Фрми спілкування дитини з дорослим у дошкільному віці (за М.І.Лісіною)

Форма спілкування	Показники форм спілкування дитини з дорослим
Місце спілкування у системі життєдіяльності дитини	Зміст потреби у спілкуванні	Провідний мотив спілкування	Основні засоби спілку вання	Значення форми спілкування у загальному розвитку психіки
Ситуативно-особистісна (з 2 міс.)	забезпечує виживання і задоволення первинних потреб дитини.	потреба у доброзичливій увазі дорослих	Особистісний (дорослий приваблює дитину як центральний об´єкт пізнання і діяльності; джерело ласки і уваги, не пов´язане із діями дитини)	Експресивно-мімічні операції	Загальна активація психіки дитини; формування перцептив-них дій, підготовка до оволодіння хапанням
Ситуативно-ділова (з 6 міс.)	Забезпечує спільну з дорослим предметну діяльність дитини	У доброзичливій увазі дорослого і співпраці з ним	Діловий (дорослий приваблює як партнер у грі, зразок для наслідування, експериментування, помічник, організатор, учасник спільної предметної діяльності	Предмет- нодієві операції	Розвиток предметної діяльності, підготовка до оволодіння мовленням, 1-й етап розвитку активного мовлення
Позаситуативно-пізнавальна (3-4 роки)	Забезпечує спільну з дорослим та самостійну діяльність дитини з ознайомлен- ня із світом фізичних об´єктів	У добро- зичливій увазі до- рослого, співпраці й повазі	Пізнавальний (дорослий при- ваблює як еру- дит, джерело пізнання про позаситуативні об´єкти (яких немає в оточен- ні), як партнер обговорення причин явищ у фізичному світі)	Мовлен- нєві опе- рації	Первинне проникнення у сутність явищ, розви- ток наочного мислення
Позаситуативно-особистісна (5-6 років)	Забезпечує теоретичне і практичне пізнання дитиною світу со- ціальних явищ	У добро- зичливій увазі, спів- праці й повазі, у співпере- живанні та взаємо- розумінні дорослого	Особистісний (дорослий при- ваблює як осо- бистість, що володіє знан- нями, вміння- ми, соціально- мора-льними нормами, строгий і до- брий старший товариш)	Мовлен- нєві опе- рації	Заохочення до моральних цінностей суспільства, перехід до дискурсивно- го мислення; формування готовності до школи

ВИСНОВКИ про розвиток форм спілкування дошкільника з дорослим:

— у дослідженнях М. І. Лісіної визначено чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим;

— форми спілкування дошкільників з дорослим розрізняються між собою за місцем спілкування у життєдіяльності дитини, змістом комунікативної потреби, мотивом і засобами спілкування, значенням для психічного і особистісного розвитку дитини;

— протягом дошкільного дитинства послідовно змінюються такі форми спілкування: ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне.

Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісне спілкування. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним для цієї форми комунікативної діяльності є особистісний мотив спілкування. Це зближує позаситуативно-особистісне спілкування з особистісним (ситуативним) спілкуванням у першому півріччі життя дитини.

Позаситуативно-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до ігрової, трудової, навчальної діяльності. Відбувається воно епізодами, які мають самостійне значення для дитини. За домінування особистісних мотивів спілкування центром будь-якої ситуації дошкільника є дорослий, якого дитина сприймає як джерело знань про соціальне життя, а також як об'єкт пізнання.

Старших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого: де він живе; чи є у нього діти; чи водить він машину тощо. Відповіді дорослого на ці питання допомагають дитині створити його повноцінний образ. Водночас вона залюбки розповідає дорослому про себе, свою сім'ю, друзів. Тобто у позаситуативно-особистісному спілкуванні чітко виявляється зосередженість дитини на соціальному оточенні, на житті і переживаннях інших людей, на своєму житті і своїх переживаннях. Старші дошкільники не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння, співпереживання. Вони охоче вносять необхідні корективи у свою діяльність, оскільки їм важливо знати, що і як повинно відбуватися (що погано, а що добре). Тому багато скарг старших дошкільників на своїх товаришів спричинені бажанням перевірити себе, правильність засвоєння певних соціальних норм. Скаржачись, діти часто не бажають покарання товариша, а чекають, як розсудить їх дорослий. Це означає, що позаситуативно-особистісне спілкування підвищує сприйнятливість дітей до виховних впливів, сприяє засвоєнню норм поведінки.

У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою діяльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанні дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усвідомлюючи це, діти стежать за діями дорослого, намагаються ретельно виконувати його вказівки.

У дошкільників позаситуативно-особистісного спілкування є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.

Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спілкування і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За таких умов дитину більше цікавлять стосунки між людьми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних дій, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними дитина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою поведінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.

Отже, позаситуативно-особистісне спілкування вводить дитину у складний світ людських стосунків, допомагає їй зайняти у ньому адекватне місце. Дитина вчиться орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати стосунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов'язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід і знання вона моделює у сюжетно-рольових іграх і застосовує у своїй практиці під опікою і керівництвом дорослого. Завдяки досягненням у позаситуативно-особистісному спілкуванні діти набувають готовності до шкільного навчання, важливим свідченням якої є їхні вміння сприймати дорослого у ролі вчителя і зайняти відносно нього позицію учня.

Дошкільний вік характеризується позаситуативно-пізнавальним спілкуванням, яке відповідає пізнавальній потребі. Дошкільник звертається до дорослого з безліччю запитань, ставиться до нього, як до «істини в останній інстанції». При цьому його цікавить уже не безпосереднє оточення, а світ у цілому. В цей час виникає і потреба у повазі дорослого: його зауваження сприймаються як образа. Наприкінці цього віку з'являється позаситуативно-особистісна форма спілкування: дорослий стає для дитини носієм соціальних норм, і саме у цій якості його цікавить. Формується потреба у взаєморозумінні і співпереживанні з дорослим. Дошкільник вже приймає зауваження дорослого і прагне досягти з ним спільності у поглядах. Формується образ людини: дитина вимагає від батьків оцінити героя кінофільму за допомогою категорій «поганий — гарний» чи «добрий — злий». Значно розширюється зміст свідомості: її предметом стає відношення «Я і світ»

Класифікують форми спілкування за різними ознаками. З урахуванням організаційного аспекту взаємодії виокремлюють такі його форми, як бесіда, розмова по телефону, переговори, збори та ін.

Бесіда. Це найпоширеніша форма спілкування, яка здійснюється з метою передавання інформації, обміну думками, почуттями тощо. З огляду на мету спілкування розрізняють такі види бесіди:

1. Ритуальні. Характерні для обрядів, ритуалів, під час яких учасники спілкування дотримуються певного мовленнєвого етикету. Важливі та мають місце в умовах ДНЗ.

2. Особистісні. Йдеться про спілкування між близькими людьми — рідними, друзями, дітьми тощо. Під час таких бесід реалізуються етико-психологічні засади спілкування, гуманістичні установки, етнопсихологічні особливості індивідів.

3. Ділові. їх предметом, як правило, є конкретна справа.

Оскільки результати самореалізації індивіда у діловій сфері суттєво впливають на всі аспекти його життєдіяльності, ділова бесіда потребує детальнішого розгляду. Вона може виконувати різноманітні функції: обмін діловою інформацією, контроль і координація дій, формування перспективних заходів, стимулювання активності, розумових здібностей партнера по спілкуванню, пошук і розроблення стратегій поведінки тощо. Метою ділових індивідуальних бесід є уточнення позиції учасників взаємодії, одержання додаткової інформації про них, з'ясування мотивів їх дій.

Ділова бесіда може бути офіційною й неофіційною, короткочасною і довготривалою, корисною або безкорисною, добровільною або вимушеною. Як правило, вона має таку мету:

— досягнення позитивного результату для учасників взаємодії;

— випробування, реалізація своїх професійних якостей;

— утвердження свого іміджу засобом ефекту “особистої привабливості”, пробудження до себе симпатій учасників бесіди;

— збирання ділових та особистих даних про протилежну сторону;

— актуалізація ділового інтересу та людського взаєморозуміння.

Реалізація всіх цих аспектів гарантує високу результативність ділової бесіди. Досягнення цього залежить від якості її попередньої підготовки, дотримання психологічно вивіреної логіки її проведення, творчої інтерпретації ситуацій, що виникають в її процесі, інтелектуальної мобілізації при розв'язанні неочікуваних проблем. Важливими є вміння слухати і правильно формулювати запитання, які допомагають розкрити думки співрозмовника, раціональна поведінка в заключній частині, яка пов'язана з прийняттям рішення і завершенням бесіди. Вироблення рішення у процесі бесіди повинно відбуватися після обговорення проблеми, в іншому разі співрозмовник замість висловлення своїх конструктивних думок більше зосереджуватиметься на опонентові.

Розмова по телефону. До неї, як до найпростішого способу встановлення контакту, часто вдаються ділові люди. В умовах дитячого садка ми граємо в телефонну розмову, де засвоюємо норми, правила, етикет спілкування.

Актуальність телефонного спілкування зростає ще й тому, що середня тривалість телефонних розмов за останні роки збільшилася в кілька разів. Діти дошкільного віку полюбляють гру в телефонні розмови, та ще й в умовах сучасності мають їх при собі, а завдання вихователя - навчити ним користуватися, виховати культуру телефонної розмови. Як стверджують психологи, час телефонних бесід зростає за рахунок емоційного забарвлення, мовної нечіткості, неділового характеру фраз. Це свідчить, що на ділову інформацію витрачається дві третини часу, а одна третина — на паузи, вираження власних емоцій з приводу почутого. Тому важливо вміти не тільки лаконічно вибудовувати розмову по телефону, а й оперативно перебудовуватися, реагуючи на різні теми і різних партнерів.

Переговори. Призначення переговорів пов'язане із співпрацею і розв'язуванням спірних питань. Діти також люблять встановлювати переговори. Для мовленнєвого розвитку та самоствердження дитини це важлива форма спілкування. Вони передбачають спільну діяльність суб'єктів, зорієнтовану на вирішення суперечностей з урахуванням потреб кожного з них. Особливість цієї діяльності полягає у наявності в кожного учасника переговорного процесу своїх цілей, інтересів, намірів, які частково збігаються, а частково різняться. Саме збіг інтересів уможливлює переговори, а розбіжність потреб спонукає сторони до їх проведення.

Визначають такі функції переговорів:

— інформаційно-комунікативна. Сприяє обміну інформацією, точками зору, налагодженню нових зв'язків;

— регулятивна. Передбачає встановлення відповідної взаємодії на переговорах, упорядкування спільної діяльності;

— координаційна. Спрямована на узгодження дій учасників переговорів, на встановлення взаємозв'язку між ними;

— контролююча. Полягає у перевірці виконання досягнутих раніше угод.

Учасники переговорів можуть дотримуватися різних позицій і виходити з різних принципів: розглядати переговори як засіб здобуття перемоги, ставитися до них як до засобу спільного з партнером довірливого аналізу проблеми і пошуку шляхів її розв'язання. Такі позиції передбачають два підходи до переговорів: конфронтаційний, заснований на впевненості, що метою переговорів є перемога, якнайповніше досягнення мети, і партнерський, в основі якого — намагання зрозуміти позицію, інтереси партнера, спільно з ним проаналізувати проблему і знайти оптимальні варіанти її розв'язання.

Класична структура переговорів охоплює три стадії:

— підготовка до переговорів. На цьому етапі з'ясовують мету переговорів, наміри, потреби партнерів, труднощі, які можуть виникнути під час переговорного процесу, очікувані результати, способи узгодження інтересів, відповідно визначають методи підготовки до переговорів. Оптимальна мета переговорів полягає не в обов'язковій перемозі партнера, а в досягненні рівноправної, прийнятної для обох сторін угоди;

— власне переговорний процес. Як правило, він вимагає взаємного уточнення інтересів, точок зору, концепцій і позицій учасників; обговорення проблеми (висунення та обґрунтування аргументів, пропозицій, альтернатив); узгодження позицій і вироблення домовленостей;

— завершення переговорів. Передбачає аналіз та оцінку результатів переговорів, виконання досягнутих домовленостей. Результативними вважаються переговори, наслідки яких обидві сторони оцінюють як успішні. Важливими показниками успішності переговорів є ступінь розв'язання проблем, виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. З психологічної точки зору дуже важливо враховувати, що на завершальній стадії переговорів формується уявлення про партнера, його надійність, відповідальність, тобто все те, що називається репутацією.

Кожна стадія переговорів передбачає використання певних способів позиціонування партнерів: відкриття позиції, закриття позиції, підкреслення спільного в позиціях, підкреслення відмінностей у позиціях.

Збори. Проводять їх з метою спільного осмислення актуального для установи, організації питання. Найчастіше учасники зборів об'єднуються за спільним інтересом (партійні збори, збори громадськості). Передумовами успіху зборів є здатність тих, хто виступає, орієнтуватися на проблеми інших, уміння бачити реакцію в залі.

Індивідуальні і групові форми спілкування мають бути спрямовані на розвиток зацікавленості учасників обговорення проблеми, підвищення їх активності, актуалізацію їх творчого і комунікативного потенціалу.

Ситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками виникає у 4–6 років і є найбільш типовою для дошкільного дитинства.

Потреба у спілкуванні з ровесником стає значно інтенсивнішою, виходячи на перший план. Так, Є. А. Аркін наводить приклад, коли хлопчик 5-ти років на пропозицію бабусі погратись з нею відповів:

«Мені потрібні діти». Це пов’язано із тим, що спілкування з ровесником є необхідною умовою організації сюжетно-рольової гри, яка має колективний характер.

Головним змістом потреби дітей у спілкуванні з ровесниками полягає у прагненні налагодити ділову співпрацю, узгодити свої дії з партнером по діяльності. Співпраця відрізняється від співучасті більш тісною взаємодією дітей, кооперативним характером їх діяльності. Співпраця дітей носить переважно ігровий характер та зосереджена не на результаті діяльності, а на її процесі.

Прагнення діяти спільно настільки сильно виражене, що діти йдуть на компроміс, поступаючись один одному іграшками, найпривабливішою роллю в грі тощо.

«Гаразд, ти будеш капітан, а я твій помічник», – погоджується Роман М. (5 р. 10 міс.).

«Ти бери ведмедика, а я, так і бути, візьму зайця», – заявляє Таня Д. (5 р.).

«Сашко, давай спочатку ти мене підкотиш, а потім я тебе», – пропонує Дмитро Д. (6 р. 11 міс.).

Виникають перші спільні ігрові дії. Гра на однаковий сюжет об’єднує різноспрямовані, слабо узгоджені дії. Наприклад, у розігруванні сюжету «Сім’я» «мама» йде на роботу, а «батько» готує «дитину» до сну. «Мама» вдома погодувала «дитину», а «вихователь» – знову дає їй сніданок. Виникає інтерес до дій партнера, їх порівняння з власними, що виступає у питаннях, глузливих репліках, оцінках дій іншого.

Наприклад, Оленка З. (4 р. 7 міс.) готує ліжечко, щоб покласти свою «доньку» (ляльку) спати. Діана Р. (5 р.) на віддалі спостерігає за діями Оленки. Коли побачила, що замість ковдри Оленка приготувала листок паперу, рішуче підбігає.

Діана: А твоя лялька замерзне. Хіба така ковдра їй потрібна? Оленка: А в мене зараз літо.

Діана: Ну й що! Все одне ця ковдра не годиться.

Оленка: Ось своїй ляльці даш кращу, а моїй ця подобається.

Як відзначають М. І. Лісіна, А. Г. Рузська, О. О. Смірнова, дітям властива особлива манера поведінки, в якій яскраво виявляються схильність до конкуренції й змагання.

Це вказує на те, що у змісті потреби у спілкуванні з ровесником на другому місці після прагнення до співдії знаходиться такий компонент як бажання поваги і визнання. Діти вимагають визнати їх власні досягнення, а дії товаришів оцінюють прискіпливо, виразніше підкреслюючи власні якості.

Діти використовують такі засоби спілкування, як виразні, зображувальні, знакові. Діти багато й захоплено розмовляють між собою, але мовлення залишається ситуативним. О.О.Смірнова здійснила контент-аналіз висловлень у ситуаціях вільної взаємодії дітей 3-7 років, виявивши такі основні теми: Я-висловлення про себе; Ти-висловлення про іншу дитину; світ – висловлення про предмети й явища, що виходять за межі ситуації; гра – висловлення дітей під час їх гри.

Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками сприяє розвиткові основ особистості та самосвідомості, а також – допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого й самобутнього ядра особистості. При відставанні у розвитку цієї форми спілкування з ровесниками у дітей спостерігається пасивність, замкненість, недоброзичливість.

Можна виділити три форми спілкування дошкільників з однолітками, які послідовно змінюють один одного протягом п'яти років життя дошкільнят (2-7 років).

Перша це – емоційно-практична форма спілкування дітей з однолітками (другий і четвертий роки життя дитини). Друга – ситуативно-ділова форма спілкування дітей з однолітками (4-6 років) і третя форма внеситуативно-ділова форма спілкування дітей з однолітками (6-7 років).

Розглянемо другу і третю форми спілкування.

В ситуативно-діловій формі контактуючи з однолітками, дошкільнята прагнуть налагодити між собою ділове співробітництво. Це спрямованість і складає основний зміст їх комунікативної потреби. Потреба в ігровій співпраці визначається в ділових мотивах спілкування дітей. Всі основні приводи для звернення один до одного виникають у дітей у процесі їх занять: ігри, виконання побутових робіт та інше. Питання, відповіді, роз'яснення, іронічні репліки, глузування, свідчать про увагу дошкільнят до вмінь і вчинків товаришів і ще більше про їх бажання привернути увагу до себе. Ділові якості самої дитини і його товаришів, службовці причиною їх звернення один до одного, відрізняються надзвичайною ситуативностью. «Зараз і тут» - ось що приймає в розрахунок дитина.

В рамках ситуативно-ділового спілкування дитина жадібно прагне стати об'єктом інтересу і оцінки своїх товаришів. Він чуйно ловить у їх поглядах і міміці ознаки ставлення до себе, не встигаючи добре вдивитися в самих партнерів. Це досягає максимальної яскравості і набуває форму специфічного феномену «невидимого дзеркала». Але невидимість однолітка в дошкільному віці абсолютно особлива – вона поєднується з ревнивим і упередженим інтересом до всього, що той робить. На 5-му році життя діти постійно запитують про успіхи своїх товаришів, дають поради, просять приховати від однолітків свої промахи і невдачі. Зазвичай дошкільникам притаманна особлива манера поведінки. Її іноді називають змагальністю або схильністю до конкуренції. Ми бачимо її корінь у прагненні дитини дізнатися про себе найкращий на рівні ситуативно-ділового спілкування. Це пов'язано з другим за значенням для дітей цього віку змістом, потреби в спілкуванні з однолітком – у визнанні та повазі.

Для спілкування між собою дошкільники використовують всі три категорії засобів: виразні, образотворчі та знакові. Переважає емоційна забарвлення всіх контактів, легкість переходу від інших емоцій до інших, часто з протилежним знаком.

Ситуативно-ділова форма спілкування однолітків – основна для дошкільного дитинства різновид комунікативного взаємодії. Для неї характерна потреба у співпраці і визнання, що реалізується у колективній сюжетно-рольовій грі. Ця потреба опредмечивается в ділових мотивах, які мають виражений ситуативний характер і націленість на самопізнання і самооцінку.

Ситуативно-ділове спілкування однолітків сприяє розвитку основ особистості і самосвідомості, а також-допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого і самобутнього початку в самому широкому сенсі цього слова. Неблагополуччя у сфері спілкування з однолітками заважає цим найважливішим процесів: діти стають пасивними, замкнутими, тримаються недоброзичливо. Становлення ситуативно-ділової форми спілкування вимагає турботи дорослих, і особливо у випадках затримки її розвитку, бідності змісту.

Внеситуативно-ділова форма спілкування складається в самому кінці дошкільного віку (6-7 років). Вона спостерігається у небагатьох дітей. Але в той же час тенденції до її розвитку намічаються досить ясно і елементи формуючого контуру чітко вимальовуються у всіх старших дошкільників. Та й сама логіка руху дітей від одних форм спілкування до інших передрікає перетворення контактів однолітків саме в напрямку внеситуативно-ділових взаємин. Неухильно зростає у дітей число внеситуативных контактів. Збільшується і віддаленість спілкування з однолітками від спільної предметно-практичної діяльності. Основне прагнення, спонукає дошкільників до найбільш складним контактам цього періоду дитинства - спрага суперництва. Співробітництво носить практичний характер – воно розгортається за формою спільної ігрової діяльності дітей. Сильно змінюється сама гра. На зміну уявленням з сюжетом і ролями приходять все більш умовні схеми. Ігри з правилами, згідно Ж. Піаже і Д. Б. Эльконину, служать для старших дошкільнят вправами у відносинах з іншими людьми; вони допомагають їм усвідомити свої обов'язки, виступають тут у вигляді загальних правил, підійти до розуміння норм моралі, всеохоплюючих вимог справедливості, зобов'язань, які людина має перед усіма іншими і перед собою. Зберігаючи свою невимушеність, необов'язковість, ігри з правилами набувають цілеспрямованість. Струнка архітектоніка нових ігор створює жорстку необхідність домовлятися, спланувати справи, виявляє здатність дитини до ділового співробітництва в усложнившихся обставин. У всіх цих випадках співробітництво, залишаючись практичним і зберігаючи зв'язок з реальними справами дітей, набуває внеситуативный характер. Властивості, заради яких дошкільник звертається до товаришів, - це в основному їх ділові якості. Контакти народжуються в колективній грі і в неї ж проектуються. Але провідний мотив на цьому етапі спілкування однолітків помітно видозмінюється. Його головне перетворення пов'язане з подоланням ситуативності.

Складається багато в чому вже внеситуативный стійкий образ товариша. Між старшими дошкільниками виникає прихильність, з'являються перші паростки дружби між однолітками – вміння бачити в партнері його кращі якості, з запалом про них розповідати іншим людям, переконуючи їх у перевагах свого друга. Розвиток уявлення дітей про однолітків мають і другу сторону – з'ясування образу «Я», причому найбільшої точності діти домагаються в усвідомленні своїх практичних умінь. Звісно, контакти між дітьми 6-7 років аж ніяк не обмежуються діловими міркуваннями. Дошкільнята розмовляють і на пізнавальні і особистісні теми; ділові мотиви далеко не єдині приводи для спілкування.

В рамках внеситуативно-ділового спілкування дошкільники використовують всі три категорії засобів, але провідне місце належить мові. Бесіди дітей втрачають приуроченість до миттєвим справах. Налагодження внеситуативно-ділових контактів дітей становить важливу частину їх підготовки до школи і полегшує прийдешні труднощі підліткового віку, коли положення у групі однолітків набуває домінуюче значення для самопочуття дитини. Основна магістраль формування товариських зв'язків з ровесниками – становлення суб'єктивного ставлення до них, тобто вміння бачити в них рівну собі особистість, людину з тими ж почуттями і думками, і постійна готовність діяти на благо товариша, замислюючись про своїх власних інтересах тільки в другу чергу.