Моральне становлення особистості дошкільника

Функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах життя виконує мораль. В основу морального виховання дитини покладений процес передавання моральних норм, правил і принципів поведінки з метою перетворення їх у значущі регулятори її соціальних проявів.

Становлення моральної свідомості і способів розв'язан­ня моральних проблем відбувається у реальній діяльності, спілкуванні з оточуючими, поведінці, у яких формуються моральні поняття, почуття, звички тощо.

Формування морально зрілої особистості і моральної поведінки має низку передумов. Воно потребує певного рівня розумового розвитку дитини, здатності сприймати, застосовувати і оцінювати норми і вчинки; емоційного роз­витку, зокрема здатності співпереживати, співчувати; осо­бистого досвіду свідомих моральних учинків і їх самооцін­ки; впливу певного соціального середовища, у якому фун­кціонують приклади моральної і неморальної поведінки.

У дошкільному віці створюються найсприятливіші умови для морального розвитку дітей. У цей період форму­ються перші моральні судження й оцінки, моральна пове­дінка, зростає дієвість моральних уявлень.

Дорослі у процесі виховання дитини повинні забезпе­чити не тільки засвоєння норм, вироблення звичок пове­дінки, а й позитивне емоційне ставлення до цих норм, фор­мувати внутрішню позицію дошкільника.

За твердженнями Ж. Піаже, який вважав, що мораль­ність дитини тісно пов'язана з її інтелектуальністю, у роки дитинства функціонують такі види моральності:

а) моральність примусу. Генетично вона є першою, ґрунтується на пристосуванні до вимог, заборон, вказівок старших;

б) моральність співпраці. Вона виникає на основі роз­витку рівноправних взаємин дитини з ровесниками.

Дослідження Ж. Піаже, як діти розуміють і трактують моральні правила, привели до висновку, що в період від п'яти до дванадцяти років уявлення дитини про справед­ливість змінюються від морального реалізму (тверде і непо­рушне розуміння добра і зла, у якому критерієм справед­ливості є авторитет дорослого) до морального релятивізму (принцип, за яким кожен має рівне право на справедли­вість і повагу).

Дитячі ігри і взаємини у групі ровесників дають цін­ний матеріал для роздумів про їхню моральність. На стадії морального реалізму діти вірять, що існує лише одне іс­тинне правило для будь-якої гри. Старші дошкільники вважають, що правила можна змінювати або приймати но­ві за згодою всіх учасників гри. Отже, вони вже не підкоря­ються сліпо авторитету дорослих, розглядають закони мо­ральності як результат співпраці, узгодженої діяльності і взаємодії ровесників.

У цей період діти розмірковують про дії старших і ровес­ників спершу за їх наслідками, а не за намірами. Це яскра­во ілюструють їхні роздуми про поведінку двох хлопчиків, один з яких, допомагаючи матері, ніс на кухню тацю з ба­гатьма склянками і ненароком їх розбив, другий, крадько­ма дістаючи з шафи тістечко, розбив одну склянку. Молод­ші дошкільники вважають, що гірше вчинив перший хлоп­чик, бо він розбив багато склянок; старші - що другий, бо в нього був намір, який вони оцінюють, як негативний.

Ж. Піаже вивчав лише один аспект морального розвит­ку - моральні судження й оцінки, що не вичерпує всіх ас­пектів морального розвитку особистості. Його ідеї значно розширив і поглибив американський психолог Лоренс Кольберг (1927-1987), який обґрунтував загальну теорію морального розвитку особистості, що охоплює весь її життє­вий шлях. Розвиваючи ідею Ж. Піаже, що еволюція мо­ральної свідомості дитини відбувається паралельно з розу­мовим розвитком, Л. Кольберг вирізнив у цьому процесі три рівні моральної свідомості, кожен з яких охоплює дві стадії.

1. Доморальний рівень моральної свідомості. Його особ­ливість полягає в тому, що дитина слухається дорослого для уникнення покарання. Норми моралі є для неї зовніш­нім чинником. Вона виконує встановлені дорослими прави­ла, керуючись егоїстичними спонуканнями. Розглядаючи поняття «добро» і «зло», діти вважають, що людина має підпорядковуватись загальноприйнятим нормам (перша стадія). Згодом дитина починає орієнтуватися на корисні для всіх дії: можна діяти так, щоб задовольнити свої потре­би, а інші можуть діяти точно так само, однак все має бути «по-чесному». Для цієї стадії розвитку моралі характерна орієнтація на заохочення, похвалу або будь-яку іншу вина­городу (друга стадія).

2. Рівень конвенційної (лат. conventio - договір, уго­да) моралі. Дитина намагається бути доброю і слухняною, робить усе, щоб заслужити схвалення значущих інших, соромиться осуду. У своїй поведінці намагається виправ­дати очікування дорослих. Характерним для цієї стадії є дії відповідно до стереотипу, якого дотримується біль­шість. Великого значення набувають для дитини наміри, які спрямовують її поведінку (третя стадія). На четвертій стадії головною є соціальна точка зору. Дитина турбується про громадський порядок, дотримується відповідних нас­танов, підтримує і виправдовує його, керується настано­вою, згідно з якою добре те, що відповідає прийнятим пра­вилам, орієнтується на авторитет.

3. Рівень автономної моралі. Прийняття моральних рі­шень дитина переносить усередину особистості. На п'ятій стадії вона усвідомлює відносність і умовність моральних правил, вимагає їх логічного обґрунтування. Її вчинки обу­мовлюються не зовнішнім тиском, авторитетом, а власною совістю, визнанням вищого закону, який відповідає інтере­сам особистості. На шостій стадії формуються стійкі мо­ральні принципи, дотримання яких забезпечується влас­ною совістю, незалежно від зовнішніх обставин. Особис­тість орієнтується на загальнолюдські етичні принципи.

В останніх своїх працях JI. Кольберг стверджував про існування сьомої стадії морального розвитку особистості, коли вона виводить моральні цінності із філософських пос­тулатів. Цієї стадії, на його думку, досягає небагато людей.

За словами психолога, всі дошкільники і 70% 7-річних дітей перебувають на доморальному рівні розвитку мо­ральної свідомості. Це притаманне і 30% 10-річних дітей, 10% - дітей 13-16-ти років. Розвиток вищого рівня мо­ральної свідомості пов'язаний з розвитком інтелекту: усві­домлені моральні принципи не можуть сформуватися рані­ше підліткового віку, не спираючись на логічне мислення. Досягнення індивідом певного рівня інтелектуального роз­витку не гарантує відповідного рівня свідомості. Навіть ін­телектуально розвинені дорослі люди можуть не мати ав­тономної моралі.

Спілкування з ровесниками сприяє моральному роз­витку дитини. Діти отримують моральний досвід, обгово­рюючи правила гри та інші питання спільної діяльності, дізнаються, що група людей може сформувати і змінити їх, вчаться зважати на точку зору іншого. У цих міркуваннях JI. Кольберг відступає від поширеної у західній психології думки, за якою діти пізнають моральні цінності завдяки наслідуванню зразків поведінки дорослих. Не заперечуючи цього твердження, він доводив, що ровесники допомагають дитині оцінити і витлумачити на своєму рівні розуміння от­риману від дорослих інформацію.

Такого погляду дотримувався російський педагог і пси­холог Петро Каптєрев (1849-1922), за словами якого, «дитя, яке росте без товаришів - дитя відокремлене, пос­тавлене в дуже несприятливі умови для розвитку почуття суспільності».

Моральне здоров'я дитячої душі вітчизняний психолог Василь Зеньківський (1881 -1962) вважав найважливішим і найглибшим фактором духовного розвитку дошкільника. Головна моральна сила дитинства, за його словами, закладе­на у моральній чистоті, щирості, простодушності і цілісно­сті його духу. Великого значення в моральному розвитку дитини він надавав іграм, у які діти вносять таку саму моральну установку, що і в реальну активність. Вони віді­грають велику роль у розвитку моральної свідомості, адже відкривають дитині сферу можливого і бажаного на проти­вагу реальному. У грі малюк налаштований на добро, на іде­али, тобто рухається шляхом морального розвитку.

Проблеми морального розвитку дитини розглядала у своїх працях російський психолог Ганна Люблінська (1903--1983), за твердженням якої, система моральних стосунків формується протягом усього життя, а започатко­вується тоді, коли дитина вступає у різні за змістом та ор­ганізацією форми спілкування з дорослими і ровесниками. На кожному етапі морального розвитку ставлення дитини є цілісним утворенням, поєднанням знань, почуттів, пережи­вань і практичного досвіду. Тому моральна позиція дитини не може формуватися «поелементно». На кожному етапі розвитку необхідне органічне узгодження набутих дитиною знань, почуттів, що вона переживає, і практичних дій. Ли­ше за таких умов може вирости морально вихована особис­тість, у якої слова не будуть розходитися з ділом. Моральна позиція, обумовлюючи поведінку дитини, створює умови для формування інших якостей особистості: працелюбності, уважного ставлення до людей, вимогливості до себе і до ін­ших, принциповості. Прояви цих якостей особистості знач­ною мірою залежать від особливостей вищої нервової діяль­ності, умов виховання (спосіб життя дитини і її найближчо­го оточення, взаємини між нею та іншими людьми).