Дитина досягає дошкільного віку, володіючи діями сприймання, які склалися у ранньому дитинстві. Однак ці дії ще не є досконалими, унеможливлюють виокремлене сприймання складних властивостей предметів, створення чітких і точних їх образів, що спрямовувало б і регулювало нові види діяльності дитини, насамперед виконання продуктивних завдань, у яких необхідно відтворювати особливості форми, кольору, відношень за величиною предметів. Ступінь точності і відокремленості сприймання, якого достатньо для врахування властивостей предметних дій, зовсім недостатній для продуктивних дій.
Молодший дошкільник, отримавши завдання змалювати нескладну фігуру, яка має контур і деталі, робить це краще чи гірше, навіть не намагаючись однаково справитися з обома завданнями. У процесі будування із кубиків за зразком дитині не вистачає кубиків певної форми і розміру, коли поруч є купка таких кубиків вона порівняно легко знаходить потрібний. Однак за необхідності знайти кубик, використаний в іншій будові, яку їй пропонують розібрати, дитина не бачить його, не виокремлює з цілого. Це свідчить, що дії сприймання не дають можливості послідовно і ретельно обстежувати предмет, виокремити його частини й ознаки.
|
|
Зміни дій сприймання у дошкільному віці проявляються під час ознайомлення дітей з новими для них предметами. 3-річні дошкільники, коли їм дають новий предмет і просять розповісти, який він, для чого він може служити, відразу починають маніпулювати ним. Намагання розглянути предмет, відчути його на дотик їм ще не притаманні; на питання, який предмет, вони не відповідають. 4-річні діти вже починають розглядати предмет, але роблять це не послідовно, не систематично, а часто переходячи до маніпулювання. У словесному описі вони називають лише окремі частини і ознаки, не пов'язуючи їх між собою.
5-6-річні діти починають більш планомірно і послі /іонно обстежувати та описувати предмет. Розглядаючи, крутять його у руках, обмацують, звертають увагу на наймом ітніші особливості. Тільки деякі 6-7-річні діти цілком систематично і планомірно розглядають предмети, успішно описують його властивості через зорове сприймання, не тримаючи його у руках.
Отже, спочатку дитина намагається одержати відомості про властивості предметів не зі сприймання, а з практичної дії з ними. Потім сприймання поєднується з практичною дією, вони доповнюють одне одного. Лише наприкінці дошкільного дитинства дії сприймання стають достатньо організованими й ефективними, забезпечують повноцінне уявлення про предмет.
За спостереженнями О. Запорожця, якісно новий етап у розвитку сприймання настає під час переходу від раннього до дошкільного віку, коли під впливом ігрової і конструктивної діяльності у дітей формуються складні види зорового аналізу і синтезу: здатність мислено розчленовувати об'єкт, іцо сприймається, на частини у зоровому полі; дослідження кожної частини окремо; об'єднання частин у єдине ціле.
|
|
Перцептивні (лат. perceptio - сприймання) дії - структурні одиниці процесу сприймання у людини, які забезпечують свідоме перетворення сенсорної інформації, що забезпечує побудову образу, адекватного предметному світу.
Розвиток сприймання як процес розвитку і формування перцептивних дій охоплює такі етапи:
1) формування у дитини матеріальних, практичних дій з предметами, розвиток їх у процесі гри-маніпуляції з ними. Провідну функцію у контакті з предметним світом на цьому етапі виконують руки, завдяки яким маленька дитина отримує інформацію про основні просторові характеристики предмета: форму, об'єм, місце у перцептивному полі тощо. Завдяки цьому у малюка створюються уявлення про предмети матеріального світу, формуються операції психічної діяльності, на основі яких дитина вчиться і набуває здатності адекватно сприймати світ;
2) використання з перцептивною метою сенсорних процесів. Дитина починає адекватно сприймати предмети реального світу за відсутності безпосереднього контакту з ними, що є наслідком роботи її рецепторних апаратів. Наприклад, вона вже може обстежити предмет очима. Тобто в процесі розвитку відбувається інтеріоризація, у якій полягає суть психічного розвитку людини;
3) набуття перцептивними діями прихованості, згорну- тості. У перцептивній діяльності дитини зникають зовнішні (ефекторні) ланки, сприймання позбавляється зовнішніх проявів. Однак воно і надалі залишається активним процесом, який відбувається тільки у внутрішньому плані, тобто стає елементом і завданням психічної діяльності дитини.
Отже, у дошкільників удосконалюються перцептивні дії, діти починають опановувати орієнтування у просторі і часі, у них формується художнє сприймання і сприймання людей.
Сприймання дошкільниками простору
Значні зміни у дошкільний період відбуваються у сприйманні дітьми простору за його головними ознаками.
Сприймання простору - відображення відстані, розміру, форми рельєфу оточуючих об'єктів, що діють на аналізатори.
Уже в ранньому віці дитина добре оволодіває вмінням враховувати просторове розміщення предметів, однак ще не виокремлює напрямків руху і просторових відношень між предметами. Уявлення про предмети та їх властивості виникають раніше і є основою уявлень про простір.
Перші уявлення про напрямок руху, який засвоює 3-річ- на дитина, пов'язані з її власним тілом, яке є для неї центром, від якого вона визначає напрямок. Під керівництвом дорослих малюк починає вирізняти і правильно називати свою праву руку, якою виконує основні дії: «Цією рукою я їм, малюю, вітаюсь. Значить, вона права». Положення інших частин тіла як «правих» або «лівих» дитина визначає тільки відносно правої руки. Наприклад, на пропозицію показати праве око молодший дошкільник спочатку відшукує свою праву руку, а після цього показує на око. «Праве» і «ліве» здаються дитині чимось постійним, вона не може зрозуміти, як те, що для неї знаходиться праворуч, для іншого - ліворуч. Вона орієнтується у напрямках вперед - назад, вгору - вниз, вправо - вліво, якщо рухається у той чи інший бік або змінює відповідно положення тулуба, голови, рук і контролює ці рухи зором. У просторовому розпізнаванні мовлення не відіграє вирішальної ролі.
Пізніше діти починають виокремлювати відношення між предметами (один предмет за іншим, перед іншим, ліворуч, праворуч від нього, між предметами тощо). Утворення уявлень про просторові відношення пов'язане із засвоєнням їх словесних позначень, які допомагають дитині розрізняти і фіксувати кожний вид відношень.
|
|
Засвоєння слів-позначень у старшому віці обумовлює розуміння відносності просторових відношень залежно від точки відліку. У кожному з відношень (над - під, за - перед) дитина спочатку засвоює уявлення про один елемент пари (наприклад, над, перед), а потім, спираючись на нього, засвоюють друге. Засвоюючи уявлення про відношення між предметами, дитина довго оцінює ці відношення лише зі своєї позиції, не будучи спроможною змінити точку відліку, зрозуміти, чому відношення змінюються, якщо розглядати предмети з іншого боку: те, що було спереду, виявляється ззаду, а те, що було зліва, буде справа тощо.
Формування узагальнених уявлень про простір забезпечують здатність дитини визначити напрямок не лише відносно себе, а й відносно інших осіб і предметів. Руки й орієнтувальні дії поступово переходять у план уявних дій. А мовні акти, звільняючись від початкового зв'язку з рухами тіла і рук, набуваючи провідного значення, переносяться у внутрішній план, тобто розвиваються як процеси внутрішнього мовлення.
Тільки по завершенню дошкільного віку дитина опановує орієнтування у просторі, незалежне від власної позиції, удосконалює уміння міняти точки відліку. Таке орієнтування можна легко сформувати за допомогою навчання, в якому діти самі змінюють просторові відношення між предметами, розглядають їх з різних позицій і позначають словесно.
Специфіка сприймання часу дошкільниками
Дитині значно важче дається сприймання часу, ніж сприймання простору. Адже час не має наочної форми, з ним не можна виконувати дії (будь-які дії відбуваються у часі, а не з часом), він плинний, незворотний, сприймання його залежить від суб'єктивних станів, має особистісний характер.
Сприймання часу - відображення у мозку об'єктивної тривалості, швидкості, послідовності явищ дійсності.
|
|
У дитини ознайомлення з часом починається із засвоєнням вироблених людством позначень і мір часу. Усвідомити їх нелегко, оскільки вони мають умовно-відносний
характер. Відрізки часу, позначені словами «сьогодні», «завтра», «тепер», безперервно змінюються: те, що напередодні називалося «завтра», стає «сьогодні», а наступного дня - «вчора». Один і той самий проміжок часу сприймається по-різному залежно від змісту і характеру діяльності дитини, її стану на той момент: якщо вона, наприклад, очікує привабливу подію, здається, що час іде надто повільно. Тому діти довго не розуміють логіки часових відношень, упродовж дошкільного віку не сприймають тривалі часові періоди. їм недоступне розуміння таких категорій, як «рік», «століття», «епоха» тощо.
У ранньому і молодшому дошкільному віці дитина ще не орієнтується у часі. Формування часових уявлень починається пізніше і має свою специфіку. Так, невеликі відрізки часу діти вчаться визначати на основі своєї діяльності, зважаючи на те, що за певний час можна зробити, який результат отримати. Корисні при цьому ознайомлення дітей з певними проміжками часу і відповідними комбінуваннями. Однак без відповідного навчання навіть 6-7-річні діти не мають уявлень про тривалість невеликих відрізків часу. Вони чують слово «хвилина», але не уявляють, скільки вона триває. Одні вважають, що за хвилину можна пообідати, інші - погратися, треті - сходити в магазин. Засвоюючи уявлення про час доби, діти насамперед орієнтуються на власні дії - вранці вмиваються, снідають; удень - граються, займаються, обідають; увечері лягають спати; уночі сплять. Найлегше вони визначають ніч і ранок, дещо важче - вечір і день. Діти середнього і старшого дошкільного віку частіше спираються на суттєві ознаки у визначенні часу (ранок - «світло, коли сонечко встає» тощо).
Засвоєння уявлення про пори року відбувається у процесі ознайомлення із сезонними явищами природи. По- різному діти засвоюють назву днів тижня. Старші дошкільники, які відвідують дошкільний заклад, найчастіше називають суботу, неділю і понеділок через їхню емоційну насиченість, особливу значущість (суботу і неділю проводять разом з батьками; понеділок - знову йти у дошкільний заклад).
Навіть старші дошкільники часто зазнають труднощів у диференціюванні, виокремленні різноманітних часових інтервалів. Так, до переліку «дні тижня» вони можуть включити слова «субота, неділя, завтра, учора» або «неділя, понеділок, травень, новий рік». Особливо важко дається їм засвоєння уявлень про суть понять «вчора», «сьогодні», «завтра» тощо. Позитивні зміни щодо цього відбуваються у другій половині дошкільного періоду: діти засвоюють часо- ііі позначення, починають правильно їх вживати, беручи:іп точку відліку уявлення про сьогоднішній день. Однак уявлення про історичні періоди, послідовність подій у часі, тривалість життя людей, існування речей тощо ще не сформовані, оскільки вони не мають для розуміння цих уявлень певних еталонів, не можуть спертися на власний досвід.
Наочний характер психічних процесів зумовлює специфічні особливості сприймання часу. Наприклад, дошкільник шукає матеріального виразника часу (годинник), упевнений, що якщо стрілки перевести, час зміниться (швидше настане завтра), не усвідомлює, що час не залежить від бажання людей (не розуміє об'єктивності часу). Тому провідна роль у розвитку сприймання часу належить дорослому, який виокремлює часові відрізки, встановлює їх зв'язок із діяльністю малюка, позначає їх словом, включає у різноманітні життєві ситуації.
Сприймання дошкільниками художніх творів, малюнків і картин
Згідно з теорією психології художнє сприймання є ре-зультатом індивідуального розвитку особистості.
Під час слухання літературних творів дитина не бачить намальованих на сторінках книги подій, вона повинна їх уявити, спираючись на власний досвід. Від якості цього процесу залежить розуміння твору. Сприймання літературних і фольклорних творів на 2-му році життя має конкретний характер. Воно виникає за умови, що текст супроводжує дії, які виконує дитина або розігрує дорослий за допомогою іграшок. 2-4-річні діти, з переходом від ситуативного сприймання до узагальненого, поступово починають уявляти окремі образи, цілісні картини, епізоди, які складаються із взаємозв'язаних дій; розуміти не лише життєві, буденні ситуації, а й непередбачувані, оригінальні повороти сюжету, вчаться «прогнозувати» поведінку героїв, результати їх дій. їх цікавить результат дій персонажів, хвилює власна співучасть у тому, що відбувається.
На підставі психологічних досліджень сприймання дітьми казки (О. Запорожець, Д. Арановська, Т. Кондратович) було зроблено висновок, що розуміння її спирається на безпосереднє емоційне ставлення до подій і героїв, не має інтелектуального характеру і не послуговується роз-мірковуваннями. Воно виникає у процесі активного співпереживання героям. Отже, виникаючи у свідомості і спираючись на уявлення, розуміння казки має подвійний характер. Дошкільники намагаються вникнути у сюжет, вплинути на події. При повторному прочитанні вони часто просять пропустити епізоди, у яких улюбленим героям щось загрожує. Отже, діти займають позицію всередині твору, позиція слухача формується пізніше, приблизно у 7-річному віці.
Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естетичного розвитку. На першому рівні (3-4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», «тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлювати елементарні естетичні якості, які роблять для неї картину привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше - форму і композиційні прийоми. На третьому (6-7 років) - діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображуваних явищ, вловлюють внутрішню усвідомле- ність художнього образу.
Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього - 5-ти; старшого дошкільного віку - до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. Тому, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід враховувати, що багатопредметність гальмує процес сприймання зображеного.
Тривалість розглядання картинки залежить від віку дитини: 3-4-річна зосереджується на ній 6 хв., 5-7-річна - до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструвати картинки дошкільнятам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме роз- вивальний ефект.
Сприймання малюнка дошкільниками розвивається за такими етапами:
1) зміна ставлення дитини до малюнка як до відображення дійсності;
2) формування вміння правильно співвідносити зображення з реальною дійсністю, бачити зображене на ньому;
3) удосконалення розуміння змісту малюнка.
Діти раннього віку та дошкільнята добре впізнають:шайомі предмети і ситуації, однак ставляться до картинки інакше, ніж дорослі. Для дитини вона є повторенням дійсності, особливим її видом, а не відтворенням (зображенням) її. їй часто видається, що намальовані люди, предмети можуть мати ті самі ознаки, що й справжні. Коли 3-річному малюкові показують картинку, де зображено спиною до нього людину, на запитання, «де в неї обличчя», нін обертає малюнок зворотною стороною, сподіваючись там його побачити.
Може, наприклад, захищати намальоване козеня від намальованого вовка, дивуватися, чому намальовані на картині люди, які прямували до будинку, так і залишилися на своїх місцях.
Поступово діти з'ясовують, які ознаки предметів можуть бути зображені, а які - ні, на власному досвіді переконуються, що з намальованими предметами не можна діяти так, як зі справжніми. Хоча малята, граючись, «їдять» намальоване яблуко, зі страхом поглядають на зображену осу, однак вони чудово розуміють, що це лише їх уява. Тому на пропозиції дорослого погратися намальованим м'ячиком, відігнати намальованого собаку, 4-річна дитина відповість відмовою: «Це ж картинка, це - намальоване».
Осмислення сюжетних картинок, розуміння зображених на них ситуацій та подій залежать від правильності сприймання і характеру зображеного сюжету: наскільки він складний, знайомий, доступний дитині. Про прості картинки вони розповідають досить детально, розглядаючи складні - перелічуватимуть постаті і предмети. Від складності малюнка залежить і його трактування. 3-річна дитина ще не може осмислити композицію з багатьма фігурами і предметами. Старші дошкільники вже спроможні послідовно і детально розглянути композиційно складні малюнки, пояснити їх, якщо сюжет не виходить за межі їх життєвого досвіду. Тому перед демонструванням якоїсь картинки доцільно спочатку провести бесіду, у якій фігуруватимуть зображені на ній об'єкти. Адже ефективність сприймання зумовлюється досвідом дитини, її знанням зображених предметів.
Художній малюнок зображує знайомі предмети і події, передає певний емоційний стан персонажа. Дослідження засвідчили, що дитині складно сприйняти і зрозуміти почуття іншої людини за їхніми зовнішніми проявами, тому вона недостатньо усвідомлює переживання намальованого на картинці персонажа. Легше вона сприймає емоційний зміст, відтворений мімікою, ніж позами і жестами персонажів. Найлегше діти вловлюють міміку радості; вираз смутку і журби зрозуміти їм важче. Лише кожен другий старший дошкільник переймається емоційним змістом картинки й усвідомлює її сюжет. З огляду на це педагог повинен навчити дітей зрозуміти виражальні засоби, які передають емоційні переживання персонажів за допомогою міміки, жестів, поз: якщо герой невдоволений, зовнішнім виразом цього є відсутність усмішки, гнівний погляд, насуплені брови тощо. Завдяки такому навчанню дитині стає зрозумілим зміст і емоційний характер картинки.
Певні труднощі постають перед дитиною, коли вона розглядає предмет, поданий на малюнку у перспективі. Віддалений об'єкт вона сприймає таким, що має малу величину. Тому будинок на задньому плані їм видається іграшковим, бо він значно менший, ніж фігура людини на передньому плані.
Молодші дошкільники помилково сприймають на малюнку й зображення дій, рухів. У житті малюк звик мати справу з цілісною дією, в якій всі переходи від одного етапу до іншого мають певний зміст, разом забезпечують результат. На малюнку, однак, зображується лише певний момент дії, її відтінок. Цього достатньо для цілісного уявлення дорослого про дію, однак молодші дошкільнята не усвідомлюють це, вважають його лише одним із етапів дії, тому не зовсім адекватно сприймають зображене. Так, циркача, який стрибає через трапецію, сприймають не як стрибуна, а як людину, яка «висить у повітрі». Тому вихователю слід дбати, щоб сюжетні картинки відповідали віковим особливостям дітей, а також учити їх усвідомлювати зміст зображеного на конкретних образах.
Помилки у сприйманні дошкільнятами малюнків зумовлені недостатньо розвиненими розумовими здібностями, знаннями просторових відношень та ознак предметів. Для подолання цього потрібні різноманітні вправи під час проведення дидактичних ігор, конструювання, малювання.
Під час сприймання картинок їх приваблює насамперед святковість, барвистість - те, що подобається у декоративно оформлених іграшках і предметах. Це загострює естетичну сприйнятливість дошкільнят, робить їх чутливими до кольору і колориту, дає простір творчій уяві. 5- 7-річні діти, вибираючи найкрасивішу художню листівку, вже керуються не випадковими, а стійкими естетичними враженнями.
Сприймання дошкільниками людей
Сприймання людини людиною формується у дитини з її розвитком, зміною потреби у спілкуванні, пізнанні, праці. І (ей психічний соціально-перцептивний процес активно розпивається уже у немовлячому і ранньому дитинстві.
Необхідним актом прояву і задоволення найважливішої соціальної потреби - потреби в спілкуванні - є сприймання дитиною людини. Саме у спілкуванні з дорослим інтенсивно розвивається сприймання його дитиною. Розвиток спілкування з дорослим, зміна його змісту допомагає дошкільнику розрізняти зовнішність людей, всебічно сприймати їх, виокремлювати їхні суттєві особливості і функції.
Сприйманню людини сприяє оволодіння малюка новими видами діяльності (особливо колективними), розширення кола спілкування, виникнення позаситуативно-осо- бистісного спілкування. Активною формою відображення дошкільником людини є гра, у якій він відтворює образи рідних людей, стосунки між ними. Про особливості відображення дитиною людей свідчить її зображувальна творчість. Люди, яких зображує дитина, особливості розкриття їхніх образів дають підстави для висновків про ставлення до них, надання переваги їхнім якостям тощо.
Найяскравішу позитивну оцінку діти дають дорослим, до яких відчувають довіру, прихильність. Залежить вона і від статусу дитини. За даними досліджень, діти з високим статусом у групі частіше від інших позитивно оцінюють вихователя за ознакою особистого ставлення педагога до них. Становище у групі однолітків позначається і у сприйманні дітьми одне одного: чим вище становище дитини у групі, тим вище оцінюють її однолітки, і навпаки.
Суттєве значення у сприйманні людей дітьми має і характер взаємин дошкільників. Оцінюючи симпатичних їм дітей, називають переважно їхні позитивні якості: уміння гратися, доброту, товариськість, неагресивність, праце- любство, здібності, охайність тощо. Дітей, які не викликають симпатії, характеризують, як правило, негативно. Найчастіше дошкільники називають такі їх негативні якості, як жадібність, неохайність, неслухняність, відсутність знань, умінь, здібностей («погано відповідає на занятті», «не вміє малювати», «б'ється», «погано грається» тощо).
По завершенню дошкільного віку діти при сприйманні й оцінюванні людей майже не використовують безпосереднє ставлення до них, разом із загальною позитивною характеристикою можуть відзначити і їхні негативні якості.
У взаємооцінці дошкільників спостерігаються і статеві відмінності. Оцінюючи дівчаток за позитивного до них ставлення, представники обох статей відзначають у них більше позитивних якостей, ніж при оцінюванні хлопчиків, яким також симпатизують. Характеризуючи хлопчиків, за негативного до них ставлення, дівчатка перелічують більше негативних якостей, ніж таких якостей у дівчаток, до яких теж негативно ставляться.
Різні якості людини дошкільники усвідомлюють, адекватно оцінюють не однаково: фізичні якості, можливості однолітка сприймають і оцінюють правильніше, ніж моральні.
Сприймання дитиною людини весь час змінюється. Оцінні судження про людей молодшого дошкільника неди- ференційовані, нестійкі, мінливі, ситуативні. З часом вони стають повнішими, розгорнутішими, адекватнішими, охоплюють не лише зовнішні, фізичні дані, а й особистісні, внутрішні якості.
Сприймання дошкільниками батьків зумовлене їхньою рольовою ідентифікацією з батьками. 5-річні діти намагаються засвоїти ідентичну їхній статі поведінку за допомогою прийняття ролі, носієм якої бачать маму чи тата. Хлопчики найсильніше ідентифікують себе з батьками у 5-7 років, дівчатка - у 3-8. Успішність ідентифікації залежить від компетентності, авторитету тата (мами) в уявленнях дітей, наявності у сім'ї ідентичного їхній статі представника прабатьківської сім'ї (дідуся - у хлопчиків і бабусі - у дівчаток). Ідентифікація пов'язана з теплими взаєминами з батьками іншої статі: наприклад, хлопчики частіше ідентифікують себе з татом, якщо не бояться покарання матері. Непоодинокі дослідження спростовують твердження 3. Фройда, що батько аналогічно не є для дитини об'єктом заздрості і ворожості, а навпаки - об'єктом першості.
Здатність побачити і оцінити особистісні якості людей допомагає дитині сприймати і героїв художніх творів.
У розвитку соціальної перцепції дитини провідну роль відіграє дорослий, який допомагає їй краще зрозуміти людей, впливає на формування поглядів, еталонів, послуговуючись якими, дошкільники оцінюють дії, поведінку тих, з ким мають справу, коригують себе. При цьому мають значення поведінка, зовнішній вигляд самого дорослого, його взаємини в особистому мікросередовищі.
Отже, сенсорні можливості дитини формуються у процесі життєдіяльності. Органічною передумовою сенсорного розвитку є дозрівання аналізаторів. Однак для цього лише їх готовності недостатньо, потрібен і сенсорний досвід, без чого неможливий розвиток орієнтування у властивостях і відношеннях предметів дійсності.
Розвиток відчуттів і сприймання взаємозв'язаний із загальним рівнем розумового розвитку дитини, оволодінням нею мовленням. Особливе значення у розвитку сенсорики має засвоєння дитиною суспільного сенсорного досвіду, опанування діями сприймання, удосконалення їх.
У дошкільному віці починають формуватися основи художнього сприймання, рівень якого залежить від здатності дитини зрозуміти зображене, проникнути у його суть, сприйняти емоційно, співпереживати з героями твору.
Активно розвивається у цей період і соціальна перцепція дитини: дошкільники вчаться розрізняти зовнішність людей, повніше, глибше сприймати у всіх вимірах, що залежить від їхніх міжособистісних взаємин, положення серед них, відвікових, індивідуальних особливостей тощо.
Важлива роль у розвитку сенсорики дитини належить дорослим, які допомагають дітям оволодіти виробленою людством системою сенсорних еталонів, формувати пер- цептивні вміння, розвинути сенсорні можливості у процесі наповнення діяльності змістом.