Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства: проекція на українські реалії

2 липня 2000 року лідерами великої вісімки була підписа­на Окінавська Хартія глобального інформаційного суспіль­ства, яка свідчить: «інформаційне суспільство, як ми його пред­ставляємо, дозволяє людям ширше використовувати свій по­тенціал і реалізовувати свої прагнення. Для цього ми повинні зробити так, щоб ІКТ служили досягненню взаємодоповнюю­чих цілей забезпечення стійкого економічного зростання, підвищення суспільного добробуту, стимулювання соціальної згоди і повної реалізації їх потенціалу в області зміцнення де­мократії, транспарентного і відповідального управління, міжнародного миру і стабільності. Досягнення цих цілей і рішення виникаючих проблем зажадає розробку ефективних національних і міжнародних стратегій».

В Окінавській Хартії глобального інформаційного суспільства4 знову підтверджуються зобов'язання, що стосу­ються формулювання і здійснення стратегій забезпечення кожній людині можливостей користуватися загальним і прийнятним по вартості доступом до інформаційних і ко­мунікаційних мереж, при цьому учасники зобов'язуються:

- «сприяти встановленню ринкових умов, необхідних для надання населенню доступних послуг в області комунікацій;

- вишукувати додаткові можливості, включаючи доступ через установи, відкриті для широкої публіки;

- приділяти пріоритетну увагу удосконалюванню мережевого доступу, особливо у відсталих міських, сільських і віддалених районах;

- приділяти особливу увагу нестаткам і проблемам людей, що користуються меншою соціальною захищеністю, людей з обмеженою працездатністю, а також літніх громадян, і активно здійснювати міри, спрямовані на надання їм більш легкого доступу;

- сприяти подальшому розвиткові «зручних для користування», «безперешкодних» технологій, включаючи мобільний доступ до мережі Інтернет, а також більш широке використання безкоштовного, загальнодоступного інформаційного наповнення і відкритих для всіх користувачів програмних засобів, дотримуючи при цьому права на інтелектуальну власність».

Окінавська Хартія глобального інформаційного суспіль­ства, відображає важливість, яку «Велика вісімка» надає роз­ширенню доступу до інформаційних технологій. В Хартії вис­ловлені зобов'язання країн G-8 (країн великої вісімки) з за­безпечення загального доступу, причому реалізація багатьох ініціатив буде доручена спеціальній групі по комп'ютерним можливостях. Ця група «буде мобілізувати і координувати зусилля урядів, приватного сектору, фундацій, багатосто­ронніх і міжнародних інститутів, які направлені на скоро­чення «цифровогорозколу», мовиться у Хартії. Ініціативи, які підтримуються широким спектром дер­жавних і приватних груп з особливими інтересами, включа­ють зусилля, які організовані і фінансуються Корпорацією зарубіжних приватних інвестицій США, Програмою розвит­ку Організації Об'єднаних Націй, Експортно-імпортним банком Сполучених Штатів Америки і урядом США. В основ­ному такі ініціативи передбачають розробку політики, яка сприяє розповсюдженню інформаційних технологій, і надан­ня кредитів спеціально для реалізації проектів в сферах елек­тронної комерції і цифрового розколу на міжнародному рівні. Програми приватного сектору підтримуються і реалізують­ся деякими відомими корпораціями — «Майкрософт», «Стар-медіа», «Інтел», і «Сіско система». Як правило, в програмах ро­биться більший акцент на надання устаткування і послуг з на­вчання основам інформаційних технологій країнам, що розви­ваються. Наприклад, в рамках ініціативи «Стармедіа фаун-дейшн» проводитиметься навчання основам інформаційних технологій молоді з низькими доходами з Латинської Америки..

Ці зусилля передбачають значні зобов'язання зі створення інфраструктури інформаційних технологій в країнах світу, що розвиваються, забезпеченню передачі технологій і навчан­ню як технічних фахівців, так і користувачів Інтернету тому, як встановлювати, підтримувати і використовувати Інтернет. Iніціативи, прийняті на Окінавському саміті G-8, підкріплюватимуть інші зусилля, які вже робляться з метою розвитку глобальної інформаційної інфраструктури.

«Відповідь» Президента України на «Окінавську Хартію»

31 липня 2000 року президент України Леонід Кучма підписав Указ «Про заходи щодо розвитку національної скла­дової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечен­ня широкого доступу до цієї мережі в Україні». Указ визна­чає основні цілі і завдання в розвитку українського сегменту Інтернет. Згідно документу, Президент бере на себе турботу про створення найближчим часом економічних, правових, технічних і інших умов для розвитку Інтернету в країні.Ці заходи мають забезпечити як широкомасштабний до­ступ населення України до Інтернету, так і розвиток національних мережевих ресурсів. Велика увага приділяєть­ся і розвитку електронній комерції.

Пришвидшено розвиваються світова мережа інтернету, а на її засадах – електронна комерція, електронне врядування тощо. Формуються мультимедійні комплекси і цілі нетрадиційні галузі дистанційного навчання, праці і управління. Але поки що більшість із зазначеного стосується України вельми опосередковано. Існує чимало інших проблем, пов’язаних з елементарною непоінформованістю України про те, що діється в світі та у світі — про Україну, яка є порівняно новим державне-політичним феноменом.

Брак достовірної інформації про Україну у світі створює передумови для інформаційної ізоляції нашої країни, яка нині сприймається світовою спільнотою переважно як «туманний острів» з невизначеними перспективами. Звичайно така тенденція підсилює хуторянські настрої у самій Україні. Певні позитивні зрушення намітилися після славнозвісного Майдану, але вони поки що остаточно не закріпилися ані в суспільній свідомості, ані в суспільному бутті.

Основним напрямом національної інформаційної політики має стати не протекціонізм щодо вітчизняного виробника, а підвищення інтелектуального, творчого, технічного рівня вітчизняних виробників інформаційного продукту, підвищення їхньої конкурентоспроможності на європейському та світовому інформаційному ринку. Бо лише розвинене й конкурентоспроможне інформаційне виробництво може гарантувати реалізацію національних інтересів в інформаційній сфері.

Поки що виглядає на те, що міжнародне співтовариство Україні відводить роль пасивного користувача інформаційних товарів і послуг, хоча вона жодним чином не ухиляється від продуктивного міжнародного співробітництва в інформаційній сфері, враховуючи досвід найрозвиненіших країн (США, Канади, Японії, Німеччини, Франції, Англії). Йдеться про підтримання динамічної конкуренції, забезпечення відкритого доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем та універсального доступу до інформаційних продуктів та послуг.