Тема 1. Економічна теорія: предмет і методи

Економія - це вчення, що сформулювало звід правил по організації й веденню виробництва в межах дому, окремого господарства, про шляхи збільшення багатства в даних границях.

Політична економія – (від грец. Politike – мистецтво управління господарством і oikonomia – управління домашнім господарством) – наука про економічні відносини і закони суспільного виробництва, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ. Вивчає виробничі відносини в їх зв'язку з продуктивними силами. Як самостійна наука «Політична економія» почала розвиватися з появою капіталізму. Термін «Політична економія» уперше ввів у науку французький економіст А. Монкретьєн у 1615 р.

Меркантилізм - один з підходів міжнародної торгівлі, який активно застосовувався у ХV-ХVIII ст. і передбачав контроль міжнародної торгівлі та руху факторів для забезпечення "сприятливого торговельного балансу" (перевага експорту над імпортом), що приносило б платежі у золоті та сріблі. З початку XIX ст. домінуючим став принцип порівняльної переваги, який на сьогодні є єдиним обґрунтованим інтелектуальним чинником формування торговельної політики. Основоположником теорії абсолютної переваги є А. Сміт.

Антуан де Монкретьен (фр. Antoine de Montchrestien, 1576—1621) — французький економіст, що вперше запропонував термін «політична економія».

Фізіократи -одна із шкіл у політичній економії, яка джерелом суспільного багатства вважала не сферу обігу (що проповідували меркантилісти), а сферу виробництва - природу. Французькі економісти другої половини XVIII ст. визнавали землю і землеробство єдиними джерелами багатства, а землеробську працю - єдино продуктивною працею, що створює додаткову вартість. Засновник школи Ф. Кене, послідовник Ж.Тюрго та інші одні з перших проаналізували капітал як фактор виробництва і прибуток - як форму доходу на капітал. Представники цієї школи ввели в науковий обіг категорію "чистий продукт" - обсяг і вартість продукції, крім витрат. На їхній погляд, промисловість, транспорт і торгівля - безплідні сфери, а праця людей і підприємців у цих сферах лише покриває витрати на їх існування. Економічна політика повинна здійснюватись відповідно до принципу: "laisser-faire, laisser-passer" - "дозволяйте робити, хто що хоче, і йти, хто куди хоче". Ф.Кене розробив "економічну таблицю", у якій вперше спробував застосувати кількісний макроекономічний аналіз натуральних і грошових потоків, матеріальних цінностей у народному господарстві.

Англійська класична буржуазна політекономія - досліджує капіталістичні, виробничі відносини й закони, які ними управляють. Її класики А. Смит і Д. Рикардо - затверджували, що багатство народів створюється продуктивною працею в суспільнім виробництві в цілому, велику увагу приділяли відносинам розподілу, заклали основи теорії трудової вартості й розкрили класову структуру й суперечливість сучасного їм суспільства.

Пролетарська класична політекономія - досліджує економічні, виробничі відносини у взаємозв'язку із продуктивними силами й надбудовою, економічні закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ на всіх етапах розвитку людського суспільства. К. Маркс, Ф. Энгельс - основоположники пролетарської класичної політичної економії.

Неокласики - (серед яких виділяється А. Маршалл) - головним предметом аналізу зробили не вартість, а ціну. Механізм ціноутворення розглядався як співвідношення попиту та пропозиції. В основу теорії попиту А. Маршалл поклав вчення про граничну корисність (розроблене У. Джевонсом, К. Менгрем, Ф. Визером), в основу теорії пропозиції - концепцію факторів виробництва, доповнену пізніше теорією граничної продуктивності Кларка, А. Маршалл виходив зі свободи вибору господарюючих суб'єктів. На цій основі він обґрунтував, що вільна ринкова економіка, вільна конкуренція й вільний рух цін, не обмежені державним втручанням, забезпечують загальну рівновагу між попитом та пропозицією, виробництвом і споживанням.

Маржиналізм (фр. Marginal - граничний) – один із напрямків західної економічної науки та її методологічний принцип. Виник в середині XIX ст., а поширення набув у 70-ті роки ХХ ст. Автори К. Менгер, У. Джевонс, Л. Вальрас. Основою є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів. Згодом такий підхід був втілений в теорії витрат виробництва, ціни розподілу тощо. Маржиналізм має позитивні та негативні сторони. До перших належить детальний аналіз функціонування ринку, з’ясування закономірностей ціноутворення та грошового обігу, попиту, намагання дослідити питання оптимального розподілу і використання ресурсів та інші проблеми. До негативних сторін відносять суб’єктивність мотивації оцінки людей, абстрагування від вивчення соціально-єкономічної суті капіталізму, тобто відносин власності або виробничих відносин. На першому плані прихильників мержиналізму були не відносини між людьми у різних сферах суспільного відтворення, а ставлення людини до речі. Тому найбільших успіхів вони досягли при аналізі технологічного способу виробництва, техніко-економічних, а не соціально-економічних відносин між людьми.

Дж. М. Кейнс - основоположник сучасного макроаналізу, уперше в економічній теорії розробив пропозиції з державного макрорегулювання економічних процесів, використовуючи банківський %, податкову політику, державні витрати, що забезпечують ефективне економічне зростання і сукупний попит.

Монетаризм - економічна теорія, згідно з якою визначальну роль в економічних процесах відіграє кількість грошей в обігу і зв'язок грошової маси й товарної. Прибічники М. вважають, що головним засобом впливу на економічні процеси є регулювання грошової емісії, валютний курс національної грошової одиниці, податкові ставки, кредитний процент, митні тарифи.

Економічна теорія - система наукових знань про закономірності економічного розвитку, яка вивчає, описує, пояснює і прогнозує економічні процеси, вплив окремих факторів на них, позитивні результати чи негативні наслідки.

Труд - усвідомлена, доцільна діяльність людини, спрямована на видозміну природи з метою пристосування її для задоволення суспільних потреб.

Засоби праці - це те, чим людина впливає на предмет праці.

Знаряддя праці - кісткова, мускульна система виробництва, те, за допомогою чого людина безпосередньо впливає на природу, активна частина засобів праці.

Предмет праці - це те, на що людина впливає в процесі праці й що становить матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби виробництва - сукупність засобів праці й предметів праці. Виступають у якості речовинного фактора виробництва.

Робоча сила - це здатність людину до праці. Споживана в процесі праці робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва.

Продуктивні сили - особисті й речовинні фактори суспільного виробництва в їхній взаємодії й суперечливій єдності.

Виробничі відносини - сукупність відносин між людьми, що складаються в процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну й споживання життєвих благ.

Соціально-економічні - це відносини між людьми, основою яких є відносини власності на засоби виробництва.

Організаційно-економічні - це відносини, пов'язані з організацією виробництва, з функціонуванням економічних, виробничих відносин.

Спосіб виробництва - це єдність і взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин.

Метод матеріалістичної діалектики (загальний) - застосовуваний у марксистській політекономії, досліджує економічні процеси і явища в їхньому загальному взаємозв'язку й взаємності, безперервного розвитку, коли кількісні зміни приводять до зміни якісного стану через заперечення заперечення. Джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей, протиріччя. Широке поширення у світовій економічній теорії має наступний загальний метод пізнання - це суб'єктивістсько-діалектичний, основним змістом якого є відмова від насильства, гуманізм, культура й турбота про суспільні інтереси, у першу чергу це можливість для кожної людини повною мірою реалізувати свої особисті, тільки йому властиві здатності, реалізувати свободу вибору.

Наукова абстракція - (англ. abstraction - виділення) - метод наукового дослідження, що полягає у мисленому (умовному) відділенні (усуненні, нейтралізації, відокремленні) найістотніших рис, відношень, сторін певного предмета.

Аналіз - (грец. analysis-розкладання, розчленування) - взаємопов'язані й взаємозумовлені методи вивчення і наукового дослідження певних явищ, процесів, дій, результатів. У економіці застосовується з метою виявлення закономірностей і тенденцій розвитку економічних процесів, встановлення та оцінки основних факторів, що позитивно чи негативно впливають на показники ефективності. За допомогою А. виявляють невикористані резерви поліпшення показників діяльності окремих галузей, об'єднань, підприємств. Результати А. використовують для прогнозування і перспективного планування економічних процесів, а також для розробки програм і рекомендацій подальшого ефективного розвитку, прибуткової діяльності.

Синтез - один з методів дослідження, який припускає з'єднання проаналізованих окремо елементів, сторін предмета в єдине ціле.

Експеримент - перевірка гіпотез, теорій, ідей у господарській практиці.

Метод індукції - це рух мислення від окремих випадків до загальних висновків.

Метод дедукції - це застосування загальних положень, принципів до окремих процесів.

Метод від абстрактного до конкретного й навпаки - це дослідження від загальних основ до конкретних взаємозв'язків і форм їх прояву й навпаки.

Економічна модель - це формалізований опис економічного процесу або явища, структура якого визначається як його об'єктивними властивостями, так і суб'єктивним цільовим характером дослідження.

Істина – адекватне відображення предметів і явищ дійсності суб'єктом, що пізнає.

Економіка - (грец. oikono-mike, букв.- мистецтво ведення домашнього господарства)

1. Сукупність суспільно-виробничих відносин, які характеризують економічний лад суспільства, тобто базис суспільного ладу, властивий певній економічній формації. 2. Народне господарство даної країни або його галузь.

3. Термін Е. означає також науки, які вивчають закони і специфіку виробничих відносин у певній галузі або сфері суспільного виробництва; категорії виробництва, обміну і споживання; методи та форми організації управління господарством.

Економікс - навчання, у якому досліджуються проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або керування ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

П. Е. Самуєльсон «Економікс» -підручник, відомий у навчальних закладах світу.

Економікс: принципи, проблеми й політика - найпоширеніший підручник в університетах США, авторами якого є професоры К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю.

Економічна категорія - це найбільш загальне поняття, що розкриває ту або іншу сторону виробничих відносин.

Економічний закон - виражає об'єктивні, сутнісні, загальні, стійкі й причинно-наслідкові взаємозв'язки й взаємозалежності в економічному житті суспільства.

Загальний економічний закон - це закон, що діє на всіх способах виробництва (закон росту продуктивності праці, закон підвищення потреб і т.п.).

Специфічний - це економічний закон, що діє на окремому способі виробництва (закон прибавочної вартості і т.д.).

Стадійний - це економічний закон, що діє на окремій стадії способу виробництва (закон монопольного прибутку).

Особливі - це економічні закони товарного виробництва й ринку (закон вартості, закон кількості грошей, необхідних для обігу, закон попиту та пропозиції і т.д.).

Об'єктивність економічних законів - означає їхнє виникнення й дія незалежно від волі й свідомості людей.