2015-06-04
451
Оцінка стану навколишнього середовища базується на відповідних нормах, стандартах, кадастрах і показниках статистичної звітності. За відсутності окремих затверджених нормативних показників враховуються вимоги відповідних служб, що здійснюють нагляд за станом навколишнього середовища і використанням природних ресурсів.
Для виявлення проблем охорони і поліпшення навколишнього середовища і пошуку шляхів їхнього розв’язання перш за все необхідно встановити, який його стан слід вважати бажаним (достатнім). Такий стан довкілля визначається санітарно-гігієнічними, економічними і соціально-економічними регламентаціями (норми, критерії, обмеження).
Найбільш повно в даний час визначені санітарно-гігієнічні нормативи і критерії, тобто цільові установки в галузі охорони і поліпшення навколишнього середовища, що відповідають вимогам створення найбільш сприятливих, комфортних умов для життя та здоров’я, роботи і відпочинку населення.
Слід зауважити, що на людину повсякденно одночасно впливає складний комплекс факторів довкілля – це пряма і опосередкована, комбінована і комплексна дія хімічних, біологічних, фізичних, в тому числі і радіаційних факторів. Цей складний комплекс і визначає загальне реальне навантаження впливу на організм людини. Тому оцінювати з гігієнічних позицій важливо весь комплекс факторів з метою вирішення, головним чином, практичних завдань профілактики захворювань населення, оздоровленню довкілля. У той же час у зв’язку з методичними труднощами доводиться вивчати окремі фактори або нечисленні їх сполучення (комбінації).
У нас створені концепції гігієнічного регламентування (нормування) шкідливих факторів довкілля на рівнях, безпечних для здоров’я населення. Гігієнічні норми регламентують: гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в повітрі, водоймах, ґрунті, біологічні забруднення (біологічно-активні речовини); гранично допустимі рівні (ГДР) фізичних факторів довкілля (шум, вібрація, електромагнітні поля різних діапазонів тощо).
У зв’язку з тим, що забруднення не тільки приносять взагалі збитки природі, але й шкодять здоров’ю людини, для оцінки рівня забруднення середовища використовують особливу величину – гранично допустиму концентрацію (ГДК). ГДК – це максимальний рівень забруднення, яке людина витримує без школи своєму здоров’ю. ГДК визначається для кожного забруднювача окремо. При використанні концепції ГДК варто мати на увазі, що шкода від забруднюючих речовин зростає завдяки ефекту синергізму, який полягає в тому, що шкода від комплексу забруднювачів перевищує просту суму ефектів від кожного з них окремо.
У нашій країні ГДК визначені як загальнодержавний регулюючий фактор і внесені в законодавчі акти і рішення урядових органів, які прямо чи непрямо стосуються запобігання забрудненню довкілля і захисту здоров’я населення, а також стали основою для створення ряду державних стандартів.
В основі розробки екологічних (природоохоронних) нормативів і критеріїв лежить показник екологічної ємності території.
Екологічна ємність території – максимально можлива в конкретних умовах даного району біологічна продуктивність всіх його біогеоценозів, агро-, урбоценозів з урахуванням оптимального для даного району складу представників рослинного і тваринного світу [7].
З показником ємності території пов’язана розробка цілої системи обмежень (гранично допустимих показників) з екологічного навантаження на природні комплекси та їхній стійкості до антропогенних впливів (демографічний і господарський розвиток, забруднення окремими галузями народного господарства, характер функціонального використання території тощо).
У даний час труднощі розробки нормативів у цьому напрямку пов’язані певною мірою з відсутністю науково обґрунтованої методики виявлення критичних станів екологічних систем, оцінки комплексного впливу на них, методів екологічного прогнозування. Суттєвий недолік цієї галузі – відсутність достатньої і достовірної інформації про стан і зміни природних комплексів за конкретних умов.
Дієвим механізмом управління раціональним використанням природних ресурсів і охорони природних комплексів є стандартизація. З 1976р. в СРСР діяла «Система стандартов в области охраны природы и улучшения использования природных ресурсов. Основные положения» (ГОСТ 17.0.0.01-76). В цю систему входять організаційно-методичні стандарти та
8 комплексів стандартів за основними природними компонентами і природними ресурсами: гідросфера, атмосфера, ґрунти, землі, ландшафти, флора, фауна, надра. Пріоритетний розвиток одержали стандарти щодо охорони і раціонального використання водних ресурсів, атмосферного повітря, ґрунтів і земель.
