Тема 8. Керування банківською ліквідністю

1. Поняття банківської ліквідності й фактори, що впливають на її рівень

2. Коротке узагальнення існуючих теорій керування банківською ліквідністю й практичне їхнє використання

3 Моделі оцінки ліквідності як «запасу» й як «потоку»

4 Способи визначення потреби в ліквідних коштах комерційного банку. Оцінка потреби в ліквідності по методу джерел і витрат коштів, а також структури коштів.

5. Керування банківською ліквідністю на макрорівні

ЛІКВІДНІСТЬ БАНКУ – здатність банку вчасно покривати свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів, або мобілізації ресурсів з інших джерел (притягнутих депозитів, одержання міжбанківських кредитів і т.д.).

Банк зобов'язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність, оскільки висока Л. б. може негативно вплинути на прибутковість активів. Адже чим вище ліквідність активів, тим нижче від них доход. Тому мистецтво керування активами саме й полягає в тому, щоб забезпечити банку як можна більшу норму прибутку на його капітал (власний і притягнутий) і в той же час зберегти платоспроможність банку. Це завдання можна вирішувати шляхом зберігання великих резервів вільних коштів на кореспондентському рахунку. Але краще залучати для цієї мети депозити й міжбанківські кредити, у тому числі «короткі» гроші, тобто кошти тимчасово вільні протягом невеликого періоду часу.

Таким чином, ліквідність банку визначається, насамперед, збалансованістю активів і пасивів балансу банку, ступенем відповідності строків розміщення активів і притягнутих банком пасивів.

Банк уважається ліквідним, якщо сума його наявних коштів й інших ліквідних активів, які він може швидко мобілізувати з інших джерел, достатня для своєчасного погашення його поточних зобов'язань

На Л.б. впливають також:

ü ступінь ризикованості активних операцій;

ü якість керування банком;

ü обсяг, структура й строки виконання забалансових операцій;

ü можливість швидкої мобілізації коштів з інших джерел (на міжбанківському ринку, у НБУ й т.д.)

Відповідно до інструкції НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28.08.01 для комерційних банків доводять наступні нормативи ліквідності (Див. табл.).

Інформаційною базою для контролю дотримання нормативів ліквідності є щоденний баланс, переданий по електронній пошті щодня в регіональне керування НБУ.

Повсякденна робота комерційного банку по керуванню ліквідністю й платоспроможністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.

Таблиця 1

Нормативи ліквідності
Н4- норматив миттєвої ліквідності	Даний норматив установлює можливість негайного погашення зобов'язань клієнтів і вкладників за рахунок високоліквідних активів	, де Скр - кошти на коррахунку; К - касова готівка; Стс - залишки коштів на поточних рахунках	Не менш 20%
Н5- норматив поточної ліквідності	Визначає ступінь збалансованості строків і сум ліквідних активів і зобов'язань банку	, де А - активи банку зі строком погашення до 30 днів; О - зобов'язання банку зі строком погашення до 30 днів.	Не менш - 40%
Н6 – норматив короткострокової ліквідності	Характеризує здатність банку погашати короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів	, де ЛА - ліквідні активи зі строком погашення до 1 року; ДО- короткострокові зобов'язання зі строком погашення до 1 року.	Не менш 20%

Дотримання цих нормативів спонукує банки розміщати в активні операції всі притягнуті кошти. Для підтримки своєї ліквідності банки повинні постійно регулювати як склад активів, так і пасивів, щоб дотримати таких нормативів.

До показників ліквідності банків ставиться також максимальний розмір ризику на один позичальника, оскільки його недотримання може викликати банкрутство банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості за позикою одного позичальника, до суми власних коштів банку, і не повинен перевищувати 25%. Див. також КЕРУВАННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ.

КЕРУВАННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ укладається в оцінці потреби банку в ліквідних коштах на певний період і можливі надходження коштів, за рахунок к-рый може бути сформований ліквідний резерв.

У.л.б. здійснюється на двох рівнях: централізоване керування й децентралізоване регулювання, здійснюване на рівні самого банку.

Централізоване керування ліквідністю укладається у встановленні НБУ нормативів ліквідності, регулювання ліквідності при встановленні резервних вимог, а також використанні інших інструментів грошово-кредитного регулювання.

Децентралізоване керування ліквідністю власне кажучи охоплює керування всіма активами й пасивами, а також забалансовими операціями з метою запобігання ризику незбалансованої ліквідності й платоспроможності, а також оптимального сполучення ліквідності й прибутковості.

У процесі організації роботи з керування ліквідністю на рівні банку використаються два методи: метод джерел і використання коштів і метод структури коштів.

Метод джерел і використання коштів заснований на двох простих фактах:

1. Ліквідні кошти банку ростуть, коли збільшуються депозити й знижується обсяг позичок.

2. Ліквідні кошти банку знижуються, коли зменшуються депозити й росте обсяг позичок.

Якщо ж джерела й обсяг використання ліквідних коштів не порівнюються один з одним, то в банку виникає розрив ліквідності: позитивний (надлишок ліквідності) - коли джерела ліквідних коштів перевищують використання ліквідних коштів і негативний (дефіцит ліквідності) - коли обсяг використання ліквідних коштів перевищує величину їхніх джерел.

Отже, перший метод керування ліквідністю на рівні банку заснований на складанні прогнозу величини кредитів і депозитів й оцінці нетто-ліквідної позиції (виявлення дефіциту або позитивного сальдо) на плановий період. У випадку виявлення дефіциту ліквідності менеджери банку прагнуть дістати кошти з найбільш дешевих і доступних за часом джерел, а у випадку надлишку ліквідності вони прагнуть вкласти цей надлишок коштів у дохідні активи.

Метод структури коштів заснований на тім, що на першому етапі джерела депозитів й інших коштів банку розділяються на категорії, в основі к-рых лежить оцінка можливості їхнього знецінення, і, отже, можливість бути загубленими для банку. Напр., можна розділити депозити банку й недепозитні зобов'язання на три категорії:

1. Зобов'язання по «гарячим грошам» – внески й інші кошти, к-рые чутливі до зміни процентних ставок, або ті, у знеціненні к-рых у майбутньому періоді керівництво впевнене. Імовірність вилучення таких коштів приблизно 0,95

2. Ненадійні кошти – внески клієнтів, значна частина к-рых (можливо, 25-30%) може бути вилучена з банку в будь-який час протягом поточного періоду. Імовірність вилучення таких коштів приблизно 0,30.

3. Стабильные кошти (часто називані основними внесками або основними зобов'язаннями). Для них імовірність бути вилученими керівництво вважає найменшої - 0,15.

Таким чином, резерв ліквідних коштів по банківських депозитах і його недепозитних зобов'язаннях може бути наступної:

Резерв ліквідних коштів =

0,95 х (депозити у формі «гарячих грошей» і недепозитні кошти – обов'язкові резерви) + 0,30 х (ненадійні ліквідні внески й недепозитні кошти по зобов'язаннях – обов'язкові резерви) + 0,15 х (стабільні внески й недепозитні кошти – обов'язкові резерви)

На другому етапі менеджер по керуванню ліквідністю повинен розмістити ліквідні кошти, керуючись нек-рым бажаним правилом використання кожного виду перерахованих вище депозитів. Див. також ЛІКВІДНІСТЬ БАНКУ, КЕРУВАННЯ АКТИВАМИ Й ПАСИВАМИ БАНКУ.

КЕРУВАННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЮ – найважливіша складова частина фінансового менеджменту, спрямована на регулювання потоку платежів, підтримка необхідної ліквідності активів й ефективне використання тимчасово вільного залишку коштів шляхом короткострокових фінансових вкладень.

ТЕМА 9.КЕРУВАННЯ ПРИБУТКОМ І РЕНТАБЕЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1. Методологічні підходи й завдання менеджменту прибутку комерційного банку

2. Менеджмент доходів і витрат комерційного банку

3. Менеджмент процесу формування й використання прибутку в банку

4. Менеджмент фінансової стабільності банку

5. Менеджмент прибутковості й рентабельності банківської діяльності

ПРИБУТОК БАНКУ – прибуток, отриманий від банківської діяльності. Визначається шляхом зменшення валового доходу, отриманого у вигляді відсотків за надані кредити, плати за розрахунково-касове обслуговування клієнтів, доходів від операцій зі ЦБ, доходів від факторинговых і лізингових операцій й інших доходів, на суму матеріальних витрат, витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні потреби, а також на:

а) нараховані відсотки по:

розрахунковим, поточним й іншим рахункам резидентів і нерезидентів, кореспондентським рахункам інших банків і кредитно-фінансових установ, включаючи нерезидентів;

внескам фізичних осіб - резидентів і нерезидентів;

борговим зобов'язанням банків (облігаціям, депозитним й ощадним сертифікатам, векселям, борговим розпискам, банківським наказам й іншим), у тому числі у вигляді дисконту із ціни їхнього придбання;

рефінансованому кредиту НБУ, придбаному на аукціоні;

міжбанківському кредиту.

б) витрати по розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів банку, включаючи плату за операції по кореспондентських рахунках, плату іншим банкам за надання розрахунково-касових послуг, інші аналогічні витрати;

в) оплачену банкам комісію за покупку й інші операції з іноземною валютою;

г) відшкодування витрат на організацію й зміст служб інкасації й безпеки банку, а також перевезення валютних цінностей;

д) накладні витрати по операціях із золотом, дорогоцінними металами й каменями (зміст скупних пунктів, послуги спецзв'язку, вартість упакування й т.п.).

е) витрати, пов'язані з виготовленням і впровадженням платежно-расчетных коштів (пластикових карток, дорожніх чеків і т.п.), необхідних для забезпечення діяльності банків.

ж) витрати на факторинговые, довірчі й лізингові операції;

з) витрати на придбання бланків цінних паперів і виплатою комісійної винагороди депозитарію цінних паперів;

и) витрати на проведення експертизи кредитних ризиків, оцінки вартості майна й немайнових прав, прийнятих у заставу;

к) витрати на оплату внесків обов'язкового страхування внесків громадян.

Розподіл П. б. здійснюється за підсумками діяльності за рік відповідно до рішення загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку.

Після сплати податків і штрафів із прибутку банку провадяться відрахування в резервний фонд у розмірі не нижче 5% прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім провадяться відрахування у фонди економічного стимулювання, інші фонди. Із суми, що залишилася, виплачуються дивіденди акціонерам (пайовикам). Розміри відрахувань у ті або інші фонди встановлюються самостійно. При цьому необхідно враховувати, щоб відрахування у фонд дивідендів забезпечували бажаний рівень прибутковості акцій банківської установи.

КЕРУВАННЯ ПРИБУТКОМ БАНКУ – діяльність банку, пов'язана з максимізацією прибутку при припустимому рівні ризиків і забезпеченні ліквідності балансу.

Система У. п. б. включає визначення функцій підрозділів, що беруть участь у керуванні прибутком, планування доходів, витрат і прибутку банку; вибір способів оцінки рівня прибутковості банку (див. АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ БАНКУ); визначення методів поточного регулювання прибутку (див. КЕРУВАННЯ ФІНАНСОВОЮ СТАБІЛЬНІСТЮ). Специфіка змісту цих елементів залежить від того, на якому рівні здійснюється це керування: на рівні банку, окремих напрямків його діяльності, конкретних банківських продуктів, робітника місця або взаємин із клієнтом.

Керування рентабельністю на більше низьких рівнях базується на виділенні центрів відповідальності й витрат, визначенні собівартості окремих операцій, включаючи вартість ресурсів, зборі інформації про кількість операцій у розрізі робочих місць і клієнтів.

ЦЕНТРИ ПРИБУТКУ (ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ) — організаційні підрозділи фірми (банку), к-рые відповідають за мінімізацію операційних витрат і максимізацію виторгу в межах його сфери діяльності. Центр відповідальності здійснює управлінський контроль, сприяючи встановленню продуктивності й прибутковості виробничої одиниці. У банківській установі такими центрами є, напр., кредитний відділ, валютний відділ і т.д.

ЦЕНТРИ ВИТРАТ — організаційні підрозділи фірми (банку), к-рые відповідають за мінімізацію витрат, але не управляють ні ціноутворенням на продукцію, ні виторгом. Ц. з. полегшують діяльність керівництва, допомагаючи визначити оперативні витрати окремого виробничого підрозділу. У банківській установі такими центрами є, напр., бухгалтерія, служба безпеки й т.д.

АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ проводиться для оцінки її достатності для продовження успішного функціонування банку: своєчасного й повного покриття всіх витрат, пов'язаних з неповерненням банківських активів; формування внутрібанківських джерел для витрат на розвиток банківського бізнесу й підвищення його конкурентноздатності, а також для формування прийнятного для акціонерів рівня дивідендів.

Найпоширенішими показниками для оцінки прибутковість банку є показник прибутковості активів (ROA - return on total assets – прибуток на активи), і показник прибутковості банківського капіталу (ROE - return on equity capital - прибуток на капітал). Коефіцієнт ROA відображає ефективність інвестиційної політики банку, його оптимальне значення перебуває в межах 0,6 – 1,4%. Коефіцієнт ROE указує на те, наскільки раціонально використалися кошти акціонерів банку; оптимальне значення даного показника 1-15%. До інших важливих показників П. б. ставляться:

ü показник чистої процентної маржі:

ЧПМ = (ПД - ПВ) / ПА,

де ЧПМ - чиста процентна маржа; ПД - процентні доходи; ПВ - процентні витрати; ПА - працюючі активи;

ü спред прибутку:

Спред = (ПД / ПА) - (ПВ / ЗП),

де ЗП - всі зобов'язання банку, по яких виплачуються відсотки;

ü чиста маржа банківського прибутку – відношення прибутку після оподатковування до операційних доходів;

ü прибуток на акцію – відношення прибутку після оподатковування до кількості простих акцій, що перебувають в обігу;

ü прибуток на один працівника – відношення прибутку після оподатковування до загальної чисельності персоналу.

Для того, щоб при оцінці прибутковості банку визначити основні джерела зростання прибутку і її зниження, необхідно провести факторний аналіз прибутковості банку, тобто деталізувати складового розрахунку прибутковості й визначити вплив змін кожної з них на зміну прибутковості в цілому.

КЕРУВАННЯ ФІНАНСОВОЮ СТАБІЛЬНІСТЮ – найважливіша складова частина фінансового менеджменту, спрямована на регулювання довгострокових пропорцій між активами й зобов'язаннями, а також на оптимізацію структури використовуваного капіталу. Див. також ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКУ.

ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКУ визначається інтегральними фінансово-економічними показниками стану його діяльності, які синтезують характеристики інших економічних складових Ф. у.б.: обсяг і структуру власних коштів, рівень доходів і прибутку, норму прибутку на капітал банку, достатність ліквідності, а також параметри діяльності, пов'язані з інформаційно-аналітичною й технологічною підтримкою керування фінансовими операціями банку. Отже, Ф.в. припускає, щоб банк:

міг погашати всі поточні зобов'язання за рахунок операційних доходів;

міг погашати майбутні зобов'язання на основі очікуваного доходу з виручених коштів;

мав достатні суми для планових вкладень у розширення своєї технічної бази,

мав додаткові кошти для покриття незапланованих витрат або можливість одержати ці кошти в будь-який момент шляхом позики (кредиту) або продажу цінних паперів.

Основними складовими Ф.у.б. є:

ü стабільність ресурсної бази банку – визначається розміром власного капіталу банку (капітальною стабільністю), а також ступенем його інтеграції в систему міжбанківських відносин, змістом і рівнем партнерського співробітництва із клієнтами банку;

ü комерційна стабільність банку – визначається ступенем інтеграції банку в инфрастуктуру ринкових відносин: ступенем і стабільністю зв'язків у взаєминах з державою, інституціональними інвесторами, небанківськими кредитно-фінансовими установами, кредиторами, клієнтами й вкладниками;

ü функціональна стабільність банків - забезпечується, з одного боку - їхньою спеціалізацією на обмеженому спектрі послуг, що дозволяють банку ефективніше управляти обраними асортиментами банківських продуктів і послуг, а з іншого боку - розширенням функцій або універсалізацією, оскільки більшість клієнтів віддають перевагу задоволенню всіх своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку;

ü організаційно-структурна стабільність банку - забезпечується оптимальною побудовою організаційної структури керування банком, що відповідає як мети банку, так і конкретному асортиментам банківських продуктів і послуг, виконуваних функцій, реалізуючи які він забезпечує досягнення своєї стратегії й виконання покладеної на себе місії;