2015-05-20
1176
Лідерство можна розглядати в широкому розумінні — як здатність впливати на інших і на стан спільної діяльності — і у вузькому, коли лідер радикально впливає на стан справ у колективі і за багатьма якостями переважає інших.В основному проблему політичного лідерства розглядають з психологічної точки зору. Зокрема, розроблено соціально-психологічну типологію лідерства і запропоновано такі ознаки для його класифікації:• історизм — тип лідерства залежить від характеру епохи;• масштабність — лідери загальнонаціональні, регіональні, певного класу, групи;• класовість — інтереси якого класу, соціальної групи захищає лідер;• ставлення до існуючого устрою, організації — "функціональний", "стабілізуючий", "дисфункціональний";• здатність до лідерства — перетворення на лідера завдяки власним якостям або через обставини;• ініціативність — здатність продовжувати розпочату справу.Варто наголосити, що в чистому вигляді політичних лідерів практично не буває. Портрет будь-якого лідера з часом "ретушується", від нього відкидається все, що невигідне. Так, не можна стверджувати, що такі політичні лідери, як М. Робесп'єр, В. Ленін, А. Гітлер, У. Черчілль, Й. Сталін чи інші своїм надавторитетом і популярністю завдячують лише певним вродженим, природним якостям. Крім таких якостей потрібні і зусилля пропаганди, і активно сформована громадська думка, і багато іншого.Феномен політичного лідерства найпомітніше виявляється в результаті прояву певних символів, міфів, релігій, з якими люди пов'язують свої сподівання на краще життя.Кожен політичний лідер має певні, часто лише йому притаманні якості, які, власне, і роблять його лідером. І все ж можна назвати найтиповіші риси політичного лідера:1. Акумулятивність.2. Компетентність.3. Наявність чіткої політичної програми.4. Інноваційність.5. Велика популярність.6. Політична гнучкість, динамізм.7. Політична воля, вміння і здатність брати на себе відповідальність.8. Гострий розум, політична інтуїція.9.
14. Особистісні детермінанти прийняття політичних рішень Детермінантами політики є економічні інтереси або інтереси власності, а також інтереси певних соціальних груп щодо захисту і збереження їх. Проте було б очевидним перебільшенням вважати, що економіка завжди визначає політику. Сутнісні джерела політики тієї чи іншої верстви суспільства переважно неможливо однозначно звести до економічних детермінант. Соціальна структура взагалі становить підвалини політики, визначаючи її суб´єкти, характер і спрямування політичних процесів.
Важливою детермінантою політики, яка в історії людства відігравала важливу роль щодо особливостей здійснення політико-владного процесу, є природно-географічне середовище. Саме геополітичні чинники можуть визначити сутність економічних, соціальних і, врешті-решт, владних відносин, впливаючи на загальний процес формування політичних дій, структурних інституційних утворень.
Коли ми аналізуємо сутність політики як феномену, в якому знаходить свій вияв історичний стан владних відносин у соціальному середовищі, в самій державі, не можемо не звернути увагу на специфічний вплив на здійснення цього процесу демографічних чинників.
Важливим детермінувальним чинником, який визначає сутність політики в державі, є духовна культура, традиційні норми. Саме від них можуть залежати особливості структурування, взаємодії та функції політичних інститутів, методів і форм їхніх цільових дій.
15. Феномен інформаційного простору в політичної психології Єдиний інформаційний простір — це сукупність баз і банків даних, технологій їх ведення та використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб.Організаційні структури та засоби інформаційної взаємодії утворюють інформаційну інфраструктуру.Інформаційний простір характеризується, зокрема, такими параметрами:- видами інформаційних ресурсів, якими можуть обмінюватися об´єкти системи (текстова, графічна інформація, бази даних, програми, аудіо- відеоінформація тощо);- кількістю об´єктів, які інформаційно взаємодіють в системі;- територією, на якій розташовані об’єкти, що охоплені єдиним інформаційним простором (весь світ, територія країни, регіону, району, міста);- правилами організації обміну інформаційними ресурсами між об´єктами (обмін типу «клієнт — сервер», «тичка — тички», маршрутизація, протоколи обміну тощо);- швидкістю обміну інформаційними ресурсами між об´єктами;- типами каналів обміну інформаційними ресурсами між об´єктами (провідний, оптоволоконный, супутниковий канап) тощо. Ефективний інформаційний простір може бути створений і почне розвиватися на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечить поступове прямування країни до побудови інформаційного суспільства. Рівень розвитку інформаційного простору суспільства вирішальним чином впливає на економіку, обороноздатність і політику. Від цього рівня в значній мірі залежить поведінка людей, формування громадсько-політичних рухів і соціальної стабільності.
16. Соціально-психологічні методи вивчення популярності та впливовості ЗМ І Широко використовують методи соціології для вивчення суспільного життя, що хвилює читачів і взагалі громадськість, часто ЗМІ для вивчення тих чи інших проблем, соціально-економічних і політичних, вдаються за допомогою академічних соціологічних структур і тимчасових наукових колективів.На жаль, у сучасних умовах в Україні зміст соціологічних досліджень самих ЗМЇ досить спірний. бо нерідко самі засоби масової інформації починають плутати соціологію, як науку і соціологічні методи вивчення проблем. Використання соціологічних даних в статтях. випусках радіо і телеінформації - це журналістика, а не соціологія. Некоректність у додержанні відмінностей між журналістикою і соціологією здатна дискредитувати соціологію, як науку. Але й недооцінка потреб практики призводить до протиставлення соціологічних методів методам повсякденного аналізу, до явищ наївного академізму.Парадоксом спілкування підлітків з телеекраном є взаємодія позаєстетичих мотивацій звертання молоді до кіномистецтва і ціннісним ставленням до цього. Ці два моменти тісно пов'язані між собою. Відомий психолог Л.С.Виготський підкреслював, що сприйняття мистецтва вимагає від особистості розвиненої фантазії. Глядач, що не володіє вмінням фантазувати, домислювати побачене, не здатний відчути повною мірою зміст і значення художнього твору. Підлітковий вік — це пік романтичних мрій, фантастичних планів щодо свого майбутнього. Однак реальне життя орієнтує молодь на прагматичне ставлення до нього. Це гальмує, розвиток уяви і. звичайно, впливає на рівень інтересу молоді до художніх творів. можна зробити висновок, що "тєлефобія" існує переважно як негативний фактор виховання: кіно відволікає від навчання, гальмує фізичний розвиток дитини, надає далеко не естетичні зразки поведінки.
