Михайло Миколайович Дивак, 23 страница

З позицій науки теорії управління, за своєю структурою обидва поняття «керівництво» (зокрема, процесуальне) і «організація» (будь-якої роботи, в тому числі досудового розслідування) як невід’ємну складову включають контроль і перевірку виконання, що закономірно відрізняється залежно від мети, засобів його реалізації, роблячи можливим й окремі термінологічні відмінності.

© Дворник А. А., 2012

Цікаво, що Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 термін «процесуальне керівництво» частково визначено через поняття «організація», зокрема, згідно даного документу, процесу­альне керівництво прокурора – це організація процесу досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпечення дотримання у процесі розслідування вимог законів України.

Судовий контроль згідно нового КПК України отримав чи не найбільше розширення та додаткові правові можливості серед інших інструментів забезпечення законності розслідування кримінальних правопорушень, що обумовило запровадження й окремого нового інституту слідчих суддів. Відтепер навіть найбільш м’який запобіжний захід (особисте зобов’язання) слідчий не може обрати самостійно. Остаточне рішення за погодженим із прокурором клопотанням слідчого про застосування запобіжного заходу приймає слідчий суддя.

В узагальненому вигляді нормативно-правові завдання, поставлені перед судовим контролем, містяться у п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, де повноваження слідчого судді розглядаються через здійснення «судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні». Аналогічні положення закріплені у ч. 5 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка була доповнена відповідною нормою на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. № 4652-VI.

Безумовно, слідчий суддя реалізує свої повноваження через призму завдань кримінального провадження, якими відповідно до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Враховуючи прагнення законодавця розширити засади змагальності в процесі досудового розслідування, при здійсненні судового контролю слідчий суддя має брати до уваги приписи, що зафіксовано у ст. 22 «Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості» кримінально-процесуального закону, зокрема, «суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків».

При розслідуванні кримінальних правопорушень, що вчиняються в процесі банкрутства, слідчим суддею виносяться ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, обшук, накладення арешту на майно, проведення експертизи (за клопотанням сторони захисту) тощо. Роль прокурорського нагляду та відомчої організаційно-контрольної діяльності керівника органу досудового розслідування при цьому полягає у попередній перевірці та сприянні у забезпеченні законності, обґрунтованості і своєчасності клопотання слідчого про застосування того чи іншого заходу забезпечення кримінального провадження чи слідчої (розшукової) дії.

Аналізуючи співвідношення прокурорського нагляду та відомчого контролю за законністю розслідування кримінальних правопорушень, слід зазначити, що досить значна частина повноважень прокурора та керівника органу досудового розслідування збігаються. Водночас, правові можливості прокурора істотно ширші, ніж у керівника слідчого підрозділу, письмові вказівки якого слідчому не можуть суперечити вказівкам прокурора та за потреби можуть бути змінені останнім. Поряд зі слідчими, керівник органу досудового розслідування виступає об’єктом нагляду у формі процесуального керівництва, здійснюваного прокурором.

І прокурор, і керівник органу досудового розслідування поєднують не тільки функції охоронців законності в межах своїх повноважень, але й можуть бути активними учасниками досудового розслідування конкретного кримінального правопорушення, маючи схожі завдання та будучи як керівні працівники в межах своєї компетенції відповідальні за долю кримінального провадження. На відміну від них, слідчий суддя, реалізуючи одне завдання – забезпечення дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні – може зі сторони, більш об’єктивно та неупереджено сприяти захисту прав, свобод та інтересів осіб.

Якщо прокурорський нагляд та відомчий контроль досить щільно і постійно супроводжують розслідування кримінального правопорушення протягом усього досудового розслідування, то судовий контроль виникає епізодично, як правило на підставі клопотань (у визначених законом випадках) чи скарг (їх обмежений перелік закріплений у ст. 303 КПК України), надаючи остаточну оцінку правомірності дій (бездіяльності) чи рішень, які перевірялися іншими суб’єктами, що мають наглядові чи контрольні повноваження.

З урахуванням конституційних вимог, відносини суду і прокурора мають будуватися з позицій принципів незалежності і виключності повноважень суду, діяльність якого має
ґрунтуватися на суворому дотриманні вимог закону. При цьому, наявна тенденція розширення судового контролю не повинна призвести до вторгнення суду до сфери діяльності прокурора та перетворити досудове розслідування на поле «гри м’язів» та з’ясування першості, дво- чи тривладдя та інших деструктивних явищ, що нерідко виникає після наділення одного з суб’єктів державного механізму додатковими повноваженнями.

Одержано 24.09.2012

Статья посвящена исследованию организационных и процессуальных аспектов соотношения прокурорского надзора, судебного и ведомственного контроля за законностью расследования уголовных правонарушений, совершаемых в процессе банкротства, в соответствии с новым УПК Украины.

Ключевые слова: прокурорский надзор, судебный контроль, ведомственный контроль, банкротство.

The article is devoted to the research of organizational and procedural aspects of the ratio of public Prosecutor’s supervision, judicial and institutional control over the legality of investigation of criminal offences committed in the process of bankruptcy, according to the new criminal-procedural code of Ukraine.

Keywords: Prosecutor’s supervision, judicial control, departmental control, bankruptcy.

L

УДК 343.13

Руслан Вікторович Єдин,

викладач кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ СЛІДЧОГО З ПРОКУРОРОМ ЗА НОВИМ
КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Розглянуті конституційні функції прокуратури; процесуальний стан прокурора і його правовідносини зі слідчим під час досудового розслідування кримінальних правопорушень на сучасному етапі, у ретроспективі та за новим Кримінальним процесуальним кодексом; сформульовані пропозиції щодо їх удосконалення.

Ключові слова: прокурор, слідчий, досудове розслідування, прокурорський нагляд, керівництво досудовим розслідуванням, процесуальна самостійність слідчого.

Прийнята у 1996 році Конституція заклала міцні підвалини побудови в Україні правової демократичної держави. Значну роль у досягненні зазначеної мети відіграє усунення з переліку функцій прокуратури загального нагляду та досудового розслідування кримінальних справ.

Наразі ст. 121 Основного закону визначає наступний виключний перелік функцій прокуратури України, яка становить єдину систему: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом; нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян [1].

У науковій літературі питанням правових відносин прокурора зі слідчим присвячено чимало праць вчених (С. А. Альперт, О. А. Баулін, Ю. М. Грошевий, В. Г. Даєв, В. П. Даневський, М. В. Жогін, О. М. Ларін, В. Т. Маляренко, О. М. Погорецький, Р. Д. Рахунов, Б. В. Романюк, В. М. Савицький, З. Д. Смітиєнко, В. А. Стремовський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, Г. І. Чангулі, Ф. М. Фаткуллін, В. В. Шимановський та ін.). Однак, незважаючи на це, не склалося єдиного розуміння ролі прокурора під час досудового розслідування і визначення меж прокурорського втручання у процесуальну діяльність слідчого, що і є метою цього дослідження.

Отже, Конституція України визначила подальший напрям реформування кримінального судочинства. Разом з тим згідно з п. 9 розділу XV (Перехідні положення) Конституції, прокуратура продовжує виконувати функції нагляду за додержанням законів та функцію попереднього (досудового) слідства – до сформованої системи органів досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування [1].

Дотепер відповідних законів не прийнято. Ухвалення ж Верховною Радою нового Кримінального процесуального кодексу України, на прийняття якого багато хто з науковців та практиків покладав надію вирішення зазначеної проблеми, її не розв’язав. Адже згідно з ч. 1 розділу XI (Перехідні положення) нового КПК слідчі органів прокуратури продовжують здійснювати повноваження щодо досудового розслідування значної категорії злочинів [2]. Це повноваження зберігається за ними згідно з ч. 1 розділу Х (Прикінцеві положення) до початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п’яти років з дня набрання чинності новим КПК [2].

Тобто за прокуратурою тимчасово зберігаються функції досудового розслідування та загального нагляду. Після прийняття і введення в дію окремих законів щодо регулювання окремих законів позасудових функцій контролю та нагляду за виконанням законів будуть створенні відповідні органи [3, с. 7].

Під кримінально-процесуальними функціями традиційно розуміються основні напрями діяльності суб’єктів кримінального судочинства, що обумовлені їхньою роллю та призначенням у процесі.

Враховуючи, що кримінальний процес у найбільш загальному вигляді – це рух кримінальної справи, доходимо висновку про те, що прокурор, виконуючи декілька функцій у кримінальному судочинстві, по суті повинен «рухатися» у різні напрямки. Питання про те, чи можливо це, або чи сприяє це ефективності процесу, та чи не призводить це до узурпації «процесуальної влади» є на нашу думку риторичним.

© Єдин Р. В., 2012

Інтерпретуючи процесуальні норми, які визначають процесуальний статус прокурора О. П. Кучинська, О. А. Кучинська вважають його наділеним «широкими повноваженнями на стадіях порушення кримінальної справи і досудового слідства. Він наглядає за законністю і підставами порушення кримінальних справ, має право порушити кримінальну справу, здійснює загальне керівництво слідством, направляючи його хід. Він вправі скасовувати і змінювати постанови винесені слідчим під час досудового слідства, продовжуючи його строки,
передавати справу від одного слідчого до іншого. Прокурор має право прийняти до свого провадження розслідування будь-якого злочину» [4, с. 41].

Піддавались критиці з боку процесуалістів і регламентація повноважень прокурорів у судовому процесі. Так на думку, М. Л. Шикшиної при співставленні визначених Конституцією повноважень прокурора з тими, що передбачені ст. 25 КПК України, видно, що ця норма передбачає їх більш ширшими.

Так, окрім визначених Конституцією України функцій, ця норма зобов’язує прокурора в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушення закону, від кого б ці порушення не виходили. Тобто слід розуміти, що вказана стаття наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за дотримання законності і на стадіях, що пов’язані з розглядом кримінальних справ в суді першої інстанції, а також в стадіях апеляційного, касаційного та виключного провадження (наразі провадження за нововиявленими обставинами) [4, с. 80].

Надмірність та неврегульованість повноважень прокуратури, яка головно відповідає за забезпечення законності, а не за проведення розслідування, на що неодноразово зверталась увага нашої держави з боку міжнародного співтовариства, є одним із чинників, що стимулювали прийняття нового кримінально процесуального кодексу України.

Кримінальний процес є чи не найбільш консервативною галуззю права. Цим, а також низкою суб’єктивних факторів можна пояснити «неквапливість» вітчизняного парламенту ухвалювати настільки необхідні законодавчі акти, які б визначали місце і роль прокуратури у дійсно демократичній і правовій державі, і скасовувати інші, навіть кричущо застарілі повноваження прокурора з тексту закону. Зокрема п. 12 ч. 1 ст. 227 КПК України, яка присвячена повноваженням прокурора зі здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства ще з тих часів, коли захисник за загальним правилом вступав у справу після закінчення розслідування, залишає за прокурором можливість вирішення питання про його допущення до участі у справі раніше.

Чинне законодавство, що регулює діяльність прокуратури містить на наш погляд надто широке коло дискреційних повноважень, що створює передумови для зловживання ними. Так, зокрема, КПК не містить вичерпного переліку підстав для прийняття прокурорами рішень про повернення кримінальних справ для додаткового розслідування.

Наведені недоліки були відомі кримінально-процесуальній науці ще за радянських часів. Прокурор, зазначав М. С. Строгович, не тільки наглядає за дізнанням та слідством, але і володіє вирішальною владою в усіх питаннях розслідування справи [6, с. 216].

Аналізуючи закон «Про прокуратуру», а також ст. 227–231 КПК України В. М. Тертишник резюмує «прокурорський нагляд давно перетворився на механізм керівництва слідчим», і як вихід із ситуації пропонує щоб за прокурором було «закріплено не стільки право давати обов’язкові вказівки, скільки право скасовувати незаконні рішення слідчого, відновлювати справедливість і законність, подаючи свої пропозиції і рекомендації» [7, с. 57].

Зацікавлене обговорення в експертному середовищі нового Кримінального процесуального кодексу, а також проекту закону «Про прокуратуру» свідчать про перманентний пошук шляхів вирішення проблеми визначення місця і ролі прокуратури в системі державних органів України. До цього часу це концептуальне питання залишається до кінця невирішеним. Реформування організації діяльності прокуратури є невід’ємною складовою частиною судово-правової реформи, покликаної утвердити Україну як правову демократичну державу, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю. Реформування діяльності прокуратури тісно пов’язано з визначенням її юридичних відносин з іншими суб’єктами, особливо з органами, які проводять досудове розслідування. Тому розробка концепції діяльності прокуратури може і повинна бути здійснена лише в загальному контексті судово-правової реформи.

Науковий підхід до вирішення вказаного питання потребує глибокого аналізу функціонування прокуратури в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратури Словацької Республіки та Угорщини – самостійні органи, непідпорядковані виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові юстиції. В інших європейських країнах це питання вирішується по-різному. Від виконавчої влади, скажімо, незалежні прокуратури в Білорусі, Латвії, Російській Федерації, Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокуратури Німеччини, Франції, Данії, Нідерландів. Поряд із вказаними існують ще дві моделі. В Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входить до складу судової влади, а у Швеції прокуратура хоча і є частиною виконавчої влади – не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури законодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежності прокурорів від будь-яких органів. Але поряд з цим має також і недоліки в надмірній юридичній владі прокурорів.

Кожна спроба створити найнезалежнішу систему пов’язана із забезпеченням її належного функціонування. Гарантія свободи має бути збалансована гарантією проти сваволі. Незалежність і відповідальність мають бути врівноважені. Підпорядкованість всіх прокурорів Генеральному прокуророві України і його відповідальність перед парламентом будуть гарантувати баланс незалежності тільки за умови повного усунення органів прокуратури від досудового розслідування кримінальних справ і передбачення у новому кримінально-процесуальному законодавстві дієвих, а не ілюзорних гарантій процесуальної самостійності слідчих, а також створення системи незалежних органів досудового слідства.

Подальше глибоке наукове дослідження організації діяльності прокуратури на функціональній основі дасть можливість розробити комплекс пропозицій щодо вдосконалення і розвитку правового регулювання діяльності її органів. На прокуратуру не може бути покладено функцій, непередбачених законами.

Реформування прокуратури відповідно до Конституції України спрямоване на чітке визначення її місця і ролі в системі органів державної влади, вилучення у неї функцій та повноважень, притаманних іншим державним органам, зокрема функції досудового слідства. Пріоритети в її діяльності повинні бути зміщені на користь захисту прав і свобод людини і громадянина.

У ході проведення в Україні реформи судочинства – невід’ємної умови утвердження нашої держави як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової постають складні проблеми подальшого розвитку прокуратури, які широко обговорюються серед науковців, практиків, правозахисників, представників громадянського суспільства. У пошуках шляхів вирішення цих проблем треба пам’ятати висновок, якого дійшли учасники Пан-Європейської конференції «Трансформація прокуратури в орган, сумісний з демократичними принципами права», яка була проведена Радою Європи: «Щоб не помилитися, досягти успіху, важливо, щоб будь-яка створювана прокурорська система була сумісна з культурою і історією України. Ця система повинна бути сприйнята тим суспільством, у якому вона функціонує».

Визначаючи роль та місце прокуратури в системі органів державної влади, треба також мати на увазі, що вона існує не тільки серед державних органів, але й у свідомості суспільства як захисниця прав громадян. Ця думка інтегрована в соціальну, індивідуальну психологію і правову культуру нашого народу, який прагне, щоб прокурори не тільки ефективно стояли на варті чинних законів, інтересів держави і суспільства, а й активно захищали права конкретних осіб.

Для сучасного етапу розвитку національного законодавства необхідною ознакою правової держави ми вважаємо не лише поділ влади на незалежні гілки: законодавчу, виконавчу і судову з відповідною системою стримувань і противаг, а і розділення у кримінальному судочинстві основних процесуальних функцій, до яких традиційно відносяться правосуддя, обвинувачення і захист. Ідеальною ж формулою, до якої треба прямувати, на нашу думку є правило: один суб’єкт – одна функція.

У цьому контексті нормативно-правова новела щодо здійснення прокурором нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що міститься у ч. 2 ст. 36 нового КПК України є на наше переконання значним кроком назад і черговим ударом на процесуальну самостійність слідчого. Окрім цього п. 4 ч. 2 с. 36 нового КПК дозволяє прокуророві у необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії [2]. Ці повноваження є реалізацією скоріше функції розслідування, а ніж наглядової функції.

Багато хто із числа як вчених процесуалістів, так і правозастосувачів піддавали справедливій критиці реалізацію задекларованої у чинному кримінально-процесуальному законодавстві процесуальної самостійності і незалежності слідчого при розслідуванні кримінальних справ. Реальне ж забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого на думку багатьох теоретиків та правозастосувачів уявляється неможливим без утворення єдиного слідчого апарату – Слідчого комітету України [7, с. 60; 8, с. 4].

Набуття ж чинності новим КПК на наше глибоке переконання процесуальну самостійність і незалежність слідчого взагалі перетворює на фікцію.

Розширення повноважень прокурора у кримінальному судочинстві шляхом поставлення йому в обов’язок керувати розслідуванням і наділення його дискреційною можливістю вирішального впливу при прийнятті майже всіх процесуальних рішень у досудовому провадженні певним чином нагадує «біг по колу», оскільки в історії нашого кримінального судочинства вже були часи, коли слідчий перебував у повному підпорядкуванні прокурора. Найбільш яскраво це проявилося у 30-х роках минулого століття. І це були не найкращі часи у сенсі ефективності і справедливості правосуддя та захисту прав та законних інтересів людини під час досудового (тоді попереднього) розслідування.

Зі створенням у 1922 р. прокуратури слідчий опинився у подвійному підпорядкуванні: в адміністративному – суду і в процесуальному – прокуророві.

Вже наступного року повноваження прокурора розширювалися. Останній розглядав усі без виключення скарги на дії слідчого і приймав за ними рішення, які підлягали негайному виконанню. Ці зміни свідчили про ще більше підпорядкування слідчого прокуророві.

І хоча таке вирішення проблеми процесуального становища слідчого поділялося не усіма процесуалістами, у законодавстві знайшла своє відображення ідея А. Я. Вишинського, який у той час був ідеологом і натхненником реформи кримінального судочинства, про необхідність зближення прокурорського нагляду зі слідчим. Він стверджував, що прокурор і слідчий – дві іпостасі однієї і тієї ж особи, і тому необхідно перетворити слідчого на помічника прокурора, так як слідчий є своєрідним «маленьким прокурором» [9, с. 196–197]. А. Я. Вишинський пропонував «посилити діловий зв’язок слідчих органів з прокуратурою, ще більше підпорядкувавши діяльність слідчих органів прямому і безпосередньому керівництву прокуратури» [9, с. 293].

На кінець 20-х років минулого сторіччя слідчі повністю були підпорядковані прокуророві як в адміністративному, так і в процесуальному аспектах. На практиці ж прокурор здійснював дріб’язкову опіку над слідчим, яка повністю позбавляла останнього його процесуальної самостійності і незалежності, які необхідні для творчого процесу розслідування. Усе це на думку представників першого покоління радянських слідчих призвело «до перетворення слідчих на дорученців прокурора, технічних виконавців, «в’ючних конячок» [10, с. 39].

Видається вкрай небажаним, щоб через декілька років ми стали свідками такого перетворення.

Список використаних джерел: 1. Конституція України – основа реформування суспільства. – Х.: Право, 1996. – 96 с. 2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – Х.: Одіссей, 2012. – 360 с. 3. Шумський П. В. Прокуратура України: навч. посіб. для студентів юридичних вузів та факультетів / П. В. Шумський. – К.: Вентурі., 1998. – 336 с. 4. Кучинська О. П. Кримінальний процес України: навч. посіб. / Кучинська О. П., Кучинська О. А. – К.: Прецедент, 2005. – 202 с. 5. Шикшина М. Л. Деякі питання застосування норм чинного кримінально-процесуаль­ного законодавства України / М. Л. Шикшина // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Вип. 23. – 2003. – С. 77–82. 6. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса / Строгович М. С. – М.: Наука, 1968. – Т. 1. – 470 с. 7. Тертишник В. М. Уголовный процесс: учеб. пособие / В. М. Тертишник. – 2-е изд., пер. и доп. – Харьков: Арсис, 1999. – 528 с. 8. Баулін О. В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: автореф. дис.... канд. юрид. наук / Баулін О. В. – К., 2000. – 20 с. 9. V Всероссийский съезд деятелей советской юстиции: стеногр. отчет. – М.: Юриздат, 1924. – 305 с. 10. Рагинский М. Предварительное следствие за 20 лет / Рагинский М., Тарасов-Родионов П. // Социалистическая законность. – 1937. – № 11. – 105 с.

Одержано 22.09.2012

Рассмотрены конституционные функции прокуратуры;процессуальное положение прокурора и егоправоотношения со следователем во время досудебного расследования уголовных правонарушений на современном этапе, в ретроспективе и по новому Уголовному процессуальному кодексу; сформулированы предложения по поводу их усовершенствования.

Ключевые слова: прокурор, следователь, досудебное расследование, прокурорский надзор, руководство досудебным расследованием, процессуальная самостоятельность следователя.

Considered constitutional functions of prosecution, procedural state prosecutor and his relationship with the investigator during the preliminary investigation of criminal offenses at the present stage, in retrospect and with the new Criminal Procedure Code, proposals for their improvement.

Keywords: prosecutor, investigator, preliminary investigation, the prosecutor’s supervision, management of pre-trial investigation, procedural independence of the investigator.

L

УДК 343.98

Олександр Іванович Жеребко,

доцент кафедри правознавства Енергодарського інституту
державного та муніципального управління імені Р. Г. Хеноха «Класичного приватного університету»,
кандидат юридичних наук

Питання сутності судово-експертної діяльності

У тезах відображається питання щодо судово-експертної діяльності, сутності та поняття експертної діяльності, специфіці судо-експертної діяльності. Розглядається поняття професіоналізму експерта.

Ключові слова: судово-експертна діяльність, судова експертиза, криміналістична експертиза, експерт, експертні дослідження.

1. На шляху становлення України як незалежної демократичної правової держави спостерігаються не тільки позитивні зрушення, а й чимало труднощів. Загальновідомо, що кризовий стан будь-якого суспільства, його економічна та соціальна нестабільність супроводжуються процесами стрімкого зростання національної та транснаціональної злочинності. невизначеність економічної стратегії, коливання від ринкових до адміністративних методів регулювання підприємницької діяльності, недосконалість чинного законодавства, це далеко не повний перелік чинників, які призвели до різкого зростання економічної злочинності, що, у свою чергу, тісно пов’язана з такими явищами, як тіньова економіка, корупція, організовані злочинні угрупування тощо. Причина становища, що склалося сьогодні, полягає не лише в складнощах, що мають місце в роботі правоохоронних органів, але й у недостатньому пізнанні природи й змісту судово-експертної діяльності. Саме цей фактор надає особливого значення розгляду проблем судово-експертної діяльності.

Закон України «Про судову експертизу» заклав загальні нормативні основи судово-експертної діяльності відносно до того, яким є вид судочинства під час якого застосовують експертні знання. Законодавець розповсюджує дію низки положень цього Закону і на недержавну судово-експертну діяльність, оскільки до її суб’єктів віднесено у відповідності до ст. 7 не лише штатних працівників державних спеціалізованих установ, а також і експертів, які не є працівниками зазначених установ. Це надає Закону універсальний вигляд і забезпечує відносно цілісне й чітко визначене регулювання відносин, що відбуваються в процесі проведенням судової експертизи.

Специфіка судово-експертної діяльності полягає в тому, що незалежно від виду судочинства – будь то кримінальне, цивільне, адміністративне, конституційне, така діяльність визначається єдністю за своєю методичною основою. Єдиними є загальні закономірності, що вивчаються в межах материнських наук, з яких вийшли і завдяки яким розвинулися відповідні види судової експертизи. Це в свою чергу слугує основою для створення об’єктивних і універсальних експертних методик. Окрім єдності методичних засад судово-експертної діяльності, існує подібність правових аспектів експертизи в кримінальному, цивільному, адміністративному процесах.

Сьогодні законодавство України все більше наближаються до міжнародних стандартів, що передбачає в межах змін, які відбуваються в реформуванні системи судочинства, удосконалення всіх сфер законодавства, в тому числі й законодавчих норм, якими врегульовано судово-експертну діяльність. Сучасне законодавство України в межах здійснюваної правової реформи направлене також на підвищення ролі й переоцінку значення інституту судових експертиз, без яких не може бути ефективно проведене розслідування справи й розкрито злочин. Викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинний не був покараний, вимагає неухильного додержання вимог закону про всебічну й повну перевірку всіх доказів щодо винуватості особи у скоєнні злочину. У зв’язку з цим призначення та проведення експертиз є засобом забезпечення об’єктивності, повноти і всебічності як розслідування, так і судового слідства, гарантом обґрунтованості обвинувачення.