Список літератури

1. Готтсданкер Р. Основы психологичекого эксперимента. — М.: Изд-

во Моск. ун-та, 1982. — 464 с.

2. Троицкий М. М. Современное учение о задачах и методах психоло-

гии // Вопросы психологии. — 1995. — № 4. — С. 93-107.

3. Фридман Л. М., Пушкина Т. А., Каплунович И. Я. Изучение личнос-

ти учащегося и ученических коллективов. — М.: Просвещение, 1988. - С. 12-38.

4. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. — К.:

Либідь, 1996. - 264 с.

3. Природа та сутність психіки людини

3.1. Умови та чинники формування психіки людини.

3.2. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки.

3.3. Головні властивості та функції психіки людини.

3.4. Сфери прояву психіки людини:

3.4.1. Свідома сфера;

3.4.2. Несвідома сфера.

3.1. Умови та чинники формування психіки

людини

Під умовами розуміють те середовище, яке безпосередньо або опосередковано впливає на розвиток. Психічний розвиток люди­ни відбувається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх умов. До внутрішніх умов належать фізіологічні та психологічні особли­вості людини (наприклад, тип нервової системи, акцентуація ха­рактеру, ціннісні орієнтації тощо). Вони безпосередньо впливають на наш психічний розвиток. Наприклад, по-різному будуть розви­ватися здібності студентів, які мають інтерес до техніки, сильний тип нервової системи і яким притаманна така риса характеру як наполегливість, а також у студентів, які цікавляться технікою, але які мають слабку нервову систему і яким властива нерішучість і невпевненість.

До зовнішніх умов належить як природне середовище, яке здійснює опосередкований вплив на психіку людини, так і соціаль­но-історичне середовище, яке безпосередніше впливає на неї. Відо­мо, що в екологічно забруднених районах спостерігають низький рівень інтелектуальних здібностей дітей. У цьому випадку неспри­ятливі природні умови насамперед впливають на фізичне здоров'я дитини, а вже від нього залежить психічне здоров'я і, відповідно, психічний розвиток.

Соціально-історичне середовище безпосередніше впливає на процес розвитку. Без засвоєння досвіду суспільства, без спілкуван-

Розділ І

Вступ до загальної психології

ня з іншими людьми не сформувалися б і особливості людської психіки. Під впливом культурних цінностей та установок су­спільства загалом і сім'ї, в якій ми живемо, формуються ціннісні орієнтації та установки особистості.

Загальновідомо, що діти, які своє дитинство провели серед тва­рин (діти-Мауглі) нездатні повноцінно поновити низку своїх психічних функцій після повернення в людське суспільство. Оскільки соціальні умови завжди діють у конкретний історичний час, а для кожної історичної епохи характерні свої особливості світогляду, людська психіка формується під впливом цих історич­них умов. Історичний час з особливою силою впливає на молодих людей, оскільки саме у їхньому віці здійснюється пошук першої роботи і тому дуже важливо, чи це відбувається під час війни або економічного злету.

Внутрішні й зовнішні умови не впливають на психічний розви­ток окремо, вони тісно взаємодіють: від внутрішніх умов залежить, що саме із зовнішнього середовища є для людини значущим, впли­ває на неї і стає чинником розвитку. Наприклад, до ззовні приваб­ливого і дисциплінованого студента, який, однак, має погану на­вчальну успішність, часто ставляться так, ніби він навчається доб­ре. А це, у свою чергу, сприяє зростанню самооцінки студента.

Питання чинників психічного розвитку є питанням про те, що спричиняє цей процес: біологічні чи соціальні причини. Біологічні чинники може зумовлювати спадковість і вродженість. Під час впливу спадкових чинників індивідуальний психічний розвиток відбувається в результаті успадкування генотипу людини (напри­клад, задатків до технічних чи літературних здібностей). Вроджені чинники зумовлені тими змінами в зародку, які відбулись у прена­тальному періоді розвитку, отже під впливом фенотипу (напри­клад, якщо в перші 3-5 тижнів вагітності жінка перенесла вірусне захворювання або вживала шкідливі хімічні препарати, ймовірність народження дитини з порушеннями нервової і серце­во-судинної системи різко зростає; ці порушення впливають на успадковані задатки). Проте ні спадкове, ні вроджене саме по собі не визначають психічного розвитку людини, адже людина живе і формується не лише у природному, а й у соціально-історичному середовищі.

Головними соціальними чинниками формування психіки є творча діяльність людини та мовлення. Творча діяльність забезпе­чує науковий прогрес людства і свого часу зумовила зміну міфо­логічної картини світу на наукову. Саме завдяки людській твор­чості було винайдено парову машину, закон всесвітнього тяжіння, електронний спосіб зв'язку тощо. Прогрес науки і техніки суттєво змінив способи мислення і спілкування людини, її норми по­ведінки і життєві цінності тощо.

Другим соціальним чинником формування людської психіки стало мовлення. Виникнення мовлення спричинює три найсут­тєвіші зміни в психічній діяльності людини: позначаючи словами чи словосполученнями предмети та явища, мовлення допомагає вирізнити ці предмети, скерувати на них увагу; дає змогу абстра­гувати та узагальнити важливі ознаки предметів та явищ, що пе­ретворює мовлення на важливе знаряддя мислення; слугує голо­вним засобом передавання інформації. З появою людського мовлення виникають нові види психічних процесів — вербально-логічні.

3.2. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки

Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки пов'язані з нервовою і ендокринною системами. Думка про те, що «органом душі» є нервова система, зокрема мозок, належала ще давньог­рецькому лікареві Алкмеонові (VI ст. до н.е.). Однак цей висновок упродовж кількох століть розглядали тільки як припущення.

Сучасне розуміння цього питання ґрунтується на рефлекторній теорії психіки Івана Сеченова, що міститься у його статті «Рефлек­си головного мозку» (1863). На підставі власних досліджень, а та­кож робіт видатних фізіологів середини XIX ст. (Е. Пфлюгер, К. Бернар, Е. Вебер) І. Сеченов сформулював два головні поло­ження рефлекторної теорії психіки: цілісним актом, який пов'язує організм з об'єктом, є рефлекс; центральну ланку рефлексу не можна відокремити від рецептора та ефектора. Ці положення озна­чають, що матеріальна основа і фізіологічний механізм психічного процесу пов'язаний зі структурою рефлексу: рецептором, цент­ральною ланкою та ефектором.

Розділ І

Вступ до загальної психології

Ці положення сєченовської концепції лягли в основу подаль­шого розвитку рефлекторної теорії психіки, яку на початку XX ст. почав інтенсивно розробляти Іван Павлов. Він висунув концепцію про сигнальну функцію нервових та нервово-психічних процесів, які вибудовуються в ієрархію. На першому рівні вищої нервової діяльності сигнальну функцію виконують образи — первинні (від­чуття та сприймання) та вторинні (пам'ять); на другому рівні — усвідомлений за допомогою мислення та мовлення зміст слова. Завдяки І. Павлову вперше було відкрито загальні принципи ор­ганізації нервових та нервово-психічних процесів, однак надмір­ний акцент на матеріальній основі та фізіологічних механізмах психіки згодом спричинив те, що психіку почали утотожнювати з вищою нервовою діяльністю.

Починаючи з 30-х pp. XX ст. рефлекторну теорію психіки роз­робляв Петро Анохін, який висунув ідею про роботу головного моз­ку за принципом функціональної системи, зокрема, що психічні функції не можуть бути локалізовані в обмежених ділянках голо­вного мозку і реалізуються цілим комплексом сумісно працюючих зон. Сучасні дані про функціональну організацію головного мозку людини свідчать про те, що у ньому можна виділити три головні блоки, кожен з яких відіграє свою роль у психіці: енергетичний блок підтримки тонусу кори; блок прийому, опрацювання та збереження інформації; блок програмування, регуляції та контролю діяльності. Матеріальною основою психіки також є ендокринна, або гумо­ральна система, яка через гормони здійснює хімічну регуляцію життєдіяльності людини. Ця регуляція є повільнішою, ніж нерво­ва, однак не менш дієвою. Функціонування залоз внутрішньої секреції впливає на емоційні стани людини. Ще лікар античності Гіппократ висунув гуморальну теорію темпераменту. Згідно з його припущенням, динаміка поведінки людини залежить від спів­відношення рідин, які знаходяться в організмі людини. Хоча сучасні погляди на чинники людської активності зазнали суттєвих змін, ідея про те, що хімічний склад крові, лімфи чи жовчі впливає на людську психіку, заслуговує на увагу. Відомо, що при гіпер­функції щитоподібної залози в організм потрапляють речовини, які спричинюють підвищену активність людини, що може переро­сти в агресивну поведінку.

33. Головні властивості та функції психіки людини

Психіка (від гр. psyche — душа) — це така форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом.

Людська психіка наділена характерними лише їй властивостя­ми: єдністю свідомого та несвідомого, ідеального та матеріального, суб'єктивного та об'єктивного, частини та цілого, стану та процесу, біологічного та соціального.

Єдність свідомого та несвідомого — основна властивість людсь­кої психіки. Свідома діяльність людини підкоряється соціальним законам суспільства, несвідома — принципові задоволення. Свідо­ме та несвідоме в психіці людини не є альтернативою. Вони постійно переходять одне в одне. Неусвідомлені механізми, напри­клад, автоматичні дії людини, є «технічними виконавцями» свідо­мості. Неусвідомлені чинники свідомих дій, наприклад, потяги та інстинкти, впливають на нашу діяльність так само, як і усвідо­млені, наприклад, переконання, однак позначені різними особли­востями: несвідомі проявляються, зазвичай, у символічній формі (сновидіння, помилкові дії типу забування речей тощо), а сві­домі — у логічній (логічному мисленні, спланованій дії тощо). Нарешті, надсвідомі процеси (наприклад, творче осяяння) розгор­таються у формі тривалої та напруженої роботи свідомості, які тимчасово переходять у несвідому сферу, щоб потім знову повер­нутися у свідомість у вигляді нових творчих ідей, нових почуттів тощо.

Єдність ідеального та матеріального. Якщо розглядати об'єк­тивно існуючий предмет і психічний образ цього предмета, то, з одного боку, цей образ ідеальний, бо в центральній нервовій сис­темі людини немає іншого, матеріального, предмета, а є лише відо­браження реально існуючого. Однак, з іншого боку, виникнення психічного образу пов'язане з матеріальними процесами, що відбуваються в корі головного мозку. Ідеальним у психіці є те, що існує лише у наших відчуттях, сприйманні, мисленні, уяві тощо. Ідеальне є непротяжним, воно не має субстанції. Ідеальність пси­хіки є провідною, визначальною властивістю психічного образу

Розділ І

Вступ до загальної психології

або ідеї. Проте як діяльність, що ґрунтується на нервовій і гумо­ральній системі, психіка матеріальна.

Єдність суб'єктивного та об'єктивного. Психіка людини суб'єк­тивна з огляду на те, що вона має відбитки індивідуальних особливо­стей людини, відображаючи своєрідність її життєвого досвіду, інтересів, установок, емоцій тощо; принципово недоступна для об'єктивного спостереження (про внутрішні зміни психіки ми може­мо судити лише на основі зовнішніх виявів); не забезпечує повної адекватності пізнання (наприклад, ілюзії сприймання, соціальні упе­редження тощо). Водночас психіка людини не могла б давати нам інформацію про навколишній світ, якби була лише суб'єктивною. Інший бік психіки — її об'єктивність: відносна адекватність і біологічна безсторонність. Відносна адекватність — це часткова від­повідність психічного відображення об'єктивно існуючій інформації про предмети та явища. Біологічна безсторонність виявляється у то­му, що пізнання явища незалежне від суб'єктивного ставлення до нього з боку людини. Для людини психічне відображення не є обов'язково пов'язане з біологічними мотивами: наші дії часто не ґрунтуються на біологічних потягах чи потребах. Нерідко спос­терігаємо ситуацію, коли свідома діяльність людини не лише не підкоряється біологічним потребам, а вступає в конфлікт з ними. Як­що суб'єктивність психіки проявляється в емоційних процесах, то об'єктивність — в пізнавальних, особливо у сприйманні та мисленні.

Єдність частини і цілого. У психології є два найпоширеніші трактування психічного: складніші психічні явища побудовано з простіших; психічне у своїй основі є цілісним утворенням і не зво­диться до «психічних атомів». У першому випадку вважалось, що, з'ясувавши сутність найелементарніших психічних проявів та за­кони, за якими з них утворюються складні психічні явища, можна осягнути природу психіки людини загалом. У другому випадку об­стоювали думку, що психіка не може бути компонована з частин, не може бути сконструйована шляхом складання, бо цілісність є первинною щодо атомів. У сучасній психології об'єднують ці дві крайні позиції: психіку водночас розглядають і як єдине ціле, і як систему елементів.

Єдність стану і процесу. Сучасна психологічна наука доводить, що психіка водночас є і процесом, і станом. Наприклад, людина

може перебувати у стані тривоги, задоволення або уважності. За­лежно від цього конкретного стану такі психічні процеси, як сприймання, мислення або запам'ятовування будуть відбуватися по-різному. Тому стан ніколи не можна відривати від процесу.

Єдність біологічного і соціального. У сформованій психіці сучас­ної людини біологічне та соціальне існує в певному співвідно­шенні: психічна діяльність формується залежно від природних да­них людини під впливом суспільних умов та виховання. В одних психічних проявах домінують біологічні чинники (наприклад, темперамент), в інших — соціальні (наприклад, характер). Однак, було б неправильно вважати, що темперамент не зазнає впливу соціальних чинників, а характер — біологічних. Цей вплив вияв­ляється у тому, що людина може навчитися не проявляти соціаль­но небажані риси свого темпераменту (наприклад, надмірну запальність), а на формування рис характеру впливають власти­вості нервової системи (наприклад, рухливість чи інертність нервових процесів).

Психіка виконує дві головні функції: відображення та регу­ляції. Завдяки функції відображення людина отримує інформацію про навколишній світ, опрацьовує, оцінює і виражає своє ставлен­ня до неї. Регуляторна функція дає змогу посилювати та послаб­лювати психічну діяльність, активізувати її та гальмувати, а також виявляти індивідуальні відмінності у діяльності людей.

ЗА. Сфери прояву психіки людини

Психіка людини є складною та багаторівневою формою відоб­раження зовнішнього та внутрішнього світу, в якій виділяють два головні структурні компоненти: несвідоме та свідоме. У психології тривалий час ототожнювали поняття «психіка» та «свідомість», а категорія «несвідомого» нерідко зовсім виходила з кола психо­логічного аналізу.