Сонет кохання

Дивуймося постійно красоті і

возвеличмо жінку в тому стані,

коли вона дружина і кохана –

розквітла гілка щемних почуттів,

бо все, що нам судилося в житті –

одвічному незгасному вулкані, що

вибухає полум'ям герані, ‑ вона

не лишить нас на півпуті,

бо вся вона як є – на видноті у

радощах, тривогах, мріях, муках, і

сходинки життя її круті.

Мов перстень долі, обвивають руки

не лінощами пещені, а ті,

що сил нам додають після розлуки.

Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. – К., 1986. ‑ С. 298.

Дмитро Кривенко (1960–1994),

Філософ.