Політичний тероризм

Тероризм – метод політичної боротьби, який вживають різноманітні соціальні шари населення: державний і опозиційний, консервативний і революційний, релігіозний та націоналістичний.

Тероризм у сучасній науковій літературі не має загального визначення, що зумовлено як складністю самого явища, так і іншими чинниками: відмінностями тлумачення феномену тероризму на внутрішньодержавному і міжнародному рівнях; крайньою політизованістю і суперечностями в оцінці тероризму; різночитаннями у визначенні його витоків та істотних ознак; ототожненням поняття «тероризм» з поняттями «терор», «війна», «геноцид», «агресія», «анексія», «репресія» тощо.
Феномен тероризму має низку пояснень, а саме: 1) як складне соціально-політичне явище, зумовлене суспільними протиріччями, засобом вирішення котрих принаймні одна зі сторін убачає терористичні акти, і яке включає відповідну ідеологію й організаційні структури; 2) як нова форма воєнізованого протистояння, що характеризується застосуванням специфічних методів, відмінних від класичних методів ведення війни; 3) як специфічний злочин або сукупне поняття, що відображає різні форми і види злочинів терористичної спрямованості.

Політичний тероризм належить до найбільш «крупних» видів тероризму і в узагальненому вигляді визначається як терористичні дії різного роду з метою здійснення впливу на політичних лідерів, представників влади або політиків, примушення їх до тих або інших політичних дій або владних рішень; класифікується за сферою дії (внутрішньодержавний і транснаціональний / міжнародний), за належністю суб’єктів терористичної діяльності до державної влади (державний терор і недержавний (сепаратистський) тероризм); за метою терористичної діяльності (лівий / революційний тероризм і правий тероризм / фашизм і неофашизм).

Специфіка політичного тероризму як засобу влади полягає у використанні примусу для реалізації владної волі чи опору їй, і те, який саме різновид примусу використовується, так само впливає на характер та прояви політичного тероризму – характер примусу – критерій типологізації видів політичного тероризму (традиційний – із застосуванням фізичного примусу і нетрадиційний – без фізичного примусу, апелюючий до підсвідомого). Політичний тероризм – конкретно-історичний феномен, у різні часи мав різні форми та прояви, домінування яких зумовлюється певними чинниками політичного, соціального, культурного характеру тощо. Сучасний суспільний розвиток позначений розпадом біполярної картини світу, всеохоплюючою глобалізацією, гомогенізацією та інформатизацією, а також процесами "зміщення" влади та "віртуалізації" суспільного життя. Все це визначає домінування у сучасному світі політичного тероризму як форми традиційного політичного насилля, а також символічного насилля та інформаційних, психологічних й консцієнтальних війн як форм нетрадиційного політичного насилля.

Причинами ж політичного тероризму у сучасному світі є:

- економічні та фінансові кризи у різних державах світу, безробіття, особливо серед мусульманської молоді – знаряддя в руках екстремістів через відсутність можливості соціально-економічної самореалізації;

- величезна нерівність у рівнях життя між країнами, що розвиваються і розвиненими країнами, а також спроби нав'язати певну модель виробництва та споживання для всіх країн з різною історією та традиціями;

- зацікавленість правлячої еліти окремих держав у тероризмі як знарядді зовнішньої і внутрішньої політики. Тероризм виявляється зручним інструментом боротьби з опозиційними силами і незручними політичними режимами;

- наявність у світі «гарячих точок», які є розсадниками насильства і свідчать про безсилля будь-якого народу вирішити свої проблеми мирними політичними засобами;

- недостатня ефективність роботи держапарату і прийняття непродуманих політичних рішень та ін.

Політичний тероризм перетворився сьогодні на одну з глобальних проблем сучасності, вирішення або хоча б скорочення масштабів якої передбачає спільні дії всього світового співтовариства. Необхідний цілий комплекс заходів політичного, економічного, фінансового, силового, правового характеру для подолання причин, що породжують тероризм, а також політична воля лідерів найбільших держав для його викорінення. Важливо не тільки не допускати ідеологічного виправдання терору під прапорами «захисту прав нації», «захисту віри», а навпаки, забезпечити розвінчання тероризму всіма силами ЗМІ.

1. +Поняття політичної психології. Головатий. Завдання й функції політичної психології як науки.Шпора.

Нині під політичною психологією розуміється наука про закономірності, механізми, умови і чинники прояву політики як соціально - психологічного феномену

функції політичної психології:

• пізнавальна — дає змогу людині чітко орієнтуватися в політичній життєдіяльності й вибирати способи власних дій;

• адаптаційна — сприяє пристосуванню суб’єкта політики до навколишнього середовища;

• мотиваційна — надає можливість втілювати наміри в певні політичні дії.

Политическая психология - междисциплинарная наука, родившаяся на стыке политологии и социальной психологии.

Ее главная задача состоит в анализе психологических механизмов политики и выработке практических рекомендаций по оптимальному осуществлению политической деятельности на всех уровнях.
Политическая психология выполняет гносеологическую функцию, связанную с обеспечением мышления человека. В отличие от других форм политического сознания (например, науки или идеологии), которые также способствуют познанию политической реальности, политические чувства могут не только дополнить информацию, полученную человеком рационально-логическим путем, но и заменить ее при выборе им своей политической позиции. Особенно ярко такая роль политической психологии проявляется в условиях кризисов, когда создающийся в обществе духовный вакуум, утрата ведущих ценностей буквально заполняет чувственными оценками все индивидуальные позиции человека.
Функция адаптации предполагает обеспечение политической психологией приспособления человека к окружающей обстановке. Причем психология осуществляет эту цель как при его пассивном приспособлении к среде, так и при их активном взаимопреобразовании, когда активно видоизменяются свойства и человека, осваивающего, к примеру, новые политические роли, и самих внешних условий под ролевым воздействием.

2. Предмет і об'єкт політичної психології. Головатый

Предмет політичної психології — це відповідні психічні про­цеси, стани і властивості людини, які модифікуються при її взаємодії з владою.

Оскільки основними напрямами політичної психології є бі­хевіористичний, когнітивістський, психобіографічний та пси­хоісторичний, у кожному з них дещо по-різному трактується і об’єкт політичної психології.

Основними об’єктами політико - психологічних досліджень політичної психології є політична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки, мотиви, що впливають на полі­тичну поведінку, політична соціалізація, індивідуальна, групо­ва та масова політична свідомість.

3. + Методи політико-психологічних досліджень. Тетрать

Методы, которые используются в политической психологии, ориентированы по преимуществу на анализ индивидуального поведения (контент-анализ, интервью, фокус-группы, тесты, экспертные оценки).
Эмпирические, или бихевиористические, методы политических
исследований начали активно использоваться на рубеже XIX - XX столетий в связи
с практической потребностью в объективных знаниях политической
действительности, связанной, прежде всего, с участием граждан в политике. Бихевиористические исследования сосредоточены на нескольких основных
направлениях. Важнейшим из них является электоральное поведение граждан.
Количественные методы тесно связаны с бихевиористическими,
поскольку политическая практика, которая требует определения политических
процессов и явлений, исходит из понимания принципиальной возможности
исследования последних. Среди количественных методов больше всего используются контент-анализ, статистический метод, опрос общественного мнения, эксперимент.
Статистический метод исследования политической активности ставит
своей целью изучение и анализ закономерностей в поведении избирателей, в
зависимости от специфики избирательных округов, состояния общественного
сознания граждан. Он базируется на исследовании результатов голосования
избирателей на выборах, референдумах, опросах и данных государственных
статистических органов.

4. Особливості й форми політичної психології як науково-прикладної дисципліни

- політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, споді­вання, воля;

• політичні відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи;

• політичні звички, навички, традиції, вдача;

• політичні навіювання, переконання, наслідування, чутки.

-Розглянемо основні з перелічених форм вияву політичної психології.

Політичні цінності — це найвищі принципи, що забезпечу­ють злагоду в суспільстві або окремих його соціальних групах щодо основних цілей і проблем; віра у бажаний і кращий (або найкращий) тип політичної системи, у політичну мету, засоби її досягнення, а також уявлення про них.

Політичні потреби пов’язані з необхідністю реалізації в державній або сус­пільній діяльності, а також у діяльності окремих соціальних груп, класів, націй, держав певних політичних інтересів.

Політичні інтереси — це основні спонукальні мотиви полі­тичної діяльності

У вузькому розумінні політичні думки — це один із напрямів суспільствознавства, а в широкому — конкретний продукт полі­тичного мислення.

Політичні традиції — це звичаї і правила поведінки в полі­тичній життєдіяльності, що склались історично і передаються від покоління до покоління.

Понятійний апарат політичної психології включає такі ос­новні (специфічні) категорії: суб’єкт політики, політична діяль­ність, політичні відносини, психологія лідерства, громадська думка, мотивація політичної влади, психологія політичних ко­мунікацій, політичне мислення.

5. Політична психологія й інші науки. тетрадь

Очевидно, що політична психологія має багато спільного на­самперед з психологією і певною мірою є похідною від неї на­укою. Оскільки наукою про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, її структуру, механізм розвитку та функціонування є соціальна психологія, то саме вона найтісні­ше пов’язана з політичною психологією.

Політична психологія має багато спільного із соціальною психологією ще й тому, що обидві ці науки вивчають закономір­ності поведінки і діяльності людей. Філософія відіграє велику методологічну роль щодо політичної психології, позаяк в її межах розкриваються струк­тура політичної свідомості, її зв’язки з іншими формами свідо­мості (релігійною, науковою та ін.)

Для становлення та розвитку політичної психології суттєве значення має політична антропологія. Саме складовими цієї науки є такі явища, як природа “людини політичної”, аналіз політичних відносин з позицій буття людини.

Завдяки політології політична психологія має можливість досліджувати психологічні особливості функціонування основ­них категорій, суб’єктів політичної системи, політичну участь, 29

конфлікти і консенсуси, гегемонію, політичний плюралізм, де­мократію та інші феномени політичного буття. У політичній психології такі феномени набувають психологічного змісту і особливостей існування.