2015-04-12
610
Енергетика, яка охоплює процеси виробництва (видобутку), перетворення, транспортування ПЕР, є організаційно складною еколого-економічною та виробничо-технологічною системою, що активно впливає на довкілля. Характерна особливість цього впливу полягає у багатоплановості (одночасний вплив на різні компоненти навколишнього середовища: атмосферу, гідросферу, літосферу, біосферу) та різноманітності характеру впливу (відчуження територій, спотворення ландшафтів, механічні порушення, хімічне та радіоактивне забруднення, теплові, радіаційні, акустичні та інші фізичні впливи). Ці негативні наслідки виявляються не лише в локальному і регіональному, а й у глобальному масштабі. Тому одним з головних завдань функціонування енергетики України та основним напрямом її подальшого розвитку є створення передумов для забезпечення потреб країни в ПЕР за безумовного додержання вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, мінімізації негативного впливу на довкілля з урахуванням міжнародних природоохоронних зобов'язань України, соціально-економічних пріоритетів та обмежень.
Стратегічними цілями такої політики визначено такі:
· пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів та нормативів щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;
· значне зменшення і, за можливості, зведення до мінімуму або взагалі часткове припинення техногенного впливу підприємств ПЕК на довкілля і населення за рахунок проведення активної політики, спрямованої на підвищення ефективності використання ПЕР та енергозбереження;
· зменшення утворення екологічно шкідливих речовин в процесі виробничої діяльності за рахунок впровадження прогресивних технологій видобутку (виробництва), транспортування та використання ПЕР в усіх галузях ПЕК, закриття підприємств з неприйнятним рівнем екологічної безпеки, реалізації заходів запобіжного характеру щодо охорони навколишнього природного середовища, екологізації матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони довкілля та використання природних ресурсів;
· зменшення шкідливого впливу на довкілля шляхом локалізації (вловлювання) викидів і скидів з подальшою їх нейтралізацією, складуванням та утилізацією;
· зменшення і, за можливості, усунення небезпечних наслідків вже заподіяних екологічно небезпечних впливів підприємств ПЕК на довкілля і населення, що проживає на прилеглих до них територіях.
Досягнення цих цілей необхідно забезпечити за складних умов – за наявності негативної спадщини техногенного характеру, що утворилася внаслідок недостатньої уваги до вирішення екологічних проблем розвитку та функціонування ПЕК країни у минулий період, інтенсивного удосконалення природоохоронного законодавства; відсутності механізмів стимулювання заходів з екологізації підприємств ПЕК, складної економічної ситуації в галузях ПЕК, яка унеможливлює залучення достатніх інвестиційних ресурсів у короткостроковій (до 10 років) перспективі для вирішення завдань екологізації цього сектора економіки.
Зважаючи на ці чинники, стратегія екологізації паливно-енергетичного комплексу виходить, по-перше, з концепції поетапного розроблення та реалізації заходів екологізації залежно від їх вартості, а, по-друге, з принципу пріоритетності заходів, які здійснюються на кожному етапі і визначаються їх екологічною актуальністю та очікуваною еколого-економічною ефективністю.
Серед напрямів екологізації ПЕК країни ключовими щодо реалізації є такі:
· поліпшення якості вугілля, що використовується ТЕС, поступове впровадження новітніх технологій виробництва тепла й електроенергії, в тому числі за комбінованим циклом, оснащення підприємств ПЕК ефективними засобами уловлення (зниження обсягів) шкідливих речовин, що викидаються в атмосферне повітря тощо;
· підвищення ефективності дегазації вугільних родовищ, зниження потенційної небезпеки загазування гірничих виробок, запобігання проявам газодинамічних явищ;
· попередження утворення осередків горіння на породних відвалах шляхом покриття відвалів інертними матеріалами, рекультивація тощо;
· використання води водних об’єктів відповідно до цілей та умов її надання, запобігання тепловому і хімічному забрудненню поверхневих і підземних вод шляхом суттєвого зменшення теплових і хімічно забруднених скидів підприємств за рахунок удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод із використанням екологічно безпечних фільтрувальних та адсорбних матеріалів і реагентів;
· впровадження технологій демінералізації високомінералізованих шахтних вод та обґрунтованих норм і режимів скидів слабомінералізованих шахтних вод у річки та водойми; запобігання потраплянню забруднених дренажних вод із насичених токсичними елементами териконів і відвалів у річки, водойми та підземні водні горизонти;
· запобігання спотворенню природних ландшафтів та забрудненню земної поверхні твердими відходами видобування і переробки вугілля та золошлаковими відходами котельних і ТЕС, що використовують його;
· забезпечення ядерної та радіаційної безпеки ядерно-енергетичних об’єктів;
· ліквідація (мінімізація) втрат первинних енергоносіїв (вугілля, нафти, газу та ін.) в процесах їх видобування, переробки, транспортування і споживання шляхом застосування новітніх технологій та обладнання, надійної герметизації відповідних споруд та устаткування транспортних засобів;
· зменшення негативного впливу на довкілля певних речовин, які використовуються чи утворюються у процесі виробництва, зокрема, бурових розчинів, що утворюються при бурінні свердловин тощо;
· розроблення ефективних технічних засобів та організаційних механізмів з ліквідації негативних екологічних наслідків аварій і катастроф на енергетичних об’єктах;
· розроблення та впровадження засобів і систем безперервного моніторингу екологічних показників об’єктів ПЕК;
· розвиток відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії;
· зниження енергоємності продукції й економне витрачання енергоресурсів.
Так, в тепловій енергетиці загальні викиди пилу в атмосферу на рівні 2030 року передбачається знизити на 85,5%, викиди окислів азоту – на 30,5%, а окислів сірки – на 70%, за зростання витрат палива на 85,9%. Значно має зрости рівень утилізації золошлакових відходів у тепловій енергетиці – до 80% - 90%. Передбачається також значне скорочення питомих викидів парникових газів (ПГ) на одиницю ВВП країни, що дозволяє забезпечити помірні темпи зростання цих викидів, які складатимуть у 2010 р. 131,4, у 2015 р. – 140,6, у 2020 р. – 152,6 та у 2030 р. – 179,6 млн.тонн вуглецевого еквіваленту.
Зазначені показники викидів ПГ в Україні суттєво менші, ніж відповідні їх обсяги у
1990 р. (базовий рік за Кіотським протоколом). Це надає Україні значні можливості щодо реалізації проектів спільного впровадження та торгівлі квотами на викиди ПГ.
Вирішення завдань екологізації енергетики потребує фінансової підтримки реалізації відповідних заходів на загальнодержавному та місцевому рівнях, проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, впровадженняпілотних проектів з освоєння новітніх технологій, налагодження виробництва вітчизняного промислового обладнання, машин і механізмів. У переліку джерел фінансування таких заходів мають бути збори та штрафи за забруднення довкілля, кошти, отримані за поставлені ПЕР, «гнучкі механізми» скорочення викидів парникових газів, передбачені Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату: торгівля квотами на викиди парникових газів та реалізація відповідних проектів спільного впровадження.
З метою забезпечення охорони навколишнього природного середовища та створення прийнятних і безпечних умов життєдіяльності для населення при розробленні та впровадженні програм розвитку галузей ПЕК (теплова, атомна, гідроенергетика, вугільна і нафтогазова промисловість) передбачається впровадження низки організаційних, інженерно-технічних та інших заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру та визначення необхідних обсягів фінансування. Особливу увагу передбачається приділити формуванню громадської думки щодо економії енергоресурсів та підтримки екологічно прийнятного розвитку енергетики країни, яка має стимулювати органи законодавчої та виконавчої влади до прийняття та реалізації відповідних рішень.
Экономические механизмы бестопливной концепции энергетики. Новая региональная энергетическая политика должна включать в себя ряд тактических и стратегических задач. В качестве тактических задач можно предложить комплекс мер по энергосбережению во всех действующих системах топливно-энергетического комплекса. Первоочередной задачей является реформа ценообразования. Нынешнее состояние цен на производственные товары и энергоносители, а также принципы формирования цен на энергию фактически не обуславливают экономические стимулы к энергосбережению. С точки зрения мирового опыта и экономической науки первичной ценообразующей основой энергии является себестоимость производства и доставки ее до потребителя.
Следующей тактической задачей новой энергетической политики является проведение энерге-тического обследования всех действующих звеньев экономики на предмет выявления резервов энергосбережения с выдачей рекомендаций по экономике энергии, отражаемых в специальном паспорте. При этом должна быть введена система штрафов и надбавок к тарифам на энергию, размер которых устанавливается в зависимости от выявления резервов экономии энергии, экологической чистоты производимой и потребляемой энергии. Можно предусмотреть льготное (беспроцентное) кредитование мер по экономии энергии и экологическому обеспечению за счет специального фонда энергосбережения. Решение этой задачи, естественно, невозможно без увеличения и улучшения уровня оснащенности системы учета и контроля энергии во всех элементах комплекса. Ежегодный сумарный потенциал энергосбережения в стране в настоящее время составляет 58 млрд. долларов. Это могло бы стать важнейшим фактором сокращения хронического дефицита бюджета.
Стратегический механизм реализации бестопливной концепции энергетики требует обязатель-ного наличия 3-х главных составляющих: первая - энергоэкологический капитал, т.е. достаточ-ный природный потенциал возобновляемых энергоносителей; вторая -научно-технический ка-питал, т.е. достигнутый мировой уровень и сумма передовых энерготехнологий; третье - финансовый капитал, т.е. сумма денежных средств, необходимых для развертывания и управления бестопливным энергетическим комплексом.
Первая составляющая имеется в избытке. Что касается второй составляющей, то в настоящее время мировой энергетический опыт достиг высоких технико-экономических показателей по бестопливным технологиям, преобразующим гидроэнергоресурсы, и средних - по преобразующим ветро- и гелиоресурсы. Украина имеет определенный научно-технический потенциал и практический опыт по этим технологиям, а также располагает достаточным промышленным и энергостроительным потенциалом.
Однако основным тормозящим фактором в механизме реализации новой концепции энергетики является отсутствие третьей составляющей - необходимого объема стартового финансового капитала. Проект реализации бестопливной концепции энергетики важен не только для Украины, но имеет и международное значение - здесь будут отрабатываться все механизмы создания бестопливных энергокомплексов будущего. Его цели и задачи полностью отвечают решениям ООН, Всемирного энергетического комитета, Европейской энергетической хартии.
Розвиток та функціонування паливно-енергетичного комплексу потребує значних інвестиційних ресурсів (базовий сценарій, ціни 2005 р.млрд. грн.): до 2030 р. – 1045,0 млрд. грн., з яких:
| Напрями фінансування | 2006 – 2010 | 2011 – 2020 | 2021 – 2030 | 2006 – 2030 |
| Усього, у тому числі: | 158,2 | 431,0 | 455,9 | 1045,0 |
| Теплова енергетика | 16,7 | 75,8 | 90,9 | 183,4 |
| Гідроенергетика | 2,8* | 5,6 | 10,6 | |
| Розвиток електричних мереж | 13,2 | 43,8 | 25,9 | 82,9 |
| Ядерна енергетика | 11,6** | 117,6 | 208,2 | |
| Розвиток відновлювальних джерел | 1,1 | 3,0 | 3,0 | 7,1 (<1%) |
| Ядерно-паливний цикл | 4,0 | 13,3 | 4,4 | 21,7 |
| Вугільна промисловість | 42,4 | 87,9 | 91,4 | 221,7 |
| Нафтогазовий комплекс | 65,6 | 122,6 | 112,1 | 300,3 |
В електроенергетиці – 500,6 млрд. грн., в т.ч.:
1.підтримка потужностей у тепловій енергетиці за рахунок продовження терміну експлуатації діючих енергоблоків, завершення реалізації пілотних проектів з реконструкції енергоблоків ТЕС, виведення зношених і введення нових потужностей – 16,7 млрд. грн.;
2.комплексна реконструкція ТЕС з введенням нових енергоблоків та консервація енергоблоків, експлуатація яких є недоцільною – 166,7 млрд. грн.;
3.реконструкції діючих і введення нових потужностей ГЕС, ГАЕС - 19,0 млрд. грн.;
4.модернізація та розвиток електричних мереж з урахуванням заходів щодо інтеграції Об’єд-наної енергосистеми України до енергосистем країн Європи – 82,9 млрд. грн.;
5. розвиток відновлюваних джерел енергії для виробництва електроенергії – 7,1 млрд. грн.
● У вугільній галузі – 221,7 млрд. грн.
· У нафтогазовому комплексі – 300,3 млрд. грн.
· У ядерно-паливному комплексі – 21,7 млрд. грн. на модернізацію, реконструкція, підвищення безпеки діючих АЕС, поводження з ВЯП та РАВ – 27,0 млрд. грн.;
5.подовження терміну експлуатації АЕС – 11,7 млрд. грн.;
6.введення в експлуатацію нових атомних енергоблоків та виведення з експлуатації блоків, які відпрацювали проектний та продовжений термін експлуатації – 169,5 млрд. грн.;
Фінансування розвитку НВДЕ. Для НВДЕ, впровадження яких є ефективним та технології використання яких освоєно в Україні (позабалансові джерела енергії, пряме спалювання відходів деревини та виробництва сільськогосподарських культур, виробництва низькопотенційної теплової енергії установками сонячного гарячого водопостачання тощо), фінансування має забезпечуватися власниками підприємств (реінвестування прибутку підприємств, використання з цією метою амортизаційних відрахувань, кредитів тощо).
Для НВДЕ, які потенційно є ефективними, але в країні немає достатнього досвіду їх експлуатації (геотермальна енергетика, використання тепла довкілля, технології піролізу відходів деревини та виробництва сільськогосподарських культур, твердих побутових відходів тощо), має передбачатися фінансування за рахунок грантів міжнародних фондів, цільового державного та місцевого бюджетів в обсягах, що визначатимуться відповідними законодавчими актами та державним бюджетом тощо. Впровадження таких технологій після їх освоєння у промислових масштабах передбачається за рахунок інвестицій власників відповідних підприємств.
Для НВДЕ, впровадження яких є можливим лише за підтримки на загальнодержавному чи місцевому рівнях (вітроенергетика, очищення і переробки відходів тваринництва та птахівництва, каналізаційних стоків з отриманням енергетичного ефекту, мала гідроенергетика, виробництво біопалива, сонячна енергетика, зокрема, на базі кремнієвих фотоперетворювачів сонячної енергії тощо), передбачається реалізація механізмів надання інвестиційних субсидій у порядку, визначеному законодавством. Цей порядок повинен передбачити підстави та критеріїї визначення отримувачів державної підтримки у цій сфері.
Необхідні обсяги фінансування основних напрямків розвитку НВДЕ надано в розділі Потенціал розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії. Джерелом фінансування заходів екологізації мають стати платежі та штрафи за забруднення довкілля і за використання ПЕР, реалізація передбачених Кіотським протоколом механізмів торгівлі квотами на викиди та проектів спільного впровадження в обсягах, що визначаються відповідними законодавчими актами та державним бюджетом.
