Історія проекту ІІІ тисячоліття

Правовий статус космонавтів не може бути сьогодні повністю усвідомлений без урахування міжурядової угодиміж США, країнами-членами ЄКА, Канадою та Японією про співробітництво в створенні Міжнародної космічної станції (МКС), яку було укладено 29 вересня 1988 року. Тоді, у 1988 році йшлося про побудову американської космічної станції, до якої європейці, Канада та Японія були залучені зі своїми «важливими елементами», які разом з базовою американською космічною станцією мали скласти міжнародний комплекс космічної станції з розширеними можливостями. Але масштаби цього «проекту ІІІ тисячоліття» виявилися такими, що навіть у розширеному складі учасники проекту не змогли забезпечити виконання робочих планів побудови МКС.

Програма створення першої орбітальної космічної станції ХХІ століття передбачає проектування, виробництво та передання в експлуатацію МКС для вирішення різноманітних завдань у галузях: фундаментальних наукових досліджень; освіти та культури; розроблення нових та практичного використання існуючих космічних технологій; широкого (насамперед комерційного) використання інформації з орбіти Землі для потреб екології, матеріалознавства, метеорології, природокористування, ресурсозабезпечення, проблематики катастроф та багатьох інших сфер діяльності людини.

На основі згаданих напрямів використання МКС, і, враховуючи положення Розділу 101 «Комерціалізація космічної станції» Закону США з питань комерційного використання космічного простору від 28 жовтня 1998 року, можна говорити про подальше поширення процесів комерціалізації космічного простору, включення окремих напрямів діяльності на борту пілотованих орбітальних станцій до сфери світового ринку космічних послуг і технологій. І, звичайно, про необхідність вже в найближчій перспективі вирішення міжнародно-правових і приватноправових проблем регулювання відносин на цьому поки що незначному за обсягом, але дуже важливому за вагою результатів діяльності секторі світового космічного ринку.

Мається на увазі, в першу чергу, таких проблем, як: «юрисдикція і контроль» щодо національного космічного сегменту та членів екіпажу поза межами Землі; «відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом» (яке право застосовувати, якщо правова подія, врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі); «права власності» (йдеться про винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі) та ін. Особливо важливими з огляду на проблематику світового космічного ринку є питання збереження права на інтелектуальну та промислову власність, створену на борту МКС.

З 1993-1994 рр. до обговорення можливої участі в проекті залучається Росія, яка як правонаступниця СРСР зосередила найбагатший досвід (а також технічний потенціал і підготовлений персонал) у сфері створення та експлуатації пілотованих орбітальних станцій і практичної реалізації довготермінових місій в космічному просторі.

За Міжурядовою угодою1988 року проект хоч теоретично і мав статус міжнародного, практично писався за американським сценарієм: рішення з усіх питань приймались колегіально, однак, якщо США мало свою «точку зору», остання й мала верховенство.

З приєднанням 29 січня 1998 року Росії до проекту ситуація змінилась: проект набуває дійсно міжнародного статусу. Особливо це стає помітним, якщо прийняти до уваги остаточну формулу ухвалення рішень – консенсусом. І тільки для випадків неузгоджених ситуацій остаточне рішення приймає Голова Ради з управління проектом (представник США) з можливістю оскарження цього рішення в Комітеті з координації програми.