Тема: Імідж політичного лідера

1. Суть феномену іміджу політичного лідера та підходи до дослідження.

2. Структура іміджу політичного лідера та його формування.

Феномен політичного іміджу привернув до себе особливу увагу науковців ще в XIX столітті, коли особливо активно стали розвиватися демократичні інститути, перш за все, інститут загальних вільних виборів. Доля влади стала безпосередньою залежати від того, як вона та її діяльність сприймається виборцями.

Поняття “імідж” в тому розумінні, що вживається сьогодні, є результатом своєрідного еволюційного розвитку. Відповідно до тлумачного словника Вебстера, імідж є штучною імітацією або поданням зовнішньої форми будь-якого об’єкту, особливо особи.

Поняття імідж в свою чергу дало ім’я науці іміджелогія. Вона вивчає проблеми формування і створення у суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування у суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики. В центрі уваги іміджелогії є створення іміджу політичного лідера, і ті, хто створює його політику, називаються іміджмейкерами.

Сутність іміджу політичного лідера в сучасному його розумінні, а ще більше до його практичного втілення у політичних процесах, почали звертатися порівняно недавно: на Заході – із 60 рр. XX століття, у постсоціалістичних державах – з початку 1990-х рр.

У вітчизняній політичній літературі поняття “політичний імідж” ввійшло в широкий вжиток у зв’язку із розвитком демократичних політичних інститутів, з виходом на арену публічних політиків. Перш за все, його поява пов’язана з переходом від авторитарно-тоталітарної системи до демократичної, правової, соціальної держави і зумовлює необхідність відповідної політичної культури, перебудови свідомості електорату, адекватної плюралістичної демократії. Разом з тим, на розвиток української іміджелогії вплинуло і становлення багатопартійності, а звідси поява нових гравців на політичному просторі, а також виникнення значної кількості засобів масової інформації та їх посилена комерціалізація.

Сьогодні вітчизняні фахівці з імеджеології прагнуть визначити сутність іміджу, як соціально-політичного явища. Однак, слід зауважити, що тут немає повної єдності. Так, Валентин Королько вважає імідж “штучною імітацією або піднесенням зовнішньої форми якогось об’єкта і, особливо, особи”, а російська дослідниця Катерина Єгорова-Гантман називає іміджем спеціально створюваний, навмисно формований політичний образ для досягнення поставлених цілей”, а також “образ конкретного об’єкта, який існує в масовій свідомості”.

Однак, деякими вченими формулюються й інші, універсальні визначення. “Політичний імідж, – вважають, зокрема, російські науковці автори підручника “Політичний менеджмент”, – це сукупність уявлень, сприйнять і переконань, що має індивід або група індивідів про різні політичні явища або товари” [15, с.84]. Як правило, поняття іміджу відноситься до конкретної людини, але може розповсюджуватися на групу осіб, організацію, товар. Він формується, як на основі реальної поведінки особи, так і під впливом оцінок інших.

Англійський дослідник Полі Берд стверджує: “Імідж – це повна картина вас, яку ви надаєте іншим. Вона включає: ваш зовнішній вигляд, те як ви говорите, одягаєтесь; ваші вміння, вашу осанку, мову тіла; ваші аксесуари; ваше оточення і компанію, яку ви підтримуєте”. У загальному вигляді імідж лідера можна визначити як набір певних якостей, які люди асоціюють з певною індивідуальністю. Імідж політика складається на базі його вчинків або, використовуючи прийнятий в політології термін, подій. Подією може стати не обов’язково будь-яка фізична дія політика (це якраз рідко трапляється). Подією, наприклад, стає висловлювання політиків з тієї чи іншої проблеми. Події породжуються саме із взаємовідносин між полем преси і різними соціальними полями.

Посилаючись на ці та інші визначення, можемо відзначити, що в практичній політології імідж – це, насамперед, узагальнений образ, що складається у пересічних громадян про політичні суб’єкти. Інша справа, що нині його цілеспрямовано формують іміджмейкери. Можна погодитись і з таким визначенням: імідж (від англійського “image”) – це образ ідеального та реального політичного діяча, який сформувався в суспільній свідомості.

Це поняття найбільш вдало розкривається в політологічному словнику: ”Політичний імідж – це своєрідне уявлення населення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі. Імідж політика включає такі характеристики: особистісні якості, організаторські, управлінські здібності (компетентність, вміння вести полеміку, участь у процесах прийняття рішень); характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота) тощо.

В сучасній політології можна виокремити такі основні підходи до визначення поняття іміджу політичного лідера: онтологічний, антропологічний, ціннісний та етичний.

Представники онтологічного підходу (С.Голдмен, В.Бебик, Л.Невзлін), по-перше, вважають, що політичний імідж далеко не завжди повністю й адекватно відображає реальний об’єкт; по-друге, що він обов’язково повинен містити ознаки, за якими певний об’єкт ідентифікується і, відповідно, виокремлюється серед подібних; по-третє, що він володіє значною стійкістю і силою інерції; нарешті, по-четверте, що політичний імідж активно добудовується самими реципієнтами відповідно до їх власних психологічних особливостей. На нашу думку, такий підхід хоча й досить повно висвітлює суть іміджу політика, однак коло проблем тут надзвичайно широке і включає в поле зору дослідників крім політичного іміджу безліч інших феноменів свідомості таких, як стереотипи, настанови, забобони, ціннісні орієнтації. Таким є визначення за Ольгою Лавренко: “Імідж можна визначити як більш чи менш адекватний реальному суб’єктові образ особистості, який складається в масовій свідомості на свідомому і підсвідомому рівнях”.

Представники антропологічного підходу (К. Єгорова-Гантман, Дж. Скотт, П. Бірд, Е. Семпсон, Г. Почепцов, П. Гуревич, В. Шепель, Л. Браун, Є. Блажнов, Б. Красовський, І. Криксунова, Т. Чередниченко) імідж політика співвідносять з різними персоніфікованими категоріями, наприклад, з такими, як “самопрезинтація”, “самопредявлення”, “управління враженнями” тощо. На нашу думку, тут акцентується увага на рольовому характері іміджу, який виявляється, як публічне “Я” людини, як своєрідна маска, що застосовується для отримання привабливого вигляду в очах людей. Роль іміджмейкерів, які працюють над створенням особистісного образу, зводиться лише до опрацювання зовнішнього вигляду замовника, його тренінгу вербальної і невербальної поведінки. Антропологічне трактування політичного іміджу фіксує важливі специфічні властивості персоніфікованих об’єктів політичного світу і звужує це поняття межами властивостей, притаманних людині, що виключає з аналізу політичні інститути та ідеологічні конструкції.

Представники ціннісного підходу (Б.Брюс, Ж.Сегела,О.Феофанов, І.Недяк, І.Терлецька) акцентують увагу на штучному характері цього феномену. Практично не враховується те, що імідж – інтегративний феномен, який створює цілісний соціальний образ об’єкта. В рамках цього підходу акцентується увага на символічній сутності іміджу. Так, Ю.Сурмін і Д.Наріжний вважають, що імідж – це “певний символічний образ сприйняття якогось явища, об’єкта та людини”, його формування “складає основний зміст політичної персоналізації політичного діяча”.

У рамках ціннісного підходу під впливом різного роду PR-теорій було сформовано комунікативне розуміння іміджу. Так, Г.Почепцов вважає, що його можна тлумачити, як комунікативну одиницю, яка ідеально відповідає вимогам комунікативного простору. На його думку, імідж є багатофакторним

феноменом, оскільки, по-перше, вплив на людину здійснюється декількома каналами, по-друге, людина звикла оперувати багатошаровими структурами, кожна з яких може і опрацьовуватися окремо, і співіснувати у людському сприйняття на своїй поличці. Але, з іншого боку, імідж не є багатофакторним феноменом, в пам’яті людини формується ніби цілісне уявлення, позитивно чи негативно забарвлене. Прикладом може слугувати визначення М.Миліневського: “образ, який сформований в масовій свідомості на основі наявних знань, досвіду сприймання візуальної інформації. Імідж створюється для того, щоб викликати бажані зміни в масовій свідомості і поведінці людей”.

Щодо етичного підходу, то його представники переконані, що іміджу політика притаманна певна моральна спрямованість, тому він розглядається як, свого роду, “друга натура”, з якою індивід оцінює себе і, яка за умови регулярного прояву, стає його справжньою сутністю.

На думку Павла Фролова поняття імідж може вживатися як мінімум у двох основних значеннях. З одного боку, під цим поняттям можуть розуміти образ будь-якого об’єкта (політика, товару, фірми), який існує у свідомості певної групи людей. З іншого боку, це поняття використовують для позначення того образу, який конструюється з метою викликати бажані зміни у свідомості та поведінці людей, справити на них певний політико-психологічний вплив.

Імідж є комплексним поняттям. Тому і аналізувати його можна, виходячи з різних перспектив. Загалом виділяють три можливі підходи до іміджу:

· функціональному, при якому можна виділити різні його типи, виходячи з різного типу функціонування;

· контекстному, при якому ці типи ми знаходимо в різних контекстах реалізації;

· зіставлювальний (порівняльний), при якому має місце порівняння близьких іміджів.

Сучасна прикладна політологія виділяє декілька можливих варіантів іміджу, які притаманні функціональному підходу: дзеркальний, поточний, бажаний, корпоративний і множинний.

Дзеркальний - це такий імідж, який властивий нашому уявленню про себе. Ми ніби дивимось в дзеркало і розмірковуємо, які ж ми. Зазвичай цей варіант іміджу позитивний, бо психологічно ми завжди ставимо на перше місце позитив. Тому його мінус - мінімальне врахування думок зі сторони. Цей імідж може визначати характеристики як лідерів, так і організацій.

Поточний - цей варіант іміджу характерний для погляду зі сторони. Саме в цій області знаходить своє застосування PR, оскільки недостатня інформованість, нерозуміння і упередженість формують імідж політика або організації не менше, ніж реальні вчинки. Це не просто погляд зовнішньої публіки взагалі, це можуть бути погляди виборців. І основним завданням тут стає отримання не стільки сприятливого іміджу, стільки вірного, адекватного типу іміджу.

Бажаний - це такий тип іміджу, який відображає те, до чого ми прагнемо. Він особливо важливий для створюваних структур. Про них ще нічого не відомо, тому цей бажаний імідж і може виступати в вигляді єдино можливого. Ми достатньо часто зустрічаємося з таким підходом в описах і самоописах партій і нових громадських рухів. Прихід нового обличчя в стару структуру також відразу пов’язується з її новим бажаним іміджем.

Корпоративний - це імідж організації в цілому, а не окремих підрозділів або результатів її роботи. Тут і репутація організації, і її успіх, і ступінь стабільності. Особливо важливим цей тип іміджу являється для фінансових структур. Ця сфера повинна цікавити тих, хто працює в області PR.

Множинний - це імідж, який утворюється при наявності декількох незалежних структур замість єдиної корпорації. Активно закріплюється єдиний (а не багаточисельний) імідж при проведенні партійних з’їздів.

Контекстний – цей підхід характеризується сприянням впровадженню або функціонуванню іміджу в контексті його використання в тій чи іншій сфері, орієнтується на певні верстви населення, рівні суспільної свідомості. Наприклад, політик може мати один імідж серед виборців і зовсім інший – серед колег-депутатів, може користуватися популярністю серед товаришів по партії і мати негативний імідж у середовищі державних чиновників.

Зіставлювальний (порівняльний) імідж – це такий підхід до формування іміджу, який полягає в порівнянні тих чи інших іміджевих характеристик. Таке зіставлення може відбуватися на рівні параметрів іміджу ідеального і реального політичного діяча, двох або більше лідерів, політичних партій.

Звичайно, що кожний лідер прагне переконати громадян у тому, що він має якнайбільше позитивних рис, але водночас слід пам’ятати, що для всіх абсолютно хорошим не будеш. Не варто перебільшувати і роль того іміджу, який політичний лідер і його команда намагаються “втлумачити” у суспільну свідомість. Слід пам’ятати, що у разі відсутності єдності між рисами характеру і особистими якостями реального політика та тими, що сформовані через ЗМІ, під час безпосереднього контакту пересічних громадян з даним політиком, ці розбіжності можуть завдати стільки шкоди, що нейтралізувати їх буде надзвичайно важко.

Валерій Бебик пропонує таку класифікацію іміджів:

· “діловий імідж”, який щонайкраще характеризується ідеологією: “ми заробили гроші для себе заробимо їх для і для вас;

· “інтелектуальний імідж”, що виник на основі твердження для роботи в парламенті необхідні професіонали;

· “народний імідж” будувався на класичній популістській основі, на прагненні сформувати позитивне ставлення до себе як до “свого хлопця”;

· політичний імідж формувався на контрастному протиставленні соціалістів (формальних або прихованих) і націонал-демократів. В обох випадках ставка робилася на певні, добре відомі базові цінності основних політичних сил суспільства, а власне імідж створювався на декларуванні прихильності до цих цінностей, а не на основі особистісних характеристик кандидатів;

· “жіночий імідж” створювався на основі кредо: “схоже на те, що чоловіки вже нічого не зможуть зробити. Обирайте жінок. Вони зроблять цей світ кращим”;

· імідж “місцевого жителя” будувався на основі постулату “Я – свій, я тут живу і нікуди не дінуся, тому що в мене тут родичі, сім’я...”

Разом з тим, можна зустріти такі типи іміджів політиків, які створені політичною рекламою, - це психологічні портрети і стереотипи суспільної свідомості: імідж „справжнього лідера”; імідж „ідеального політичного лідера” (ідеального президента чи ідеального народного депутата України); імідж „доброго сім’янина”; „діловий імідж”; „аристократ”; „знавець”; „господарник”;; „бізнесмен”; „силовик”; „технократ-менеджер”.

Звичайно, імідж політичного діяча можна класифікувати, виходячи із різних критеріїв. Так, в залежності від того, для пробудження яких емоцій він створюється, виділяють: позитивний (покликаний пробуджувати повагу, любов щодо носія іміджу) і негативний (покликаний сформувати такі негативні емоції, як презирство, неприязнь, ненависть щодо носія іміджу).

Разом з тим, виділяють типи іміджів політиків за механізмом їх формування та розповсюдження:

Такий, що виникає у масовій свідомості стихійно. Він формується і впроваджується в масову свідомість тривалий період, є досить стійким, починати ставати традицією. А люди, як відомо, є стійкими зберігачами традиційних цінностей і противляться їх зміні.

Такий, що сформований штучно, цілеспрямовано впроваджуваний у масову свідомість за допомогою різного інструментарію та прийомів. Його впровадження може проводитися у максимально стислі строки, проте він швидко зникає з громадської свідомості, майже так само швидко, як і насаджувався в неї.

Зрозуміло, що ці класифікації тісно переплітаються, і в результаті їх синтезу утворюються чотири основні типи іміджу: стихійний позитивний, стихійний негативний, штучний позитивний, штучний негативний.

До відкритого іміджу відносяться всі ті характеристики, які приписуються певним політикам, і образ носить, безумовно, як позитивний, так і негативний відтінок в залежності від того, яка мета стояла перед технологіями. Тому той, хто формує імідж, зацікавлений, щоб ці іміджеві характеристики лідера були якомога повнішими. Це, ймовірно, можна логічно пов’язати з досить відомою теорією лідерства – теорією рис. Але в цьому випадку, технологи добре знаються, які риси показувати, а які ні, в залежності від того, який імідж створюється.

Відповідно, в закритому іміджі ці характеристики політичного діяча приховуються чи тримаються як таємниця протягом певного часу, щоб потім використати, як основні.

Формування політичного іміджу, його проходження через канали інформації – складна спеціальна галузь виборчих технологій. Імідж політичного лідера формується на основі двох основних факторів: очікувань виборців, і індивідуальних особливостей самого лідера. Проте, для того щоб сформулювати інформаційну стратегію побудови політичного іміджу, необхідно не тільки уявляти собі особливості виборчого ринку, але і об’єктивно оцінювати сильні і слабкі сторони як самого кандидата, так і його конкурентів.

Вважається, що політичний імідж виконує три основні функції:

· завоювання симпатій, довіри і уваги електорату, підвищення їх активності на виборах;

· підвищення інформованості виборців в сприятливому для політика ракурсі з усіх важливих для кандидата питань (зміст передвиборчої платформи, основні теми компанії, важливі політичні події, які проводяться в рамках цієї кампанії);

· нейтралізація заходів, які проводить політичний опонент.

Створення політичного іміджу лідера проходить ряд певних етапів, кожний з яких має свої методи здійснення.

Перший етап – збір і аналіз інформації.

На цьому етапі необхідно зібрати всю можливу інформацію, на базі якої буде створюватися побудова іміджу. Всі дані класифікуються за такими категоріями: природні якості кандидата, набуті якості, соціальні та політичні характеристики, дані соціологічних досліджень, загальна інформація. Таким чином, головне завдання цього етапу – зібрати якнайбільше різноманітної інформації, обробка якої дозволить визначити стратегічну направленість роботи з іміджем політика. Її аналіз дасть можливість зробити висновки про те, яким бачать кандидата виборці і, відповідно, визначити ті якості особистості, які слід підкреслити, як і ті, що повинні бути “затушовані”, або представлені як переваги.

Другий етап – конструювання іміджу.

Конструювання іміджу здійснюється за декількома напрямами: зовнішня привабливість, комунікативна механіка, ділова риторика. Друга складова іміджу – володіння технологією встановлення контактів на різних рівнях комунікації. Спілкування може бути міжособистісним, в малих групах, публічним та масовим. Кожний вид комунікації має свої особливості і правила. Існують принципи, які являються базою будь-якого типу спілкування.

Третя складова іміджу – ділова риторика. Кандидат виступає в двох амплуа. В якості співрозмовника у вузькому крузі слухачів, і як оратор (публічні виступи). Ефективність встановлення контакту з так званою “соціокритичною масою”, визиваючи в неї позитивне відношення, використовуючи ефект “психологічного заряду”. Соціокритична маса – це певний процент людей від загальної кількості слухачів, які формують думку аудиторії.

Третій етап – адаптація кандидата до образу.

Оскільки створений імідж – штучне утворення, то виникає проблема прийняття його особистістю. Кандидат повинен вжитися в образ, контролювати свою поведінку, щоб у виборців не з’явилося враження, ніби це спеціально підготовлений спектакль.

Четвертий етап – апробація на електораті.

Цей етап здійснюється в два кроки. Перший крок – апробація через посередників. Посередники повинні розповідати про ті чи інші сторони створеного іміджу в різних аудиторіях і відслідковувати реакцію. Другий – особиста апробація, коли політик виступає в новій ролі.

П’ятий етап – аналіз інформації про імідж.

На цьому етапі необхідно зібрати і систематизувати інформацію про імідж, отриману з різних джерел. Ця інформація аналізується на предмет того, що і чому не влаштовує виборців в іміджі політичного лідера, що можна змінити і додати.

Шостий етап – корекція іміджу.

Корекція повинна проходити непомітно для виборців. Зміни здійснюються поступово, в найбільше психологічно зручні моменти. Не слід поспішати з корекцією створеного іміджу. Аудиторії слід дати можливість придивитися і звикнути до даного образу. Якщо якийсь з елементів іміджу не сприймається, його слід уникнути. Крім того, погляди електорату можуть змінюватися в залежності від ситуації.

Щодо структури політичного іміджу, то тут можна виокремити три головні складові:

1) персональні характеристики лідера (фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень тощо); очевидно, що персональні характеристики різні у різних лідерів та мало піддаються змінам. Однак завдяки тому, що спілкування лідера з симпатиками опосередковується ЗМІ, небажані персональні риси можуть і не впасти їм в око;

2) соціальні характеристики, під якими розуміємо статус лідера, не тільки пов’язаний з його офіційною позицією, а й з походженням, статками тощо; до соціальних характеристик відносимо також зв’язки лідера з соціальними групами, чиї інтереси він репрезентує та чиєю підтримкою користується, а навіть з опонентами; соціальна приналежність визначає норми і цінності, яких дотримується лідер;

3) символічне навантаження: лідери стають символами певних ідеологій, певного політичного напрямку

Автори книги “Імідж лідера” теж виділяють три групи складових іміджу політичного лідера:

Персональні характеристики: фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень та ін.

Соціальні характеристики: незалежність до певної соціальної групи – партії, національності, професійної групи, соціальний статус;

Символічні характеристики: лідери стають знаками певних ідеологій, того чи іншого можливого майбутнього, певного курсу дій.

Фролов П. у змістовному плані в іміджі виділяє: а) особистісні риси політика; б) тип його політичної орієнтації; в) його місце в інститутах влади чи неформальних утвореннях (президент, парламентарій, кумир юрби).

Зущик Ю. М. вважає, що змістовний зріз структури іміджу включає в себе наступні елементи: а) ідеологічний тип (“політичне обличчя”, “політичне забарвлення”, та ін.); б) особисті риси (реальні чи “награні”); в) соціальні ролі (“соціальний статус”, “соціальне походження” та ін.); г) “прізвисько”, “псевдонім” лідера.

Функціональний зріз включає: мову (зокрема, лексикон); зовнішню атрибутику (одяг, зачіску, окуляри, автомобіль та ін.); міміку, пантоміміку, жестикуляцію та інші елементи невербальної поведінки.

Розглянемо більш детально окремі компоненти образу політичного лідера.

Зовнішність лідера – це одна із небагатьох характеристик, яка набуває в телевізійну епоху великої ваги. Таким чином, зовнішність, манера поведінки і спілкування лідера відіграють істотну роль при формуванні першого враження про конкретного політика. Розглядаючи вплив зовнішності і одягу на імідж політичного лідера, слід також розрізняти стійкі складові іміджу, ті складові, на сприймання яких практично неможливо вплинути шляхом різного способу подачі інформації, і нестійкі, сприймання яких залежить від якості і способу подачі інформації.

Характеристики, що найбільше запам’ятовуються у зовнішності, це – очі і погляд, вік кандидата, його обличчя, специфіка оформлення обличчя (вуса, борода, зачіска). Багатьом людям властиво робити висновки про людину, базуючись лише на враження про її зовнішність, що проявляється, як з’ясувалося, також в процесі демократичних виборів при великій кількості альтернатив.

В літературі з приводу зовнішності ідеального політика відзначено лише те, що в якості ідеального лідера “уявляють як представницького мужчину приємної зовнішності, похилого віку”, хоча автори вказують на істотне значення зовнішності. Інші дані свідчать про те, що красивих вибирають частіше, ніж непривабливих, взагалі красиві досягають більшого успіху в житті. Дослідниками також виділено такий феномен, як стереотип фізичної привабливості. Він полягає в тому, що ми наділяємо красивих людей безсумнівними привабливими рисами характеру.

Зовнішній вигляд лідера має бути критично оцінений, скоригований відповідно до ситуації (офіційної чи неофіційної), пори року, часу зустрічі, соціального складу виборців, з якими належить контактувати. Тому мають бути продумані одяг (його кольорова гама, стиль), окуляри, зачіска, аксесуари тощо.

Зовнішні елементи поведінки формують враження про людину задовго до того, як вона вимовить перші слова. При першій зустрічі люди більшу увагу звертають на позу, манери, жестикуляцію, інтонації, ніж на предмет обговорення. Саме в цей момент формується враження про людину, оціночне відношення до неї. Особливої уваги потребує жестикуляція та міміка політика. Людина здатна контролювати слова, але погано – міміку, жести, а тому може легко виказати нервовість, особливо в критичній, напруженій ситуації, залишивши після себе неприємні враження. Така людина повинна бути врівноваженою та іноді усміхатися.

Мова політика також відіграє важливу роль у формуванні його іміджу. Тому велику увагу слід звертати на чистоту та виразність мови. Для того, щоб мова мала більш ефективну дію, її слід побудувати плавно. Це досягається завдяки використанню сполучення слів: “якщо”, “коли”, “і” та ін.

Питання – ярлики “Чи неправда?” “Чи не так?” роблять мовлення більш переконливим, м’яким і витонченим, таким, що не допускає заперечень. Ефект впливу підсилюється, якщо поряд із запитаннями – ярликами використовуються висловлювання, з якими неможливо не погодитись.

Особистісні характеристики. Найбільш суттєве місце посідають тут інтелектуальні якості (які часто ототожнюють з освіченістю). Далі за частотою згадувань іде чесність політика, хоча виборці не вимагають від нього абсолютної чесності. Він повинен також бути добрим і людяним. Далі відданість народу. Ідеальний політик повинен досконало володіти ораторським мистецтвом і бути “доступним для розмови із простими людьми”. Крім того виділяється енергійність, діловитість, відчуття актуальності, врівноваженість, серйозність і передбачуваність.

Формування образу політичного лідера у засобах масової інформації. Повідомлення про політиків займають досить значну, хоч і поки що невизначену частину політично-інформаційного простору. Ця частина відіграє важливу роль у творенні іміджу не тільки самих політиків, але й сприяє іміджу самої держави, як всередині країни, так і поза її межами.

Сьогодні не підлягає сумніву, що на чим вищу посаду претендує політичний лідер, тим більш значущими мають бути його позиції в системах масових комунікацій. Статус лідера сьогодні значною мірою визначається його інформаційним статусом у комунікаційних потоках. Оптимально підібрана кількість і періодичність появи в ЗМІ інформації про політичного лідера є однією з найважливіших складових роботи з формування його іміджу. З одного боку, такої інформації має бути багато, і з’являтися вона повинна досить часто, щоб ім’я політика було весь час, як кажуть, “на слуху”. З іншого – її кількість не повинна виходити за певні межі, інакше вона починає “мозолити очі”, сприймається як нав’язлива.

Образ політика згідно задумів автора повідомлення Образ 1		Образ політика в тексті повідомлення Образ 2		Образ політика “зчитаний” споживачем повідомлення Образ 3
Образ політика, що склався внаслідок “інтерференції” образів Образ 5		Образ політика, що існував у свідомості споживача до сприймання тексту Образ 4

Схема процесу творення іміджу політика
за допомогою ЗМІ (Фролова П.Д.)

Для створення певного образу можна використовувати не лише вербальну інформацію, яка подається населенню країни, але й невербальну, яка також справляє значний вплив на сприймання політика в цілому. Спеціалістами було помічено, що спостерігач в першу чергу звертає увагу на зображення (фотографію, малюнок) і лише потім вивчає текст повідомлення.

При цьому важливими є: а) контекст (чи ситуація, в якій зображується людина), який включає фон, наявність інших осіб на зображенні, інтер’єр; б) жестикуляція, міміка; в) одяг і наявність аксесуарів зображення; г) план і ракурс зображення.

Імідж політичного лідера вивчається за допомогою багатьох методів. Кожен із них має свої переваги залежно від того, які завдання ставляться дослідниками. Чимало з існуючих у психодіагностиці методів цілком придатні для вивчення іміджу, проте інколи потребують певної модифікації та розробки спеціальних прийомів математичної обробки даних.

1. Вознесенська О. Формування іміджу Президента України засобами документальної фотогорафії // Наук. студії з політ. психології. К., 1996. Вип. 2. С.

2. Зущик Ю.М. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні/ Ю.М. Зущик, О.В. Кривошеєнко, В.М. яблонський. - К.: Альтерпрес, 1999.

3. Имидж лидера / Под ред. Е.В. Егорова-Гантмана. М., 1994.

4. Кривошеїн В. Політичний імідж як феномен масового сприймання // Проблеми політичної психології… К., 1997.

5. Лавренко О. Проблеми формування іміджу кандидата в депутати // Проблеми політичної психології… К., 1997.

6. Миліневський М. Імідж політичних партій: Визначення та структура поняття // Проблеми політичної психології… К., 1997.

7. Митко А. До питання наукових розробок в галузі іміджу та PR // Українська національна ідея: реалії та перспективи 136 розвитку, випуск 21, 2009. Доступне на http://vlp.com.ua/files/28_39.pdf

8. Недбаєвський C. Л. Этико-психологические аспекты построения имиджа украинского лідера. Доступне на htpp://www. Manipulation/com/ua/konf_1_19_1.htm

9. Почепцов Г. Тенденції посилення ролі іміджу в рамках виборчої компанії // Проблеми політичної психології… К., 1997.

10. Федорчук В. Використання елементів нейролінгвістичного програмування у перед-иборчій компанії // Проблеми політичної психології… К., 1997.

11. Фролов П. Імідж політичного лідера у друкованих ЗМІ: шляхи та методи вивчення // Наукові студії з політичної психології. К., 1996. Вип.2.

12. Фролов П. Методичні засоби вивчення іміджу політичних лідерів // Наукові студії з політичної психології. К., 1995.

Шашлов М.Н. Политический имидж как актуальный предмет исследования // Актуальные проблемы политологии: Сборник научных работ студентов и аспирантов Российского университета дружбы народов. / Отв. ред.: д.ф.н., проф. В.Д. Зотов. – М.: МАКС Пресс, 2001. – С. 84–92. http://www.humanities.edu.ru/db/msg/64475

Гриценко О. …Й на дзеркало не варто нарікати. Політична портретистика та формування іміджу лідера в сучасній Україні. // Віче. – 2003. – № 6 – С. 33 – 38.

Дурдин Д. М. „Образ” политического лидера и возможности его изменения // Полис. – 2000. – № 2. – С. 133 – 151.

Петракова Є. Деякі аспекти формування іміджу політичного лідера // Політичний менеджмент. – 2004. - № 2. – С. 109 – 120.

Основні типи іміджів, створені політичною рекламою як психологічні портрети і стереотипи суспільної свідомості: 1) образ „людини з народу” або „свого хлопця”; 2) імідж „справжнього лідера”; 3) імідж „ідеального політичного лідера” (ідеального президента чи ідеального народного депутата України); 4) імідж „доброго сім’янина”; 5) імідж „місцевого жителя”; 6) „діловий імідж”; 7) „інтелектуальний імідж”; 8) „політичний імідж”; 9) „аристократ”; 10) „знавець”; 11) „господарник”; 12) „бізнесмен”; 13) „силовик”; 14) „технократ-менеджер”; 15) „жіночий імідж”.

Характеристика іміджу політика: 1) особистісні якості (рішучість, привабливість); 2) організаторські, управлінські здібності (компетентність, прийняття рішень); 3) характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота) і т. ін.

Основні види іміджу: пасивний, активний, ситуаційний, реальний, ідеальний; імідж самосприйняття та самоідентифікації кандидата. Основні складові побудови іміджу кандидата: територіальна, професійна, ідеологічна, соціальна, особистісна (якості, риси характеру, зовнішність). Особливості політичного іміджу президента, депутата, мера, міністра. Основні риси характеру, притаманні іміджу ідеального президента чи народного депутата України.