завдань і потокового керування банком.

Основними складової стратегії банку є:

ü маркетингова стратегія - програма маркетингової діяльності банку на цільових ринках;

ü стратегія керування активами й пасивами - програма керування фінансовими потоками банку, спрямована на зниження втрат від різних видів банківських ризиків й оптимізацію результатів його діяльності;

ü інвестиційна стратегія банку – програма довгострокових стратегічних цілей інвестиційної діяльності банку, сформульованих у місії банку, а також способи й кошти їхнього досягнення на основі рішення відповідного комплексу завдань;

ü продуктова стратегія – сукупність заходів щодо планування нових банківських продуктів, модернізацію вже, що перебувають на ринку продуктів(товарна політика), а також визначення характеру й асортиментів послуг, пропонованих банком (асортиментну політику);

ü стратегія керування банківськими ризиками – програма керування діяльністю банку, спрямована на зниження втрат від реалізації різних видів банківських ризиків. Така програма припускає, з одного боку, необхідність використання всіх внутрішніх можливостей розвитку банку, а з іншого боку - утримувати ризики на прийнятному й керованому рівні.

БАНКІВСЬКА ПОЛІТИКА – це комплекс внутрішніх еталонів, самостійно розроблених і встановлених банками й параметри, що визначає, і характеристики їхньої оперативної діяльності й перспективи розвитку. Основні елементи Б. п. формуються й реалізуються у формі цілей (цільові установки), пріоритетів цілей, переваг, обмежень, меж обмежень і заборон. Вони визначають й якісні характеристики банківських продуктів, і орієнтацію на клієнтів, і характер маркетингової стратегії - практично будь-які нюанси діяльності банку.

ДЕПОЗИТНА ПОЛІТИКА – банківська політика по залученню коштів вкладників у депозити й ефективне керування процесом залучення. Д. п. включає стратегію й тактику банку по залученню банківських ресурсів.

Реалізацію Д. п. можна розглядати із двох позицій. У широкому змісті - це діяльність банку, пов'язана із залученням коштів вкладників й інших кредиторів, а також визначенням (регулюванням) відповідної комбінації джерел коштів. У вузькому змісті - це дії, спрямовані на задоволення потреби банку в ліквідності шляхом активного вишукування й залучення коштів, у т.ч. і позикових.

Д. п. банка повинна відповідати його стратегічним цілям. Тому при її формуванні надзвичайно важливий вибір генеральної лінії. Банк може вибрати як своїх потенційних клієнтів або приватних вкладників - «роздрібних» клієнтів, або комерційні фірми й інші юридичні особливості, або тих й інших. Якщо банк не залучає широко депозити населення, то він може замінити постійні витрати процентними. При роботі з населенням банк на початковому етапі виробляє стратегію проникнення по ринках, клієнтам і продуктам, потім - стратегію розвитку й диверсифікованості.

Завданнями Д. п. можуть бути: дотримання ліквідності балансу банку, залучення ресурсів з мінімальними витратами, залучення в депозити необхідної кількості ресурсів на можливо більше тривалий час, створення в перспективі умов для стабільності притягнутих коштів.

Д. п. банка повинна бути оформлена документально. Вона може бути зафіксована у вигляді самостійного документа на 1 -2 роки, або представлена окремими положеннями про порядок залучення коштів у вклади й про відкриття й ведення клієнтських рахунків.

Положення про Д. п. банк може містити наступні розділи:

ü загальні положення;

ü мети ресурсної політики банку;

ü взаємодія структурних підрозділів банку;

ü структура ресурсів банку;

ü терміни залучення коштів і порядок установлення умов договорів;

ü перелік документів, необхідних для укладання договору про відкриття депозиту або рахунку в банку;

ü порядок залучення й оформлення операцій по залученню коштів кредитних організацій;

ü порядок нарахування й сплати відсотків по пасивних операціях;

ü відрахування у фонд обов'язкового резервування НБУ;

ü порядок зберігання документів.

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА БАНКУ – система мер по розробці максимально ефективної організації кредитних відносин. Вона визначає стандарти, параметри й процедури, якими керуються банківські працівники у своїй діяльності по наданню, оформленню кредитів і керуванню ними.

При формуванні К. п. б. ураховуються ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів:

1. Макроекономічні:

· загальний стан економіки країни;

· грошово-кредитна політика НБУ;

· фінансова політика уряду.

2. Галузеві й регіональні:

· стан економіки в регіонах і галузях, що обслуговують банком;

· склад клієнтів, їхня потреба в кредиті;

· наявність банків-конкурентів.

3. Внутрібанківські:

· величина власних коштів (капталу) банку;

· структура пасивів;

· здатності й досвід персоналу.

Основними положеннями меморандуму К. п. б. є:

ü визначення цілей формування кредитного портфеля, а також структурні елементи кредитування (види, терміни, розміри і якість забезпечення);

ü опис повноважень в області кредитування, якими наділені керівники й співробітники банку, відповідальні за дану ділянку діяльності банку;

ü перелік необхідних документів, прикладених до кредитної заявки й документації для обов'язкового зберігання в кредитній справі (дів. КРЕДИТНА ІСТОРІЯ);

ü конкретні й докладні вказівки про тих, хто відповідає за зберігання й перевірку кредитних справ, хто має право доступу до цих справ й у якому випадку

ü основні правила прийому, оцінки й реалізації кредитного забезпечення;

ü лімітування операцій по кредитуванню;

ü аналіз кредитоспроможності позичальника;

ü методику оцінки кредитних заявок;

ü процентну політику банку;

ü характеристику діагностики проблемних кредитів, їхнього аналізу й шляхів виходу з виникаючих труднощів.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ – сукупність заходів, спрямованих на розробку й реалізації стратегії по керуванню портфелем інвестицій з метою збільшення прибутковості операцій, підтримки припустимого рівня їхньої ризикованості й ліквідності балансу.

Залежно від факторів й обмежень, що впливають на інвестиційну діяльність банку, характеру портфеля цінних паперів банку робиться вибір типу І. п.

СТРАТЕГІЯ КЕРУВАННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ – це програма керування діяльністю банку, спрямована на зниження втрат від реалізації різних видів банківських ризиків – найважливіша складова системи керування банківськими ризиками. Така програма припускає, з одному боку, необхідність використання всіх внутрішніх можливостей розвитку банку, а з іншого боку - утримувати ризики на прийнятному й керованому рівні.

Основними елементами С. у.р. б. є:

· політика банку в області керування ризиками;

· процедура вироблення рішень про прийняття ризику;

· організаційна структура керування ризиками;

· наявність інформаційної системи керування;

· організація внутрібанківського контролю.

Політика керування ризиками винна визначати, які ризики й у яких межах банк готовий прийняти з урахуванням вибору цільових ринків, клієнтів і набору банківських послуг, які він може їм запропонувати. Така політика повинна відрізнятися гнучкістю й регулярно переглядатися з урахуванням змін цілей банку, стану його клієнтської бази, економічної ситуації, конкуренції й внутрішніх ресурсів банку (персонал, технології).

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ - це виражені у формі плану мети банку, які відображають всі елементи банківського маркетингу, його фінансові ресурси, виробничі можливості.

С. п. повинно служити орієнтиром для прийняття ключових рішень, що стосуються майбутніх ринків, продуктів, організаційної структури, прибутковості банківських операцій і характеру прийнятих ризиків, т. е є основою всієї системи банківського менеджменту.

Завдання стратегічного плану банку повинні ясно сформулювати, яким бізнесом займається банк, чим даний банк відрізняється від своїх конкурентів, цінності, які відбиті в корпоративній культурі банку. У С. п. даються відповіді на питання "хто?", "що?" й "як?" (Хто будуть наші клієнти?; Що за продукцію й послуги банк буде їм пропонувати?; Як, тобто якою мірою, банк задовольнить потреби ринку?). В остаточному підсумку, у С. п. повинні знайти відбиття:

· вихідні умови й оцінка середовища, у якій працює банк, визначення джерел поповнення пасивів, напрямків найбільш доцільного розміщення коштів банку;

· пріоритети ринку, під впливом яких відбувається распределение средств;

· оцінка сильних і слабких сторін банку, його можливостей і небезпек;

· рекомендації щодо коректування обраних сфер діяльності банку;

· рекомендації щодо кращої адаптації до потреб клієнтів;

· рекомендації з формування й розвитку банківської мережі.

Розробка стратегічного плану включає ряд етапів. Насамперед, визначаються стратегічне бачення й місія банку. Потім розробляється генеральна мета банку, що охоплює всі аспекти його діяльності. Тому для її реалізації потрібна розбивка на меті більше низького рівня. Інакше кажучи, необхідна структуризація генеральної мети, її декомпозиція.

Мети розробляються на різні періоди діяльності банку й залежно від цього виділяють наступні їхні групи: оперативні (до 1 місяця), тактичні (до 1 року) і стратегічні (на кілька років).

СТРАТЕГІЧНЕ БАЧЕННЯ БАНКУ – опис майбутньої організації, напрямків діяльності й головної стратегії банку.

МІСІЯ БАНКУ – документ, що відображає чітко сформульований сенс існування банку, його роль на фінансовому ринку, позиціювання (відмінність від інших учасників банківського ринку). Містить визначення існуючих і перспективних банківських продуктів й операцій, ринків, регіонів, а також тих областей діяльності, у к-рых банк розраховує домогтися стійкої конкурентної переваги.

БІЗНЕС-ПЛАН БАНКУ – програма діяльності банку, яка містить план заходів щодо досягнення поставлених цілей, а також оцінку майбутніх доходів і витрат.

Б.-п. складається в довільній формі, однак обов'язково включає наступні компоненти:

ü загальну інформацію про банк (назва, форма власності, організаційно-правова форма господарювання, у співробітників, організаційна структура керування банком);

ü перелік виконуваних операцій і послуг, надаваних клієнтам;

ü характеристику поточної ситуації на ринках кредитних ресурсів і банківських послуг;

ü стратегію маркетингу (споживачі банківських послуг, плановий обсяг їхнього продажу);

ü розрахунок собівартості послуг і розмір тарифів;

ü основні цілі банку й шляхи їхнього досягнення;

ü основні завдання розвитку (пріоритетні клієнти, галузі, послуги);

ü стратегію керування банківськими ризиками;

ü організаційна стратегія (структура керування, кадрова політика, розвиток філіальної мережі);

ü очікувані фінансові показники (прогнозний баланс, активи, зобов'язання, капітал, доходи, витрати й ін.).

Складання Б.-п. б. включає наступні етапи:

ü аналіз макроекономічних тенденцій;

ü аналіз доходів і витрат банку за останні роки;

ü аналіз SWOT;

ü оцінка системи керування банком;

ü аналіз асортиментів послуг, надаваних банком;

ü перегляд номенклатури послуг і тарифів на них;

ü визначення необхідного обсягу залучення інвестицій (для збільшення статутного фонду, придбання нового обладнання або його модернізації, покупки акцій інших компаній і т.д.);

ü визначення планової структури активів і пасивів;

ü розрахунок плану доходів і витрат (кілька варіантів);

вибір реального прогнозу.

Тема 3. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК Й АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ЯК ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ .

1. Роль обліку в системі керування комерційним банком й основи його організації.

2. Аналіз діяльності банку як функція фінансового менеджменту.

3. Показники, що відображають ефективність керування банком

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ визначається рентабельністю проведених їм операцій і здатністю максимізувати прибуток при дотриманні прийнятного рівня ризику, які відображають позитивний сукупний результат у всіх сферах його господарсько-фінансової діяльності.

У сформованій закордонній і вітчизняній практиці аналіз ефективності банківської діяльності включає аналіз доходів і витрат, аналіз ефективності банківських операцій й аналіз прибутковості банку.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ дозволяє виявити рівень витрат або ступінь ефективності використання ресурсів. Для цього використається формула

Ефективність банківської операції (Эбо) = Доход (витрата) по виду операції/Середній залишок активів (пасивів) по відповідній операції.

Дано формулу для розрахунку ефективності окремих операцій винна бути модифікована. Так, при оцінці ефективності кредитних операцій варто враховувати частку неповернення кредитів, зменшуючи на величину резервів під безнадійні позички величину доходу від кредитних операцій.

При розрахунку ефективності комісійно-посередницьких операцій (Экпо) як база доходу приймається в увагу обсяг проведених банком операцій (напр., обсяг проведених клієнтських платежів). Відповідно формула розрахунку має такий вигляд:

Экпо = Доход (витрата) по виду операції/ Оборот активів (пасивів) по відповідній операції.

Після розрахунку показників ефективності окремих банківських операцій проводитися аналіз їхніх темпів росту й порівняння з темпами росту ринкових ставок по відповідних фінансових інструментах, а також з темпами росту інфляції.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ проводитися за допомогою системи наступних показників:

ü рентабельність кредитних операцій – розраховується шляхом розподілу доходу від наданих кредитів на витрати по залученню ресурсів (суми процентних виплат по внесках клієнтів);

ü прибутковість кредитних операцій на 1 грн. активу – відношення доходу від наданих кредитів до середніх активів;

ü прибутковість кредитних операцій - відношення доходу від наданих кредитів до середніх кредитних вкладень. При ідеальному стані кредитного портфеля банку (кредити повертаються повністю, і відсотки сплачуються відповідно до кредитного договору) цей коефіцієнт дорівнює процентній ставці по кредитах;

ü прибутковість кредитних операцій – розраховується шляхом розподілу прибутку від кредитних операцій на середні активи. Більше високі темпи росту даного показника в порівнянні з показником прибутковості свідчать про ріст ефективності кредитних вкладень;

ü питома ваги доходів від наданих кредитів у загальній сумі доходів.

АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ проводитися для оцінки її достатності для продовження успішного функціонування банку: своєчасного й повного покриття всіх витрат, пов'язаних з неповерненням банківських активів; формування внутрібанківських джерел для витрат на розвиток банківського бізнесу й підвищення його конкурентноздатності, а також для формування прийнятного для акціонерів рівня дивідендів.

Найпоширенішими показниками для оцінки прибутковість банку є показник прибутковості активів (ROA - return on total assets – чистий прибуток на сукупні активи), і показник прибутковості банківського капіталу (ROE - return on equity capital – чистий прибуток на акціонерний капітал). Коефіцієнт ROA відображає ефективність роботи менеджеровинвестиционной політики банку, його оптимальне значення перебуває в межах 0,6 - 1,4%. Коефіцієнт ROE указує на ті, наскільки раціонально використалися кошти акціонерів банку; оптимальне значення даного показника 1-15%. До інших важливих показників П. б. ставляться:

ü показник чистої процентної маржі:

ЧПМ = (ПД - ПР) / ТАК,

де ЧПМ - чиста процентна маржа; ПД - процентні доходь; ПР - процентні витрати; ТАК - працюючі (дохідні) активи;

ü чиста непроцентна маржа (ЧНП) = НД - НР/ТАК,

де НД - непроцентні доходь; НР - непроцентні витрати.

ü спрэд прибутку:

Спрэд = (ПД / ПА) - (ПВ / ЗП),

де ЗП - всі зобов'язання банку, по яким виплачуються відсотки;

ü чиста маржа банківського прибутку – відношення прибутку після оподатковування до операційних доходів;

ü прибуток на акцію – відношення прибутку після оподатковування до кількості простих акцій, що перебувають в обігу;

ü прибуток на один працівника – відношення прибутку після оподатковування до загальної чисельності персоналу.

Для того, щоб при оцінці прибутковості банку визначити основні джерела зростання прибутку і її зниження, необхідно провести факторний аналіз прибутковості банку, тобто деталізувати складового розрахунку прибутковості й визначити вплив змін кожної з їх на зміну прибутковості в цілому.

ТЕМА 4 КЕРУВАННЯ КАПІТАЛОМ

1. Капітал банку, його види, структура й функції

2. Статутний фонд комерційного банку: порядок формування й зміни величини

3. Резервний фонд банку й інші спеціальні фонди: порядок формування й використання

4. Методи керування банківським капіталом

4.1 Планування задоволення потреб у банківському капіталі

4.2 Використання централізованих методів регулювання банківського капіталу

КАПІТАЛ БАНКУ (від лат. capitalis – головний) – загальна торба внесених засновниками й акціонерами власних коштів, розмір яких збільшується в результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку учасників банку. З погляду бухгалтерії К. б. являє собою залишкову вартість активів банку після відрахування всіх його зобов'язань; сукупність різних по призначенню фондів, які забезпечують самостійність і стабільність банку. Відповідно до банківського законодавства України власні кошти банку (регулятивний капітал) включають:

ü Основний капітал - капітал 1-го рівня;

ü Додатковий капітал - капітал 2-го рівня.

Основний капітал включає оплачений і зареєстрований передплатний капітал, тобто статутний капітал і розкриті резерви, створювані за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів, а також загального фонду для покриття ризиків (резервного фонду).

Додатковий капітал включає:

Ø резерви під стандартну заборгованість інших банків;

Ø резерви під стандартну заборгованість клієнтів по кредитних операціях банку;

Ø результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації або ревальвації гривні;

Ø результат переоцінки основних коштів;

Ø прибуток потокового долі;

Ø субординированный борг.

Субординированный борг – довгострокова позикка, що банк бере в інших юр. осіб (у т.ч. банків) на рядків не менш 5 років. За користування С. буд. банк щокварталу платити кредиторові відсотки в розмірі не більше дисконтної ставки по гривневому боргу й не більше ставки ЛИБОР + 4% (6-7% річних) по валютному боргу. По суті - це звичайні незабезпечені капітальні боргові інструменти (облігації й купонних ощадних сертифікатів), які відповідно до договору не можуть бути взяті в банку раніше, ніж через п'ять років, а у випадку банкрутства або ліквідації банку повертаються інвесторові після погашення претензій всіх інших кредиторів. При цьому торба таких коштів, включених у регулятивний капітал банку, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу із щорічним зменшенням на 20% від його початкової вартості протягом п'яти останнього років дії договору.

Відповідно до діючого законодавства додатковий капітал не може бути більше основного капіталу.

Основному капіталу властиві наступні функції:

ü захисна – проявляється в тім, що капітал виступає як «гроші на чорний день» для захисту від банкрутства, компенсуючи поточні втрати й рішення виниклих фінансових проблем;

ü оперативна – проявляється в тім, що, завдяки формуванню капіталу забезпечуються кошти, необхідні для створення, організації й функціонування банку до залучення достатньої кількості депозитів. У цій функції власний капітал банку забезпечує адекватну базу росту активних операцій, тобто підтримує обсяг і характер банківських операцій відповідно до завдань банку;

ü регулююча – зв'язана винятково з особливою зацікавленістю суспільства (клієнтів і кредиторів банку) в успішному функціонуванні банків, а також із законами й правилами, що дозволяють центральним банкам здійснювати регулювання стану капіталу з метою обмеження ступеня ризику, якому може піддаватися банк.

Кожен банк визначає величину К. самостійно, оскільки вона залежить від багатьох факторів. Так, активні операції, пов'язані з більшим ризиком, вимагають щодо більшого розміру власних коштів. Переваги серед клієнтів банку великих кредитоемких підприємств жадає від його більшого розміру власних коштів при тім же обсязі активних операцій, у порівнянні з банком, що орієнтується на обслуговування більшого числа дрібних позичальників і т.д.

К.б. становить незначну частину ресурсів сучасного банку, хоча його роль досить велика як для забезпечення стабільності банку, так і для ефективності його роботи: він служити насамперед для фінансування первісної діяльності банку. Крім того, він є вихідним показником для розрахунку деяких важливих нормативів банку.

Залежно від форми організації банку утворення статутного капіталу (фонду) відбувається по-різному. Однак у всіх випадках формування й збільшення статутного капіталу банку здійснюється винятково шляхом грошових внесків. Якщо банк створюється у вигляді АТ, фонд формується в сумі номінальної вартості акцій, розповсюджуваних або шляхом відкритої підписки на них (у випадку організації банку у вигляді ВАТ), або в порядку розподілу всіх акцій між засновниками відповідно до розміру їхньої частки в статутному фонді (ЗАТ).

Якщо банк створюється як ТОВ, він має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, при цьому учасники банку несуть відповідальність по його зобов'язаннях у межах своєї частки.

Відповідно до форми організації відбувається й збільшення статутних фондів банків. Комерційні банки, створені у вигляді АТ, для збільшення статутного капіталу можуть випустити додаткова кількість акцій і поширити їх між юридичними особами й громадянами. Для залучення додаткових коштів таким банкам надається право випускати свої боргові зобов'язання - облігації.

Банки, організовані по типі ТОВ, можуть збільшувати розмір свого статутного капіталу або шляхом залучення додаткових учасників із внесенням ними своєї частки в статутний капітал банку, або шляхом збільшення частки шкірного з колишніх учасників банку. Дів. також БАНКІВСЬКІ РЕСУРСИ, МУЛЬТИПЛІКАТОР КАПІТАЛУ БАНКУ, ПРОГРАМА КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКУ, ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

КЕРУВАННЯ КАПІТАЛОМ БАНКУ проводитися з метою досягнення й підтримки достатності капіталу для забезпечення адекватної бази росту при розширенні обсягів проведених банком операцій, освоєнні нових видів банківських продуктів, нових ринків.

У. к. припускає використання таких прийомів і методів фінансового менеджменту, які дозволяють банку підтримувати достатній стандарт величини капіталу (стосовно розміру сукупних активів, ризиків і зобов'язань). До них ставляться:

ü робота з акціями (випуск, пропозиція, розміщення, викуп, у тому числі з метою підтримки котирувань, конвертування акцій в облігації й навпаки й т.д.);

ü керування доходами й політика дивідендів. Це дозволяє забезпечити адекватне зростання нерозподіленого прибутку, що підлягає капіталізації;

ü оптимізація структури активів, а також своєчасна їхня переоцінка;

ü регулювання величини капіталу шляхом установлення обов'язкових мінімальних нормативів з метою:

ü обмеження ризику банкрутства банків;

ü підтримки суспільної довіри до них.

Робота з використання згаданих вище прийомів і методів У.к. проводитися, з однієї сторони менеджерами банку, а з іншого боку - НБУ - основним органом регулювання банківської діяльності.

Величина базового капіталу банку для різних банків є неоднаковою й залежить від їхніх стратегічних цілей, виду послуг, пропонованих клієнтам, прийнятній ступеню схильності ризику й розумів державного регулювання.

У практиці банківської діяльності використаються два методи У. к.: методи внутрішніх і зовнішніх джерел поповнення капіталу. Основним внутрішнім джерелом капіталу банку є нерозподілений прибуток, тобто прибуток, невиплачений акціонерам. У цьому зв'язку в рішенні питання достатності капіталу досить важливу роль грає проведення зваженої дивідендної політики, у процесі якої вирішується яка частина потокового прибутку винна залишатися нерозподіленої, а яка - виплачуватися акціонерам у формі дивідендів. Залучення капіталу за рахунок внутрішніх джерел не тільки є більше дешевіємо, алі й не несе в собі погрози втрати контролю існуючими акціонерами.

Головними зовнішніми джерелами капіталу є:

· продажів звичайних акцій;

· продажів привілейованих акцій;

· випуск капітальних боргових зобов'язань;

· продажів активів банку;

· оренда нерухомого майна;

· обмін акцій на боргові зобов'язання.

Вибір «кращого» джерела капіталу менеджерами банку припускає облік відносних витрат і ризику, пов'язаного з використанням шкірного джерела, а також державне регулювання. Дів. також БАНКІВСЬКІ РЕСУРСИ, ДОСТАТНІСТЬ КАПІТАЛУ БАНКУ, МУЛЬТИПЛІКАТОР КАПІТАЛУ БАНКУ, ПРОГРАМА КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКУ, ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

ДОСТАТНІСТЬ КАПІТАЛУ БАНКУ – це основний критерій фінансової стабільності банку. Д.к.б. визначається відносними показниками, що характеризують діяльність банку з погляду його стабільності при виникненні різних ризиків по активних операціях.

НБУ встановлює комерційним банкам нормативи достатності капіталу, дотримання яких обов'язково. Орієнтиром для встановлення зазначених нормативів служити методика й норматив достатності капіталу, установлень Базельським комітетом. Він розраховується як відношення регулятивного капіталу до активів, зваженим з урахуванням ризику за винятком сум створених резервів на покриття можливих збитків по активних операціях. Мінімально припустиме значення нормативу достатності капіталу в умовах України для знову створених банків протягом першого долі їхнього функціонування – 15%, іншого – 12%, і тільки із третього долі адекватність капіталу може становити не менш 10%. До основних показників, що характеризують Д. к. ставляться й інші нормативи капіталу. Дів. ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

Додатковими показниками Д.к.б. є:

ДО1 - питома ваги капіталу в структурі пасивів банку. Значення, що рекомендує - у межах 0,15 - 0,20.

ДО1 =

капітал пасиви банку

ДО2 - співвідношення чистого капіталу в загальній сумі активів. Значення даного показника повинне бути не менш 0,04.

ДО2 =

чистий капітал загальні активи

ДО3 - коефіцієнт достатності капіталу. Значення, що рекомендує, не менш 0,25 - 0,30

ДО3 =

чистий капітал зобов'язання

ДО4 - коефіцієнт маневреності. Оптимальне значення даного показника 0,5 - 1,0.

ДО4 =

нетто-капітал брутто-капітал

ДО5 - коефіцієнт захищеності капіталу. Характеризує захищеність капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, устаткування й інші матеріальні активи.

ДО5 =

основні кошти власний капітал банку

ПРОГРАМА КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКУ – план заходів щодо збільшення регулятивного капіталу банку за рахунок внутрішніх джерел, шляхом залучення коштів на умовах субординированного боргу, реорганізації банку й ін. джерел. П.к.б. розробляється банком, що не дотримує встановлених НБУ нормативів капіталу (дів. ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ) протягом одного місяця, починаючи від дня встановлення факту порушення цих нормативів територіальним керуванням НБУ.

ТЕМА 5. КЕРУВАННЯ ПАСИВАМИ-ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ БАНКУ

1. Методологічні підходи до керування пасивами - зобов'язаннями банку

2. Сутність, стратегія й завдання керування пасивами банку

3. Методи керування притягнутими коштами

4. Визначення вартості притягнутих коштів банків

5. Особливості процесу керування недепозитними джерелами коштів банку

ПРИТЯГНУТІ КОШТИ – найважливіша складова банківських ресурсів. По джерелах виникнення П. с. діляться на депозитні (внески, депозити) і недепозитні (міжбанківські кредити, боргові ЦБ власного випуску), гривневі й в іноземній валюті.

КЕРУВАННЯ ПРИТЯГНУТИМИ КОШТАМИ БАНКІВ - діяльність по формуванню й оптимізації структури ресурсів за рахунок залучення коштів фіз. й юр. осіб, у тому числі інших банків, спрямовану на розвиток активних операцій, забезпечення його стабільності й надійності, підтримка ліквідності як самого банку, так і банківської системи в цілому.

Основні положення стратегії банку в У.п.с. полягає в тому, щоб:

ü використати ті джерела, які забезпечують досягнення збалансованості цілей (завдань) банку й інтересів його клієнтів (споживачів банківських продуктів), а також мінімізують витрати залучення коштів;

ü вибирати оптимальні пропорції між величинами депозитів, позикових коштів і капіталу, що забезпечують, з одному боку, підтримка необхідної ліквідності й платоспроможності банку, а, з іншого боку - одержання необхідного прибутку й рентабельності банківських операцій.

У цьому зв'язку основні завдання Банку в даній сфері банківської діяльності зводяться до наступного:

1. Не залучати кількісно зайві депозити й ресурси боргових ЦБ, які на поточні або найближчий моменти неможливо розмістити;

2. Вишукувати «дешеві» кредитні ресурси по їхніх якісних характеристиках, умовам залучення й вилучення;

3. Дотримувати принципу інформаційного й страхового забезпечення, тобто намагатися залучати на рахунки й депозити ті кошти, моніторинг яких досить простий.

У практиці банківської діяльності використаються цінові й нецінові методи У.п.с..

Сутність цінових методів складається у використанні процентної ставки по депозитах як головного інструмента в конкурентній боротьбі за відносно вільні кошти фіз. й юр. осіб. Підвищення пропонованої банком депозитної ставки дозволяє залучати додаткові ресурси, і, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, алі обмежений у прибуткових напрямках їхнього розміщення, зберігає або навіть знижує депозитні ставки.

Нецінові методи У. п. с. базуються на використанні різноманітних прийомів стимулювання клієнтів, які безпосередньо не пов'язані зі зміною процентної ставки по депозитах. До них відносячится:

ü гарантування банками цілісності й схоронності внесків шляхом організації системи страхування внесків і т.д.;

ü реклама;

ü високий рівень обслуговування;

ü розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг;

ü комплексне обслуговування клієнтів;

ü надання додаткових безкоштовних послуг;

ü розміщення філій у місцях, максимально наближених до клієнтів;

ü установлення графіка роботи стосовно потребам клієнтів і т.д.

Процес керування недепозитними джерелами коштів має свої особливості, з обліком яких менеджери формують стратегію керування ресурсами. До них ставляться:

ü гнучкість керування, що припускає можливість менеджерам розрахувати, скільки й на який період години необхідно запозичити кошти;

ü висока чутливість до змін ринкової процентної ставки;

ü короткостроковий характер операцій запозичення;