Методичні вказівки. При розгляді цієї теми важливо усвідомити, що малося на увазі під поняттям „особа” – persona і правоздатність – caput

При розгляді цієї теми важливо усвідомити, що малося на увазі під поняттям „особа” – persona і правоздатність – caput, які вони мали статуси –status, хто має повну правоздатність і хто був цілком позбавлений правоздатності. При цьому потрібно пам’ятати, що раб не суб’єкт, а об’єкт права – іnstrumentum vocale, тобто річ, яка говорить.

Необхідно знати, що правоздатність – це суспільна властивість особи, що є вираженням його соціального, економічного становища, і що обсяг правоздатності окремих категорій учасників цивільного обігу розширювався в міру розвитку виробничих відносин, росту торговельних зв’язків. При цьому статуси відзначали різні ступені і форми участі населення в цивільному обігові.

Виходячи з економічного і політичного розвитку Римської держави, потрібно з’ясувати, чому спочатку тільки римський громадянин вважався суб’єктом права, потім була визнана правоздатність і за іншими мешканцями країни, а в період імперії вільні стали вважатися у галузі приватного права формально рівними, хоча станові обмеження залишилися.

У зв’язку з поняттям правосуб’єктності необхідно виділити поняття дієздатності, тобто здатності вчиняти юридичні дії, при цьому визначити і те, в якому віці і за яких умов ця здатність виникає. Потрібно запам’ятати, які категорії римських громадян за віковими ознаками були недієздатними, звернувши увагу на розбіжності, встановлені у цьому питанні для хлопчиків і дівчаток.

Варто також звернути увагу на ті обмеження, що існували в римському праві стосовно правоздатності і дієздатності жінок. Крім того, варто звернути увагу на види обмеження правоздатності і дієздатності римського громадянина та визначити, що таке capіtіs demіnutіo та зменшення громадянської гідності.

Важливо відзначити таку особливість римського права як правове становище рабів, та використання їх хазяїном для здійснення угод. Якщо спочатку при укладенні угод рабами хазяїн не відповідав перед третіми особами, то пізніше на нього стала покладатися відповідальність. Усе придбане згідно з угодами, що укладаються рабами, автоматично надходило в майно хазяїна. Тут потрібно усвідомити, яке значення для об’єму відповідальності хазяїна мав peculіum – майно, виділене рабу, зокрема для укладання угод. Від цього випадку треба відрізняти використання рабовласником свого раба як прикажчика на підприємстві. За угодами, що відповідає характерові діяльності підприємства, хазяїн відповідав у повному обсязі.

Переходячи до розгляду правового становища лібертинів, варто усвідомити обмеження їхньої правоздатності і форми правової залежності від колишнього хазяїна (патрона), що мав стосовно лібертина ряд певних прав: право спадкування, право на аліменти, право на одержання послуг – орегае, що звичайно закріплювалося договором.

При вивченні правового устрою римської родини необхідно насамперед визначити поняття „римська родина” (famіlіa). При цьому слід акцентувати увагу на виділенні таких понять як споріднення і властивість та значення цих категорій при розвитку шлюбносімейних-сімейних відносин.

У цьому зв’язку варто усвідомити поняття агнатського та когнатського споріднення; значення останнього поступово зростає у праві, і споріднення когнатське витісняє споріднення агнатське. Необхідно знати, як визначається споріднення за лініями і за ступенями.

Звертаючись до правової характеристики шлюбу, потрібно провести розмежування між шлюбом із владою чоловіка – cum manu – і шлюбом без влади чоловіка – sіne manu – та звернути увагу на пов’язані із цими формами шлюбу особисті і майнові правовідносини. Серед останніх важливе значення мали відносини, що виникали з приводу приданого дружини – dos, що належало чоловіку, при тому, що чоловік був обмежений у праві ним розпоряджатися. І з припиненням шлюбу придане підлягало поверненню до роду дружини.

Від законного римського шлюбу варто відрізняти конкубінат, тобто дозволене законом постійне співжиття, що породжує деякі юридичні наслідки.

Варто також засвоїти, як поступово виникали і розширювалися майнові права підвладних дітей. Спочатку їм заборонялося право мати власне майно, потім розвивалася практика виділення синові пекулія, що залишався у власності батька. У подальшому була поява військового пекулія, який належав синові на праві власності, та останнім кроком став пекулій цивільний із правом на материнське майно і т.д.

При розгляді цієї теми потрібно вміти здійснити розмежування між узаконенням і усиновленням. Слід також розглянути питання про припинення батьківської влади і эманципації. Далі необхідно усвідомити, над ким встановлювалася опіка – tutela, а над ким – піклування – сuга, чим відрізнялася роль опікуна від ролі піклувальника у цивільному обігу і яке юридичне значення мала згода – consensus піклувальника.

Питання до теми

1. Правосуб’єктність фізичних осіб.

2. Поняття та елементи правоздатності фізичних осіб.

3. Дієздатність. Елементи та обсяг.

4. Capitis deminutio та зменшення громадянської честі.

5. Правовий статус квіритів, латинів, перегринів, рабів, колонів.

6. Поняття, правосуб’єктність та види юридичних осіб.

7. Поняття та особливості сімейних правовідносин. Умови та порядок укладання шлюбу.

8. Поняття та види шлюбу за римським приватним правом

9. Конкубінат та контуберніум

10. Батьківська влада (Patriapotestas). Усиновлення та узаконення.

Контрольні завдання:

1. Дорослі сини звернулися до батька з вимогою розподілу майна, посилаючись на те, що воно є їхньою спільною власністю. Однак батько виконати цю вимогу відмовився, зазначивши, що сини знаходяться під його владою, а тому є не суб’єктами, а об’єктами права. Хто з них правий?

2. Неемансипованого тридцятирічного сина було призначено на посаду міського претора. Батько звернувся до сина, як до посадової особи, з питанням: хто з них має підпорядковуватися іншому: чи він сину, – як кожен громадянин Риму – магістрату, чи син йому, як paterfamilias? Дайте мотивоване роз’яснення.

3. Римський громадянин уклав договір продажу свого маєтку, але, не встигнувши одержати за нього гроші, пішов на війну та потрапив у полон. Чи може одержати гроші, що належать йому за цим договором, його син, який жив разом із батьком? Його дружина?

4. Ставши імператором, Марк Ульпій Траян надав декільком містам своєї рідної Іспанії латинське громадянство. Чи міг хто-небудь із жителів цих міст претендувати на титул римського імператора подібно Траяну? Чи міг він придбати в Римі будинок, або землю?

5. Колишній раб, відпущений на волю колегією пекарів іспанського міста Кордуби, зайнявся поставками їй зерна з Африки та став заможним. Один із членів колегії попросив у нього в борг грошей і не повернув вчасно. Вільновідпущеник-кредитор подав на свого боржника позов. Але презид провінції відмовився прийняти його на тій підставі, що він не має права безчестити свого патрона. Чи правильно вчинив презид?

6. У римського громадянина Тіберія було три онука. Один народився від сина, що живе разом із батьком, другий – у родині емансипованого сина, а третій – був народжений дочкою, яка перебувала в „правильному” шлюбі. Який з онуків перебував під владою свого діда?

7. Коли батько сімейства потрапляв до полону, його син ставав повновладним, але повернення батька з полону все повертало до попереднього стану. Якщо ж батько помирав у полоні та це ставало відомим, то з якого моменту син вважався повновладним – з моменту полону батька чи з моменту його смерті в полоні?

Першоджерела:

1. Законы XII таблиц. Институции Гая (Кн. 2, тит.1-97). Дигесты Юстиниана (Памятники Римского права). – М.: Зерцало, 1997.

2. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сину. – (Кн. 1-ая, тит. 14-17). Фрагменти Домиция Ульпиана / Пер. с латин. Е.М. Штаерман. – М.: Зерцало,1998.

3. Дигесты Юстиниана / Перевод с латин.; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2002. – Т. I. – 584 с. – (Кн. 1-ая, тит. 7; кн. с 6-ой по 10-ую; кн.15-ая).

4. Дигесты Юстиниана: Пер. с латин. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2002. – Т. ІІ. – 622 с.

5. Дигесты Юстиниана: Пер. с латин. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2003. – Т. ІІІ. – 780 с.

6. Институции Юстиниана Пер. с латин. Д. Расснера; Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова Серия „Памятники римского права”. – М.: Зерцало, 1998. – 400 с. – (Кн.. 2-ая, тит. 1-9).

Література:

№№: 1; 19;22; 31; 32;33; 34; 35; 43; 58; 64; 65; 70; 71; 72; 76; 77; 85; 90; 109; 128; 134; 170; 171; 172; 173; 241.

Тема 3. Речові права у римському приватному праві (8 год.)