Любецький з’їзд 1097 року. Формування удільних князівств

ЛЮБЕЦЬКИЙ З’ЇЗД 1097.

Учасниками князівського снему в Любечі (Чернігово-Сіверська земля) були вел. кн. київ. Святополк Ізяславич, переяслав. кн. Володимир Мономах, черніг. кн. Олег Святославич, смоленський кн. Давид Святославич, волин. кн. Давид Ігорович і теребовльський кн. Василько Ростиславич. Князі ухвалили припинити усобиці, що ослаблюють д-ву і роблять її здобиччю половецьких ханів (див. Половці), й закріпили за собою батьківські землі («хай кожний тримає отчину свою»). Останнє, однак, не було проголошенням «отчинного» принципу успадкування столів. Сусп-во і його верхівка, як і раніше, віддавали перевагу традиційному порядкові успадкування княжінь за родовим старійшинством, коли княжий стіл діставався старшому в роді. На практиці це означало передання княжого столу від старшого брата до того з молодших його братів, який був наступним за ним за часом народження (див. «Лествичный» порядок заміщення княжих столів на Русі).

Одразу по завершенні Л.з. його рішення були порушені. Давид Ігорович, намагаючись відібрати Теребовльське князівство у Василька Ростиславича, полонив і осліпив останнього. На Русі спалахнула феод. війна за володіння Василька Ростиславича і його брата, перемишльського кн. Володара Ростиславича (Василькові й Володарові вдалося відстояти свої землі).

Перші ознаки політичної роздрібненості з явилися по смерті Ярослава Мудрого. Передбачаючи близьку кончину, великий князь заповідав своїм синам жити в мирі й злагоді: «Ось я доручаю замінити мене на столі (престолі) в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтесь його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене; а Святославу даю Чернігів, а Всеволоду — Переяслав, а Ігорю — Володимир (Волинський), а В'ячеславу — Смоленськ».
Любецький з'їзд (1097 рік), хоч мав на меті припинити князівські чвари, ще більше роз'єднав Русь, ухваливши: «Хай кожен тримає вотчину свою».
Верховенство серед удільних князів усе ж було за великим князем київським (а потім і володимирським), влада якого базувалася на військовому, політичному та економічному верховенстві Києва. Удільні ж князі правили в інших містах і землях, спираючись на підтримку бояр. Такі відносини в Київській Русі між великим київським князем, удільними князями і боярами, історики називають феодальною драбиною.
Починаючи з другої половини XI ст., вплив великого князя зменшується, зростає економічна та політична незалежність уділів від Києва, а з першої чверті XII ст. розпочинається процес, який прийнято називати політичною роздрібненістю.
Причинами роздрібненості стали:
• економічне піднесення удільних земель: успіхи в розвитку сільського господарства, ремесел, в окремих землях — торгівлі;
• відсутність міцних економічних зв'язків між уділами, панування натурального господарства;
• піднесення удільних міст, перетворення їх на політичні та культурні центри земель;
• поява у віддалених від Києва удільних князів власного великого війська.