Поняття і суть аналітики

Досліджуючи та узагальнюючи різні підходи до аналізу інформації, дослідники зіткнулися з безліччю конкретних типів, видів і форм практики реалізації аналітики. Залежно від специфіки історико-культурного контексту своїх досліджень, різні учені та практики вкладають у своє розуміння феномена аналітичної діяльності різний зміст. Завдання створення системи параметрів та опорних точок, яка допомогла б європейські освіченій людині розібратися в різних аналітичних школах і традиціях, починається з визначення самого терміну: „Що ж розуміти під терміном „аналітика”?”

У ході опитувань співробітників різних аналітичних підрозділів дослідникам довелося зіткнутися з великим розкидом думок про те, що ж є аналітика, яка її сутність. Так, у монографії „Аналитика: методология, технология и организация информационно-аналитической работы (2004 р.) російські дослідники Ю. В. Курносов і П. Ю. Конотопов наводять певну лише частину із запропонованих різними фахівцями варіантів закінчення фрази, що починається словами: „ Аналітика – це”:

1) методологічна основа процесу обробки інформації;

2) методологія пізнання, котра використовує для отримання нового знання як суто наукові, так й інтуїтивні методи;

3) форма мислення і світовідчуття, котра спирається на науковий підхід;

4) сутнісне знання про процеси реального світу;

5) засіб перетворення інтуїтивних уявлень у логічний, раціональний план мислення;

6) форма наукового знання, впроваджена в процесах управління, насамперед – для вироблення управлінських рішень;

7) сукупність методів, за допомогою яких можна виявляти приховані значення в текстах і реальних соціально-політичних та економічних процесах;

8) ядро науково-дослідної роботи;

9) інтелектуальна зброя;

10) могутній пласт інтелектуальної культури, використовуваний елітою будь-якого суспільства для управління соціумом;

11) коротка назва інформаційно-аналітичної роботи;

12) синонім діалектичної логіки;

13) синонім системного аналізу;

14) процес узагальнення і аналізу розрізнених, неповних і часто суперечливих даних про обстановку;

15) процес виявлення причинно-наслідкових залежностей та просторово-часових зв’язків в яких-небудь об’єктах;

16) процес систематизації змісту за допомогою схематизації, конструювання і моделювання сутнісних елементів і зв’язків;

17) процес розділення об’єкту на складові частини та подальшого синтетичного об’єднання їх в певну систему;

18) процес виявлення суперечностей в об’єкті пізнання, зведення складного до простого;

19) принцип конструктивного спрощення для виявлення форм взаємодії елементів цілого і розкриття внутрішньої структури будь-якого об’єкту вивчення;

20) своєрідні окуляри для споглядання сутності явищ, предметів і процесів реальності, ядро будь-якої дослідницької програми;

21) інструмент, за допомогою якого вороги зруйнували Радянський Союз і т. ін.

Така широка палітра думок і уявлень наукових співробітників та практичних працівників показує, який різний зміст може вкладатися в один і той же термін. Частина цих визначень відноситься не до суті, а до функцій аналітики та форм її прояву. Таким чином, під поняттям аналітики фігурує ціла низка формулювань, які слід розрізняти і по-різному іменувати.

Як виходить, термін „ аналітика” уособлює в собі наукову і навчальну дисципліну, котра об’єднує три найважливіші компоненти:

1) методологію інформаційно-аналітичної роботи;

2) організаційно-правове забезпечення всього комплексного процесу ІАД і

3) технологічно-методологічне забезпечення розробки і створення інструментальних засобів для проведення інформаційно-аналітичного дослідження.

Розглядаючи сукупність основних процесів, котрі визначають сутність аналітики, на погляд автора лекції, до найбільш значущих процесів ІАД відноситься базисні процеси:

1) оцінки та аналізу цілей управління і формулювання відповідних завдань інформаційно-аналітичної роботи;

2) адаптивного управління збором інформації на користь вирішення управлінських завдань в умовах змінної ситуації;

3) оцінювання і аналізу отриманої інформації в контексті цілей управління та виявлення сутності дій, подій, процесів і явищ, що спостерігаються;

4) побудови моделінаочної області та об’єкту досліджень і середовища його функціонування, перевірки адекватності моделі та її корекції;

5) планування і проведення натурних або модельних експериментів;

6) синтезу нового знання (інтерпретація результатів, прогнозування і т. ін.), необхідного для вирішення завдань управління;

7) доведення результатів аналітичної праці – вивідного інформаційного продукту (нового знання) – до суб’єкта управління (структури або особи, яка ухвалює рішення).

Перелік зазначених базисних процесів не може бути вичерпним. Процеси управління тут розглядаються, перш за все, тому, що будь-яка інформація (будь то інформація наукового плану або інформація менш високого рівня узагальнення) використовується саме для потреб управління діловими відносинами або наукового дослідження.

1.6.2.Аналітична діяльність як шлях до пізнання істини.

Зазначене твердження ґрунтується на тому факті, що насправді аналітична діяльність:

1) привчає ставитисяз повагою (а й без фанатизму) до інститутів, що історично склалися, та традицій– які б вони не були;

2) розвиває здатність розрізняти в них постійне і мінливе, необхідне та наносне;

3) аналізувати резерв їх міцності.

Адже нерідко висновки доводиться давати й з урахуванням інерції мислення, стереотипів поведінки, стійкості традицій. Твердження „істина – у відтінках” достатньо справедлива й для аналітики. Тут, як ніде, важливе „мистецтво дрібниць”. Суть його в тому, що іноді дрібні деталі, які не помічаються більшістю, можуть при відповідній інтерпретації бути красномовними „як муха в сметані”. У зв’язку з тим, що більшість політичних подій, що відбуваються, мають закулісну, ретельно приховану сторону, яку аналітик вимушений збирати буквально крупиці інформації по питаннях, що цікавлять, порівнювати їх з вже наявними даними, виявляти „зародки” майбутніх змін та їх напряму.

На практиці переважне число управлінських рішень приймається в умовах невизначеності – неповнота інформації з відповідних проблем, а почасти в умовах свідомого спотворення, суперечності тих наявних даних.

Багато людей неадекватно сприймають навколишній світ, знаходячись під впливом помилкових установок і стереотипів, різного роду залежностей: релігійно-духовних, матеріальних, національних тощо. В умовах інформаційного хаосу, а почасти й прямій дезінформації, вони не можуть самостійно структурувати інформацію, котра поступає, що призводить до деструктивних процесів наявному і суспільному рівні. Практика показує, що будь-який розвал починається з інформаційного розвалу і дезінтеграції. Принцип „розділяй та володарюй” діє, перш за все, в інформаційній сфері.

Сьогодення дає нам можливість спостерігати яскраві приклади того, як суто ідеальні побудови, прийняті як стандарт деяким довкола осіб, настільки розузгоджуються не лише з іншими (настільки ж ефемерними істинами), а й приходять в конфлікт з базисними (інстинктивними) установками індивідів, котрі створюють це коло. Результатом бувають і випадки самоспалення, ритуального вбивства власних дітей та інші девіантні прояви. У полях змінених сенсів індивідуального формування людей – простір для будь-яких маніпуляцій.

Існує безліч визначень інформації. Визначення інформації давали такі учені, як Н. Вінер, Р. Хартлі, Д. Шенон, Н. Рашевський та інші. Нижче приведені деякі з них.

Інформація – це:

– фундаментальна першооснова і загальна властивість всесвіту, існує незалежно від нас, виявляється в тривимірному процесі взаємодії мікро- і макропроцесів енергії, руху і маси у просторі та часі;

–властивість матерії змінюватися та відбивати цю зміну;

– знята невизначеність, пов’язана з випадковими процесами, а також із перетворенням можливості на дійсність;

– властивість об’єкту зменшувати невизначеність процесу зміни його положення в часі;

– зняття (усунення) невизначеності, де невизначеність – недостатнє знання про об’єкти, явища і процеси (ототожнюється з неінформованістю суб’єкта);

– ступінь модифікації структури вхідними інформаційними даними;

– віддзеркалення в психіці закону існування світу (психічне віддзеркалення світу):

1) як інваріант зворотних трансформацій повідомлення, котре поступає до суб’єкта;

2) інваріант: величина, яка залишається незмінною при тих або інших перетвореннях;

3) одиниця, котра містить у собі всі основні ознаки своїх конкретних реалізацій;

4) відомості про навколишній світ і процеси, що протікають у них, котрі сприймаються біологічним об’єктом або спеціальним пристроєм;

– відомості про осіб, предмети, дії, події, явища і процеси незалежно від форми їх уявлення, використовувані в цілях отримання знань, ухвалення рішень.

Інформація про об’єкт є зміна параметра спостерігача, викликана взаємодією спостерігача з об’єктом.

У межах навчального курсу використовується наступне визначенням інформації: „ Інформація – це те, що змінює повноту знання про об’єкт або систему”. Можнабуло б звернутися до поняття ентропії та зробити наше визначення більш науково звучним, а й навряд чи це сприятиме поліпшенню сприйняття.

Зазначимо, що одним з індикаторів наявності у людини аналітичних здібностей – здатність оперувати з поняттями (термінами), забезпечуючи адекватність їх вживання/сприйняття у певному конкретно узятому контексті буття.

У даному курсі лекцій в навчальний обіг впроваджуються важливі для підготовки аналітиків наступні специфічні поняття: формалізація, формалізм науки, термін, термінологія і тезаурус.

Формалізація – це процес опису теорій, закономірностей, законів та інших осмислених у певній предметній області пропозицій і виклад цього опису за допомогою формальних засобів, перш за все – символів математики та математичної логіки.

Поняттям „формалізм певної науки” позначають систему символів (слів мови природного спілкування, котрі набули статусу термінів, тобто маються на увазі слова і словосполучення, які мають чітко встановлений об’єм поняття або зміст)і правил поводження з ними.

Термін (від латин. terminus – межа, кордон) – це слово або сукупність слів, призначених для позначення деякого суворо певного класу сутності та відносин реального або ідеального (уявного у свідомості, віртуального) світу.

На відміну від звичайних слів, термін є стандартизованим елементом формальної системи та його вживання для позначення деякого класу суті є обов’язковим у рамках встановлено термінології. Часто для позначення компонентів терміну використовують термін „ терм”, вказуючи тим самим на його несамостійність. Будь-яке усікання терміну призводить до збільшення об’єму поняття (у цьому випадку з вихідного терміну виходить інший термін) або до втрати розмежувальної функції терміну (термін перестає бути терміном).

Термінологією або лексиконом предметної області позначається сукупність термінів, котрі використовуються в певній предметній сфері.

Тезаурус,відповідно до процесу синтезу формальних систем, – це система, утворена проекцією встановленої в заданій предметній області термінології, котра покликана побудувати формальну модель предметної області, що досліджується або вивчається. Ступінь формалізації моделі для тезауруса встановлюється виходячи з потреб суб’єкта, який використовує тезаурус.

Для тезаурусів, призначених для опису складних систем, існує можливість їх ієрархічної організації, а також встановлення деякого рівня формалізації описів, необхідного та достатнього для вирішення деякого класу завдань, пов’язаних із необхідністю вираження сутності та відносин предметної області.

Таким чином, можна стверджувати, що будь-який несуперечливий опис певної предметної області, отриманий із застосуванням адекватного вибраного тезауруса, може розглядатися як модель деякого рівня формалізації. Далі наша увага буде сконцентрована на докладнішому розгляді основних прийомів і методів формалізації предметної області досліджень, а також на питаннях поетапного синтезу моделей систем і процесів.

Підсумовуючи, можна зазначити, що проведені багаторічні дослідження підвели автора курсу лекцій до висновку, що аналітика – це, перш за все, теоретико-методологічна основа інтелектуальної, логіко-розумової діяльності, спрямованої на вирішення практичних завдань в інформаційній сфері щодо вироблення нового знання, котре необхідне для прийняття адекватного та ефективного рішення у будь-якій сфері людської діяльності.

В основі аналітики лежить не стільки принцип констатації фактів, скільки„ принципвипередження подій”, котрий дозволяє уряду держави, будь-якій організації або індивідові:

1) визначати теперішній і прогнозувати майбутній стан об’єкту аналітичного дослідження;

2) моделювати тенденції його розвитку та можливі для нього позитивні чи негативні наслідки.

Звідси виходить, що аналітика відіграє інтегруючу роль у:

1)реконструкції минулого;

2) розтині сьогодення і

3) прогнозуванні майбутнього.

Аналітика може виступати як спосіб організації пізнавальної діяльності, націленої на пошук і розкриття тих закономірностей та рушійних сил, які на момент початку досліджень невідомі.

Саме останнє деколи надає аналітичному дослідженню непередбачуваний і ризикований характер. Ризик тут обумовлений тим, що ніякий винайдений метод свідомо не гарантує істини та є лише ще одним ступенем на шляху до пізнання феномену. В цьому відношенні навіть помилкове рішення, якщо воно отримало правильну оцінку – теж предмет аналітичного осмислення, оскільки потенційно здатне озброїти новими знаннями.

Зазначене обумовлює постійне оновлювання і збагачення методів організації розумової діяльності для проведення аналітичних досліджень. Одним із таких теоретико-методологічних джерел є когнітологія.