Психоаналіз в політиці (концепція Г. Лассуела)

Лассуэлл(1902-1978) - одна из центральных фигур в американской политологии. Он заложил основы современной политической науки в США. Изучение его работ актуально как с точки зрения исследования политической власти, так и использования разработанных им научных методов применительно к сегодняшней действительности, потому что они еще не исчерпали своих возможностей.

Одна из главных заслуг Лассуэлла в развитии политической науки, заключается в том, что он привлек внимание научного сообщества к изучению реальных историй жизни политиков, что может помочь выявить особые пути социализации, ведущие к формированию политических лидеров. Власть анализируется в психологическом аспекте, стремление к власти рассматривается как фактор формирования политической личности. Психоаналитическое обоснование Лассуэллом бессознательной мотивации политической деятельности легло в основу исследований в области политической психологии.

Лассуэлловское определение власти: "Власть есть участие в принятии решений: А имеет власть над Б в отношении ценностей К, если А участвует в принятии решений, влияющих на политику В, связанную с ценностями К".

Власть - это возможность использования известных средств, в частности насилия; возможность принятия решений, регулирующих распределение благ в конфликтных ситуациях.

Главная гипотеза, которую использовал Лассуэлл при анализе феномена власти, заключается в том, что человек стремится к власти в любом обществе, где он существует. Власть - это ценность, которая обеспечивает участие в принятии решений или доступ к материальным благам и услугам. И, в таком случае, схема властных отношений усложняется: в нее входят участник (человек или группа), ценность, выступающая в роли стимула (того, что лежит в основе эффективности влияния) и результат решения - обретение или лишение ценности.

Для анализа процесса властвования Лассуэлл разработал семь категорий, обозначающих фазы принятия решений. Это: сбор информации, содействие, предписание, уведомление, выполнение, прекращение, оценка.

Б.Смита. анализируя научное творчество Лассуэлла, он выделяет, прежде всего, выдающуюся роль, которую сыграл Лассуэлл в становлении и развитии бихевиорального подхода, и называет Лассуэлла "Леонардо да Винчи бихевиоральных наук".

Лассуэлл предлагал активно внедрять адаптационные механизмы, выявленные на основе анализа факторов политической динамики и политической стабильности, для преодоления или предотвращения различных общественно-политических кризисов. В этом, по мнению ученого, заключается манипулятивная позиция политической науки.

Сложность уяснения представлений Лассуэлла о политической власти заключается в том, что его концепция возникла на стыке политического психоанализа и его оригинальных разработок в области структурно-функционального анализа.

основные составляющие и концепции политической власти Лассуэлла,

- исследованы разработанные Лассуэллом методологические основы изучения политики; проанализированы психоаналитические методы исследования политической власти;

- раскрыты взгляды Лассуэлла на природу и пути формирования политической личности;

- выявлено понимание Лассуэлла сущности власти в межличностных отношениях;

- определено значение и место социального контекста в изучении власти;

- проанализировано определение Лассуэллом политического процесса как процесса принятия властных решений;

- исследована матрица ценностей, разработанная Лассуэллом для анализа социального процесса, и место власти в ряду других важнейших ценностей в обществе;

- проанализировано лассуэлловское понимание элит как обладателей предпочтительных позиций в отношении ценностей и субъектов политического властвования.

Електоральна поведінка в Україні:

Поняття електорату та його основні типи

Електорат -(лати.elector- виборець) - населення, формуюче владу внаслідок виборів; коло виборців, які голосують за певну партію на парламентських, президентських або муніципальних виборах. У електорат входить як частина виборців, що голосують за певну партію або кандидата, так і всіх виборців - громадян держави, які мають право брати участь у виборах.

Електоральна поведінка – один з найпоширеніших типів політичної поведінки, виражений в участі або в неучасті потенційних виборців у голосуванні.

На спрямованість електоральної поведінки впливає, насамперед, ідентифікація конкретного виборця з певною соціальною групою або партією. Психологічна близькість до групи, хоча жорстко й не визначає політичні орієнтації, проте обмежує спектр політичних орієнтацій та альтернатив, спрощуючи політичний вибір.

Соціологічний підхід до моделювання електоральної поведінки є одним з класичних в науці, протягом тривалого періоду часу він був визначальним в роботах, присвячених виборам.

В основі даного підходу до аналізу електоральної поведінки лежить дослідження, проведене групою американських вчених Колумбійського університету під керівництвом П. Лазарсфельда в 1944 р., в якому основну увагу було приділено окремим виборцям.

Його автори досліджували поведінку виборців в умовах політичної конкуренції, враховуючи фактор соціальної стратифікації.

У рамках соціально-психологічного підходу об`єктом, з яким виборці солідаризується, виступає вже не велика група, а партія, і схильність до підтримки певної партії виробляється у індивіда в процесі ранньої соціалізації.

Головним агентом формування політичної ідентифікації є сім`я, де відбувається процес ранньої соціалізації і формується партійна лояльність.

Раціонально-інструментальний підхід до моделювання електоральної поведінки - кожен громадянин голосує за ту партію, яка, на його думку, надасть йому більше вигод, ніж будь-яка інша.

Аналізуючи електоральну поведінку найчастіше до уваги беруть довготермінові і короткотермінові фактори. В цілому еволюція політичних орієнтацій як в країнах розвинутої демократії, так і на пострадянському просторі в останні десятиліття характеризується зниженням впливу довготермінових факторів формування політичних уподобань і посиленням впливу короткотермінових факторів, таких як вплив іміджу кандидата і позиція виборців щодо окремих проблем. Серед базових довготермінових факторів можна виділити соціокультурні (соцієнтальні), інституціональні, ідеологічні чинники впливу на електоральну поведінку.

Важливим є іІдеологічна ідентифікація тісно пов’язана з центральною категорією соціально-психологічного підходу - категорією "партійної ідентифікації". деологічний фактор електоральної поведінки. Щодо ідеологічного фактора, то в Україні частина виборців, які мають ідеологічні уподобання, регулярно голосують за партії відповідної ідеологічної спрямованості. Проте більше половини українських виборців не мають ні усталених ідеологічних преференцій, ні партійних ідентифікацій.

На поведінку виборців впливають короткотермінові фактори, зокрема вплив ЗМІ, роль лідерів та їх імідж, специфіка виборчої кампанії, діяльність уряду, конкретні політичні і економічні умови. Важливим елементом політичного вибору стає коаліційна політика партій і кандидатів або відсутність такої, чітка ідеологічна ідентифікація партій і кандидатів, здатність мобілізувати на свою підтримку реальних і потенційних прихильників має не останнє значення при голосуванні.